| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Функції завдатку |
||
|
Завдаток може бути виданий тільки тією стороною за договором, на якій лежить обов'язок здійснити грошові платежі за надання, здійснюване контрагентом за договором. При виконанні сторонами договірних зобов'язань сума завдатку зараховується в рахунок платежів, що підлягають здійсненню стороною, що видала завдаток. Отже, видача та отримання завдатку є часткове виконання і, відповідно, отримання частини виконання договірного зобов'язання. У цьому суть платіжної функції завдатку. Слід мати на увазі, що платіжна функція завдатку може мати місце тільки при виконанні сторонами договірних зобов'язань. При невиконанні зобов'язань, забезпечуваних завдатком, він починає виконувати штрафну роль. Платіжна функція властива також авансу - грошовій сумі або майнової цінності, видаваної стороною в договорі своєму контрагенту в рахунок обумовленого платежу як у момент укладення договору, так і після цього. Але з видачею та отриманням авансу закон пов'язує інші наслідки, ніж з видачею та отриманням завдатку. Найбільш яскраво це виявляється при аналізі доказової і забезпечувальної функцій завдатку. Відповідно до закону завдаток видається на підтвердження укладення договору, тобто виконує доказову функцію. З цього випливає, що якщо між сторонами має місце спір про те, був чи не був укладений договір, то при наявності доведеного в належному порядку факту видачі і, відповідно, отримання завдатку можна говорити про укладення договору, забезпеченого завдатком. При цьому необхідно, щоб сторонами були дотримані умови закону, за яких договір вважається укладеним (ст. ст. 432, 433 ЦК). Аванс також виконує доказову функцію (1). Однак факт видачі авансу не є безумовним доказом факту укладення договору. Він оцінюється в якості одного з багатьох можливих доказів укладання договору. --- (1) Див: Іоффе О.С. Указ. соч. С. 168. На відміну від цього видача та отримання завдатку є безумовним доказом наявності відбувся договору. Крім того, вони є актом виконання акцесорних зобов'язання, що випливає з угоди про завдаток. Акцесорний характер угоди про завдаток, який був помічений ще римськими юристами (1), має два можливих наслідки невидачі і неотримання завдатку за наявності угоди про нього. Якщо сторони як захід забезпечення виконання зобов'язання, що випливає з договору, передбачили в договорі видачу завдатку, але не пов'язали момент укладення цього договору з моментом надання завдатку, то невидача завдатку не може розглядатися в якості підстави для визнання договору неукладеним. Якщо ж сторони погодили як істотної умови договору обов'язкове надання завдатку і зв'язали момент укладання договору з моментом видачі завдатку, то у випадку, якщо обумовлений задаток не наданий, цей договір буде вважатися неукладеним. --- КонсультантПлюс: примітка. Підручник "Римське приватне право" (під ред. І.Б. Новицького, І.С. Перетерского) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - МАУП, 2004. (1) Як писав Гай, "те, що дається під ім'ям завдатку при купівлі, не має такого значення, як якщо б без завдатку угода не призводило до результатів, але (служить для того), щоб точніше могло бути доведено, що сторони домовилися про ціну "(див.: Дигести Юстиніана. Вибрані фрагменти / Пер. та прим. І.С. Перетерского. М., 1984. С. 291). І.С. Розенталь, приводячи вислів Гая: "Те, що дається у вигляді завдатку, є доказом укладеного договору купівлі-продажу", в коментарі до нього каже: "Це не значить, пише Гай в іншому місці (D.18.1.35), що без дачі завдатку договір не має сили, але завдаток дається для того, щоб було наочний доказ відбувся договору "(див.: Римське приватне право / Под ред. І.Б. Новицького і І.С. Перетерского. М., 1994. С. 336). У літературі має місце інша трактування змісту доказової функції завдатку. У численних джерелах в різних інтерпретаціях присутній тезу, згідно з яким, якщо обумовлений сторонами задаток не виданий, то договір, за яким він повинен бути виданий, що не вважається укладеним навіть при дотриманні всіх інших умов, необхідних для його укладення (1). Подібне тлумачення доказової функції завдатку має глибокі історичні корені. У дореволюційній доктрині російського цивільного права під завдатком розумілася вироблена при самому укладанні договору сплата частини грошової суми, следуемой від однієї особи до іншої за виконання домовленого дії (2). Тим самим завдаток розумівся як частина самого забезпечуваного зобов'язання. Тому був логічний і висновок: немає завдатку - немає договору. --- КонсультантПлюс: примітка. Монографія М.І. Брагінського, В.В. Витрянского "Договірне право. Загальні положення" (Книга 1) включена до інформаційного банку відповідно до публікації - Статут, 2001 (видання 3-е, стереотипне). (1) Див, наприклад: Коментар до Цивільного кодексу РРФСР / Под ред. С.Н. Братуся і О.Н. Садикова. М., 1982. С. 256; Брагінський М.І., Витрянский В.В. Указ. соч. С. 486 - 487; Гонгало Б.М. Вчення про забезпечення зобов'язань. Питання теорії та практики. М., 2004. С. 81. (2) Див: Шершеневич Г.Ф. Підручник російського цивільного права. Т. 2. С. 48. Однак, починаючи з ДК РРФСР 1964 р., російський законодавець говорить про самостійність угоди про завдаток, яке повинно відбуватися незалежно від суми завдатку у письмовій формі (СР ч. 2 ст. 209 ЦК РРФСР 1964 р. і п. 2 ст. 380 ГК РФ). Інакше кажучи, російський законодавець безумовно оцінює угоду про завдаток як самостійне і акцессорное. Але, як відомо, виконання або невиконання акцесорних угоди (видача або невидача завдатку) не можуть бути фактами, визначальними юридичну долю основного угоди - договору, забезпеченню якого служить завдаток. Саме такий висновок відповідає положенням сучасного закону (п. 2 ст. 329 ЦК) та теорії акцесорних зобов'язань. Видача та отримання завдатку можуть служити доказом укладення договорів, скоєних як в усній, так і в письмовій формі (1). Якщо договір здійснений в усній формі і при цьому відсутні письмові докази, то можна говорити про те, що договір визнається укладеним, оскільки виданий завдаток. Можливість забезпечення завдатком виконання зобов'язання, що виникло з письмового договору, має велике значення при укладенні договору шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку (п. 2 ст. 434 ЦК), тому що в подібних випадках дуже часто виникають суперечки про наявність або відсутність договору. Крім того, потрібно враховувати, що як письмовий договір, досконалий у формі єдиного документа, так і договір, досконалий у вигляді обміну документами, може бути загублений. У таких умовах сплата завдатку буде служити доказом наявності самого факту укладення договору, вчиненого у письмовій формі. --- (1) На думку Б.М. Гонгало, "якщо основне зобов'язання виникає з угоди, що укладається в письмовій формі, то забезпечити таке зобов'язання завдатком не можна, оскільки факт укладення договору не потребує доказу" (Гонгало Б.М. Указ. Соч. С. 81). Завдатком не може забезпечуватися виконання зобов'язань, що випливають з договорів, що вважаються укладеними з моменту їх державної реєстрації (п. 3 ст. 433 ЦК). Тут передача однієї зі сторін в рахунок платежів за таким договором грошової суми не може розглядатися в якості завдатку, а є авансом, тому що в цих випадках єдиним доказом укладення договору може бути тільки факт державної реєстрації договору. Разом з тим завдатком може бути забезпечене виконання зобов'язань, що виникають з договорів, які вважаються укладеними незалежно від факту їх державної реєстрації, але у зв'язку з укладенням яких закон вимагає вчинення державної реєстрації переходу права на предмет договору. Наприклад, підлягає державній реєстрації перехід права власності на нежитлову нерухомість (п. 1 ст. 551 ЦК), а сам договір продажу нежитлової нерухомості вважається укладеним після погодження в єдиному документі всіх істотних умов (ст. 550 ЦК). Виконання зобов'язань з такого договору і йому подібних може забезпечуватися завдатком. Головна функція завдатку - забезпечення виконання договірного зобов'язання. Видача та отримання завдатку спонукають сторони до виконання договірного зобов'язання, бо згідно закону, якщо за невиконання договору відповідальна сторона, що видала завдаток, він залишається в іншої сторони, а якщо за невиконання договору відповідальна сторона, яка одержала завдаток, вона зобов'язана сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку (п. 2 ст. 381 ЦК). Саме втрата завдатку одним або повернення його іншим у подвійному розмірі становлять суть забезпечувальної функції завдатку. У цій якості сам завдаток і його забезпечувальна функція набувають штрафний характер. Тому можна говорити про те, що завдаток як заздалегідь зафіксована сума, що підлягає втрати суб'єктом при невиконанні зобов'язання, має деякі риси подібності з неустойкою. Подібність завдатку та неустойки проявляється також у тому, що понад втрати суми завдатку сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (п. 2 ст. 381 ЦК). Однак між неустойкою і завдатком мають місце і суттєві відмінності. Завдаток вноситься вперед, а неустойка тільки обумовлюється при укладенні договору. Неустойка може бути зменшена судом (ст. 333 ЦК), а сума завдатку є жорстко фіксованим межею несприятливих майнових наслідків осіб, які не виконали забезпечене завдатком зобов'язання. Обеспечительная функція завдатку проявляється тільки у випадках невиконання сторонами договірного зобов'язання. Забезпечувальна функція завдатку не стосується випадків неналежного виконання договірного зобов'язання. Тому наслідки у вигляді втрати завдатку одним суб'єктом чи повернення його іншим у подвійному розмірі не можуть мати місце при неналежному виконанні договірного зобов'язання, виконання якого забезпечене завдатком. На відміну від завдатку аванс не виконує забезпечувальної функції. Тому сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення у разі припинення зобов'язання за угодою сторін до початку його виконання, а також у всіх випадках невиконання договору, за винятком тих, коли за законом або умовами договору інша сторона зберігає право на винагороду, незважаючи на невиконання договору. Наприклад, не може бути витребуваний аванс від виконавця, якщо в ході науково-дослідних робіт виявляється неможливість досягнення результатів внаслідок обставин, не залежних від виконавця (ст. 775 ЦК). На відміну від авансу відповідно до п. 1 ст. 381 ГК завдаток повинен бути повернений тільки в разі припинення забезпечуваного зобов'язання до початку його виконання за угодою сторін або внаслідок неможливості виконання (ст. 416 ЦК). Істотні відмінності у правових наслідках використання авансу і завдатку, що володіють певними рисами подібності, спонукали законодавця встановити наступне правило. У випадку сумніву, чи була сума, сплачена в рахунок належних з боку за договором платежів, завдатком, зокрема, внаслідок недотримання письмової форми угоди про завдаток ця сума вважається сплаченою як аванс, якщо не доведено інше (п. 3 ст. 380 ЦК). На практиці проведення розмежування між завдатком та авансом вельми скрутно, бо учасники договорів часто іменують завдатком будь виплачені вперед грошові суми, не бажаючи втратити їх при невиконанні договірного зобов'язання. Тому при виникненні спору про те, чи є передана сума завдатком чи авансом, досліджуючи взаємовідносини сторін, необхідно встановити, переслідували чи суб'єкти мета забезпечення виконання договірного зобов'язання, видаючи кредит та приймаючи її. Втрата завдатку особою, яка дала його, або виплата подвійної суми завдатку особою, яка одержала його, не припиняють зобов'язання, забезпеченого завдатком, і, відповідно, не звільняють вказаних осіб від необхідності виконання цього зобов'язання. Тому, наприклад, що найняв приміщення на термін і дав задаток не може вважатися звільненим від зобов'язання сплачувати орендну плату, хоча б і залишив у руках свого контрагента завдаток і заявив свою відмову, поки контрагент не звільнить його від зобов'язання за договором оренди приміщення (1). --- (1) Даний приклад давно набув характеру хрестоматійного, ср: Шершеневич Г.Ф. Підручник російського цивільного права. Т. 2. С. 49 - 50; Цивільний кодекс радянських республік. Текст і практичний коментар / За ред. А. Малицького. Харків, 1927. С. 241. Втрата завдатку особою, яка дала його, або виплата подвійної суми завдатку особою, яка одержала його, можуть припинити забезпечується зобов'язання, якщо сторони в договорі або в спеціальній угоді узгодять умова про те, що втрата завдатку особою, яка дала його, або виплата подвійної суми завдатку особою, яка одержала його, є відступним (ст. 409 ЦК). Якщо втрата завдатку особою, яка дала його, або виплата подвійної суми завдатку особою, яка одержала його, припиняють зобов'язання, яке забезпечувалося завдатком, то сторона, що прийняла в якості відступного суму завдатку, позбавляється права стягнути збитки від сторони, що відступила від договору, звичайно, якщо сторони не домовилися про інше. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2. Функції завдатку" |
||
|
||