| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальні поняття про відповідальність по адміністративному праву |
||
|
Адміністративна відповідальність являє собою особливий різновид юридичної відповідальності. Серед її характерних особливостей можна виділити наступні: 1) адміністративна відповідальність накладається за правопорушення, що не представляють високого ступеня суспільної небезпеки. Внаслідок цього каральні санкції держави за такі протиправні дії називаються адміністративними проступками (правопорушеннями), на відміну від них злочини становлять незрівнянно більш високий ступінь небезпеки для громадських і приватноправових інтересів; 2) відповідальність по адміністративному праву завжди являє собою наслідок протиправної дії (бездіяльності) юридичної або фізичної особи. У виникаючих правовідносинах завжди беруть участь суб'єкти публічно-правової сфери (області загальнодержавних інтересів) - органи виконавчої влади та наділені її повноваженнями посадові особи. Всі види правової відповідальності накладаються органами (посадовими особами) держави, однак одним з учасників адміністративного правовідносини завжди є орган виконавчої влади або виконавчо-розпорядчий орган місцевого самоврядування (муніципальний орган); 3) адміністративна відповідальність по перевазі настає внаслідок правопорушень у сфері загальнодержавних, а не приватноправових інтересів. Безпека держави підрозділяється на національну, економічну, екологічну, інформаційну та ін Внаслідок цього адміністративні правопорушення у цих сферах насамперед зазіхають на публічно-правові інтереси держави. Домінуючим початком санкцій за адміністративні проступки є нанесення шкоди у сфері державної безпеки. Внаслідок цього більше половини складів адміністративних проступків, закріплених Особливої ча- стю КоАП, прямо або опосередковано зачіпають сферу публічно-правових інтересів. Наприклад, гл. 5 Особливої частини КпАП, що носить назву «Адміністративні правопорушення, що посягають на права громадян та здоров'я населення», містить 13 складів правопорушень (тобто майже 2/3 всіх складів, передбачених цією главою), які зачіпають пасивні та активні виборчі права громадян. Таким чином, основною метою регламентації заходів адміністративної відповідальності в даному випадку є загальнодержавні інтереси, а саме-легітимне створення державних або муніципальних органів. Решта правопорушення, що згадуються в даному розділі, також містять суспільно небезпечні ознаки нанесення збитку не тільки особистості, а й державі (наприклад, у ст. 42 і 43 передбачається відповідальність за порушення санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил, у ст. 45 - за приховування джерела зараження венеричною хворобою та ін.) Інші дев'ять глав Особливої частини КоАП також по перевазі регламентують правопорушення, що передбачають відповідальність у сфері загальнодержавних інтересів. Адміністративні санкції як різновид державного примусу притаманні будь-якій формі державного устрою і розвиваються залежно від еволюції держави від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Адміністративна відповідальність як різновид санкцій у публічно-правовій сфері отримала свій розвиток ще в античному праві. Категорія римського права administratio («управління») ставилася в основному до сфери регламентації майнових відносин. Однак у римському праві вживалися адміністративно-правові поняття, що одержали розвиток у багатьох національних системах, в тому числі у вітчизняному праві, включаючи і КпАП. Наприклад, одне із значень слова noxia - протиправна дія, що призвело до збитку. У римському праві також був розроблений інститут санкцій за правопорушення, в тому числі і адміністративне, наприклад exactio (від exigere - вимагати, стягувати) (стягнення через суд). Багато хто з адміністративних стягнень у чинному праві були рецепірованного з римського права. Категорія confiscatio означала безоплатне вилучення майна, однак іноді слово confiscatio вживалося не в значенні санкції за протиправну дію, а в сенсі, ідентичному поняттю requisitio - санкція, відповідно до якої майно переховується обвинуваченого надходило в дохід держави. Однак у чинному КпАП категорія «реквізиція» не вживається в сенсі санкції за адміністративний проступок-дане поняття притаманне вітчизняному цивільному праву. Штраф (poena pecuniaria) розглядався в римському праві, так само як і у вітчизняному, як адміністративної санкції - різновиду грошового стягнення, що надходить в дохід держави (тобто до держбюджету) і накладається магістратом (тобто уповноваженим державою посадовою особою, в республіканському Римі він іменувався administra-tores republicae nostrae), наділеним владними повноваженнями (coercitio, тобто «правом карати»). Характерно, що в римському праві штрафні санкції в деяких випадках вводилися спеціальними законами, так само, втім, як і у вітчизняній правовій системі; до таких належать санкції за законом Августа (lex Julia) за підкуп виборців (ambitus, 18 р. до н. е..), за зміну межових знаків (lex agraria, 111 р. до н.е.) і багато інших. Відповідним чином римське право відмежовувати проступки (у разі ambitus), за які накладалися штрафні стягнення, від злочинів (crimina), завжди встановлюються законом. Особам, наділеним державою владними повноваженнями (praefectus), було властиво розмежування адміністративних функцій; багато з цих осіб були наділені повноваженнями адміністративного примусу, включаючи застосування запобіжних заходів та накладення адміністративних стягнень (praefectus urbis, praefectus juri dicundo, praefectus legionis - в армії і на флоті ; praefectus praetorio і багато інших). Застосування заходів адміністративної відповідальності у республіканському Римі було побудовано на особливому інституті магістратур - magistratus, і всі посадові особи, наділені повноваженнями адміністративного примусу, займали особливий статус у системі магістратур. Найважливішим призначенням, однією з функцій адміністративної відповідальності є її превентивна (попереджувальна) функція, що спонукає юридичних і фізичних осіб до дотримання законодавства. В основі цього - моральний вплив на суб'єкт правовідносин, що запобігає протиправну акцію. Попередження протиправної бездіяльності також необхідно розглядати як моральної акції, мета якої - створити необхідні етичні передумови, здатні попередити порушення адміністративно-правової норми. Враховуючи поширеність адміністративних правопорушень на відміну від злочинів, слід визнати, що застосування превентивних методів впливу найбільш ефективно. Альтернативна функція відповідальності по адміністративному праву проявляється насамперед у загальнодержавних інтересах. Будь-яка держава об'єктивно зацікавлене в правової регламентації особливих каральних методів, не сполучених з застосуванням до громадян (підданим) та юридичним особам спеціальних заходів физи- чеського або психічного примусу, властивих кримінальному переслідуванню. Не менш важлива, ніж перераховані вище, обмежувальна функція адміністративно-правової відповідальності. У багатьох випадках мета введення адміністративних санкцій укладена в створенні передумов обмеження наслідків шкоди можливого правопорушення. До таких належать деякі з адміністративних стягнень, наприклад, всі три види позбавлення спеціального права, адміністративний арешт, адміністративне видворення. Однак на відміну від вищевказаних функцій застосування обмежувальної функції не завжди ефективно. Так, усне попередження або окремі види адміністративних штрафів не завжди сприяють обмеженню рецидивів скоєння адміністративних проступків. Правозахисна функція укладена у створенні спеціального правового механізму, здатного захистити приватноправові інтереси громадян від владного свавілля державних органів. Застосування будь-яких заходів адміністративної відповідальності пов'язане з обмеженням конституційних прав громадян (ч. 2 ст. 55 Конституції РФ), але подібні обмеження можливі лише у випадках, зазначених у Конституції (в даному випадку їх перелік визначено в зазначеної вище конституційній нормі). Необхідність правової регламентації конституційних обмежень у формі федерального закону також передбачена (ч. 3 ст. 55 Конституції РФ), проте в даний час адміністративні обмеження регламентовані не федеративною законом, як це передбачено конституційною нормою, а прийнятим в червні 1984 Кодексом України про адміністративні правопорушення. Характерно, що в деяких виданнях, що не мають статусу офіційної публікації тексту законів, явочним порядком вводиться незаконне найменування кодифікованого зводу норм про адміністративну відповідальність (див., наприклад, Кодекс про адміністративні правопорушення, опублікований агентством «Бізнес-інформ».). Таким чином, правова регламентація норм про адміністративну відповідальність не відповідає положенням ч. 3 ст. 55 Конституції РФ. Правозахисна функція КоАП як зводу норм, що встановлюють адміністративну відповідальність, проявляється і в законодавчій регламентації заходів адміністративного припинення (адміністративного затримання, його термінів, особистого огляду тощо), а також заходів адміністративних стягнень (ст. 24 КпАП). Інша мета правозахисних функцій - у законодавчій регламентації заходів адміністративного примусу, застосування яких неможливо можна відповідно до ч. 3 ст. 56 Конституції РФ; в чинному КпАП цей порядок ще не врегульоване. Заходи адміністративної відповідальності, накладаються в судовому порядку, являють собою різновид судових функцій і здійснюються в процесі адміністративного судочинства. Ця форма здійснення судової влади на відміну від конституційного, цивільного і кримінального судочинства організаційно не визначена національною правовою системою, оскільки в Російській Федерації, на відміну від багатьох європейських країн (Франції, Польщі та ін.), незважаючи на наявність адміністративних справ система адміністративних судів відсутня . У діючій структурі вітчизняного правосуддя вищою судовою інстанцією в адміністративних справах є Верховний Суд Російської Федерації (ст. 126 Конституції РФ), проте багато функції у сфері адміністративного судочинства здійснюються і Конституційним Судом Російської Федерації. Так, останнім у порядку адміністративного судочинства розглядаються всі суперечки компетенції між федеральними органами державної влади; між органами державної влади Росії і суб'єктів у її складі, а також між вищими держорганами суб'єктів Російської Федерації. Таким чином, відповідальність по адміністративному праву встановлюється двома органами судової влади, однак після створення в Росії відокремленої системи адміністративних судів (ч. 2 ст. 118 Конституції РФ) багато функцій у сфері адміністративного судочинства, здійснювані нині Верховним і Конституційним судами, будуть віднесені до відання вищого органу адміністративного правосуддя. До виключного відання Конституційного Суду Російської Федерації ставляться особливі різновиди адміністративних справ про відповідність Конституції Російської Федерації, позивачами або відповідачами за якими є глава держави, обидві палати Федеральних Зборів, Уряд Російської Федерації, органи виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації. У даному випадку не має особливого значення зміст позовної вимоги про невідповідність актів зазначених органів федеральної Конституції. Навіть коли предметом спору будуть майнові права, виникнення, зміни та припинення яких обумовлено владними виконавчо-розпорядчими повноваженнями, вирішення суперечки також віднесено до відання Конституційного Суду РФ, але не Верховного Суду РФ або Вищого Арбітражного Суду РФ; відповідно до п. 3 ст. 2 ГК подібні майнові відносини цивільним правом не регламентуються. До заходів адміністративної відповідальності, яка встановлюється безпосередньо рішенням Конституційного Суду РФ, відносяться: 1) втрата сили актів або їх окремих положень, визнаних неконституційними; 2) заборона застосовувати міжнародні договори Російської федерації, що не відповідають Конституції РФ. Таким чином, до органів, наділеним повноваженнями застосовувати заходи адміністративної відповідальності, відноситься і Конституційний Суд РФ, що, природно, не передбачено чинним КУпАП, прийнятим в умовах скасованої конституційної системи. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Загальні поняття про відповідальність по адміністративному праву " |
||
|
||