| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 14. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень |
||
|
Адміністративні стягнення підлягають виконанню за винятком випадків: 1) тимчасового призупинення виконання постанов про накладення стягнень; 2) припинення виконання відповідних постанов; 3) порушення встановлених КпАП строків давності. Законодавство допускає тимчасове призупинення виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Постанова про накладення стягнень призупиняється на 10-денний термін у разі оскарження або опротестування прокурором. Процедура оскарження неможлива при накладенні трьох різновидів адміністративних стягнень - попередження, адміністративного арешту і штрафу, що стягується на місці вчинення проступку. Принесення прокурором протесту зупиняє виконання постанов по всіх восьми видах стягнень. Орган чи посадова особа, що винесла постанову про накладення адміністративних стягнень у вигляді адміністративного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком його справляння на місці вчинення проступку), має право відстрочити виконання постанови на строк до одного місяця. Орган (посадова особа) за своїм розсудом визначає підстави відстрочки виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Припинення виконання постанов про накладення адміністративних стягнень можливе у випадках: 1) видання Державною Думою акта амністії, що усуває застосування адміністративного стягнення; 2) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 3) скасування постанови і припинення справи в результаті оскарження або опротестування; 4) смерті особи, щодо якої винесено постанову. Порушення строків давності виконання постанов про адміністративні стягнення означає, що, якщо постанова про накладення адміністративних стягнень не було виконане протягом трьох місяців з дня винесення, воно не підлягає виконанню. Відлік строку давності зупиняється на час оскарження або опротестування постанови чи в разі його відтермінування. Таким чином, КпАП передбачає певні процесуальні гарантії захисту законних прав та інтересів громадян, щодо яких винесено постанову про накладення адміністративного стягнення. Можна виділити наступні основні принципи законодавчого забезпечення таких гарантій: а) недопущення владного свавілля при накладенні адміністративних стягнень. Постанови про накладення стягнень можуть бути скасовані ще до їх виконання в результаті оскарження і опротестування. Процедура оскарження полягає у поданні скарги, як правило, вищій посадовій особі або до суду, рішення якого є остаточним. На відміну від оскарження опротестування являє собою прерогативу органів прокуратури. Громадянин має право ініціювати процедуру опротестування, пред'явивши прокуратурі вагомі доводи про порушення чинного законодавства, проте в переважній більшості випадків опротестування здійснюється прокуратурою самостійно без відповідних звернень; б) забезпечення законних майнових і немайнових прав осіб, щодо яких винесено постанову про накладення адміністративних стягнень. Мета законодавчого регулювання - звести до мінімуму можливість невиправданого заподіяння матеріальної та моральної шкоди потерпілому у разі скасування постанови із закриттям справи. При настанні зазначених наслідків все майнові й інші обмеження, пов'язані з раніше прийнятою постановою, підлягають скасуванню. Оплатне вилучення і конфісковані предмети підлягають поверненню в натуральному вигляді або у їх вартісному вираженні. Шкода, заподіяна громадянинові в результаті незаконного накладення адміністративних стягнень у вигляді виправних робіт або адміністративного арешту, відшкодовується за рахунок коштів федерального бюджету, бюджетів суб'єктів Федерації чи муніципальних образованій1. Таким 1 Слід зазначити явну некоректність ст. 1070 ЦК, в якій згадується про незаконне адміністративне стягнення у вигляді арешту. Очевидно, що арешт як санкція за злочин передбачений ст. 44 КК. КоАП ж регламентує накладення стягнень у вигляді адміністративного арешту - таким чином, ГК ото- чином, при відшкодуванні шкоди у разі незаконного адміністративного арешту законодавством передбачена матеріальна форма відшкодування. Як забезпечення майнових гарантій особи слід розцінювати і ст. 312 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування або привласнення майна, яке підлягає конфіскації; в) вдосконалення превентивної діяльності правоохоронних органів щодо попередження, припинення і розкриття адміністративних правопорушень. Порушення строків давності виконання постанов про накладення адміністративних стягнень, як правило, свідчить про неефективну діяльність правоохоронних органів: постанова звертається до виконання, але зважаючи впливу посадових осіб ніяких заходів до цього не приймається у встановлений законом тримісячний термін. Навіть правомірне рішення органів виконавчої та судової влади та їх посадових осіб про накладення адміністративного стягнення не може бути здійснено в результаті пропуску строку давності, що негативно позначається на забезпеченні правоохоронної діяльності держави; г) дотримання гуманних засад адміністративного виробництва. Чинна Конституція РФ (ч. 2 ст. 54), так само як і КпАП (ст. 281), визначає зворотну силу законів, які скасовують або пом'якшують відповідальність за правопорушення. Гуманні основи адміністративного провадження проявляються також при амністування правопорушника, у разі продовження терміну оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення при пропуску його з поважної причини, при виявленні обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративні правопорушення. Ждествляет два різновиди санкцій за правопорушення, передбачені КК і КпАП. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 14. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень " |
||
|
||