| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Зобов'язання як цивільні правовідносини |
||
|
--- (1) Детальніше про цивільне правовідносинах див. гл. 5 т. I цього підручника. Водночас зобов'язання як цивільні правовідносини необхідно відрізняти від правовідносин, що відносяться до інших правових галузях (головним чином галузі публічного права) (1). Зокрема, обов'язок по сплаті податків є хоча й майнової, але публічно-правовий, а не приватно. Тому до податкових відносин, хоча б і розглядаються в якості податкових зобов'язань, в принципі незастосовні норми зобов'язального і в цілому цивільного (приватного) права (п. 3 ст. 2 ЦК), наприклад, про законних відсотках за грошовими зобов'язаннями, про способи забезпечення належного виконання зобов'язань, про зміну осіб у зобов'язаннях та ін (якщо тільки інше прямо не випливає з норм податкового законодавства - СР ст. ст. 73, 74, п. 9 ст. 78, п. 4 ст. 79 Податкового кодексу РФ < 2>). --- (1) До сімейно-правових відносин, у тому числі до аліментних або складаються на основі шлюбного договору, норми зобов'язального права можуть застосовуватися субсидиарно, якщо це не суперечить суті сімейно-правового регулювання (ст. 4 Сімейного кодексу (СЗ РФ. 1996. N 1. Ст. 16 (з послід. зм.) (далі - СК)). Що стосується відносин, що складаються на основі трудового договору, то їх кваліфікація залежить від визнання або заперечення частноправовой природи трудового права (докладніше про це див § 1 гл . 2 т. I цього підручника). (2) СЗ РФ. 1998. N 31. Ст. 3824 (з послід. зм.) (далі - ПК). Сказане слід мати на увазі і при оцінці зустрічаються іноді пропозицій використовувати категорію "зобов'язання" в управлінських, фінансових, внутрішньогосподарських (внутрішньофірмових) та інших відносинах, що знаходяться за межами предмета цивільного права. Всі вони пов'язані зі спробами обгрунтувати застосування в даних областях в тому чи іншому вигляді багатого і ретельно відпрацьованого інструментарію зобов'язального права, створеного для потреб цивільного обороту, тобто для частноправовой сфери, а тому в тій чи іншій мірі ігнорують галузеве відмінність правовідносин, особливості приватноправового і публічно-правового регулювання (1). --- (1) Що стосується штучного конструювання так званих господарських (тобто приватно-публічних) зобов'язань (див., наприклад: Танчук І.А., Ефімочкін В.П., Абова Т.Є. Господарські зобов'язання. М., 1970), то воно має ті ж вади, що й складова їх базу господарсько-правова концепція в цілому (докладніше про це див § 2 гл. 1 т. I цього підручника). Зобов'язання є лише одного з різновидів цивільних правовідносин. Оскільки зобов'язання оформляють процес товарообміну, вони відносяться до групи майнових правовідносин. У цій якості вони відрізняються від цивільних правовідносин немайнового характеру, які тому не можуть набувати форму зобов'язань. Неможливо, наприклад, поява цивільно-правового зобов'язання сина перед батьками вступити на навчання до університету або відмовитися від шкідливої звички, зобов'язання визнати честь і гідність конкретної особистості або вважати винаходом результат інтелектуальної творчості конкретної людини (хоча ще в німецькій літературі XIX в. обговорювалося питання про визнання юридичної сили за зобов'язаннями "не порушувати спокій сусіда музикою в ті години, коли він знаходиться вдома "," ніколи не грати в карти "і т.п.) (1). --- --- КонсультантПлюс: примітка. Підручник "Цивільне право. Частина перша" (відп. ред. В.П. Мозолин, А.І. Масляєв) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - МАУП, 2005. (1) Див: Шершеневич Г.Ф. Підручник російського цивільного права. Т. II (Серія "Класика російської цивілістики"). М., 2005. С. 12. Цікаві міркування на користь визнання зобов'язань з суто немайновим змістом висловлювалися І.А. Покровським (див.: Покровський І.А. Основні проблеми цивільного права (Серія "Класика російської цивілістики"). М., 1998. С. 134 - 143). Надалі вони були також підтримані І.Б. Новицьким і Л.А. Лунца (див.: Новицький І.Б., Лунц Л . А. Загальне вчення про зобов'язання. М., 1950. С. 57 - 59), а в сучасній літературі - А.І. Масляєва (Цивільне право. Підручник. Ч. 1. / Отв. ред. В.П. Мозолин , А.І. Масляєв. М., 2003. С. 531 - 532), але поки не стали загальновизнаними і не отримали законодавчого закріплення. Інша річ, що зобов'язання, як і сам товарообмін, в окремих випадках можуть носити нееквівалентний або взагалі безплатний характер, що не змінює їх майнову природу. Зобов'язання може бути направлено і на задоволення немайнового інтересу уповноваженої особи або мати предметом вчинення зобов'язаною особою дій немайнового характеру, якщо при цьому не втрачається зв'язок з майновим обміном (наприклад , у вигляді отримання за вчинення таких дій грошового або іншого майнового еквівалента), чим зберігається майнова природа зобов'язання. Такі, зокрема, оплатне зобов'язання з надання культурно-видовищних, медичних, ветеринарних послуг, а також послуг з навчання та туристичного обслуговування. Зобов'язання може бути спрямоване на організацію відносин товарообміну, тобто містити деякі умови майбутнього переходу майнових благ. Такі, наприклад, зобов'язання учасників попереднього договору, які зобов'язуються укласти в майбутньому договір про передачу майна, виконанні робіт чи наданні послуг (основний договір) на умовах, передбачених попереднім договором (п. 1 ст. 429 ЦК), а також зобов'язання учасників установчого договору та договору простого товариства. Але такі попередні зобов'язання, в тому числі і з організаційним змістом, завжди прямо обслуговують майновий (товарний) оборот, невіддільні від нього і не мають самостійного значення. Тому їх існування не коливає положення про майновий характер зобов'язальних відносин (1). --- --- (1) У літературі висувалася ідея про особливе, самостійному характері організаційних цивільно-правових відносин, у тому числі існуючих "у формі відповідних організаційних зобов'язань" (див.: Красавчиков О.А. Цивільні організаційно-правові відносини / / Рад. держава і право. 1966. N 10. С. 50 - 57). Однак ця ідея, в чому заснована на особливостях колишнього правопорядку, який оформляв планово-регульовану економіку, була піддана переконливій критиці (докладніше про це див: Радянське цивільне право. Ч. I. 2-е вид. / За ред. В.Т. Смирнова, Ю.К. Толстого, А.К. Юрченко. Л., 1982. С. 11, 321 (автори відповідних глав - Ю.К. Толстой, В.Ф. Яковлєва)) і не отримала значного поширення. Зобов'язання відрізняються і від інших майнових цивільних правовідносин - речових, виняткових і корпоративних. Речові і виняткові правовідносини, які оформляють приналежність (присвоєної) матеріальних і нематеріальних благ, за своєю юридичною природою, як відомо, є абсолютними, оскільки в них конкретним уповноваженою особам протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб ("всі треті особи"), які повинні утримуватися від неправомірних посягань на чуже майно і не перешкоджати уповноваженою особам здійснювати їх права ("обов'язки пасивного типу"). Корпоративні ж правовідносини, будучи відносними за своєю юридичною природою, мають особливий суб'єктний склад: вони виникають і існують тільки між учасниками (членами) корпорацій, а також між ними і створеної ними корпорацією, а їх зміст складають права та обов'язки головним чином організаційно-майнового характеру, оскільки вони оформляють не безпосередній товарообмін між учасниками, а організацію управління і використання корпоративного майна (1). --- (1) Саме тому є не цілком точною формулювання абз. 2 п. 2 ст. 48 ГК: учасники господарських товариств і товариств, а також члени кооперативів мають щодо цих юридичних осіб права не тільки зобов'язальні (на отримання дивідендів і ліквідаційної квоти), а й корпоративні (на участь в управлінні їх справами і на отримання інформації про їх діяльність). Детальніше про відмінності між окремими видами цивільних правовідносин див. § 4 гл. 5 т. I цього підручника. Зобов'язання оформляють конкретні акти економічного обміну, що виникають між цілком певними учасниками. Тому вони являють собою типові відносні правовідносини, що характеризуються строго певним суб'єктним складом. У силу цього зобов'язання юридично пов'язує тільки конкретне зобов'язана особа. Якщо, наприклад, останнє в порушення своєї обов'язки виробляє виконання не своєму контрагенту - уповноваженій, а іншому (третій) особі, то сам уповноважених звичайно вправі вимагати що-небудь від цієї третьої особи, бо зобов'язання не може створити обов'язки для тих, хто в ньому не брав (п. 3 ст . 308 ЦК). Але він зможе стягнути збитки з свого контрагента. В абсолютних правовідносинах істота суб'єктивного права, як відомо, зводиться до права на власну поведінку (стосовно до невизначеного кола зобов'язаних осіб), тоді як у відносних правовідносинах воно стає правом вимоги конкретного поведінки від зобов'язаних осіб. Тому предмет зобов'язань складають цілком певні дії з передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг (виступаючі у формі обов'язків активного типу) або припинення конкретних дій (наприклад, обов'язок не розголошувати сутність отриманого за договором секрету виробництва (ноу-хау) без згоди первісного володаря такої інформації), а не спільний обов'язок не перешкоджати комусь у здійсненні його права, як в абсолютних правовідносинах. Об'єктом речових правовідносин можуть бути тільки речі, причому індивідуально визначені, а об'єктами відносин інтелектуальної та промислової власності - виражені в об'єктивній формі конкретні нематеріальні об'єкти, тоді як об'єктом зобов'язання можуть бути самі різні об'єкти майнового обороту, в тому числі речі, визначені як індивідуальними, так і родовими ознаками, а також конкретні майнові права, результати робіт, надання послуг матеріального і нематеріального характеру тощо, з приводу яких не може виникнути речових або виняткових прав. Водночас зобов'язання тісно пов'язані з речовими і винятковими (абсолютними) правовідносинами, адже володіння майном (товаром) на відповідній юридичній титулі, насамперед на праві власності, з одного боку, становить необхідну передумову товарообміну, а з іншого - стає його звичайним результатом, закріплюючи відповідний майновий об'єкт за новим власником. Інакше кажучи, абсолютні правовідносини закріплюють передумови і результати товарообміну (тобто відносних, зобов'язальних правовідносин), що дозволяє говорити про їх взаємозалежності, а іноді навіть про производности зобов'язальних прав від речових і виключних (1). Зі свого боку зобов'язання як відносні правовідносини є юридичної (цивільно-правовий) формою конкретних актів товарообміну, з яких складається майновий (цивільний) оборот. --- --- (1) Не бездоганні тому видаються зустрічаються іноді твердження про производности економічних відносин обороту (обміну) від відносин власності (присвоєння), бо відносини "товарної" власності з'являються як наслідок формування відносин товарообміну (див. про це § 2 гл. 18 т. II цього підручника). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Зобов'язання як цивільні правовідносини" |
||
|
||