| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Опіка та піклування над неповнолітніми |
||
|
У юридичній літературі опіку і піклування характеризують як форму індивідуального тимчасового влаштування фізичної особи (підопічного), яка призначена для забезпечення його інтересів, у тому числі заповнення відсутньої дієздатності, і яка виражається у виконанні опікуном (піклувальником) юридичних і фактичних дій * (410). В якості зазначеної форми влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, опіку та піклування можна визначити * (411) як один з правових інструментів, що дозволяють шляхом закріплення у встановленому порядку органами опіки та піклування за неповнолітнім громадянином (підопічним) спеціального особи (опікуна чи піклувальника) , забезпечувати допомогою юридичних і фактичних дій даної особи задоволення потреб підопічного у змісті, житло, навчанні і вихованні, а також охорону його прав і законних інтересів * (412). Законодавство передбачає можливість встановлення різних видів опіки та піклування. Виходячи з суб'єктного ознаки (хто здійснює функції опікуна або піклувальника) можна виділити опіку і піклування, здійснюються громадянами, та організаціями (ч. 5 ст. 11 Закону про опіку). З урахуванням тимчасового критерію (терміну дій повноважень опікуна або піклувальника) опіка та піклування є постійними (загальне правило) або тимчасовими (наприклад, опіка чи піклування за спільною заявою батьків на період, коли вони з поважних причин не можуть виконувати свої обов'язки) (ст. 13 Закону про опіку). За моменту призначення опікуна та піклувальника опіка та піклування поділяються на попередні опіку і піклування (ст. 12 Закону про опіку), які застосовуються при необхідності негайного призначення опікуна чи піклувальника, і такі опіку і піклування, коли опікун призначається в загальному порядку. За особливостями встановлення (оформлення), а також критерієм оплатне опіку і піклування можна також поділити на два види - опіку і піклування, оформляемую актом про призначення опікуна та піклувальника, та опіку і піклування, оформляемую і вказаним актом, і договором про здійснення опіки та піклування (ст. 14 Закону про опіку). У першому випадку обов'язки опікуна та піклувальника виконуються безоплатно (ч. 1 ст. 16 Закону про опіку), а в другому - на відплатних підставах (ч. 2 ст. 14, ч. 2 ст. 16 Закону про опіку). Слід погодитися з тим, що правове регулювання відносин з опіки та піклування носить комплексний міжгалузевий характер, поєднуючи в собі правові інструменти різних правових галузей і галузей законодавства * (413). Так, крім цивільного та сімейного законодавства, зазначені відносини регламентуються адміністративним законодавством і низкою інших галузей. Тому з цих позицій опіку і піклування потрібно охарактеризувати як приватно-публічний правовий інструмент. Поряд з Цивільним та Сімейним кодексами, Законом про опіку правове регулювання різних відносин з опіки і піклування щодо неповнолітніх здійснюється окремими федеральними законами і федеральними підзаконними актами * (414). Крім того, деякі названі відносини регулюються законами суб'єктів Федерації (ч. 3 ст. 3 Закону про опіку) * (415). Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 14 Закону про опіку, встановлення опіки чи піклування за договором про здійснення опіки чи піклування допускається в тому числі й у випадках, передбачених законами суб'єктів Федерації. Підставою встановлення опіки та піклування над неповнолітніми виступає відсутність з тих чи інших причин батьківського піклування. Статтею 31 ЦК (ст. 121 СК) до числа таких причин, зокрема, віднесені відсутність у неповнолітніх батьків, усиновителів; позбавлення судом батьків батьківських прав; ситуація, коли батьки ухиляються від виховання неповнолітніх або захисту їх прав та інтересів; визнання батьків недієздатними і т.д. Дана норма вказує на співвідношення між опікою і піклуванням і усиновленням. Усиновлення стосовно опіки і піклування слід розглядати як переважну форму влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, оскільки усиновлення забезпечує більш тісний соціальний зв'язок неповнолітнього і усиновителя порівняно з опікою і піклуванням. Вітчизняне цивільне і сімейне законодавство традиційно розділяє опіку і піклування над неповнолітніми як правові явища. Різниця між ними проводиться за двома основними параметрами: а) залежно від того, хто є підопічним, б) за повноваженнями опікунів і піклувальників. Так, згідно зі ст. 32 ЦК (ст. 145 СК, ст. 2 Закону про опіку) опіка встановлюється над малолітніми, тобто особами у віці до 14 років, а опікуни є представниками підопічних у силу закону і здійснюють від їх імені та в їх інтересах всі необхідні угоди, а також інші юридично значимі дії. Це можуть бути дії не тільки в галузі цивільного, а й публічного права (цивільний процес, податкове право та ін.) Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від 14 до 18 років, а піклувальники: а) дають згоду на здійснення тих угод, які підопічні не вправі здійснювати самостійно, і б) надають підопічним сприяння у здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також в) охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб. Правовідносини, пов'язані з опікою і піклуванням, складаються між такими суб'єктами: опікунами та піклувальниками та їх підопічними; підопічними і органами опіки та піклування; органами опіки та піклування, з одного боку, та опікунами та піклувальниками, з іншого боку: правовідносини, пов'язані з призначенням опіки та піклування, правовідносини з нагляду за діяльністю опікунів і піклувальників; опікунами та піклувальниками та іншими третіми особами - відносини законного представництва * (416). Органами опіки та піклування є органи виконавчої влади суб'єкта Федерації * (417) (п. 1 ст. 34 ЦК, п. 1 ст. 6 Закону про опіку). Зазвичай стосовно неповнолітнім це органи, що здійснюють управління у сфері освіти (міністерство освіти відповідного суб'єкта Федерації та ін.) Законами суб'єктів Федерації державні повноваження з організації та здійснення діяльності з опіки і піклування можуть передаватися органам місцевого самоврядування * (418). Повноваження органу опіки та піклування щодо конкретного підопічного покладаються на той орган, який встановив над ним опіку чи піклування, а при зміні місця проживання підопічного ці повноваження покладаються на орган опіки та піклування за новим місцем проживання підопічного відповідно до Закону про опіку (ст. 34 ГК, ст. 9 Закону про опіку). У зв'язку з опікою і піклуванням основними функціями (повноваженнями) названих органів є (ст. 8 Закону про опіку): виявлення дітей, які залишилися без батьківського піклування, підбір і призначення опікунів або піклувальників, здійснення нагляду за діяльністю названих осіб та ін По суті справи, ці функції і складають основу юридичної процедури організації опіки та піклування. Згідно ч. 4 ст. 6 Закону про опіку у випадках і в порядку, що встановлені Урядом РФ, ряд повноважень органів опіки та піклування (з виявлення осіб, які потребують встановлення над ними опіки чи піклування, з підбору та підготовки громадян, які висловили бажання стати опікунами чи піклувальниками або прийняти дітей , які залишилися без піклування батьків, в сім'ю на виховання в інших встановлених сімейним законодавством формах) можуть виконувати окремі юридичні особи: освітні та медичні установи тощо Закон визначає, хто може здійснювати функції опікунів і піклувальників, а також закріплює вимоги до них (ст. 35 ГК, ст. 146 СК). Ці функції можуть здійснювати два види суб'єктів - як фізичні, так і окремі юридичні особи, в тому числі тимчасово самі органи опіки та піклування (ст. 123, п. 4 ст. 155.1 СК та ін.) По-перше, безпосередньо опікунами та піклувальниками можуть виступати лише громадяни. У даному випадку опікуни та піклувальники мають бути повнолітніми і не ставитися до: а) особам, позбавленим батьківських прав; б) особам, відстороненим від виконання обов'язків опікунів (піклувальників), в) особам, обмеженим у батьківських правах; г) колишнім усиновителям (якщо усиновлення скасовано з їхньої вини); д) особам, які мають на момент встановлення опіки чи піклування судимість за умисний злочин проти життя чи здоров'я громадян. Крім того, закон вимагає наявність у опікунів і піклувальників певних особистих та інших якостей, які враховуються при їх призначенні. По-друге, функції опікунів і піклувальників неповнолітніх виконують організації (юридичні особи), в які неповнолітні поміщені під нагляд (п. 4 ст. 35 ГК, ст. 155.1-155.3 СК, ч. 2 ст. 1 Закону про опіку). До таких організацій для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, відносяться освітні організації, медичні організації, організації, які надають соціальні послуги, або некомерційні організації, якщо діяльність з нагляду за неповнолітніми чи не суперечить цілям, заради яких вони створені * (419) . Стосовно до даної другій ситуації закон (ст. 155.1 СК, ст. 11 Закону про опіку) розрізняє два випадки: коли дитина знаходиться у зазначеній організації під постійним наглядом і коли він поміщається туди тимчасово. У першому випадку опікуни (піклувальники) неповнолітнім окремо не призначаються, а їх функції за прямим приписом закону здійснюють названі організації (п. 4 ст. 35 ГК, ч. 5 ст. 11 Закону про опіку). У другому випадку, з одного боку, з імперативного характеру правила п. 4 ст. 35 ГК випливає, що позначені організації й тут виконують функції опікунів і піклувальників. З іншого боку, як встановлено в п. 2 ст. 155.1 СК, ч. 4 ст. 11 Закону про опіку, тимчасове перебування дитини в такій організації не припиняє права та обов'язки опікуна (піклувальника) щодо підопічного. Тому в другому випадку потрібно виходити з того, що якщо при тимчасовому перебуванні дитини у відповідній організації у нього відсутня призначений в установленому порядку опікун (піклувальник), то дана організація повинна виконувати всі функції опікуна або піклувальника (нехай і тимчасово). Однак за наявності у такого неповнолітнього призначеного опікуна (піклувальника) останній здійснює всі основні свої функції щодо підопічного відповідно до закону, а організація несе лише окремі обов'язки опікуна чи піклувальника (в частині тимчасового нагляду за неповнолітнім та ін.) Такий підхід цілком виправданий з позиції вирішення питань відповідальності, оскільки залежно від ситуації відповідати може як одна особа (наприклад, тільки організація, куди поміщений дитина), так і відразу два зобов'язаних суб'єкта (зокрема, і ця організація, і опікун). Порядок встановлення опіки та піклування над неповнолітніми. Опіка та піклування встановлюється через юридичну процедуру призначення органом опіки та піклування опікуна або піклувальника. Дана процедура зазвичай складається з трьох основних етапів: інформаційного, в ході якого збирається необхідна інформація, зокрема про дитину, що залишилася без батьківського піклування, про кандидатури опікуна (піклувальника), і т.д.; перевірочного, коли інформація перевіряється, і власне етапу призначення опікуна та піклувальника. Крім того, можливо судове оскарження призначення опікуна чи піклувальника зацікавленими особами (ст. 35 ЦК), наприклад родичами підопічного. За загальним правилом (ст. 35 ЦК) вся зазначена процедура здійснюється і, відповідно, опікун або піклувальник призначається органом опіки та піклування за місцем проживання особи, яка потребує опіки або піклування. Однак при наявності заслуговують уваги обставин (відсутність у дитини постійного місця проживання) опікун або піклувальник може бути призначений органом опіки та піклування за місцем проживання опікуна (піклувальника). В рамках першого етапу орган опіки та піклування отримує з різних джерел, в тому числі і від потенційного опікуна (піклувальника), інформацію про дитину, що залишилася без батьківського піклування. На другому етапі орган опіки та піклування перевіряє дотримання встановлених законом умов встановлення опіки та піклування, а також фактичних умов майбутньої опіки чи піклування * (420). До числа останніх законом віднесено: згоду конкретного опікуна чи піклувальника на виконання відповідних функцій (обов'язків) * (421); наявність у опікуна або піклувальника особливих особистих, в тому числі і моральних якостей, що дозволяють ефективно виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника; фактична здатність до виконання своїх обов'язків (обов'язків опікуна або піклувальника) - сімейний стан, стан здоров'я * (422), житлові умови і т . п.; відносини, що існують між потенційним опікуном чи піклувальником та неповнолітнім * (423); бажання самого підопічного щодо призначення конкретної особи опікуном чи піклувальником, яке, однак, приймається до уваги лише за наявності можливості його обліку. Разом з тим представляється, що остання вимога носить не субсидіарний, а обов'язковий характер. Іншими словами, орган опіки та піклування зобов'язаний вжити заходів до виявлення бажання неповнолітнього. Такий висновок підтверджується змістом п. 4 ст. 145 СК, відповідно до якого влаштування дитини під опіку чи піклування здійснюється з урахуванням його думки, а призначення опікуна дитині, яка досягла віку 10 років, здійснюється за її згодою. Однак неповнолітній може перебувати в такому стані, коли у нього немає можливості висловити своє ставлення до опікуна чи піклувальника (в силу віку, здоров'я). У подібних випадках бажання підопічного не враховується. На заключному третьому етапі органом опіки та піклування провадиться призначення конкретної особи опікуном чи піклувальником неповнолітнього. При цьому за загальним правилом підопічному може бути призначений один опікун або піклувальник, а одне і те ж обличчя, як правило, може бути призначено опікуном чи піклувальником лише одного громадянина. Однак передача неповнолітніх братів і сестер під опіку чи піклування різним особам не допускається, за винятком випадків, якщо така передача відповідає інтересам цих дітей (ст. 10 Закону про опіку). Призначення опікуна або піклувальника має відбутися протягом місяця з моменту, коли зазначеним органам стало відомо про необхідність встановлення опіки чи піклування над громадянином (п. 1 ст. 35 ЦК). Відповідно, граничний строк здійснення юридичної процедури встановлення опіки та піклування становить один місяць. Разом з тим якщо особі, що потребує опіки або піклування, протягом місяця не призначено опікуна або піклувальника, виконання обов'язків опікуна чи піклувальника тимчасово покладається на орган опіки та піклування. Призначення або відмова у призначенні опікуна або піклувальника оформляється актом органу опіки та піклування про призначення (про відмову в призначенні) опікуна чи піклувальника. У разі призначення опікуна чи піклувальника даний акт є підставою виникнення відносин між опікуном чи піклувальником і підопічним. Зазначені акти органу опіки та піклування можуть бути оскаржені зацікавленими особами в судовому порядку (ч. 6, 7 ст. 11 Закону про опіку). Встановлення опіки чи піклування допускається за договором про здійснення опіки чи піклування (п. 1 ст. 14 Закону про опіку). У такому випадку, крім оформлення зазначеного акта про призначення опікуна чи піклувальника, між органом опіки та піклування і опікуном чи піклувальником полягає названий договір. Права і обов'язки опікунів та піклувальників. У правах та обов'язках опікунів і піклувальників досить чітко проявляється одна з особливостей сімейних правовідносин: нерідко права одночасно є і обов'язками відповідних суб'єктів. По суті справи, всі права опікунів і піклувальників, що забезпечують належний рівень соціально-економічного становища підопічних, одночасно представляють собою і їх обов'язки. Права і обов'язки опікунів та піклувальників поділяються на два основних види: а) права та обов'язки щодо підопічних та їх майна * (424) і б) права та обов'язки щодо органів опіки та піклування. Залежно від предметного ознаки права і обов'язки опікунів і піклувальників першого виду поділяються на дві групи: права і обов'язки безпосередньо щодо самих підопічних і права та обов'язки щодо майна підопічних. До першої групи відносяться п'ять основних обов'язків опікунів і піклувальників неповнолітніх: піклуватися про зміст своїх підопічних, дбати про забезпечення їх доглядом і лікуванням, піклуватися про їх навчанні і вихованні, обов'язок по спільному проживанню з підопічними * (425), обов'язок представляти і захищати їх права та інтереси. У рамках виконання останньої обов'язки опікуни та піклувальники виступають на захист прав та інтересів своїх підопічних у відносинах з будь-якими особами, у тому числі в судах, без спеціального повноваження (п. 2 ст. 31 ЦК). Якщо відповідно до Цивільного кодексу представництво, пов'язане із захистом прав підопічних, здійснюється і в опіці, і в піклуванні на подібному єдиному принципі (без спеціального повноваження), то до представництва в рамках так званих непорушених відносин законодавець підходить більш диференційовано: опікуни завжди виступають законними представниками своїх підопічних, а піклувальники можуть виступати в якості законного представника своїх підопічних лише у випадках, передбачених федеральним законом (ч. 2 і ч. 3 ст. 15 Закону про опіки). Усі відзначені обов'язки, як і інші обов'язки опікунів та піклувальників, виконуються безоплатно, крім випадків, передбачених законом (п. 1 ст. 36 ГК, ст. 16 Закону про опіку). Разом з тим обов'язок опікуна (піклувальника) піклуватися про утримання дитини може забезпечуватися за рахунок встановлених законами суб'єкта Федерації соціальних виплат * (426). Ці виплати утворюють частину доходів підопічного (п. 1 ст. 37 ЦК) і являють собою один з можливих механізмів реалізації його права на утримання (п. 3 ст. 148 СК). Питання про те, отримувати або не отримувати такі виплати, вирішується самим опікуном * (427). Однак неотримання опікуном чи піклувальником зазначених виплат не звільняє його від турботи про зміст підопічного в інших формах. Названі основні обов'язки опікунів і піклувальників неповнолітніх конкретизуються в сімейному законодавстві. Так, щодо обов'язку забезпечувати навчання і виховання дитини ч. 6 ст. 148.1 СК встановлює, що опікун чи піклувальник дитини має право і зобов'язаний виховувати дитину, що знаходиться під їх опікою чи піклуванням, піклуватися про здоров'я, фізичний, психічний, духовний і моральний розвиток дитини. При цьому опікун або піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини, яка перебуває під опікою чи піклуванням, з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування, а також при дотриманні вимог про межах здійснення батьківських прав (п. 1 ст. 65 СК). Також опікун або піклувальник має право вибору освітнього закладу і форми навчання дитини з урахуванням думки дитини до одержання ним загальної освіти і зобов'язаний забезпечити отримання дитиною загальної освіти. По суті, практично всі розглянуті права і обов'язки опікунів і піклувальників є обмеженими законодавством батьківськими правами і обов'язками (квазіродітельскіе права та обов'язки) * (428). Зокрема, право опікуна або піклувальника вимагати на підставі рішення суду повернення дитини, яка перебуває під опікою чи піклуванням, від будь-яких осіб, що утримують його у себе без законних підстав, у тому числі від батьків або інших родичів або усиновителів дитини (п. 4 ст. 148.1 СК), дуже схоже на право батьків вимагати повернення дитини від будь-якої особи, що утримує його у себе не на підставі закону або не на підставі судового рішення (п. 1 ст. 68 СК). Цей же приклад вказує і на відому обмеженість прав опікунів і піклувальників в порівнянні з батьківськими правами: якщо опікун і піклувальник мають право заявляти таку вимогу по суду, то батьки - як по суду, так і в позасудовому порядку. Подібні законодавчі обмеження вбачаються і в обов'язки опікуна (піклувальника) не перешкоджати спілкуванню дитини з її батьками та іншими близькими родичами (ч. 5 ст. 148.1 СК) * (429). Систему прав і обов'язків другої групи складають права та обов'язки опікунів та піклувальників, пов'язані з розпорядженням майном підопічного * (430). За загальним правилом опікун або піклувальник зобов'язаний витрачати всі доходи підопічного, за винятком доходів, якими підопічний має право розпоряджатися самостійно, за особливим цільовим призначенням - виключно в інтересах підопічного. Крім того, таке витрачання здійснюється з попереднього дозволу органу опіки та піклування. Поряд з цим закон (ст. 37 ЦК, ст. 19, 20 Закону про опіку) встановлює ряд заборон, в тому числі і щодо розпорядження нерухомим майном неповнолітнього. Зокрема, в відсутність попереднього дозволу органу опіки та піклування опікуну заборонено вчиняти (піклувальнику заборонено давати згоду на вчинення правочинів) угоди, що тягнуть зменшення майна підопічного. Опікуну, піклувальнику, їх подружжю і близьким родичі заборонено здійснювати операції з підопічним за винятками, передбаченими законом * (431), представляти його при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і чоловіком опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. До обов'язків опікунів і піклувальників другого виду (щодо органів опіки та піклування) відносяться різні обов'язки інформаційного змісту. Наприклад, згідно з п. 2 ст. 36 ГК опікуни та піклувальники зобов'язані сповіщати органи опіки та піклування про зміну місця проживання. Згідно ч. 1 ст. 25 Закону про опіку опікун або піклувальник щорічно не пізніше 1 лютого поточного року, якщо інший строк не встановлений договором про здійснення опіки чи піклування, подає до органу опіки та піклування звіт у письмовій формі за попередній рік про зберігання, про використання майна підопічного і про управління майном підопічного з додатком документів - копій товарних чеків, квитанцій про сплату податків, страхових сум та інших платіжних документів. Такий же звіт подається і при припиненні опіки та піклування (ст. 30 Закону про опіку). Крім того, на опікунів та піклувальників чинним законодавством покладено обов'язок за погодженням з органом опіки та піклування тих чи інших юридичних дій (отримання необхідного попереднього дозволу на угоди, інші юридичні дії - див., наприклад, ст. 21 Закону про опіку). Права неповнолітніх, які перебувають під опікою і піклуванням. Закон в основному закріплює права таких осіб. При цьому якщо права і обов'язки опікунів (піклувальників) - це, як було показано вище, є квазіродітельскіе права та обов'язки, то права підопічних являють собою, по суті, повноцінні права дитини, що визначаються главою 11 СК. Разом з тим такі права неповнолітніх підопічних конкретизуються надалі в спеціальних правилах глави 20 СК про права названих осіб (ст. 148, 149 СК). Так, згідно зі ст. 148 СК діти, що перебувають під опікою (піклуванням), мають право на виховання в сім'ї опікуна (піклувальника), турботу з боку опікуна (піклувальника), спільне з ним проживання, право на забезпечення опікуном (піклувальником) умов для утримання, виховання, освіти, всебічного розвитку і повагу людської гідності; належні їм аліменти, пенсії, допомоги та інші соціальні виплати; збереження права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, а при відсутності житлового приміщення мають право на отримання житлового приміщення відповідно до житловим законодавством; право на захист, право на спілкування зі своїми родичами, право на вираження своєї думки. Практично такі ж права, але за низкою відповідних винятків, ст. 155.3 СК надає дітям, які залишилися без піклування батьків і перебувають в організаціях для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків. Як видно, ці права поділяються на немайнові та майнові. Зокрема, до немайнових прав підопічних відноситься право на оскарження до органу опіки та піклування дій чи бездіяльності опікунів або піклувальників (ч. 3 ст. 24 Закону про опіку). Майнові права - це, наприклад, право самостійно розпоряджатися окремими видами своїх доходів (ст. 26, 28, 37 ЦК), а також право на отримання доходів від довірчого управління. Таке довірче управління здійснюється на підставі ст. 38 ГК, а також правил глави 53 ЦК про довірче управління майном * (432). У даному випадку при необхідності постійного управління нерухомим та цінним рухомим майном підопічного орган опіки та піклування укладає з управителем, визначеним цим органом, договір про довірче управління таким майном. Припинення опіки і піклування. У тих випадках, коли неповнолітній в силу закону набуває певний обсяг дієздатності (більший в порівнянні з тим, якою він мав у попередній період свого існування), то опіку чи піклування припиняються. Як випливає з чинного законодавства, це відбувається при фактичному (віковому) або соціальному (випадки придбання повної дієздатності до 18 років) дорослішання людини. Повне припинення опіки та піклування відбувається і з інших підстав, зазначених у ст. 29 Закону про опіку, зокрема у разі смерті підопічного. Для повного припинення опіки та піклування над неповнолітніми закон передбачає спеціальні підстави і певну процедуру. По суті, за цими двома параметрами розрізняється припинення опіки та піклування над неповнолітніми та повнолітніми громадянами * (433). Якщо встановлення опіки та піклування над неповнолітніми вимагає спеціального рішення компетентного органу, то для їх припинення такого рішення не потрібно. Згідно ст. 40 ГК основним юридичним фактом, що тягне повне припинення опіки чи піклування, є досягнення дитиною певного віку. Цей юридичний факт (подія) може бути правозмінюючі - у випадку з опікою, коли вона змінюється на піклування. Однак цього може і не статися, якщо неповнолітній страждає психічним розладом, яке дає підставу для визнання його недієздатним * (434). З іншого боку, в ситуації з піклуванням розглянутий юридичний факт є правопрекращающим. Само піклування над неповнолітнім припиняється також без особливого рішення про це в силу тільки прямої вказівки закону у разі придбання таким підопічним повної дієздатності внаслідок: досягнення нею 18 років; настання певних підстав, передбачених законом, і до досягнення зазначеного віку: при вступі його в шлюб в установленому порядку і внаслідок емансипації * (435). Від повного припинення опіки та піклування потрібно відрізняти ситуацію, коли з тих чи інших підстав припиняються лише обов'язки опікунів і піклувальників. У першому випадку опіка і піклування припиняються в інтересах підопічного, оскільки він більш не потребує відповідної формі виховання і заповнення "вікових дефектів" його дієздатності. У другому випадку, навпаки, інтереси підопічного вимагають продовження відносин з опіки та піклування. Тут правовідносини з опіки та піклування припиняються, як правило, не для підопічного, а для конкретного опікуна чи піклувальника. Припинення обов'язків опікунів і піклувальників здійснюється в формах звільнення та відсторонення органом опіки та піклування опікунів та піклувальників від виконання ними своїх обов'язків. Згідно ст. 39 ГК орган опіки та піклування звільняє опікуна чи піклувальника від виконання ним своїх обов'язків у випадках: повернення неповнолітнього його батькам або її всиновлення, при приміщенні підопічного під нагляд в освітню організацію, медичну організацію, організацію, що надає соціальні послуги, або іншу організацію, в тому числі в організацію для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків (якщо це не суперечить інтересам підопічного). Поряд з цим опікун і піклувальник можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків на їх прохання, а за ініціативою органу опіки та піклування (у тому числі і тимчасово) - при виникненні протиріч між інтересами підопічного і інтересами опікуна або піклувальника. У випадках неналежного виконання опікуном чи піклувальником покладених на них обов'язків орган опіки та піклування може відсторонити опікуна чи піклувальника від виконання цих обов'язків * (436). Звільнення або відсторонення опікуна чи піклувальника від виконання їх обов'язків проводиться шляхом прийняття органом опіки та піклування акта про звільнення опікуна чи піклувальника від виконання покладених на них обов'язків або про їх відсторонення від виконання покладених на них обов'язків. Подібний акт може бути оскаржений особою, щодо якої він прийнятий, в судовому порядку (ст. 29 Закону про опіку). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Опіка та піклування над неповнолітніми" |
||
|
||