| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Загальна характеристика договору лізингу |
||
|
Як видно з визначення, лізинг передбачає, що одна особа, в силу недостатності коштів для придбання майна у власність або маючи необхідність лише в тимчасовому володінні і користуванні ним, звертається до другого особі з проханням придбати необхідне майно у третьої особи та надати це першій особі за певну плату. Іншими словами, між виробником майна та його користувачем виникає фінансовий посередник, який і зобов'язується оплатити придбання цього майна, яке йому, строго кажучи, без потреби. Необхідність у спеціальній правової регламентації договору лізингу виникла зважаючи на зростання наукоємності виробництва і подорожчання продукції. Конкурентне середовище змушує суб'єктів підприємництва шукати нові форми реалізації товарів, пов'язані з гнучкою системою розрахунків. Однією з таких форм і є лізинг, масово впровадили в економічні відносини. Лізинг спочатку виник в системі англо-американського права в другій половині XIX в. (Залізничні компанії, прагнучи піти від непомірних витрат, намагалися купувати паровози та інші транспортні засоби не у власність, а в користування) і згодом був запозичений системою континентального права, де остаточно склався до середини XX в. (Придбання фінансовими організаціями на прохання промислових фірм машин, устаткування, судів, літаків). Перша компанія, для якої лізингові операції стали основною діяльністю, була створена в 1952 р. в Сан-Франциско, США. З 80-х рр.. XX в. відбувається інтеграція національних економічних систем в загальносвітовий ринок, що зумовлює розвиток міжнародного лізингу * (285). У Росії до 90-х рр.. XX в. було відсутнє спеціальне законодавство про лізинг. З 1994 р. фінансова оренда регулювалася на підзаконному рівні. З прийняттям частини другої Цивільного кодексу нормативна регламентація лізингу вийшла на законодавчий рівень. У 1998 р. був також прийнятий Закон про лізинг. Економічні переваги лізингу очевидні. По-перше, лізингоодержувачу він забезпечує користування дорогим обладнанням, з можливим подальшим придбанням його у власність, без серйозних початкових витрат користувача (фактично - стовідсоткове кредитування без складних процедур, властивих укладенню кредитного договору). По-друге, лізингодавець з прибутком і одночасно з мінімальними ризиками інвестує вільні грошові кошти, залишаючись власником предмета лізингу і не стикаючись з звичайними для класичного кредитування складнощами обліку фінансових операцій. По-третє, продавець отримує розширення обсягу продажів, не кажучи вже про привабливість моментальної оплати поставленого майна. По-четверте, для держави лізинг є одним з рішень питання про залучення інвестицій в реальний сектор економіки і сільське господарство, а також про фінансування науково-технічних досягнень. Тому держава готова стимулювати лізинг, встановлюючи для нього пільговий податковий і митний режими, що є п'ятим перевагою фінансової оренди * (286). Питання про правову природу договору лізингу є дискусійним. По-перше, обговорюється, чи є даний договір двосторонній чи тристоронній (багатосторонній) угодою. Представляється, що договір лізингу як угоду між лізингодавцем і лізингоодержувачем завжди носить двосторонній характер * (287). Учасники договору лізингу не мають жодного права або обов'язки, які належали б одночасно кожному з них, що характеризує багатосторонні угоди * (288). Цей висновок не вагається тим, що в договорі лізингу необхідно погоджувати умова про продавця. Відносини як лізингодавця, так і лізингоодержувача з продавцем спираються на договір купівлі-продажу орендованого майна, який сконструйований як договір між лізингодавцем (покупцем) і продавцем на користь лізингоодержувача (третьої особи). Нагадаємо, договором на користь третьої особи визнається договір, в якому сторони встановили, що боржник зобов'язаний зробити виконання не кредитору, а зазначеному або не вказаною в договорі третій особі, яка має право вимагати від боржника виконання зобов'язання на свою користь (п. 1 ст. 430 ЦК). Втім, деякі автори ставлять під сумнів кваліфікацію договору купівлі-продажу між продавцем і лізингодавцем як договору на користь третьої особи. Так, вказується, що за такої кваліфікації лізингоодержувач міг би відмовитися від прийняття виконання від боржника; але за Законом про лізинг лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу, тобто не має права відмовитися від запропонованого продавцем належного виконання * (289). Однак із цією аргументацією не можна погодитися. Лізингоодержувач може відмовитися від запропонованого продавцем належного виконання за договором купівлі-продажу, несучи, звичайно, при цьому відповідальність за договором лізингу за прострочення кредитора. Таким чином, можна говорити про тристоронніх відносин лізингу в економічному плані * (290), але немає ніяких підстав для висновку про тристоронній характер договору лізингу. До речі, законодавець відмовився в 2002 р. від використання в Законі про лізинг (ст. 2) комплексного поняття "лізингова угода" (сукупність договорів, необхідних для реалізації договору лізингу між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу), що викликав справедливу критику в літературі * (291). По-друге, предметом спору виступає питання про місце договору лізингу в системі цивільно-правових договорів і, зокрема, про його співвідношенні з договором оренди. Вважаємо, що договір лізингу не є самостійним договором, а являє собою окремий вид договору оренди * (292). Цей висновок грунтується на законі, так як і в Цивільному кодексі, і в Законі про лізинг (в ред. Після 2002 р.) терміни "лізинг" і "фінансова оренда" визнаються тотожними. З класичною орендою лізинг об'єднує те, що майно передається орендодавцем орендарю у тимчасове оплатне користування на оплатній основі. Разом з тим договором лізингу притаманні певні особливості, що виділяють його в окремий вид договору оренди, насамперед у частині змісту прав і обов'язків сторін (ст. 665-670 ЦК). Договір лізингу як вид договору оренди слід відрізняти від зовні схожих з ним договору купівлі-продажу з розстрочкою платежу, а також від договору позики та кредитного договору. За загальним правилом у договорі купівлі-продажу до покупця з моменту передачі речі переходить право власності на неї. Що стосується договору лізингу, то в ньому може бути взагалі не передбачено викуп орендованого майна, а якщо останній і передбачений, то тільки після повної оплати вартості майна. Від договору позики та кредитного договору договір лізингу відрізняється вже хоча б тим, що в ході його виконання передається індивідуально-визначене майно - предмет оренди, а за договором позики - грошові кошти та інші речі, визначені родовими ознаками (за кредитним договором - тільки грошові кошти). Договір лізингу є оплатним, взаємним і консенсуальним, що характерно і для звичайного договору оренди. В юридичній та економічній літературі називаються різні види лізингу. Однак в основній масі їх виділення не має правового значення (недарма в 2002 р. з ст. 7 Закону про лізинг було виключено більшість норм про види лізингу), тому в цьому параграфі, якщо і буде йти мова про види лізингу, то лише про тих , які названі в законодавстві. Аналіз інших видів лізингу - завдання економічної науки, а не юриспруденції. Правове регулювання договору лізингу забезпечується наступними джерелами. По-перше, до джерел права, що регулює лізинг, належить Конвенція Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА) про міжнародний фінансовий лізинг (Оттава, 1988 р.) (далі - Конвенція про лізинг) * (293), до якої Російська Федерація приєдналася 1 січня 1999 г. * (294) Відповідно до ст. 7 ГК норми Конвенції про лізинг мають більшу юридичну силу порівняно з нормами національного законодавства РФ, в тому числі Цивільного кодексу РФ. Але при цьому Конвенція має обмежену сферу застосування, так як прийнята для регулювання міжнародного фінансового лізингу, тобто такого, в якому одна із сторін знаходиться за кордоном і при цьому лізингодавець, лізингоодержувач і продавець повинні мати місця діяльності на території держав - учасниць Конвенції. По-друге, лізинг закріплений в нормах § 6 гл. 34 ЦК як різновид оренди. Тому загальні норми § 1 гл. 34 ГК про договір оренди застосовуються до договору лізингу, якщо інше не встановлено правилами § 6 гл. 34 ГК. По-третє, в 1998 р. в цілях комплексного регулювання прийнятий Закон про лізинг. За юридичною силою цей Закон, безумовно, поступається Цивільному кодексу, оскільки останній не передбачає необхідності прийняття спеціального закону про лізинг, а в п. 2 ст. 3 ЦК встановлено, що норми цивільного права, містяться в інших законах, повинні відповідати Цивільному кодексу. Обсяг прав лізингоодержувача складається з правомочностей володіння і користування без обмежень, якщо інше не передбачено договором (п. 1 ст. 11 Законі про лізинг). При цьому договором лізингу може бути передбачений бухгалтерський облік переданого предмета лізингу на балансі лізингоодержувача (п. 1 ст. 31 Закону про лізинг), що виключено для інших видів оренди. Ця можливість має важливе фіскальне значення, оскільки дозволяє лізингоодержувачу застосовувати прискорену амортизацію предмета лізингу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Загальна характеристика договору лізингу " |
||
|
||