| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Елементи договору лізингу |
||
|
Лізингодавець - фізична або юридична особа, яка набуває в ході реалізації договору лізингу у власність майно і надає його як предмет лізингу лізингоодержувачу за певну плату, на певний термін і на певних умовах у тимчасове володіння і користування з переходом або без переходу до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (п. 1 ст. 4 Закону про лізинг). Характерно, що на момент укладення договору лізингу лізингодавець за визначенням не є власником майна, що підлягає передачі в оренду, що є винятком із загальних правил про договір оренди. У ролі лізингодавців можуть виступати комерційні організації з загальноїправоздатністю, іменовані відповідно до ст. 5 Закону про лізинг лізинговими компаніями (фірмами) * (295), а також комерційні організації зі спеціальною правоздатністю (наприклад, банки * (296)) та індивідуальні підприємці. Систематичне надання майна в оренду, характерне для лізингодавця, не залишає можливості для участі в цьому статусі громадянина, яка не зареєстрована як індивідуального підприємця (ст. 2 ЦК). Що стосується некомерційних організацій, то виходячи з ст. 4 Закону про лізинг слід укласти, що вони можуть займатися лізинговою діяльністю остільки, оскільки це не суперечить статутним цілям їх діяльності. Вимог про ліцензування діяльності лізингодавців сучасне законодавство не пред'являє. Лізингодавець може поступитися третій особі повністю або частково свої права за договором лізингу (п. 1 ст. 18 Закону про лізинг), що, втім, відповідає загальним правилам про договорі оренди. Крім того, на практиці нерідко складається множинність осіб на стороні лізингодавця (так званий леверіджлізінг, застосовуваний зазвичай для фінансування дорогих великомасштабних проектів за допомогою кількох лізингових компаній), що теж не суперечить закону. Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка відповідно до договору лізингу зобов'язана прийняти предмет лізингу за певну плату, на певний термін і на певних умовах у тимчасове володіння і користування відповідно до договору лізингу (п. 1 ст. 4 Закону про лізинг). Враховуючи, що майно відповідно до ст. 665 ГК передається в лізинг для підприємницьких цілей, лизингополучателями можуть бути індивідуальні підприємці, комерційні організації та некомерційні організації остільки, оскільки це не суперечить статутним цілям їх діяльності (наприклад, установи в силу п. 2 ст. 298 ЦК) * (297). Громадяни, які не зареєстровані як індивідуальних підприємців, не можуть бути лізингоодержувачами. Зміна осіб на стороні лізингоодержувача прямо нормами Закону про лізинг і § 6 гл. 34 ЦК не передбачена, однак і не заборонена ними * (298). Пунктом 1 ст. 8 Закону про лізинг передбачається можливість надання майна в суборенду, іменовану сублізингу. Сублизинг являє собою вид піднайму предмета лізингу, при якому лізингоодержувач за договором лізингу з письмової згоди лізингодавця передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у володіння та користування за плату і на строк відповідно до умов договору сублізингу майно, отримане раніше від лізингодавця за договором лізингу і становить предмет лізингу. При передачі майна в сублізинг право вимоги до продавця переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу. Інші правила про лізинг до сублізингу, очевидно, застосовуватися не можуть, так як на лізингоодержувача за визначенням не можуть лягти обов'язки лізингодавця за договором сублізингу. Продавець не є стороною за договором лізингу, проте, враховуючи тісний зв'язок договору купівлі-продажу з договором лізингу, доцільно розглянути і цю фігуру. Це фізична або юридична особа, яка відповідно до договору купівлі-продажу з лізингодавцем продає лізингодавцю в обумовлений термін майно, що є предметом лізингу. Продавець зобов'язаний передати предмет лізингу лізингодавцю чи лізингоодержувачу відповідно до умов договору купівлі-продажу. Відповідно до продавця пред'являються вимоги, встановлені для договору купівлі-продажу. За загальним правилом вибір продавця здійснюється лізингоодержувачем. Сторони договору лізингу, так само як і продавець, можуть бути як резидентами Російської Федерації, так і нерезидентами, у зв'язку з чим в Законі виділяються такі форми лізингу, як внутрішній і міжнародний лізинг (ст. 7 Закону про лізинг). Предметом договору лізингу можуть бути будь-які неспоживна речі, крім земельних ділянок і інших природних об'єктів (ст. 666 ЦК, ст. 3 Закону про лізинг). Зазвичай це будівлі та споруди, механізми, машини, обладнання, транспортні засоби, підприємство як майновий комплекс і т.д. Предметом договору лізингу може бути і продукція військового призначення, лізинг якої здійснюється відповідно до міжнародних договорів Російської Федерації, Федеральним законом від 19 липня 1998 р. "Про військово-технічне співробітництво Російської Федерації з іноземними державами" * (299) у порядку, встановленому Президентом РФ, та технологічне обладнання іноземного виробництва, лізинг якого здійснюється в порядку, встановленому Президентом РФ * (300). Стаття 666 ЦК обмежує коло речей, що можуть бути предметом лізингу, тільки тими, які можуть використовуватися для підприємницької діяльності. Подібний критерій, хоч і відповідає завданням аналізованого договору, є розмитим і сам по собі практично ніяк не звужує предмет договору лізингу (швидше це характеристика лізингоодержувача як сторони за договором). Будь-яких обмежень за мінімальною вартістю предмета лізингу Законом також не встановлено. Нарешті, індивідуалізація предмета лізингу проводиться за загальними правилами про договір оренди, а також за правилами про оренду відповідних видів майна. Згідно ст. 20 Закону про лізинг предмети лізингу, що підлягають реєстрації в державних органах (транспортні засоби, обладнання підвищеної небезпеки та інші предмети лізингу), реєструються за угодою сторін на ім'я лізингодавця або лізингоодержувача. За угодою сторін лізингодавець має право доручити лізингоотримувачу реєстрацію предмета лізингу на ім'я лізингодавця. При цьому в реєстраційних документах обов'язково зазначаються відомості про власника та власника (користувача) майна. У разі розірвання договору та вилучення лізингодавцем предмета лізингу за заявою останнього державні органи, здійснили реєстрацію, зобов'язані анулювати запис про власника (користувача). Умова про розмір орендної плати за договором лізингу визнається істотним (відповідно до ст. 4 Закону про лізинг орендна плата має бути "певної" за договором). У орендну плату економічно входить відшкодування витрат лізингодавця, пов'язаних з придбанням і передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, відшкодування витрат, пов'язаних з наданням інших передбачених договором лізингу послуг, а також дохід лізингодавця (ст. 28 Закону про лізинг). У загальну суму договору лізингу може включатися викупна ціна предмету лізингу, якщо договором лізингу передбачено перехід права власності на предмет лізингу до лізингоотримувача. Проте структура орендної плати не представляє цивільно-правового інтересу, хоча може мати значення для економічних цілей оподаткування * (301). З точки зору цивільного права сторони вільні у встановленні розміру та інших параметрів лізингових платежів, так як не норми § 6 гл. 34 ЦК, ні правила Закону про лізинг не містять будь-яких спеціальних правил про граничні розміри орендної плати, а також про порядок, умови та строки її внесення. Як загальна ціна договору лізингу, так і розмір лізингових платежів, а також спосіб їх виплати та періодичність визначаються в договорі лізингу і загальних правилах про договір оренди, а також нормах про договори оренди окремих видів майна. Зазвичай орендна плата виплачується у формі періодичних лізингових платежів. Як правило, вони розраховуються з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості предмета лізингу. У п. 2 ст. 28 Закону про лізинг зазначено, що, якщо інше не передбачено договором лізингу, розмір лізингових платежів може змінюватися за згодою сторін у строки, передбачені даним договором, але не частіше ніж один раз на три місяці. Про проблему пропорційності обмеження кількості можливостей щодо перегляду розміру орендної плати вже говорилося в § 1 цієї глави. Виходячи з природи лізингу, а також п. 4 ст. 15 Закону про лізинг строк відповідного договору слід визнати його істотною умовою. Законодавство не встановлює будь-яких максимальних або мінімальних строків договору лізингу і не вимагає прив'язувати його до терміну амортизації (ефективної служби) орендованого майна. Можливість укладення договору лізингу на невизначений термін виключена, оскільки за даним договором передбачається визначення розміру орендної плати виходячи саме з терміну договору (п. 1 ст. 28 Закону про лізинг). Водночас договір лізингу може передбачати право лізингоодержувача продовжити термін лізингу з збереженням або зміною умов договору лізингу (п. 8 ст. 15 Закону про лізинг). Ця умова характерно для так званого револьверного лізингу. Форма договору лізингу є письмовою незалежно від терміну і складу учасників (п. 1 ст. 15 Закону про лізинг). При цьому спосіб додання договором письмової форми в Законі не уточнюється. Таким чином, даний спосіб буде визначатися нормами § 3-5 гл. 34 ГК про договори оренди окремих видів майна, а у разі відсутності в них спеціальних правил - загальними нормами § 1 гл. 34 ГК про договір оренди. В аналогічному порядку має вирішуватися питання про те, чи підлягає договір лізингу державної реєстрації. Відповідно до п. 1 ст. 20 Закону про лізинг у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації, права на майно, яке передається в лізинг, і (або) договір лізингу, предметом якого є дане майно, підлягають державній реєстрації * (302). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Елементи договору лізингу " |
||
|
||