Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 3. Наука кримінального права


Науку кримінального права слід віднести до числа прикладних наук, оскільки її основною функцією є вивчення механізмів кримінально-правового впливу стосовно до конкретних умов життя суспільства. Зміна умов життя суспільства неминуче тягне зміни у сфері кримінальної політики. Карді-нальні зміни в житті можуть спричинити перегляд всіх принци-пов, на яких базувалася правова система держави, в тому числі і основних положень кримінально-правової науки.
Предмет науки кримінального права визначається виходячи з її прикладного характеру. Двома головними складовими пред-мета науки кримінального права є норми чинного кримінального законодавства1 і практика застосування цих норм в ході попереднього розслідування, судового розгляду тва й подальшого виконання покарань.
Закон є єдиним джерелом кримінального права. Однак потрібно віддавати собі звіт в тому, що завжди застосовувати закон відповідно до його буквальним змістом можливо тільки у випадку, якщо мова, на якому такий закон написаний, є універсаль-комунікативним засобом і дозволяє передавати інформацію без спотворень будь-якій особі. На жаль, жодна з мов, на яких пишуться закони, не володіє таким свойст-вом, тому завжди відбувається спотворення інформації, яка спочатку закладалася законодавцем. Таке спотворення обу-словлівается не тільки особливостями мови, але і здібностями самих правоприменителей (слідчих, суддів) до тлумачення тих чи інших термінів. Не можна скидати з рахунків і той факт, що законодавець теж не є міфічним непогрішним
1 Крім норм, які містяться в чинному КК, з урахуванням всіх внесених до нього змін, до норм чинного кримінального законодав-ства можуть бути віднесені норми колишніх кримінальних кодексів, хоча і втратили силу, але зберігають своє кримінально-правове значення внаслідок ультраактівного дії. Ультраактівное дію можуть мати і норми чинного КК, які втратили силу внаслідок вне-ня до нього змін (колишні редакції діючих статей КК).

Істотою. Як і будь-яким іншим людям, законодавцям свойст-венно помилятися. Сукупність цих причин: недосконалість мови, правопріменітея, законодавця, а внаслідок цього і са-мого закону призводить до того, що з'являються різні варіан-ти тлумачення кримінального закону. Приказка: «скільки юри-стів - стільки думок» недалека від істини щодо прак-тичного застосування закону (і не тільки кримінального). До цього необхідно ставитися як до даності і, проявляючи належне ува-ються до закону, не слід надавати йому сакрального сенсу.
Потрібно розуміти, що наявність різних варіантів тлумачення таїть в собі серйозну небезпеку того, що одна і та ж норма закону буде застосовуватися судами по-різному. Щоб цього не відбувалося, судову практику необхідно постійно анали-зировать, узагальнювати, і на підставі такого аналізу та узагальнення вищий судовий орган повинен давати свої роз'яснення з по-воду правильного застосування закону. Трапляється, що роз'яснення ня, що даються Пленумом Верховного Суду РФ, суперечать буквальним змістом закону, і тоді de facto можна говорити, що судом створюється або змінюється норма закону, хоча, звичайно ж, de jure кримінальний закон зберігає найвищу юридичну силу. Таку ситуацію не слід драматизувати, оскільки в конеч-ном підсумку потрібно розуміти, що у суду і законодавця - одні цілі в сфері кримінальної політики, а однакова практика застосування закону - значно більш важливий чинник стабільності правової системи, ніж формальну відповідність тлумачення суду букві закону. Практика істотно коректив-рует закон і це - необхідна умова життєдіяльності суспільства в правовому полі, якщо, звичайно, практика не стає свавіллям, повністю ігноруючи волю законодавця і по букві, і по духу. Від законодавця у разі появи таких розбіжностей потрібно адекватна реакція у вигляді внесення в закон змін. Такі зміни повинні або підтвердити правильність судово-го тлумачення, або спростувати позицію Верховного Суду РФ включенням в норму уточнень щодо істинної волі законодавця.
Наука кримінального права, аналізуючи закон і практику його при-трансформаційних змін, дає оцінку і тому, й іншому. Оскільки наукою карного права займається велика кількість вчених, які

мають своє уявлення про те, наскільки існуючий закон відповідає потребам суспільства і наскільки хороша практика застосування закону, з'являються різні наукові позиції від-вано досліджуваного предмета. Думки вчених не мають пря-мого впливу на застосування кримінального закону, однак та чи інша позиція, взяв гору в науці, може стати відправною точкою для зміни чинного закону або практики його застосування. У свою чергу різні точки зору, з'являється-щіеся в науці кримінального права, самі стають предметом изу-чення і, таким чином, являють собою третю склад-ляющую предмета науки кримінального права.
Існує необхідність у вивченні не тільки дію-ного кримінального закону, практики його застосування та різних наукових точок зору, але також історичного досвіду (раніше діяли закони, практика їх застосування та наука того часу). Закордонне кримінальне законодавство, правопріме-нительная практика і доктрина теж можуть представляти інте-рес для вивчення. Однак ці дві складові входять у перед-мет науки кримінального права лише остільки, оскільки подоб-ний досвід може представляти інтерес для сучасного кримінального права Росії. Історичний досвід Росії чи зару-бажаних країн, а також сучасний досвід зарубіжний країн ін-Тереса для науки кримінального права з точки зору можливості перенести його в умови сучасної російської дійсно-сти. У цьому сенсі, наприклад, давньоруські пам'ятки уголов-ного права навряд чи можна включити в сферу інтересів науки кримінального права. Швидше це джерело є предметом для історії держави і права - самостійної наукової дисцип-ліни. У той же час, наприклад, Кримінальне укладення 1845 р., хоча і є предметом вивчення для історії держави і права, може входити і в предмет науки кримінального права. Точно так само йдуть справи з сучасним та історичним законодавством зарубіжних країн: законодавство країн, близьких до Росії по своєму суспільному і державному устрою, може бути цікаво з позицій науки російського кримінального права, а законодавство, наприклад, африканського королівства Свазі-ленд, швидше за все буде цікаво тільки фахівцям в облас-ти держави і права зарубіжних країн.

Оскільки, як зазначалося вище, злочин є не-от'емлемой частиною суспільного співіснування, форми і методи злочинної діяльності змінюються і вдосконалюють-ся по мірі зміни самого суспільства. Часто відбувається так, що на озброєнні у потенційних злочинців вже появи-лись нові способи впливу на охоронювані законом відно-ності, які за ступенем суспільної небезпеки цілком порівнянні із злочином, а притягнути їх до кримінальної відпові-дальності за такі дії не можна. Необхідна умова призна-ня їх злочином - точний опис в законі. Для охорони страждає громадського відносини кримінально-правовими засобами діяння необхідно криміналізувати (включити його в якості нового виду або різновиду злочину в кримінальний закон). Тому до предмета науки кримінального права, думається, можна було б віднести потребують вивчення - для їх подальшої криміналізації - реально існуючі форми і методи суспільно небезпечної поведінки, поки що не є злочинним, але представляє підвищену загрозу об'єктам кримінально-правової охорони.
Найбільш важка для вивчення складова предмета уго-ловного права - ще не існують, але потенційно віз-можна прийоми і методи небезпечного посягання на ті об'єк-екти, які вже охороняються кримінальним законом, або на ті об'єкти , які в майбутньому необхідно буде включити в сферу кримінально-правової охорони. У вивченні цього предмета полягає прогностична функція науки кримінального права. При ідеальної моделі розвитку кримінального законодавства діяння, що представляє підвищену суспільну небезпеку, має бути описане в кримінальному законі ще до того, як воно буде реально скоєно. Насправді часто буває, що та чи інша норма кримінального законодавства, сформульована на основі такого прогнозу, не враховує всіх життєвих реалій, і суспільно небезпечне посягання відбувається не зовсім так, як описано в законі. Тому з'являються «мерт-ші» норми, які необхідно коректувати відповідно до дійсним механізмом здійснення злочину.
Вивчення всіх складових предмета науки кримінального права підпорядковане вирішення наступних завдань:

виявлення відповідності практики застосування кримінального за-кону самому закону і оцінка ефективності існуючих норм закону і практики їх застосування тим завданням, які стоять перед кримінальним правом як галуззю права;
виявлення прогалин у сфері кримінально-правової охорони об-суспільних відносин у зв'язку з існуванням реальних ме-ханизмов (не врахованих кримінальним правом) заподіяння шкоди охоронюваним Кримінальним кодексом суспільним відносинам;
Вирішення цих допоміжних завдань направлено до досяг-нию головної мети, яка полягає в совершенствованіі1 норм кримінального законодавства та практики його застосування для найбільш ефективної боротьби з злочинністю. Повинна сущест-вова постійна тристороння зв'язок законодавця, правопр-менітеля і науки. Механізм цьому зв'язку дуже простий: вчені, на основі вивчення всієї сукупності складових предмета кримінально-правової науки, дають рекомендації щодо зміни закону і практики його застосування. Верховний Суд РФ, аналізуючи карного закон і узагальнюючи практику його застосування, а також вчи-тивая висновки вчених, приймає постанови з тих чи інших питань застосування норм кримінального права. І нарешті, законодавець, вивчивши узагальнену практику застосування закону і теоретичні рекомендації, вносить зміни в існуючий закон, включаючи до Кримінального кодексу нові норми або редагуючи існуючі.
Таким чином, можна сказати, що прямо або опосередковано нормальне функціонування кримінального права як галузі права залежить не тільки від законодавчої, виконавчої та судової влади, але (не в останню чергу) і від науки уго-ловного права.
1 Удосконалення передбачає не тільки зміну існую-щих норм закону, а й створення принципово нових, що відповідають по-потребам часу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 3. Наука кримінального права "
  1. Недійсність угоди і розкрадання
    наука цивільного права залишить цю сферу правозастосування без уваги, то ми ризикуємо опинитися перед самими сумнівними позиціями, що стали фактом судової практики, що спричинить суттєві викривлення багатьох існуючих уявлень. Мабуть, має сенс почати з з'ясування того, чи є продаж майна нижче вартості розкраданням. Думаю, що обговорення цього положення потрібно
  2. 1. Предмет і поняття кримінального права
    наука кримінального права. Однойменний і обов'язкова профілююча навчальна дисципліна в юридичних вузах. Кримінальне законодавство являє собою систему норм, прийнятих вищим органом федеральної влади - Державною Думою Федеральних Зборів, що визначають принципи і підстави кримінальної відповідальності, коло діянь, які декларуються злочинними, види і розміри покарань за них,
  3. 5. Кримінальна відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння
    наука кримінального права бачить насамперед у відсутності медичного критерію неосудності. Від хворобливих станів психіки, що обумовлюють неосудність, стан звичайного алкогольного сп'яніння відрізняється двома істотними особливостями: по-перше, в стан сп'яніння людина приводить себе свідомо, навмисно, і, по-друге, звичайне алкогольне сп'яніння не пов'язане з галюцинаціями,
  4. 1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти здоров'я
    наука кримінального права на основі положень п. 2 Правил судово-медичної експертизи тяжкості шкоди здоров'ю, затверджених наказом МОЗ Росії від 10 грудня 1996 р. N 407 та узгоджених з Генеральною прокуратурою РФ, Верховним Судом РФ, Міністерством внутрішніх справ РФ. У спеціальній літературі давно дискутувалося питання про поняття "тілесні ушкодження" і "шкоду здоров'ю". Одні вчені
  5. Загальна характеристика кримінального права РФ як науки, галузі та навчальної дисципліни. Місце кримінального права в системі національного права
    кримінальної відповідальності, розгляду справ, регламентується кримінально-процесуальним правом. Кримінально-виконавче право займається безпосередньо покаранням. Всю систему можна порівняти з магнітофоном: кримінальне право - касета, кримінально-процесуальне - механізм протягування стрічки, кримінально-виконавче - зовнішня оболонка, колонки. Кримінальне право також пов'язано з іншими галузями права,
  6. 19.2. Кримінальна відповідальність за податкові злочини за законодавством Російської Федерації
    наука кримінального права визначає в сукупності як об'єктивну сторону; 3) вчинятися винне, тобто з певним моральним та інтелектуальним ставленням суб'єкта до свого діяння і його наслідків. Це ставлення фахівці з кримінального права іменують суб'єктивною стороною. Однак навіть якщо в якомусь діянні всі зазначені ознаки в наявності, справу порушено не буде, якщо воно вчинене
  7.  19.2.1. Об'єкт податкових злочинів
      наука кримінального права визначає в сукупності як об'єктивну сторону; 3) вчинятися винне, тобто з певним моральним та інтелектуальним ставленням суб'єкта до свого діяння і його наслідків. Це ставлення фахівці з кримінального права іменують суб'єктивною стороною. Однак навіть якщо в якомусь діянні всі зазначені ознаки в наявності, справу порушено не буде, якщо воно вчинене
  8.  § 1. Поняття та ознаки злочину
      наука вказувала, що це визна-ня обмежувалося переважно констатацією того, що злочин - діяння, що суперечить вимозі кримінального закону або заборонене законом під страхом покарання. Так, КК Франції (1810) - один з перших буржуазних кримінальних законів - визначав злочин як «злочинне діяння, ко-лось законом карають болісним або ганебним покаранням». КК
  9.  § 3. Форми вини
      кримінального права «необхідно і достатньо прикладне значення понять умислу і необережно-сти, яке історично склалося в законодавстві і судовій практиці» 2. Наука кримінального права виходить з того, що між 1 Див: Дагель П.С., Міхєєв Р.І. Встановлення суб'єктивної сторони злочину. Владивосток, 1972. С. 17. 2 Див: Сітковська О.Д. Указ. соч. С. 38. свідомістю і волею
  10.  § 2. Законодавство про місцеве самоврядування: поняття і структура
      наука, охорона здоров'я, оборона), засобів регулювання (інформація, фінанси, індивідуальні правові акти), об'єктів правового регулювання (природні ресурси), правових режимів (цивільне, адміністративне, кримінальне право). --- Російська газета. 2000. 21 - 23 березня. Статусна структура законодавства. Поряд з ієрархічною, галузевої,