|
. Зміст заповіту складають заповідальні розпорядження. Відповідно до п. 1 ст. 1119 ЦК заповідач має право на свій розсуд заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців у спадщині, позбавити спадщини одного, кількох або всіх спадкоємців за законом, не вказуючи причин такого позбавлення. У випадках, передбачених Цивільним кодексом, в заповіт можуть включатися інші розпорядження, наприклад заповідальний відмова (ст. 1137 ЦК), заповідальне покладання (ст. 1139 ЦК), подназначеніе спадкоємців і відказоодержувачів (ст. 1121 ЦК), заповідальне розпорядження правами на грошові кошти в банку (ст. 1128 ЦК), призначення виконавця заповіту (ст. 1134 ЦК), призначення особи, на яку буде покладено охорону авторства, імені автора (виконавця) і недоторканності твору (виконання) (ст. 1267, 1316 ЦК). Таким чином, свобода заповіту обмежена не тільки правилами про обов'язкову частку у спадщині (ст. 1149 ЦК), а й вказівкою в законі на випадки, коли можливі розпорядження з приводу майна на випадок смерті. Наявність в заповіті розпоряджень, не передбачених Цивільним кодексом, не впливає на дійсність заповіту. Ці розпорядження у відповідності зі змістом п. 1 ст. 1119 ЦК не є заповідальний. Тому їх невиконання не вплине на можливість прийняття спадщини спадкоємцями. Так, невиконання розпорядження про морально-етичних орієнтирах для подальшого життя спадкоємця не є підставою для визнання спадкоємця негідним відповідно до ст. 1117 ЦК.
Деякі із зазначених заповідальнихрозпоряджень (призначення спадкоємця, розпорядження інтелектуальними правами) були вже розглянуті, деякі (заповідальне розпорядження правами на грошові кошти в банку, призначення виконавця заповіту) будуть розглянуті в інших параграфах даної глави. Тут же зупинимося на таких заповідальних розпорядженнях, як визначення часток спадкоємців, позбавлення спадщини, заповідальний відмова, заповідальне покладання і подназначеніе спадкоємців і відказоодержувачів.
Визначення часток спадкоємців у заповідане майно супроводжується дотриманням таких правил. Майно, заповідане двом чи кільком спадкоємцям без зазначення їх часток у спадщині та без зазначення того, які входять до складу спадщини речі або права кому із спадкоємців призначаються, вважається заповіданий спадкоємцям у рівних частках * (623). Вказівка в заповіті на частини неподільної речі (ст. 133 ЦК), призначені кожному із спадкоємців в натурі (наприклад, заповідано кожному з двох спадкоємців взяти по "полквартіри"), не тягне за собою недійсність заповіту. Така річ вважається заповіданої в частках, що відповідають вартості цих частин. За логікою законодавця, в подібних випадках сенс заповіту повинен превалювати над його буквою, тому неподільна річ (найчастіше це житловий будинок, квартира, інше будова) повинна перейти у спільну часткову власність спадкоємців (ст. 245, 1164 ЦК) * (624). Порядок користування спадкоємцями цієї неподільної річчю встановлюється відповідно до призначеними ним у заповіті частинами цієї речі. У разі спору між спадкоємцями їх частки та порядок користування неподільної річчю визначаються судом (ст. 1122 ЦК).
Чи зберігається право участі у спадкуванні заповіданої неподільної речі у випадках, якщо призначена одному із спадкоємців за заповітом реальна частина речі з якихось причин перестала існувати до відкриття спадщини? Наприклад, згоріла та частина єдиної колекції марок, яка призначалася певного спадкоємцю. У літературі висловлено думку про те, що такий спадкоємець не зможе претендувати на частку в праві на успадковане неподільну річ. Адже заповіт не було змінено, незважаючи на те що за життя заповідача відбулися зміни стану неподільної речі * (625). Це думка слід підтримати. Можуть заперечити, що ст. 1122 ЦК містить чітке правило про тлумачення заповіту на випадок його вчинення з приводу неподільної речі з розподілом її частин різним спадкоємцям; застосування даного правила не поставлено в залежність від існування будь-якої із зазначених частин на момент відкриття спадщини. Однак цей аргумент буде непереконливим. Відповідно до ст. 1122 ЦК неподільна річ в ситуації, що розглядається вважається заповіданої в частках, що відповідають вартості цих частин. Вартість частин визначається на дату відкриття спадщини і в разі припинення їх існування дорівнюватиме нулю. Тому спадкоємець, якому була призначена за заповітом реальна частина речі, що перестала існувати до відкриття спадщини, не зможе брати участь у розподілі спадщини.
Позбавлення спадщини (ексгередація) припускає волевиявлення заповідача на усунення одного, кількох або всіх спадкоємців за законом, причому без зазначення причин такого позбавлення (п. 1 ст. 1119 ЦК). У цьому випадку усунений спадкоємець не зможе успадковувати за законом, якщо тільки він не включений до кола осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1149 ЦК). Якщо спадкоємець за законом був позбавлений заповідачем спадщини, то і його нащадки не спадкують за правом представлення (п. 2 ст. 1146 ЦК).
Умовчання про спадкоємця в заповіті не є актом позбавлення спадщини. Спадкоємець за законом, не названий у заповіті, не успадковує лише те майно, яке стало предметом заповіту. Але він може нарівні з іншими спадкоємцями за законом наслідувати незаповіданою майно, а також заповідане майно, якщо спадкоємці за заповітом відмовляться від прийняття спадщини, або будуть усунені від спадкування як негідні, або не будуть в живих до моменту відкриття спадщини. Таким чином, замовчування про спадкоємця в заповіті - не найефективніший спосіб усунення від спадкування, оскільки призведе до бажаного результату лише за умови, що все майно спадкодавця заповідано і прийнято спадкоємцями за заповітом * (626).
Заповідальний відмова, заповідальне покладання і подназначеніе спадкоємців і відказоодержувачів як особливі заповідальні розпорядження заслуговують окремого розгляду.
|
- § 2. Зміст заповіту
положення про заповідальних розпорядженнях. Зміст заповіту складають заповідальні розпорядження. Відповідно до п. 1 ст. 1119 ЦК заповідач має право на свій розсуд заповідати майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців у спадщині, позбавити спадщини одного, кількох або всіх спадкоємців за законом, не вказуючи причин такого позбавлення. У випадках, передбачених
- § 2. Право приватної власності громадян на окремі об'єкти
спільні кошти його членів. До спільного майна членів селянського господарства також відносяться плоди, продукція та доходи, отримані в результаті діяльності селянського господарства. На основі майна селянського господарства може бути створено господарське товариство або виробничий кооператив. У такому випадку право власності на передане селянським (фермерським) господарством
- § 1. Загальна характеристика договору оренди
загальні положення, що застосовуються до всіх видів договору незалежно від виду орендованого майна. У той же час у ній виділені в окремі параграфи спеціальні норми, що регулюють такі види оренди, як прокат, оренда транспортних засобів, оренда будівель і споруд, оренда підприємства і фінансова оренда (лізинг). Виділення зазначених видів здійснено без будь-якого єдиного
- § 5. Користування житловими приміщеннями
положення будинку. Розмір плати встановлюється органами місцевого самоврядування (в суб'єктах Федерації - містах федерального значення Москві і Санкт-Петербурзі - органом державної влади відповідного суб'єкта). Громадяни, визнані у встановленому порядку незаможними громадянами і займають житлові приміщення за договорами соціального найму, звільняються від внесення плати за користування
- Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
загальні положення про купівлю-продаж, не поширюється автоматично на ті випадки, коли предметом договору міни є майнові права. Поступка права вимоги не може бути предметом договору міни, оскільки: a) в цьому випадку неможливий перехід права власності, як того вимагає договір міни; б) не може бути дотримано умову договору міни про передачу одного товару в обмін на інший
- § 1. Сутність і правове регулювання спадкування
загальні висновки: a) регулювання спадкових відносин не обмежується розділом V частини третьої ГК, а сам ГК - не єдина форма (джерело) спадкового права; b) законодавство про спадкування, процес формування якого не завершений, представлено різними за юридичною силою і особливостям дії нормативними правовими актами, що утворюють систему; c) скасування розділу VII ДК РРФСР
- § 1. Загальні положення про заповіті
загальні норми глави 9 ГК про недійсність угод. При цьому заповіт як угода має ряд особливостей, на яких слід зупинитися докладніше. По-перше, відповідно до п. 5 ст. 1118 ЦК заповіт є односторонньою угодою, що означає необхідність і достатність волевиявлення однієї особи - заповідача - для додання акту заповіту юридичної сили (п. 2 ст. 154 ЦК). Згоди
- § 3. Форма заповіту
загальні приватноправові норми про форму та порядок вчинення заповіту, а також загальні положення про порядок оформлення окремих видів заповітів і заповідальнихрозпоряджень. Основи законодавства Російської Федерації про нотаріат від 11 лютого 1993 г. * (652), хоча і дублюють в ряді випадків положення Кодексу щодо форми заповіту, в той же час містять комплекс детально опрацьованих
- § 4. Виконання і оспорювання заповіту
загальні положення цивільного права. Можливість застосування глави 25 ЦК до названих відносин є спірною. Таким чином, дати чітку юридичну кваліфікацію виконавцю заповіту в рамках інституту представництва або окремих видів зобов'язань досить проблематично. Норми, що визначають правове становище виконавця заповіту, утворюють самостійний інститут спадкового права,
- § 3. Охорона спадкових прав
загальні положення про виконання зобов'язань надають достатні гарантії добросовісної поведінки душоприказника. Обов'язок представити звіт може бути виведена з систематичного тлумачення закону. У літературі de lege ferenda пропонується, щоб звіт про вжиті заходи щодо охорони спадкового майна складався душеприказчиком щорічно (у разі виконання заповіту протягом
|