ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. Н. Абрамова, Н. Н. Аверченко, Ю. В. Байгушева. Цивільне право: підручник: у 3-х томах
Том 2. Частина 2., 2010 - перейти до змісту підручника

§ 2. Зобов'язання з перевезення вантажів

Поняття та ознаки договору перевезення вантажів. Згідно п. 1 ст. 784 ГК перевезення вантажів, пасажирів і багажу здійснюється на підставі договору перевезення. При цьому договір перевезення вантажу знайшов своє загальне врегулювання в ст. 785 ГК, а договір перевезення пасажирів - в ст. 786 ГК. За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. В окремих транспортних статутах і кодексах даються аналогічні визначення договору перевезення вантажів і договору перевезення пасажирів і багажу (див., наприклад, ст. 103 ВК; ст. 82 УЖТ та ін) * (524).
Договір на перевезення вантажів є двустороннеобязивающім, оплатним, реальним. Двосторонньо-зобов'язуючий характер договору передбачає наявність у договорі перевезення взаємних прав і обов'язків у всіх сторін договору. Ознака возмездности випливає з самого визначення договору перевезення вантажу у п. 1 ст. 785 ЦК, де згадується обов'язок відправника сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Ознака реальності заслуговує кілька більш детального аналізу. Термін "ввірений вантаж" в легальному визначенні договору перевезення означає "раніше переданий вантаж", що підкреслює традиційно реальна ознака договору перевезення вантажів. Тим часом на водному і повітряному транспорті договір перевезення вантажу, що укладається у формі фрахтування (чартеру), відноситься до категорії консенсуальних. На морському транспорті договір перевезення (договір фрахтування, або чартер) є консенсусним.
Договір перевезення вантажу може носити публічний характер (ст. 789 ЦК). Для цього в ролі перевізника повинна виступати організація транспорту загального користування, наділена функцією громадського перевізника. Перевезення, що здійснюється комерційною організацією, визнається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших правових актів випливає, що ця організація зобов'язана здійснювати перевезення вантажів, пасажирів і багажу за зверненням будь-якого громадянина або юридичної особи. Причому ця організація повинна бути включена в особливий публікується перелік осіб, зобов'язаних здійснювати перевезення транспортом загального користування.
Елементи договору перевезення вантажів. Предметом договору перевезення вантажу виступають відносини між сторонами (вантажовідправник та / чи вантажоодержувач, з одного боку, і перевізник - з іншого) з приводу відповідного переміщення вантажів * (525). При цьому відповідне переміщення вантажів увазі дотримання нормативних і договірних вимог про термін та якість доставки вантажів, а також їх належного прийняття.
Сторонами договору перевезення вантажів виступають вантажовідправник і перевізник. Відправником вантажу є та особа, від імені якого здається вантаж до перевезення * (526). Сучасне законодавство під вантажовідправником розуміє фізична або юридична особа, яка за договором перевезення виступає від свого імені чи від імені власника вантажу і яке зазначено в перевізному документі (ст. 2 УЖТ, ст. 2 УАТ). Саме з відправником перевізник укладає договір перевезення вантажу, між відправником і перевізником виникає відповідне зобов'язання з перевезення.
Перевізником, за визначенням Г.Ф. Шершеневича * (527), є та особа, яка бере на себе обов'язок доставити своїми засобами пересування і здати за призначенням ввірений йому вантаж. Перевізником (залізниця, пароплавство, експлуатант на повітряному транспорті) може бути лише комерційна організація або індивідуальний підприємець, наділені правом здійснювати вантажні перевезення за законом або на підставі ліцензії. При цьому всі перевезення, за винятком автомобільних, підлягають обов'язковому ліцензуванню (п. 1 ст. 17 Федерального закону про ліцензування окремих видів діяльності * (528)). Разом з тим переміщення вантажів для власних потреб не підпадає під визначення перевізної діяльності. На всіх видах транспорту, крім залізничного, перевізниками можуть бути і приватні особи.
В силу специфіки перевізної діяльності на стороні перевізника можуть виступати кілька осіб. Це стосується описаних вище випадків прямої і прямої змішаного перевезення.
Крім відправника і перевізника, що укладають між собою договір перевезення вантажів, до числа його суб'єктів (але не сторін) відноситься також одержувач (вантажоодержувач) * (529). Сторони виходять з мовчазної згоди вантажоодержувача з умовами договору, що, на думку ряду авторів, не відповідає основним засадам цивільного права * (530). У російській правовій науці переважає думка, що перевезення вантажу здійснюється на підставі договору на користь третьої особи, а одержувач вантажу являє собою третю особу у такому договорі * (531). Не можна при цьому не відзначити, що в деякому протиріччі до конструкції договору на користь третьої особи одержувач вантажу набуває і певні обов'язки перед перевізником (ст. 792, 796 ЦК; п. 2 ст. 103 ВК; ст. 111, ст. 72, 73 та ін КВВТ; ч. 2 ст. 17 УАТ та ін.)
У всіх договірних відносинах, що носять триває характер, такий елемент, як термін, має велике значення. Тож термін і визначається часто як істотного умови. Так йде справа, наприклад, з договором підряду, в якому законодавець передбачає особливі вимоги до визначення в договорі початкового і кінцевого термінів виконання робіт (ст. 708 ЦК), визнаючи за кінцевим терміном істотне значення.
У визначенні самого договору перевезення вантажів вказівку на строк немає (ст. 785 ЦК). Однак ст. 792 ЦК визначає обов'язок перевізника доставити вантаж до пункту призначення в терміни, визначені у порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами, а за відсутності таких строків-у розумний строк * (532).
Згідно ст. 152 КТМ, присвяченій порядку встановлення терміну і визначення маршруту перевезення вантажу, перевізник зобов'язаний доставити вантаж в строк і маршрутом, які встановлені угодою сторін, за відсутності угоди - в строк, який розумно вимагати від турботливого перевізника з урахуванням конкретних обставин, і звичайним маршрутом.
Стаття 33 УЖТ визначає, що перевізники зобов'язані доставляти вантажі за призначенням і у встановлені терміни. При цьому закон встановлює, що терміни доставки вантажів залізничним транспортом і правила обчислення таких строків затверджуються федеральним органом виконавчої влади в галузі залізничного транспорту за погодженням з федеральним органом виконавчої влади в галузі економіки. Вантажовідправники, вантажоодержувачі і перевізники можуть передбачити в договорах інший термін доставки вантажів.
Обчислення строку доставки вантажів починається з 24 годин дня приймання вантажів для перевезення. Дату приймання вантажів для перевезення і розрахункову дату закінчення терміну доставки вантажів, визначену виходячи з правил перевезень вантажів залізничним транспортом або на підставі угоди сторін, вказує перевізник в транспортної залізничної накладної та виданих вантажовідправникам квитанціях про прийом вантажів. Причому вантажі вважаються доставленими в строк, якщо до закінчення зазначеного в транспортної залізничної накладної та квитанції про прийом вантажів терміну доставки перевізник забезпечив вивантаження вантажів на залізничній станції призначення або вагони, контейнери з вантажами подані для вивантаження вантажоодержувачам або власникам залізничних шляхів незагального користування для вантажоодержувачів. Вантажі вважаються також доставленими в строк у разі їх прибуття на залізничну станцію призначення до закінчення зазначеного в транспортної залізничної накладної та квитанції про прийом вантажів терміну їх доставки і у випадку, якщо послідувала затримка подачі вагонів, контейнерів з такими вантажами для вивантаження сталася внаслідок того, що фронт вивантаження зайнятий по залежних від вантажоодержувача причин, не внесені плата за перевезення вантажів та інші належні перевізнику платежі або внаслідок інших залежних від вантажоодержувача причин, про що складається акт загальної форми.
Договір перевезення носить БЕЗОПЛАТНО характер. Ціну договору перевезення утворює провізна плата (фрахт). Розмір провізної плати при цьому встановлюється угодою сторін, якщо інше не передбачено законом або іншими правовими актами (ст. 790 ЦК). Вилучення з цього правила діє відносно перевезення транспортом загального користування; плата тут визначається на підставі тарифів (п. 2 ст. 790 ЦК) * (533).
Цивільний кодекс не містить спеціальних вимог про форму договору перевезення, що передбачає звернення до загальних положень Кодексу про форму угод і договорів. Однак у транспортних статутах і кодексах встановлюються спеціальні вимоги до форми договору відповідної перевезення вантажу. Так, п. 1 ст. 117 КТМ зобов'язує сторони договору морського перевезення вантажу складати його в письмовій формі * (534). Договір на перевезення вантажів може укладатися на підставі:
1) заявок (замовлень) на залізничному, річковому, автомобільному та повітряному транспорті;
2) договорів про організацію перевезень ( річних, навігаційних і інш.) на будь-яких видах транспорту.
Так, згідно зі ст. 11 УЖТ для здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом вантажовідправник представляє перевізнику належно оформлену і в необхідній кількості примірників заявку на перевезення вантажів. Така заявка подається вантажовідправником із зазначенням кількості вагонів і тонн, залізничних станцій призначення та інших передбачених правилами перевезень вантажів залізничним транспортом відомостей. У заявці вантажовідправник повинен вказати термін дії заявки, але не більше ніж 45 днів. При цьому заявки подаються не менш ніж за 10 днів до початку перевезень вантажів у прямому залізничному сполученні і не менш ніж за 15 днів до початку перевезень вантажів у прямому міжнародному сполученні та непрямому міжнародному сполученні і в прямому і непрямому змішаному сполученні, а також якщо пунктами призначення вказані порти.
На автомобільному транспорті укладення договору перевезення вантажу підтверджується транспортної накладної (ч. 1 ст. 8 УАТ 2007 р.). При цьому договір перевезення вантажу автомобільним транспортом може полягати допомогою прийняття перевізником до виконання замовлення, а за наявності договору про організацію перевезень вантажів - заявки вантажовідправника (ч. 5 ст. 8 УАТ).
КВВТ чітко вказує заявку в якості підстави подальшого укладення договору перевезення вантажів, не забуваючи при цьому підкреслити і роль договору про організацію перевезень. Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 66 КВВТ "перевезення вантажів здійснюються на підставі договорів перевезень вантажів відповідно до заявок вантажовідправників та договорами про організацію перевезень вантажів, а також у міру пред'явлення їх для перевезень".
Згідно п. 2 ст. 785 ГК укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної (коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом чи кодексом).
У відносинах з перевезення застосовується принцип єдиного документа (або система єдиного документа), як це випливає з п. 2 ст. 785. Виділяють систему:
1) накладної, яка застосовується на всіх видах транспорту (див. ст. 25 УЖТ; ст. 105 ВК; ст. 143 КТМ; ст. 8 УАТ; п. 2 ст. 67 КВВТ);
2) коносамента (ст. 142 і слід. КТМ) і
3) чартеру (п. 2 ст. 117 КТМ).
Порядок оформлення транспортних документів детально визначений у правилах перевезень для відповідного виду транспорту, причому на залізничному, повітряному і автомобільному транспорті застосовується єдина для даного транспорту форма основних транспортних документів. На водному транспорті пароплавства використовують власні проформи коносаментів. Згідно ст. 25 УЖТ при пред'явленні вантажу для перевезення вантажовідправник повинен представити перевізнику на кожну відправку вантажу складену відповідно до правил перевезень вантажів залізничним транспортом транспортну залізничну накладну та інші передбачені відповідними нормативними правовими актами документи. При цьому зазначена транспортна залізнична накладна та видана на її підставі перевізником вантажовідправнику квитанція про приймання вантажу підтверджують укладення договору перевезення вантажу.
Зміст договору перевезення вантажів. Його утворюють кореспондуючі один одному права і обов'язки сторін правовідносини.
Перевізник несе такі обов'язки. Якщо договір перевезення носить консенсуальної характер, перевізник повинен забезпечити своєчасну та належну подачу транспортного засобу (ст. 791 ГК; ст. 69, 73 КВВТ; ст. 124, 128 КТМ; ст. 9 УАТ). Відповідно вантажовідправник має право вимагати виконання перевізником даного обов'язку. Так, згідно зі ст. 128 КТМ час перевезення вантажу по чартеру перевізник повинен подати судно в обумовлений чартером строк; при це в разі неподання судна в обумовлений термін фрахтувальник має право відмовитися від договору морського перевезення вантажу та вимагати відшкодування збитків.
Відповідно ж до п. 1 ст. 124 КТМ перевізник зобов'язаний завчасно, до початку рейсу, привести судно в морехідне стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити судно, укомплектувати його екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та інші приміщення судна, в яких перевозиться вантаж, в стан, що забезпечує належні прийом, перевезення і збереження вантажу.
  Далі, перевізник повинен доставити вантаж до пункту призначення. Цей обов'язок включає в себе кілька складових. Насамперед перевізник зобов'язаний доставити вантаж у встановлений термін. Цей обов'язок випливає з термінового характеру договору перевезення. У більшості випадків терміни доставки вантажів визначені в нормативному порядку. Терміни доставки вантажів розраховуються виходячи з найбільш раціональних маршрутів, якщо інше не передбачено договором перевезення.
  Причому, вантаж повинен бути доставлений в цілості (ст. 150 КТМ; ст. 25 УЖТ; ст. 15 УАТ). Цю обов'язок перевізник несе з моменту прийняття вантажу до перевезення до його видачі вантажоодержувачу. На виконання даного обов'язку перевізник зобов'язаний дотримуватися умови та режим перевезення окремих вантажів (наприклад, підтримувати певний температурний режим у вагонах-холодильниках); застосовувати прийоми і способи водіння транспорту, що забезпечують схоронність перевезених вантажів (наприклад, не можна перевозити на великій швидкості розпорошувати вантаж на відкритому рухомому складі); здійснювати особливі заходи щодо забезпечення збереження вантажів (наприклад, охороняти вантажі від розкрадань).
  Нарешті, після прибуття вантажу в пункт призначення перевізник повинен повідомити одержувача про факт відбулася доставки (ст. 79 КВВТ; ст. 111 ВК) або про затримку доставки (ч. 2 ст. 14 УАТ). Виконання перевізником даного обов'язку зумовлює виникнення обов'язки зазначеного у перевізних документах вантажоодержувача розпорядитися вантажем (прийняти і вивезти вантаж).
  Вантажовідправник у свою чергу несе такі обов'язки. У консенсуального договору перевезення він зобов'язується надати вантаж до перевезення у встановлений термін, а також забезпечити дотримання строків вантаження (ст. 69 КВВТ; ст. 10, 11 УАТ; ст. 130 КТМ). Далі, вантажовідправник зобов'язаний оплатити перевезення вантажу (ст. 790 ЦК; ст. 75 КВВТ; ст. 30 УЖТ). Оплата перевезення здійснюється відправником, як правило, до здачі вантажу до перевезення. Остаточні розрахунки проводяться між перевізником і вантажовідправником в пункті призначення. Згідно ст. 163 КТМ всі належні перевізнику платежі сплачуються відправником або фрахтувальником; у випадках, передбачених угодою між відправником або фрахтувальником і перевізником, і при включенні даних про це в коносамент допускається переведення платежів на одержувача * (535).
  Перевізник має право утримання вантажу у разі невиконання зазначеного обов'язку з оплати перевезення (ст. 359-360 ГК; п. 8 ст. 79 КВВТ; ст. 35 УЖТ; ст. 160 КТМ) * (536).
  Обов'язки вантажоодержувача встановлені транспортними статутами та кодексами, але, як зазначається в літературі, не випливають з ст. 430 і п. 3 ст. 308 ЦК, як і свого часу не витікали з ст. 167 ЦК РРФСР 1964 р. Це є "данину багаторічній практиці" * (537). При цьому основними обов'язками вантажоодержувача є прийняття вантажу і вивіз його зі станції (порту) (ст. 11, 15 УАТ; ст. 111, 112 ВК; ст. 160 КТМ; ст. 67, 79 КВВТ; ст. 21, 35 УЖТ) .
  Майнова відповідальність у зобов'язаннях з перевезення. Майнова відповідальність у зобов'язанні з перевезення вантажів будується на загальних принципах відповідальності, закріплених гл. 25 ГК. Разом з тим вона володіє значною специфікою в порівнянні з відповідальністю за порушення інших цивільно-правових зобов'язань. Ця специфіка проявляється в умовах, формі, обсязі та порядку реалізації заходів відповідальності.
  Насамперед у силу реального характеру договору перевезення розмежовується так звана переддоговірна відповідальність за зобов'язанням перевезення та відповідальність за порушення власне договору перевезення. У першому випадку відповідні санкції встановлені в законі, у другому випадку поряд з санкціями, передбаченими законом, можуть застосовуватися санкції, введені самими сторонами.
  При цьому ст. 793 ЦК закріплює важливе правило про те, що угоди транспортних організацій з вантажовласниками не можуть обмежувати або усувати встановлену законом відповідальність перевізників: подібні угоди заздалегідь оголошуються недійсними. Винятки становлять випадки, передбачені для перевезення вантажів (але не пасажирів / багажу) транспортними статутами та кодексами * (538). Однак сторони вправі встановлювати в договорі відповідальність за порушення зобов'язань з перевезення вантажів, коли вона не передбачена законом, а також підвищувати відповідальність, встановлену законом (ст. 123 ВК).
  Виключно законом встановлена ??відповідальність за порушення обов'язку з виконання поданих і задоволених замовлень (заявок) на перевезення вантажів (п. 1 ст. 794 ЦК). Чинними транспортними статутами та кодексами відповідальність перевізника та вантажовідправника за неподання і невикористання транспортних засобів встановлена ??у вигляді сплати штрафів та пені, які носять характер виняткової неустойки (ст. 100-102 УЖТ; ст. 115 КВВТ).
  Проте новий УАТ передбачає поряд із сплатою перевізником неустойки у вигляді штрафу або пені також можливість стягнення вантажовідправником (фрахтувальником) з перевізника (фрахтувальника) завданих збитків "у порядку, встановленому законодавством Російської Федерації" (ч. 4 ст. 34 УАТ) * (539) .
  За порушення строків вантаження передбачається штраф (ст. 43 УЖТ, ст. 35 УАТ) * (540).
  У разі прострочення доставки вантажу вантажовідправник має право на стягнення з перевізника штрафу (пені), розмір якого поставлено в залежність від тривалості прострочення і звичайно обчислюється у відсотковому відношенні до провізної плати. Стягнення штрафу (пені) можливе за наявності вини перевізника, але при цьому його вина в допущеної простроченні передбачається. Перевізник сплачує штраф у розмірі від 10 до 90% провізної плати (на повітряному транспорті - до 50%), в залежності від тривалості прострочення.
  Розмір відповідальності перевізника за незбереження вантажу обмежений законом. На відміну від інших цивільно-правових зобов'язань тут не застосовується принцип повного відшкодування шкоди. Згідно п. 2 ст. 796 ГК шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, відшкодовується перевізником:
  у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості втраченого чи відсутнього вантажу;
  у разі пошкодження (псування) вантажу - в розмірі суми, на яку знизилася його вартість, а при неможливості відновлення пошкодженого вантажу - у розмірі його вартості;
  у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності - в розмірі оголошеної вартості вантажу.
  При цьому відповідальність за незбереження вантажу перевізник несе лише при наявності своєї вини, хоча і є підприємцем. Дана обставина детально регулюється положеннями ст. 119 ВК; ст. 161, 162 КТМ; ст. 42, 96 УЖТ; ст. 34 УАТ; ст. 117 КВВТ. Пункт 1 ст. 796 ЦК не містить згадки про вини перевізника як умови його відповідальності, однак загальновизнано, що перевізник не відповідає за наявності обставин, які він "не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало" * (541).
  У транспортних статутах і кодексах міститься перелік обставин, довівши наявність будь-якого з яких перевізник звільняється від відповідальності за неналежну (несохранной) перевезення (ст. 95 УЖТ; ст. 118 КВВТ; п. 5 ст. 34 УАТ). Так, у ст. 118 КВВТ згадуються такі обставини, як наявність обмежень або заборони руху суден на період дії таких обмежень або заборони; рятування життя людей або майна на воді; наявність неправильних дій і вказівок вантажовідправника або відправника буксирі об'єкта в разі доведення таких дій і вказівок; присутність прихованих недоліків тари, вантажу або його властивостей; встановлена ??різниця в масі вантажу в межах норм природного убутку, зниження вологості та розбіжності норм в показаннях вагових приладів, а також різниці в масі вантажу, прийнятого для перевезення виходячи з маси, визначеної вантажовідправником без участі перевізника; доставка вантажу на справному судні з справними запірно-пломбувальними пристроями або в супроводі представника вантажовідправника, вантажоодержувача без запірно-пломбувальних пристроїв при наявності про це позначки в транспортній накладній, та ін
  Цей перелік не носить вичерпний характер, тому перевізник має право доводити і інші обставини, що свідчать про відсутність його вини.
  Слід зауважити, що в Цивільному кодексі немає вказівок, згідно з якими в транспортних статутах і кодексах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у несохранности вантажу покладається на вантажовласника * (542).
  Від майнової відповідальності за порушення зобов'язання з перевезення слід відрізняти заздалегідь встановлений розподіл ризику збитків. Правда, воно застосовується в даний час лише в морському праві, якому відомо поняття "аварія". Аварія може бути загальною і приватною. При загальній аварії збитки заподіюються в інтересах усіх учасників перевезення (ст. 284 КТМ). При цьому збитки повинні носити надзвичайний характер і бути наслідком навмисних і розумних дій в цілях рятування судна, вантажу або фрахту від загальної для них небезпеки. Вони розподіляються між власником судна, вантажу і фрахту пропорційно їх вартості.
  При відсутності умов загальної аварії має місце приватна аварія. Наприклад, перевитрата палива для подолання зустрічного вітру буде приватною аварією, так як ці витрати не є надзвичайними, а є наслідком звичайних небезпек на морі. У даному випадку збитки відносяться на того учасника перевезення, який їх фактично поніс.
  Процесуальні особливості покладання відповідальності на сторони договору перевезення вантажів. Процесуальне законодавство встановлює принцип виключної підсудності у справах з перевезення вантажів: позови до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажів, у тому числі в разі, якщо перевізник є одним з відповідачів, пред'являються до відповідного суду за місцем знаходження перевізника * (543).
  У разі виникнення спору між сторонами договору перевезення вантажу потрібне дотримання процедури пред'явлення претензії (ч. 5 ст. 4 АПК; ч. 3 ст. 30 ЦПК). Це означає, що до пред'явлення до перевізника позову обов'язкове пред'явлення до нього претензії у передбаченому транспортним статутом чи кодексом порядку (ст. 797 ЦК; ст. 24 ВК; ст. 120 УЖТ; ч. 2 ст. 39 УАТ; ст. 403 КТМ; ст. 161 КВВТ). Виняток при цьому становить положення ст. 403 КТМ, що передбачає, що обов'язок заявити претензію зберігається в каботажі, тобто під час морського перевезення між портами Російської Федерації).
  Під претензією слід розуміти письмове вимога, спрямована до перевізника, про сплату штрафу або про відшкодування збитків у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання з перевезення. Претензія з договору перевезення вантажів пред'являється до управління станції призначення * (544).
  При пред'явленні претензії необхідно подання комерційного акта, який є документом, що засвідчує пошкодження вантажу, його недостачу, окремі порушення договору, що виникли в процесі його виконання * (545).
  Строк пред'явлення претензії становить, як правило, 6 місяців, за штрафами - 45 днів (ст. 123 УЖТ; ст. 126 ВК) * (546).
  Законодавець зобов'язує перевізника дати відповідь на претензію вантажовідправника або вантажоодержувача протягом 30 днів (п. 2 ст. 797 ЦК). У транспортних статутах і кодексах зазначений термін конкретизований. Так, згідно з абз. 1 ст. 124 УЖТ перевізник зобов'язаний розглянути отриману претензію та про результати її розгляду повідомити у письмовій формі заявника протягом 30 днів з дня отримання претензії. Відповідно до п. 1 ст. 128 ВК перевізник зобов'язаний протягом 30 днів з дати надходження претензії розглянути її і в письмовій формі повідомити вантажовідправника або вантажоодержувача про задоволення або відхилення претензії.
  При частковому або повному відхиленні претензії або при неотриманні відповіді на претензію у відповідний термін в особи, заявив претензію, з'являється право пред'явити позов.
  Термін позовної давності за вимогами з договору перевезення вантажу становить один рік (п. 3 ст. 797 ЦК; ст. 408 КТМ; п. 3 ст. 164 КВВТ; ст. 42 УАТ). При цьому термін позовної давності починає спливати з моменту, що визначається транспортних статутах і кодексах * (547). 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Зобов'язання з перевезення вантажів"
  1.  § 1. Загальні положення про транспортних зобов'язаннях
      зобов'язань. В силу зобов'язання перевезення перевізник зобов'язується доставити вантаж або пасажира в зазначений пункт призначення, а відправник вантажу (багажу), пасажир або інша особа зобов'язуються сплатити винагороду за зазначені транспортні послуги (внести провізну плату). У дореволюційному російському праві договір перевезення позначався також як фрахтовий. Г.Ф. Шершеневич визначав, що "договір
  2.  2. Зобов'язання за участю третіх осіб
      зобов'язання (з кредитором або з боржником або з обома одночасно) можуть бути пов'язані правовідносинами треті особи, зазвичай не є в цьому зобов'язанні ні боржниками, ні кредиторами. Зобов'язання за участю третіх осіб становлять особливий різновид зобов'язань з точки зору їх суб'єктного складу. До них відносяться: -------------------------------- КонсультантПлюс: примітка.
  3.  6. Відповідальність перевізника за порушення зобов'язань з договору перевезення вантажу
      зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу, настає за порушення встановленого терміну доставки вантажу і за незабезпечення його збереженості. Така відповідальність завжди носить обмежений характер: вона встановлена ??або у формі відшкодування тільки прямої шкоди або його частини, але не упущеної вигоди (наприклад, за незбереження вантажу), або у формі виключної неустойки (наприклад, за
  4. О
      зобов'язання, Безпідставне збагачення - види О. з односторонніх угод XVI, 65, § 1 (2) - с. 591 - 592 - О., що виникають у зв'язку з попередженням заподіяння шкоди XVIII, 67, § 4 (1) - с. 638 - 639 - охоронні О. XVIII, 67, § 1 (3) - с. 615 - 616 - поняття О. з односторонніх угод XVI, 65, § 1 (1) - с. 590 - 592 - поняття, зміст О. з заподіяння шкоди життю та здоров'ю
  5.  4. Суб'єкти зобов'язань з перевезення вантажів
      зобов'язань або самостійних (виникають одне - з плану перевезень, а інше - з договору перевезення), або відносно самостійних, що утворюють єдине правовідношення (зобов'язання), пов'язане з перевезенням вантажів. Перше зобов'язання має своїм предметом дії сторін (перевізника і відправника) по подачі перевізних (транспортних) засобів під навантаження і відповідно -
  6.  1. Поняття та види договору перевезення
      зобов'язань і т.д., - але їх об'єднує те, що всі вони в кінцевому рахунку призначені для регулювання правовідносин, що виникають у процесі перевезення вантажів, пасажирів та багажу. Тому видається, що в сучасних умовах вже не можна говорити про одне-єдине договорі перевезення, сконструйованому за моделлю реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити
  7.  3. Відповідальність за порушення зобов'язань
      зобов'язань по подачі транспортних засобів і пред'явлення вантажу, що застосовується до всіх перевезень, які здійснюються усіма видами транспорту, встановлено Цивільним кодексом РФ. Згідно ст. 794 ГК перевізник за неподання транспортних засобів для перевезення вантажу відповідно до прийнятої заявкою (замовленням) або іншим договором, а відправник за непред'явлення вантажу або невикористання поданих
  8.  4. Відповідальність за договором перевезення вантажу
      зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сформульовано в ГК стосовно перевезень, які здійснюються усіма видами транспорту, і воно полягає в наступному. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань з перевезення сторони несуть відповідальність, встановлену ГК, транспортними статутами та кодексами, а також угодою сторін. Угоди транспортних організацій з
  9.  6. Види договору транспортної експедиції
      зобов'язань. Крім загальної мети різні види договору транспортної експедиції об'єднуються в одне родове поняття "транспортна експедиція", завдяки загальній межах предмета зобов'язання, а саме: дії експедитора з виконання чи організації виконання послуг у всіх випадках пов'язані з перевезенням вантажу. Представляється, що виділення окремих видів договору транспортної експедиції повинно
  10.  6. Відповідальність за порушення договору
      зобов'язань, що випливають з договору про транспортне обслуговування ОПЖТ. Немає таких правил і в тексті Методичних рекомендацій. Разом з тим в тексті примірного договору про транспортне обслуговування, що є додатком до Методичних рекомендацій, можна виявити не тільки загальне правило про те, що ОПЖТ і обслуговуються ними організації за порушення договору про транспортне обслуговування ОПЖТ
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка