| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Принципи кримінального права |
||
|
Принципи кримінального права є наріжним каменем кримінального права і як галузі, і як науки. Жодна норма Уго-ловного кодексу не повинна суперечити його принципам. Переважна більшість норм кримінального права встановлюється-люють злочинність і караність діянь, і тому орієнтованого в першу чергу на осіб, які можуть стати суб'єкта-ми кримінально-правових відносин, порушивши закон, оскільки ці норми встановлюють обов'язки для таких осіб. Принципи кримінального права створені в першу чергу як орієнтир для законодавця і правоприменителя. Принципи встановлюють межі форм і методів боротьби зі злочинністю і, будучи на-мовані на обмеження прав законодавчої і виконавець-ної влади в їх діяльності щодо створення та застосування кримінально-правових норм, служать гарантією дотримання прав злочинцями. Необхідність таких обмежень випливає із ст. 1 Конституції РФ, в якій Росія проголошується правовою державою. У правовій державі має бути забезпечено верховенство закону над будь-яким свавіллям, в тому числі і з боку самої держави. А тому в кримінальному праві, обладающем максимальним набором репресивних механізмів, обмеження державного свавілля і гарантії прав злочинцями знаходять відображення в принципах кримінального права. 1 Ці функції регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом. Принципи кримінального права в тому вигляді, в якому вони сформулювати в Кримінальному кодексі, є підсумком тривалого розвитку правових і філософських уявлень про справедливо-сти, гуманізм і законності1. Всі принципи кримінального права грунтуються на положеннях Конституції РФ, застосовуються в нерозривній єдності і випливають один з іншого. Принцип законності формалізує рішення питання про переступив-ності тієї чи іншої поведінки. Навіть найнебезпечніші для гро-ва діяння не можуть бути визнані злочинами без формально-го відображення їх ознак у статтях Кримінального кодексу. Уста-Постановою злочинності діяння Кримінальним кодексом означає не просто його опис в загальних рисах, але виявлення і закріплення в законі всіх найбільш істотних ознак такого діяння. Максимально точний опис злочину необхідно для того, щоб у разі вчинення такого діяння дати йому точну юриди-чний оцінку в процесі кваліфікації. У розвиток принципу законності сформульована ст. 8 КК, що встановлює в якості підстави кримінальної відповідальності вчинення діяння, содер-жащего всі ознаки складу злочину. З'ясування законодавчих-лем всіх істотних рис того чи іншого злочину необ-хідно для правильної оцінки характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння і визначення можливих видів покарань та їх розмірів. Караність злочину також вимагає законодав-тельного закріплення. У санкції норми вказується або один вид покарання з верхнім і нижнім межею, або кілька альтернативних покарань, також мають верхній і нижній межах вели-ли. Конкретний вид і розмір покарання визначаються судом на основі оцінки всіх обставин, які описані в законі і можуть впливати на вибір виду та розміру покарання. Будь-які інші кримінально-правові наслідки вчинення Престо-ння (судимість, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові заходи медичного характеру, примусові заходи виховного впливу для неповнолітніх та ін.) також вимагають нормативного закріплення в Кримінальному кодек-се. Заборона аналогії кримінального закону випливає з положень, 1 Багато хто з цих уявлень сформульовані у згадуваному працю Чезаре Беккаріа. Закріплених у ч. 1 ст. 3 КК, однак законодавець визнав необхід-мим акцентувати увагу на цьому питанні і прямо закріпив дана заборона в ч. 2 статті. Такий акцент обумовлений не тільки тим, що свавілля держави в галузі права, що володіє меха-низмами найбільшого репресивного впливу, вимагає таких же жорстких законодавчих обмежень, а й тим, що Росія, в дуже недалекому минулому, мала досвід застосування кримінального закону за аналогією. Він був негативним, і тому правильно було в сучасному Кримінальному кодексі продекларировать повна відмова від такого досвіду і його засудження. Принцип рівності громадян перед законом декларує ра-венство всіх осіб, які вчинили преступленіе1, в тому сенсі, що всі вони підлягають кримінальній відповідальності. Таким чином, за-кон не допускає можливості уникнути кримінальної відпові-ності внаслідок яких би то не було особливостей суб'єкта злочину. Разом з тим закон не говорить, що обсяг правоог-раничения осіб, які несуть кримінальну відповідальність, не мо-же відрізнятися в залежності від тих чи інших властивостей суб'єкта. Наприклад, кримінальній відповідальності підлягають на рівних підставах і чоловіки, і жінки, проте відносно жінок не може бути застосована смертна кара (ст. 59 КК), а до чоловіків не застосовується норма про відстрочення відбування покарання, передбаченої ст. 82 КК. Облік певних характеристик особистості при призначенні покарання не є порушенням принципу рівності, а служить вирішення завдання індивідуалізації покарання. Так, для особи, яка має судимість за особливо тяжкий умисний злочин і знову вчинила особливо тяжкий умисний злочин (особливо небезпечний рецидив), законодавець встановлює більш суворий режим відбування позбавлення волі, ніж для осіб, вдосконалення-шівшіх злочин цієї категорії вперше (ст. 58 КК). Такий принцип заснований на конституційному праві рівності перед законом і судом (ст. 19 Конституції РФ). Чи не є на-рушення даного принципу недоторканність ряду вищих 1 Дана норма, звичайно ж, вимагає розширювального тлумачення, по-скільки поширюється на будь-яких осіб, які вчинили злочин, незалежно від того, чи є у них громадянство. Посадових осіб держави: Президента РФ, членів Ради Фе-ської Федерації і депутатів Державної Думи Федеральних Собра-ня РФ (ст. 91, ч. 1 ст. 98 Конституції РФ), суддів (ч. 1 ст. 122 Конституції РФ), оскільки недоторканість не означає не-можливості притягнення їх до кримінальної відповідальності в прин-ціпе, а лише передбачає більш складну процедуру. Принцип вини у Кримінальному кодексі також заснований на констатує-ционном принципі про презумпцію невинності (ст. 49 Конститу-ції РФ), з якого випливає, що для визнання особи вчинивши-шим злочин слід встановити його винність . Вина - основоположне поняття кримінального права. Поняття вини, її форми і види, поняття та види невинного заподіяння шкоди сформульовані в гол. 5 КК. Принцип провини встановлює, що особа може вважатися вчинили злочин, а відповідно, і підлягати кримінальній відповідальності лише за умови винного ставлення до здійснюваного діянню та її наслідків. Принцип справедливості в кримінальному праві розкривається че-рез відповідність покарання та інших заходів кримінально-правового віз-дії характеру і ступеня суспільної небезпеки переступив-лення, обставинам його вчинення і особи винного. Можливість реалізації цього принципу в кримінальному праві обу-словлено спільною діяльністю законодавця і правопріме-нітеля. Необхідно відзначити, що моральна оцінка (хоро-шо - погано, добро - зло, справедливо - несправедливо) завжди суб'єктивна. Це означає, що в суспільстві ніколи не може бути досягнуто загальне розуміння, наприклад, того чи іншого вироку суду як справедливого. Тим часом про відповідність принципом справедливості норми закону або вироку суду можна говорити, очевидно, в тому випадку, якщо більша частина про-вин вважає цю норму або цей вирок справедливим. Та-де розуміння принципу справедливості відображено і в формули-ровке цілей покарання. Однією з таких цілей якраз і є відновлення соціальної справедливості. Саме почуття справедливості в тому сенсі, як воно розуміється більшістю суспільства (соціальна справедливість), має задовольнятися самим існуванням норм кримінального закону і практикою їх застосування. Зрозуміло, що не існує можливості (не про-водячи загальний соціологічний опитування) встановити, наскільки та чи інша норма чи той чи інший вирок відповідають по-нятію про справедливість в суспільстві. Тому можна сказати, що принцип справедливості носить в кримінальному праві почасти декла-ративного характер. Однак є й істотна практична складова цього принципу, оскільки і законодавець, і пра-вопріменітель з урахуванням свого життєвого досвіду і досвіду загально-жавного співіснування можуть оцінити, наскільки приймаємо-травні норма або виноситься вирок задовольнятимуть чувст-во справедливості більшої частини суспільства. Оцінка законодавцем того чи іншого діяння як суспільно небезпечного і визначення за нього міри покарання завжди повинно відбуватися з урахуванням сформованих у суспільстві уявлень про справедливість. В іншому випадку, криміналізуючи те чи інше діяння, законодавець досягне такого ефекту, коли, за висловом К. Маркса, люди «бачать покарання, але не бачать пре-ступления». Це повною мірою відноситься і до правопріменітелю, оскільки законодавець встановлює лише мінімальний і максимальні межі покарання або (як альтернативу) інші кримінально-правові заходи. Правоприменитель повинен прийняти остаточно-тельное рішення про міру впливу на злочинця в відпо-вії і з буквою закону, і з тим уявленням про справедливість, яке існує в суспільстві і яке він як уповноважений представник цього суспільства (через призму свого суб'єктивного сприйняття) має закріпити в вироку. У частині 2 ст. 6 КК йдеться про приватний умови дотримання принципу справедливості: не можна покладати кримінальну відпові-дальність двічі за одне і те ж преступленіе1. Аналогічний-ве положення міститься в ст. 50 Конституції РФ. Конституційну Суд РФ тлумачить зміст цього принципу сле-дмуть чином: «принцип" non bis in idem ", як він встановлений Конституцією Російської Федерації і регулюється уголов-ним законодавством Російської Федерації, виключає по-повторне осуд і покарання особи за одне й те ж пре-ступление, кваліфікацію одного і того ж злочинного події за кількома статтями кримінального закону, якщо що містяться 1 Даний принцип відомий ще з часів римського права: «non bis in idem» - не двічі за одне . В них норми співвідносяться між собою як загальна та спеціальна або як ціле і частина, а також подвійний облік одного і того ж обставини одночасно при кваліфікації злочину і при визначенні виду та міри відповідальності »1. Принцип гуманізму проголошує пріоритет особистості над усіма іншими суспільними цінностями. Особлива частина КК відкривається розділом «Злочини проти особи», і це дозволяє говорити, що особистість є головним об'єктом кримінально-правової охорони. Відповідно до принципу гуманізму забезпечення безпеки людини передбачає не тільки охорону кримінально-правовими засобами від злочинних посягань, а й гарантії безпеки особі, яка вчинила злочин. Без-пеку злочинця не гарантується безпосередньо в момент вчинення злочину, оскільки в цьому випадку до нього можуть бути застосовані адекватні заходи необхідної оборони, і якщо посягання пов'язане з небезпекою для життя, то законодав-тель не встановлює меж допустимого шкоди посягає. Йому можна заподіяти будь-яку шкоду - в тому числі і смерть. Однак як тільки злочинець завершив посягання, він знову повер-тається під охорону кримінального закону. Тому заподіяння, на-приклад, смерті особи, яка вчинила злочин, при правіше-ванні заходів, необхідних для його затримання (ч. 2 ст. 108 КК), Повло-чет кримінальну відповідальність. Жорсткий репресивний характер заходів кримінально-правового віз-дії спонукав законодавця сформулювати в ч. 2 ст. 7 КК відмова від цілей заподіяння фізичних страждань і приниження людської гідності при їх застосуванні. Великий російський вчений Н.С. Таганцев епіграфом до Курсу лекцій з російської кримінального права взяв слова з царського маніфесту 19 березня 1 Постанова Конституційного Суду РФ від 19.03.2003 № 3-П «У справі про перевірку конституційності положень Кримінального кодексу Російської Федерації, що регламентують правові наслідки судимо-сти особи, неодноразовості і рецидиву злочинів, а також пунктів 1-8 Постанови Державної Думи від 26 травня 2000 року «Про об'яв- нии амністії у зв'язку з 55-річчям Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років »у зв'язку із запитом Останкінського міжмуніципальної (районного) суду міста Москви і скаргами ряду громадян »/ / Вісник Кон-ституционного Суду РФ. 2003. № 3. 1856: «правда і милість так панують в судах». В основі принципу гуманізму якраз і лежить милість до людини. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Принципи кримінального права " |
||
|
||