| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Зміст і визначення зобов'язання |
||
|
Відповідно цьому суб'єктивна обов'язок боржника по здійсненню певних дій (або утримання від будь-яких дій) в зобов'язальних правовідносинах називається боргом, а суб'єктивне право - правом вимоги. Борг як суб'єктивна обов'язок становить істота, специфіку зобов'язального правовідносини, але не вичерпує його. Неправильно тому що зустрічається іноді іменування даної суб'єктивної обов'язки (боргу) або навіть оформляє її документа (наприклад, боргової розписки) зобов'язанням (борговим зобов'язанням і т.п.). Оскільки товарообмін припускає цілком конкретні дії учасників (з передачі майна у власність або у користування, з виробництва робіт, з надання послуг і т.д.), вони і стають предметом зобов'язання. Зі змісту таких дій має бути визначено ясно, що саме зобов'язаний зробити конкретний боржник. Самі ж ці дії, що становлять зміст майнового обороту (товарообміну), завжди так чи інакше переслідують майнові мети, висловлюють той чи інший майновий інтерес. У розвиненому товарообміні предметом зобов'язання може бути і утримання від конкретних дій. Наприклад, сторонами договору комісії може бути встановлено зобов'язання услугополучателя-комітента не укладати комісійних угод з реалізації на даній території таких же товарів з іншими услугодателями-комісіонерами (п. 2 ст. 990 ЦК), а на учасника підрядного договору спеціальною угодою може бути покладено обов'язок нерозголошення отриманої від контрагента інформації про нові рішення і технічні знання (ст. 727 ЦК). Найбільш широко зобов'язання у вигляді утримання від дій застосовуються при створенні та використанні об'єктів виняткових прав (інтелектуальної та промислової власності). Хоча предмет зобов'язання в більшості випадків не зводиться тільки до утримання від дій, вказівка на таку можливість необхідно, бо в його відсутність створюється помилкове уявлення про те, що даний предмет може становити лише вчинення активних дій, а не пасивне поведінка (1). На відміну від активних дій, завжди скоєних боржником щодо кредитора, утримання від будь-яких дій перед контрагентом фактично означає заборону вчинення таких дій стосовно іншим (третім) особам (наприклад, обов'язок нерозголошення яких відомостей; неприпустимість передачі твору для використання іншим видавцям; утримання від конкуренції, що представляє собою неприпустимість вчинення аналогічних угод з іншими контрагентами, і т.д.). --- (1) Така думка висловлена, наприклад, Н.Д. Єгоровим (див.: Цивільне право. Підручник. Вид. 6-е / Под ред. А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Т. I. М., 2002. С. 573), що засновується на думці О. С. Іоффе про те, що "в реальному житті не існує зобов'язань, звернених лише до пасивного поведінки боржника" (Іоффе О.С. Зобов'язальне право. М., 1975. С. 6 - 8). Насправді дана позиція грунтувалася на особливостях вельми збідненого раніше вітчизняного цивільного обороту. Тим часом ще в дореволюційній цивілістиці наводилися випадки "зобов'язань з негативним змістом" (наприклад, договір про утримання від конкуренції, см.: Шершеневич Г.Ф. Указ. Соч. С. 9 - 10), які відомі розвиненим правопорядку (див., наприклад: § 241 Німецького цивільного уложення). Таким чином, зобов'язання являє собою оформляє акт товарообміну відносне цивільні правовідносини, в якому один учасник (боржник) зобов'язаний вчинити на користь іншого учасника (кредитора) певну дію майнового характеру або утриматися від такої дії, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання його обов'язку. Аналогічне по суті визначення зобов'язання закріплено і в п. 1 ст. 307 ГК, з тією лише відмінністю, що законодавець не використовує в ньому суто наукові категорії правовідносини і товарного обміну, а також ілюструє можливий предмет зобов'язання вказаним переліком складових його дій. Істота зобов'язання зводиться до обов'язки конкретних осіб до певної поведінки в рамках майнового (цивільного) обороту, тобто до тих чи інших форм товарообміну. Для нього характерне "стан пов'язаності однієї особи щодо іншої" (1). Дійсно, зобов'язальнеправовідносини як би "обв'язує", сплітає своїх учасників певними узами (на чому, зокрема, був заснований відзначався істориками вітчизняного права старовинний обряд зв'язування рук договірних сторін і найменування самого договору "суплеткой"). Такий підхід до сутності зобов'язання, характерний для континентальної правової системи, виникає з уявлень римського приватного права про зобов'язання як про певні "правових оковах" (vinculum juris), в силу яких особа примушується до виконання якої-небудь справи. --- (1) Див: Новицький І.Б., Лунц Л.А. Указ. соч. С. 66. Традиційно тому прийнято вважати, що суб'єктивне зобов'язальне право є "право на дію іншої особи" (1), яке дає можливість панування над поведінкою боржника, а в давнину - навіть і над самим боржником (тоді як речове право, перш за все право власності, дозволяє здійснювати лише панування над річчю). У сучасних умовах обов'язок боржника до певної поведінки (дії або, рідше, до утримання від дії) означає, що кредитор має право вимагати від нього виконання під загрозою застосування заходів цивільно-правової (майнової) відповідальності (ст. 396 ЦК). --- (1) Див: Мейер Д.І. Російське цивільне право. Ч. 2 (Серія "Класика російської цивілістики"). М., 1997. С. 106. Детальніше про історію розвитку зобов'язань див.: Покровський І.А. Указ. соч. С. 236 - 244. Разом з тим слід мати на увазі, що в ряді випадків кредитор за зобов'язанням також повинен здійснити деякі дії, перш за все прийняти запропоноване боржником виконання (що відповідає всім умовам зобов'язання і що становить його предмет), а також оформити його (видати боржникові розписку в отриманні грошового боргу, підписати акт здачі-приймання виконаних для нього робіт тощо). Такого роду дії зазвичай супроводжують виконання обов'язку боржника, складовою істота відповідного зобов'язання, і тому спеціально не включаються до його предмет. Вони складають зміст так званих кредиторських обов'язків, виконання яких боржник має право вимагати від кредитора. Однак при цьому боржник не стає кредитором, а кредитор - боржником, тому що мова йде про суто допоміжних діях, що стосуються виконання основного боргу і не складових самостійного, повноцінного зобов'язального відносини, а входять до складу єдиного зобов'язання. Тому наявність кредиторських обов'язків не перетворює зобов'язання у взаємне (двостороннє), а його виконання - у зустрічне, обумовлене попередніми виконанням своїх обов'язків іншою стороною зобов'язання (ст. 328 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Зміст і визначення зобов'язання " |
||
|
||