загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

10. Дія норм про договори по особам

Норми цивільного законодавства, які визначають, як повинні укладатися договори, які права і обов'язки складають їх зміст, яка відповідальність настає в разі порушення договору та ін, в принципі адресовані будь-кому учаснику цивільного обороту. Однак наведене правило знає і винятки. У кінцевому рахунку сенс таких винятків зводиться до того, що деякі договірні моделі розраховані лише на строго певне коло учасників. Крім того, сукупність норм, регулюючих певний тип (вид) договорів, може встановлювати неоднаковий правовий режим залежно від того, хто виступає в ролі сторони (сторін).
Протягом тривалого часу диференціація правового регулювання договорів за ознакою суб'єктного складу виражалася в розмежуванні відносин за участю і без участі громадян, а оскільки виступати в обороті поряд з громадянами могли практично лише "соціалістичні організації", практично мова йшла про розмежування договорів, розрахованих на участь у них тільки таких організацій, та договорів з участю громадян.
Наприклад, ГК 64 в число договорів першого виду включав основні в той час договори: постачання і підряд на капітальне будівництво. Спеціальний суб'єктний склад був обов'язковою ознакою також і для договорів державної закупівлі сільськогосподарської продукції, страхування та перевезення вантажів. Стосовно до останнім в якості принаймні одного боку - відповідно заготівельника, страховика або перевізника - в них повинні були брати участь "соціалістичні організації". Різні рішення одних і тих же питань залежно від того, хто саме виступає як контрагентів, мали місце майже у всіх інших розділах ГК 64, присвячених договорами.
Подібна диференціація проводилася і в загальних положеннях про зобов'язання. Суб'єктний склад договорів брався до уваги, зокрема, нормами про порядок укладання договорів (ст. 160) і вирішенні виникаючих при цьому спорів (ст. 167), про можливості та наслідки покладання зобов'язання на третю особу (ст. 171), допустимості дострокового виконання (ст. 173) і про зменшення розміру неустойки (ст. 191) та ін
Основи цивільного законодавства 1991 р. в принципі відмовилися від обліку кола беруть участь у договорі осіб. Одне з небагатьох виключень в них склала ст. 71, яка примітна ще й тим, що в ній вперше в якості класифікаційної ознаки виступило здійснення особою "підприємницької діяльності". У зазначеній статті проводилося розмежування двох режимів стосовно до підстав виникнення відповідальності боржника за порушення зобов'язання. Така відповідальність наступала лише за наявності вини боржника. Але якщо мова йшла про боржника, який порушив зобов'язання при здійсненні ним підприємницької діяльності, то і без провини. Диференціація проводилася і в ст. 109 Основ, яка надавала лише юридичним особам і громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю, право відкривати рахунки в будь-якому банку.
Більш широку диференціацію правового регулювання договорів "по особам" містить чинний ЦК. Зазначена диференціація проведена насамперед у загальній частині зобов'язального права. Маються на увазі, зокрема, статті першої частини ГК, присвячені односторонньої відмови від виконання договору і його зміни (ст. 310), можливості дострокового виконання зобов'язань (ст. 315), підставами виникнення солідарних зобов'язань (п. 2 ст. 322), залогу речей у ломбарді (п. 1 ст. 358), утриманню (п. 1 ст. 359), підстав відповідальності (п. 3 ст. 401), публічного договору (ст. 426), договором приєднання (п. 3 ст. 428).
Вельми широко виділені відносини за участю підприємців в розділах, присвячених окремим видам договорів. Так, зокрема, це відноситься до певних питань, які виникають при укладанні договорів купівлі - продажу (якість товарів - п. 4 ст. 469, тара і упаковка - п. 3 ст. 481), дарування (скасування дарування - п. 3 ст. 578), підряду (якість робіт - п. 2 ст. 721), позики (одержання відсотків - п. 3 ст. 809), при розрахунках (про здійснення безготівкових розрахунків - п. 1 ст. 861), при укладанні договорів страхування (дострокове припинення договору - п. 1 ст. 958), доручення (винагороду повіреного - п. 1 ст. 972), комісії (відступ від вказівок комітента - п. 1 ст. 995), простого товариства (відповідальність товаришів за спільними зобов'язаннями - ст. 1047).
Участь підприємців для ряду договорів є конституюють ознакою. Для деяких типів (видів) договорів обов'язковою умовою служить виступ підприємців з обох сторін: поставка (ст. 506), фінансова оренда (ст. 665), складське зберігання (ст. 907), комерційна концесія (п. 1 ст. 1027), просте товариство, створене для отримання прибутку (п. 2 ст. 1041). Паралельно з цим в ГК виділені також договори, для яких обов'язково участь підприємців і неодмінно в якості лише однієї зі сторін. До зазначених належать договори роздрібної купівлі - продажу (п. 1 ст. 492), прокату (п. 1 ст. 626), побутового підряду (п. 1 ст. 730). Сюди можна віднести з першої частини ГК договір застави речей у ломбарді (п. 1 ст. 358).
Поряд із встановленням спеціальних режимів для договорів підприємців є в ГК відносно невелике число норм, в яких суб'єктний склад договорів характеризується участю комерційних організацій. Різниця між комерційними та некомерційними організаціями проведено п. 1 ст. 50 ГК. До перших відносяться юридичні особи, які в якості основної мети своєї діяльності переслідують витяг прибутку, в той час як другий такої мети не мають і, крім того, отримана цими останніми прибуток не підлягає розподілу між учасниками. Зазначена диференціація відображається в правилах, що забороняють дарування у відносинах між комерційними організаціями (ст. 575), що встановлюють спеціальний порядок передачі майна комерційною організацією засновникам, учасникам, керівникам, членам її органів управління або контролю в безоплатне користування (п. 2 ст. 690) і ін Особливо виділена перевезення транспортом загального користування за ознакою участі комерційної організації (п. 1 ст. 789). Можна вказати на норми, які передбачають право такої організації укладати договори фінансування під відступлення грошової вимоги (ст. 825), спеціальний режим для зберігачів - комерційних організацій (п. 2 ст. 886) і такий же спеціальний режим для товариства взаємного страхування, створюваного в відповідній формі (п. 1 ст. 968), вимагають обов'язкової участі в якості довірчого керуючого, крім громадян, тільки комерційних організацій (п. 1 ст. 1015), вважають обов'язковою участь в комерційної концесії (п. 3 ст. 1027).
У ЦК міститься чимало норм, область дії яких становить здійснювана однією зі сторін підприємницька діяльність. Такого роду виділення може розглядатися в рамках дії цивільних законів по особам. Це пов'язано з тим, що підприємницькою діяльністю, тобто самостійної, здійснюваної на свій ризик діяльністю, спрямованої на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг, можуть займатися тільки підприємці - особи, зареєстровані в цій якості у встановленому законом порядку (п. 1 ст. 2 ЦК) . Обмежуючи межі дії певних норм, ГК іноді використовує термін "підприємець". Однак у всіх подібних випадках маються на увазі не просто юридичні особи та громадяни, зареєстровані в такій якості, а саме ті з них, хто в даному конкретному випадку укладають та виконують договір, діючи в рамках здійснюваної ними підприємницької діяльності.
Визначення підприємницької діяльності в новому Кодексі по суті не відрізняється від того, яке було дано в припинив свою дію з прийняттям ЦК Законі РРФСР від 25 грудня 1990 р. "Про підприємства і підприємницької діяльності". Відсутність у ЦК вказівки, що міститься в цьому Законі, на самостійну відповідальність підприємця має чисто редакційний характер. Все зводиться до усунення явного плеоназм, оскільки поняття "свій ризик" включає і самостійну відповідальність.
ГК (ст. 23), допускаючи можливість заняття громадянами підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, вимагає лише їх реєстрації як індивідуального підприємця "*". В силу п. 3 ст. 23 ГК до діяльності такого роду осіб застосовуються - якщо інше не випливає із закону, інших правових актів чи істоти правовідносин - правила ГК, що регулюють діяльність юридичних осіб, які є комерційними організаціями.
--------------------------------
"*" А.Ф. Попондопуло, спираючись на ст. 1 Закону "Про підприємства і підприємницької діяльності" виділяв чотири ознаки підприємницької діяльності: ініціативність і самостійність (1), свій ризик і своя майнова відповідальність (2), основна мета - отримання прибутку (3), обов'язкова реєстрація (4). Див: Правовий режим підприємництва. СПб.: Вид-во С.-Петербурзького ун-ту, 1994. С. 15 - 20.
Про це також див: Тіманський О.В. Поняття підприємницької діяльності / / Правознавство. 1994. N 1. Позиція останнього автора, що відкидає ознака реєстрації при позначенні істоти підприємницької діяльності, викликає сумніви з точки зору нового ЦК. Мається на увазі, що п. 4 ст. 23 ГК це тільки виняток із правила.
Одна з новел ЦК, що відноситься до підприємницької діяльності громадян, міститься у п. 4 ст. 23. Вона має на увазі громадян, які здійснюють таку діяльність без утворення юридичної особи, не пройшовши державну реєстрацію. Такий громадянин не має права посилатись відносно укладених ним угод на те, що він не є підприємцем. Відповідна норма має на меті захистити інтереси контрагента такого громадянина. Зокрема, якщо контрагенти пред'являть позови про невиконанні чи неналежному виконанні громадянином прийнятих на себе за угодою обов'язків, то в їх інтересах у відповідних випадках дії відповідача будуть розцінені як порушення зобов'язання, пов'язаного з підприємницькою діяльністю.
З цієї причини відповідні порушення повинні тягти, зокрема, підвищену відповідальність, тобто таку, яка настає навіть за відсутності провини боржника. Разом з тим очевидно, що в подібних ситуаціях суд не може застосовувати ті спеціальні норми, які являють собою виключення з правил, встановлених в інтересах підприємця (маються на увазі, серед іншого, положення п. 3 ст. 809 ГК, які встановлюють для займодавцев - підприємців більш вигідну презумпцію щодо можливості стягнення відсотків, на які має право претендувати позикодавець "*").
--------------------------------
"*" В силу вказаної норми договір позики передбачається безпроцентним тільки у випадках, коли договір укладено між громадянами на суму, яка не перевищує пятидесятикратного встановленого законом розміру оплати праці.
У ряді випадків неодмінною умовою договору служить участь у ньому комерційної організації. Прикладом може служити публічний договір (ст. 426 ЦК).
Термін "підприємницький договір" виник лише недавно. До цього, починаючи з кредитної реформи 1930 р., стосовно до договорів питання про дію "цивільних законів по особам" був пов'язаний головним чином з так званими "господарськими договорами".
Протягом певного часу термін "господарський договір" розглядався як синонім поставки "*". Але потім він придбав збірне значення, охоплюючи всю сукупність договорів, спеціально сконструйованих для їх використання у відносинах між організаціями . Основну особливість цих договорів становило те, що вони формувалися на основі обов'язкових для обох або принаймні одного з контрагентів планового акта і підпорядковувалися встановленому не тільки законом, а й плановим актом спеціальному режиму. І хоча ступінь зумовленості договорів планом була неоднаковою, для різних договорів, укладених організаціями, і навіть у межах одного типу (виду) договорів (наприклад, поставки), план (плановий акт) зберігав значення основи такого договору. Зазначена обставина незмінно підкреслювалося законодавцем. Досить вказати на те, що до 1988 р. продовжувала діяти ч. 2 ст. 159 ГК 64, яка передбачала: зміст договору, укладеного на підставі планового завдання, має відповідати даному завданню .
--------------------------------
"*" Див, зокрема: Братусь С.Н., Лунц Л.А. Питання господарського договору. М.: Госюриздат, 1954; Можейко В.Н. Господарський договір в СРСР. М.: Госюриздат, 1954.
Див: Вільнянський С.І. Лекції по спільному цивільному праву. Ч. 1. Харків, 1958. С. 12; Іоффе О.С. Договори в соціалістичному господарстві; Вердніков В.Г. Про плановому характері господарського договору / / Радянська держава і право. 1966. N 4; Шешенин О.Д. До питання про поняття господарського договору та його співвідношенні з договором господарських послуг / / Вчені праці Свердловського юридичного інституту. Вип. 4. 1964. С. 228 і сл.; Яєчко К.К. Договір перевезення в радянському праві / / Питання радянського транспортного права. М.: Госюриздат, 1957. С. 263 - 264 та ін; Брагінський М.І. Загальне вчення про господарських договорах. Мінськ, 1967; Він же. Господарський договір, яким йому бути? М.: Економіка, 1990.
   У 1988 р. в зазначену статтю внесли суттєві зміни: обов'язковість відповідності договору плановим актом була замінена вимогою: "зміст договору, укладеного на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню".
  Виходячи з цього в статті ЦК, присвячені найбільш поширених видів договорів - постачання, підряду на капітальне будівництво, перевезення вантажів (малися на увазі вантажі, що належать "державним кооперативним та іншим громадським організаціям"), включалося вказівку на те, що відповідний договір укладається на основі плану "*". До цього слід додати, що зі ст. 234 Кодексу 1964 витікала залежність долі договорів від долі планового акта, що лежить в його основі: зміна акту планування народного господарства, на виконання якого був укладений договір, тягло за собою його автоматичне припинення або зміна.
  --------------------------------
  "*" Маються на увазі відповідно ст. ст. 258, 368 і 373 ЦК 1964 р.
  По суті, з самого моменту появи конструкції "господарського договору" виявилося двояке до неї ставлення. Одна вельми стійка група авторів визнавала господарські договори основним інститутом особливої ??галузі - господарського права. Її предметом мали стати господарські відносини, тобто такі, які "включають і відносини з керівництва економікою (відносини по вертикалі), і відносини щодо здійснення господарської діяльності (відносини по горизонталі)". Одночасно вважалося, що "особливим різновидом господарських відносин є відносини внутрішньогосподарські" "*". Таким чином, створювалися передумови для формування конгломерату норм, регулюючих різнорідні за самою своєю природою, в тому числі по колу учасників, відносини. Об'єднання цих норм в єдину галузь мало служити теоретичним обгрунтуванням існував нібито єдності зазначених трьох видів відносин та їх протилежності - відносин за участю громадян.
  --------------------------------
  "*" Див: Теоретичні проблеми господарського права. М.: Наука, 1975. С. 5 - 6.
  Наведені погляди були піддані, головним чином у зв'язку з розробкою Основ 1991 р. і ГК 64, критиці прихильниками єдності цивільного права і збереження того ж цілісного його фундаменту у вигляді Цивільного кодексу. Глибоке обгрунтування концепції єдиного цивільного права містилося в роботах С.С. Алексєєва, Ю.Г. Басина, С.Н. Братуся, В.П. Грибанова, В.А. Дозорцева, О.С. Іоффе, Ю.Х. Калмикова, С.М. Корнєєва, О.А. Красавчикова, А.Л. Маковського, Г.К. Матвєєва, Е.А. Флейшиц, А.А. Собчака, В.А. Рахмилович, Р.О. Халфиной, В.Ф. Яковлева, В.Ф. Яковлевої та ін При цьому серед тих, кого можна було назвати представниками школи цивільного права, виявилося чимало тих, хто виступав за виділення особливої ??групи - господарських договорів. Спільним для поглядів останніх було визнання господарських договорів особливим різновидом цивільних договорів. Відповідно регулювання таких договорів повинно було підкорятися загальним нормам цивільного права, а в їх числі - загальним нормам цивільних договорів. При цьому свідомо виключалася необхідність у створенні узагальнюючого акта про такі договори навіть в рамках цивільного законодавства. З цієї причини виділення господарських договорів мало головним чином пізнавальне значення.
  Іншу позицію займали представники школи господарського права, що висловлювалися за прийняття поряд з цивільним такого ж самостійного господарського кодексу. Найважливішим інститутом цього останнього мали стати господарські, протиставлювані тим самим громадянським, договори.
  В останні роки прихильники господарського права виступають за розробку Торгового (Підприємницького) кодексу.
  З цього приводу слід передусім відзначити, що вихідні позиції прихильників "господарського права" залишилися у своїй основі колишніми. Наприклад, в одній з вийшли вже тепер робіт пропонується вважати все те ж господарське право "сукупністю норм, що регулюють підприємницькі відносини і тісно пов'язані з ними інші, в тому числі некомерційні відносини, а також відносини з державного регулювання економіки з метою забезпечення інтересів держави і суспільства "" * ". Щоб зняти всякі сумніви в спадкоємності відповідних поглядів, автор визнав за необхідне особливо підкреслити збереження ідеї про набір регульованих господарським правом відносин. Це мали бути "тісно пов'язані" вертикальні, горизонтальні та внутрішньогосподарські відносини.
  --------------------------------
  "*" Див: Мартем'янов В.І. Господарське право: Курс лекцій. Т. 1. М.: БЕК, 1994. С. 1.
  Подібну позицію займає і В.В. Лаптєв. Він приходить до висновку, що "господарське право", яке раніше було правом планової економіки, стає тепер правом підприємницької діяльності. Підприємницьке право являє собою господарське право ринкової економіки. Про сутність пропонованої галузі можна судити з того, що в ній "будуть акумульовані різні види відносин - між підприємствами, а також підприємствами та державними органами". І далі: "Регулювання цих відносин в єдиному законі дозволяє інституційно узгодити їх" "*".
  --------------------------------
  "*" Див: Лаптєв В.В. Про підприємницькому праві / / Держава і право. 1995. N 1. С. 49 і 52.
  Прихильникам господарського права виявилося важко вписатися в систему ринкових відносин. У цьому зв'язку автори, що розділяють вказані вихідні положення, змушені наділяти відповідні ідеї в дещо іншу форму, зберігаючи, однак, їх істота.
  Так, зокрема, В.В. Лаптєв вбачає тісний зв'язок Цивільного та Підприємницького кодексів в тому, що перший з них визначає "загальні положення, які обов'язкові для всіх видів діяльності, у тому числі для підприємницької" "*". Але вся справа в тому, що зазначена особливість ГК при створенні Господарського (Підприємницького) кодексу повністю зникне. Мається на увазі, що, якщо норми цього Кодексу стануть, як пропонують, вважатися спеціальними нормами , це означає, що вони повинні володіти безумовним пріоритетом по відношенню до норм (загальним нормам) Цивільного кодексу. Отже, стосовно до договорів та інших правовідносин "загальні положення" відразу ж втратять свою силу тільки тому, що відмінні від передбачених у ГК правила з'являться у підприємницькій (тобто спеціальному) кодексі. І якщо тепер єдність правового регулювання цивільного обороту, серед іншого, забезпечується верховенством Кодексу стосовно інших федеральним законам, то з прийняттям Підприємницького кодексу як спеціального акту зазначена гарантія цілісності громадянського права виявиться втраченою.
  --------------------------------
  "*" Див: Держава і право. 1995. N 1.
   В.В. Лаптєв відверто визнає, що норми Підприємницького кодексу будуть нормами спеціальними, а тому користуватися перевагою стосовно до цивільного кодексу (див.: Лаптєв В.В. Про підприємницькому законодавстві / / Держава і право. 1995. N 5. С. 53).
  Вважаємо, що при вирішенні питання про господарської (підприємницької, торговому) кодексі найважливіше значення набуває, серед іншого, і таку обставину.
  Відповідно до п. 1 ст. 2 ГК відносини за участю осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, становлять предмет цивільного законодавства. При цьому Кодекс з урахуванням особливостей зазначених відносин в необхідних випадках виділяє їх регулювання. На підтвердження достатньо послатися тільки на ті глави Кодексу, які присвячені окремим видам договорів. Ці глави (їх всього 29) налічують 610 статей. Якщо виділити в них глави і окремі параграфи, з характеру яких випливає, що вони розраховані цілком на участь підприємців, то на їх частку доведеться 262 статті "*". Всі інші "договірні" статті розраховані за загальним правилом на відносинах, які принаймні не виключають участі підприємців.
  --------------------------------
  "*" Маються на увазі 14 глав і параграфів: "Роздрібна купівля - продаж", "Поставка товарів", "Поставка товарів для державних потреб", "Енергопостачання", "Продаж підприємства", "Прокат", "Оренда підприємств", " Побутовий підряд "," Підрядні роботи для державних потреб "," Перевезення "," Транспортна експедиція "," Кредит "," Фінансування під поступку грошової вимоги "," Банківський вклад "," Банківський рахунок "," Розрахунки за акредитивом "," Розрахунки по інкасо "," Розрахунки чеками "," Зберігання на товарному складі "," Страхування "," Довірче управління майном "," Комерційна концесія ".
  До цих цифр можна додати відомості, почерпнуті з алфавітно - предметного покажчика до ГК, складеного О.Ю. Шилохвіст "*". Зокрема, в ньому виділено статті, в яких спеціально підкреслено, що вони поширюються на відносини, що складаються в області підприємницької діяльності. Таких статей виявилося близько п'ятдесяти. До цього слід додати ще 14 випадків спеціальної згадки про індивідуальної підприємницької діяльності, а також те, що Кодекс 15 раз вказує як сторони в договорі комерційні організації, а в 80 його статтях спеціально зазначено, що маються на увазі якраз договори між юридичними особами.
  --------------------------------
  "*" Див: Цивільне законодавство Росії. М.: Міжнародний центр фінансово - економічного розвитку, 1996. С. 481 і сл.
  Таким чином, є всі підстави вважати, що Цивільний кодекс є в такій же мірі Кодексом підприємців, як і громадян.
  На наш погляд, спірними є погляди і тих, хто вважає підприємницьке право комплексним утворенням, що регулює особливого роду відносини у сфері господарювання: господарсько - майнові, господарсько - управлінські та внутрішньогосподарські. Як комплексне утворення господарське право не має власного предмета і методу правового розвитку. Воно формується і розвивається на стику публічного та приватного права. У предмет господарського відання неможливо включити діаметрально протилежні господарсько - майнові (цивільні) і господарсько - управлінські та внутрішньогосподарські відносини "*".
  --------------------------------
  "*" Див: Бєлих С.А. Теорія господарського права в умовах становлення і розвитку ринкових відносин у Росії / / Держава і право. 1995. N 11. С. 57 і 59.
  З подальших міркувань автора можна зробити висновок, що значною мірою йдеться про визнання господарського права сукупністю актів, що діють у господарській сфері. Не випадково термін "господарське право" замінюється зрештою іншим - "господарське законодавство", яке має означати сукупність різноманітних актів, що містять норми різних галузей права. Єдине, що об'єднує їх, - те, що всі вони входять в сферу господарювання. У цьому зв'язку виникають все ж питання, пов'язані з застосуванням норм пропонованої галузі. Один з них - як будуть заповнюватися прогалини у правовому регулюванні, які завжди існували й існуватимуть в будь-якій галузі? У всякому разі, один метод - аналогія права - начисто відпадає.
  Нам видається, що в пропонованому варіанті важко відрізнити "господарське законодавство" від простого збірника актів, що застосовуються в різних галузях господарства.
  Безсумнівний інтерес в рамках загальної проблеми дії договірного права по особам представляє позиція дореволюційного російського права. Пануюча серед її представників точка зору зводилася до заперечення можливості існування підприємницького права як самостійної галузі і одночасно до заперечення необхідності створення спеціального, що охоплює виключно область підприємницького права торгового кодексу. Відповідно протягом кількох десятиліть і аж до Жовтневої революції в Росії розроблялося єдине Цивільне укладення.
  Слід зазначити, що навіть автори, які видавали в різний час роботи, присвячені регулювання підприємницьких відносин, вважали відповідні норми цивільно - правовими "*".
  --------------------------------
  "*" Так, наприклад, Л.С. Таль в книзі "Нариси промислового права" підкреслював, що положення майна як об'єкта обороту "регулюється" цивільним правом "(Указ. робота. М., 1916. С. 1), А.І. Камінка в книзі" Основи підприємницького права "( Петроград, 1917), як видно з її змісту, обмежував підприємницьке право лише регулюванням внутрішніх відносин в рамках відповідної юридичної особи. Таким чином, незважаючи на настільки співзвучне поглядам прихильників господарського права найменування своїх книг, зазначені автори рішуче відмежовувалися від дуалізму, послідовно виступаючи за єдине цивільне право.
  Чи не єдиний виняток в Росії становила книга А.Ф. Федорова. При цьому в ряду використовуваних ним основних аргументів на захист самостійності торгового права був і такий: космополітичний характер відповідної галузі, що дозволяє легше переходити через національні особливості цивільного права окремої країни "*".
  --------------------------------
  "*" Див: Федоров А.Ф. Торгове право. Одеса, 1911. С. 14 - 15.
  Автор вказував насамперед на історичні корені в Росії, маючи на увазі в різний час прийняті на цей рахунок закони. Він починав з "Руської Правди", яка мала чотири статті, присвячені торгівлі, включаючи одну, встановлювала на випадок банкрутства три черги (перша - іноземні купці, друга - скарбниця, третя - інші). У книзі також зазначалося подальше обмеження прав іноземних купців за царя Олексія Михайловича (наприклад, участь у ярмарках дозволялося їм лише за наявності спеціального дозволу з "червоної печаткою"), виділявся закон Петра I, допускав у фіскальних інтересах участь купців у торгівлі лише під власним ім'ям , та ін Серед іншого А.Ф. Федоров вказував і причини "догматичні": для правильного розвитку торгівля потребує особливих умов, які надають властивим їй операціями винятковий, властивий тільки торговим угодам характер. До числа таких особливостей автор відносив "свободу укладання угод, швидкість, кредит і сумлінність" "*".
  --------------------------------
  "*" Див: Федоров А.Ф. Торгове право. Одеса, 1911. С. 101.
  Поява ідей А.Ф. Федорова, безсумнівно, було пов'язано з розвитком законодавства про купців, з одного боку, і відсутністю кодификационного цивільно - правового акта в Росії, з іншого.
  Наведені ідеї дуалізму не набули розвитку в російській дореволюційній літературі. Послідовними прихильниками монізму (єдності) цивільного права були, зокрема, Г.Ф. Шершеневич, К.І. Малишев та ін У вказане число входив і В.С. Удінцев, хоча і вважав, що єдність, про який йде мова, не перешкоджає особливому вивченню торгового права "*".
  --------------------------------
  "*" Див: Удінцев В.С. Російське торгово - промислове право. СПб., 1907. С. 8.
  А.І. Камінка в книзі "Основи підприємницького права" звів предмет цього права до підприємництва, так жодного разу і не згадавши в ньому "особливого підприємницького права". Для нього весь сенс полягав у необхідності виділяти особливу правову фігуру - підприємця. Витоки цієї необхідності він вбачав у відомому завіті Катона своєму синові: "Вдові пробачити НЕ примножувати отримане нею майно, але син повинен залишати своїм дітям більше, ніж сам отримав у спадок" "*".
  --------------------------------
  "*" Камінка А.І. Основи підприємницького права. Петроград, 1917.
  Для ілюстрації вихідних положень прихильників монізму можна навести наступне твердження Г.Ф. Шершеневича: "Купці зацікавлені в тому, щоб те право, з яким вони звиклися, поширювало свою дію на всі взагалі відносини, в які вони вступають. Проти такого поширення повстають некупци, заявляючи, що вони вважають несправедливим підкорятися дії далекого їм права. Але, з іншого боку, для купців відпадає цінність торгового права, яке діє щодо численних угод, що укладаються щодня з особами, що не належать до купецького миру "" * ".
  --------------------------------
  "*" Цит. по: Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. 1. С. 61.
  Підкреслюючи приватно-правовий характер того, що прийнято було називати торговим правом, Г.Ф. Шершеневич сформулював і таке, що має принципове положення: "Якщо торговий оборот, внаслідок деяких обставин, встиг добитися для себе таких норм, які чужі цивільному обороту і навіть прямо протилежні нормам цивільного права, проте, крім цих спеціальних і виняткових норм, торговельні відносини все ж регулюються общегражданским правом так само, як і цивільні. Це досить зрозуміло, тому що відносини між приватними особами, що виникають з торговельного обороту, є водночас складовою частиною цивільного обороту "" * ".
  --------------------------------
  "*" Цит. по: Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. 1. С. 17 і 18.
  Той же Г.Ф. Шершеневич звернув увагу на те, що кожен договір вже в силу того, що він договір, який породжує зобов'язання, припускає застосування загальної частини зобов'язального права, а в силу того, що він угода, - застосування загальної частини цивільного права. Одночасно зазначалося, що "торгове право не претендує на наукову самостійність. Це не більш як монографічна розробка відділу Цивільного права, викликана практичним інтересом. У країні землеробської по перевазі, як Росія, з таким же, якщо не з більшим, підставою могло б виділитися в викладанні і в літературі поземельное право, і знову-таки без претензії на наукову самостійність, а як монографія з цивільного права "" * ". Все відзначене безсумнівно відноситься і до сучасного праву.
  --------------------------------
  "*" Цит. по: Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. Т. 1. С. 16 - 18. 
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "10. Дія норм про договори по особам"
  1.  § 3. Взаємодія органів місцевого самоврядування з громадськими, іншими об'єднаннями громадян та громадянами.
      дії і приймати рішення виходячи з публічних (громадських) інтересів, керуючись необхідністю задоволення суспільних потреб, тобто публічного інтересу невизначеного кола осіб або конкретного громадянина або організації. Тому і взаємовідносини органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з громадянами та їх об'єднаннями повинні вибудовуватися на основі принципу
  2.  § 3. Муніципальні норми
      дії. Зобов'язуючої нормою є правило про те, що зміна меж територій, в яких здійснюється місцеве самоврядування, допускається з урахуванням думки населення відповідних територій (ч. 2 ст. 132 Конституції РФ). Отже, державні та муніципальні органи, при зміні названих кордонів, зобов'язані враховувати думку населення. Заборонні норми встановлюють обов'язок
  3.  § 2. Місцева адміністрація
      діючим органом місцевого самоврядування. Законодавство не містить норм про можливість і порядок припинення повноважень місцевої адміністрації. Інститут припинення повноважень передбачений лише для посадових осіб місцевого самоврядування, в тому числі і глав місцевої адміністрації. Місцева адміністрація як виконавчо-розпорядчий орган муніципального освіти наділяється статутом
  4.  § 1. Поняття комерційного права
      дійсними (повністю або частково) ненормативних актів державних органів або органів місцевого самоврядування, а у випадках, передбачених законом, - нормативних актів, які не відповідають закону або іншим правовим актам і порушують цивільні права та охоронювані законом інтереси підприємця. У разі визнання судом акту недійсним порушене право підлягає відновленню
  5.  § 1. Поняття і види підприємців
      діючих з підприємцем. До таких обов'язків, зокрема, відносяться: публікація відомостей про підприємця в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, відкритому для загального ознайомлення і дає уявлення іншим особам про правове становище підприємця (ст. 51 ЦК); ведення обліку підприємницької діяльності, що служить цілям контролю за її проведенням, а при
  6.  § 7. Некомерційні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність
      діє на засадах членства її учасників і передбачає їх спільну діяльність для захисту спільних інтересів і досягнення статутних цілей. Членами громадської організації можуть бути фізичні особи та юридичні особи - громадські об'єднання. Керівництво такою організацією здійснюється колегіально, її вищий керівний орган - з'їзд (конференція) або загальні збори. Постійно
  7.  § 2. Укладення, зміна і розірвання договорів
      діють стосовно звичайних цивільних угод. Особливості регулювання змісту угод нормами комерційного права проявляються, з одного боку, у спрощенні форми і порядку їх укладення сторонами, а з іншого боку, в посиленні захисту інтересів учасників торгової угоди і в пред'явленні до змісту самої торгової угоди особливих вимог. При укладенні договорів у сфері
  8.  § 3. Виконання зобов'язань
      чинне цивільне законодавство передбачає поряд з принципом належного також і принцип реального виконання зобов'язань [1]. Дійсно, ЦК містить правила про реальний виконанні (виконання в натурі), причому прямо протилежні для двох різних ситуацій. Відповідно до п. 1 ст. 396 ЦК при неналежному виконанні (наприклад, при передачі продавцем покупцю товару
  9.  § 1. Підряд
      дію на відносини, учасниками яких можуть бути не тільки підприємці, але й інші суб'єкти цивільного права. Важливе значення у регулюванні відносин підряду мають спеціальні нормативні акти, розвиваючі норми ЦК про окремі види договорів підряду та спрямовані на врегулювання тих видів зобов'язань, які не знайшли відображення у ЦК. Так, відносини у сфері капітального
  10.  § 2. Розрахунки і кредитування
      чинним російським законодавством не передбачається. Комерційні банки, що мають велику кількість клієнтів, створюють одногородние та іногородні відділення та філії, провідні рахунки клієнтів, але в кожному разі стороною договору банківського рахунку є комерційний банк - юридичну особу. Керівники банківських відділень і філій діють за дорученням від імені банку в цілому.
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка