| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 145. Встановлення опіки чи піклування над дітьми, що залишилися без піклування батьків |
||
|
1. Головна мета опіки чи піклування над неповнолітніми дітьми, що залишилися без піклування батьків, - захист їх прав та інтересів, які мають як особистий, так і майновий характер. До перших відноситься все, що пов'язано з вихованням дитини. І незважаючи на те, що п. 1 ст. 31 ГК називає цю мету, її досягненню служать відповідні статті СК, а не ЦК. Що ж до майнових прав та інтересів неповнолітнього, то при їх захисті використовуються загальні положення ЦК, присвячені правоздатності, дієздатності будь-якого громадянина, в тому числі і не досягла повноліття. Крім того, ст. 32, 33 ЦК містять загальні правила щодо ознак опіки та піклування, які відтворюють сімейне законодавство. Більш докладно ГК регламентує опіку (піклування) над повнолітніми недієздатними, обмежено дієздатними особами, що має свої особливості, що знайшли відображення не тільки в ГК, але і в Законі про опіку та піклування. 2. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли віку 14 років. Саме вони в силу свого малолітства безпорадні і потребують особливого захисту. А піклування встановлюється над неповнолітніми у віці від 14 до 18 років. Йдеться вже про так званих підлітках, що володіють певною самостійністю. Звідси відмінності в захисті особистих і особливо майнових прав дітей, які перебувають під опікою і піклуванням. 3. До числа спірних належить питання про сімейне право як частини права цивільного і повної самостійності сімейного права. Закон про опіку та піклування побудований цілком на першій позиції. В результаті виявилася порушеною не скасована ст. 4 СК, присвячена застосуванню до сімейних відносин цивільного законодавства. Воно допустимо при наявності двох умов: 1) якщо мають місце прогалини в СК в частині, що стосується правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин між членами сім'ї; 2) якщо застосування цивільного законодавства не суперечить суті сімейних відносин. Обидва ці умови відсутні. По-перше, опіка та піклування над неповнолітніми завжди були невід'ємною частиною всіх сімейних кодексів. По-друге, перенесення відносин ділового партнерства на сімейні відносини суперечить їх сутності - ст. 1 СК, визначальною основні початку сімейного законодавства. Тому відносини з опіки та піклування над неповнолітніми регулювалися і регулюються насамперед СК з урахуванням нововведень, внесених Законом про опіку та піклування. Саме на це повинен орієнтувати п. 3 коментованої статті. 4. До числа нововведень, внесених Законом про опіку та піклування, належить виявлення думки дитини щодо його пристрою на опіку (піклування). Ніяких вікових обмежень на цей рахунок п. 4 коментованої статті не містить. Оскільки не кожна дитина, особливо малолітній, в змозі визначити своє ставлення до опіки (піклування), а підлітки взагалі часто прагнуть до повної незалежності, має сенс, слідуючи приписами Закону, виявляти думку неповнолітнього у спосіб. Що ж до призначення опікуна дитині, яка досягла 10 років, то і тут його згоду доцільно виявляти непрямим чином. Частина 3 ст. 13 Закону про опіку та піклування допускає встановлення піклування за заявою самого неповнолітнього громадянина, який досяг 14 років, із зазначенням конкретної особи. Але при цьому повинні бути дотримані вимоги, пропоновані до особистості того, хто має намір, готовий замінити батьків. Таке застереження, природно, здатна попередити встановлення піклування в особі того, хто підлітку не симпатичний по самих різних міркувань. Саме тому ч. 5 названої статті допускає відмову в призначенні піклувальником особи, не здатної як слід захищати інтереси неповнолітнього. Педагогічна підгрунтя надання підлітку такої свободи вельми сумнівна, так як він далеко не завжди може зрозуміти, в чому полягають справжні інтереси. Важко також погодитися з ч. 2 ст. 13 названого Закону, що допускає опіку або піклування над неповнолітнім за заявою батьків на випадок своєї смерті. Свободи заповіту тут бути не може, але врахувати думку батька може допомогти вибрати необхідну кандидатуру, а не, наприклад, улюблену подругу, чий моральний вигляд далекий від зразкового. У кожному разі осиротевшему дитині буде призначено опікуна або піклувальника, здатний бути гідним вихователем. Стаття 12 Закону про опіку та піклування допускає так звану попередню опіку і піклування, коли встановлення опікунських правовідносин не терпить зволікання. Але навряд чи в таких випадках поверхневий підбір підходящої кандидатури допустимо. Краще витратити кілька зайвих днів на виявлення відповідного опікуна (піклувальника), ніж довірити дитину "випадковому" вихователю. А якщо швидко документи зібрати не виходить, неповнолітній може бути поміщений в організацію тимчасового проживання, наприклад в дитячий притулок. Від попередньої опіки (піклування) слід відрізняти опіку чи піклування на час - тимчасову опіку (піклування), коли в тому виникає необхідність. Чи не буде пристроєм в сім'ю тимчасова передача вихованця дитячої організації на період його канікул, вихідних, святкових днів і в інших випадках. Така передача не припиняє прав та обов'язків дитячої установи. Ці правила грунтуються на постанові Уряду РФ від 19.05.2009 N 432 "Про тимчасову передачу дітей, що знаходяться в організаціях для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, в сім'ї громадян, які постійно проживають на території Російської Федерації" * (128). За змістом Закону про опіку та піклування допустимо укладення договору, здійснюваного на відплатних засадах, за винагороду. Подібного роду положення маловживаних до встановлення опіки (піклування) над осиротілими дітьми, піклуватися про яких, як правило, мають намір їх незаможні родичі. На наш погляд, мова все-таки йде про повнолітніх недієздатних особах, чия захист не входить до компетенції СК. Саме тут доречна постановка питання про можливість пред'явлення позову до органів опіки та піклування в разі їх необгрунтованого ухилення від укладення договору. 5. Заради збереження сімейних контактів бажано не роз'єднувати неповнолітніх братів і сестер при передачі їх під опіку (піклування). Але далеко не завжди їм усім можна призначити одного опікуна (піклувальника). Тим більше, як правило, вони хочуть бути разом і категорично заперечують проти всякого роз'єднання. Однак воно можливе у випадках, коли, наприклад діти навіть не знають, чи є у них ще брати і сестри або коли один з них знаходиться в будинку інвалідів і передати її під опіку (піклування) того ж особи практично неможливо. 6. Закон про опіку та піклування, переводячи сімейно-правові відносини на цивільно-правові рейки, передбачає укладення договору про передачу дитини, позбавленої батьківського піклування, під опіку (піклування). Це зобов'язує органи опіки та піклування до укладення такого договору, що дещо ускладнює формальну сторону встановлення відносин щодо опіки (піклування) над неповнолітніми. Але така вимога закону, обов'язкове до виконання. Що ж до прийомної сім'ї, то вона і перш грунтувалася на договорі між органами опіки та піклування і прийомним батьком. 7. Процедура підготовки дитини під опіку (піклування) завершується винесенням органами опіки (піклування) відповідного рішення (постанови), іменованого тепер в СК актом. Тут немає необхідності детально описувати обставини справи. Досить вказати, хто, чому стає опікуном (піклувальником) над неповнолітнім (неповнолітніми) із зазначенням їх прізвища, імені, по батькові, року народження. Що ж до прав і обов'язків призначеного опікуна (піклувальника), то вони виникають з моменту прийняття акта органу опіки та піклування. Правда, п. 3 коментованої статті називає лише права та обов'язки з представництва та захисту прав і законних інтересів дитини, але, звичайно, мається на увазі і вся сукупність прав та обов'язків опікуна (піклувальника). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 145. Встановлення опіки чи піклування над дітьми, що залишилися без піклування батьків " |
||
|
||