Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
О.Я. Баєв. Тактика кримінального переслідування і професійного захисту від нього. Слідча тактика: Науково-практичний посібник, 2003 - перейти до змісту підручника

§ 3. Основи планування попереднього розслідування злочинів

Не можна вірити тим оптимістам, які говорять, що вони не планують свою роботу, свою діяльність. Цього не може бути в принципі. Людина, як колись було помічено класиком, тим і відрізняється від бджоли, що, починаючи будівництво, він має в голові образ бажаного будови. Восени перед виходом з дому кожен з нас дивиться на небо, слухає прогноз погоди і на цій основі вирішує, брати йому парасольку чи ні; отримавши запрошення в гості, думає, чи прийняти його. А все це - вже планування. Не планувати свою діяльність, повторимо, неможливо в принципі. Все залежить від якості цього планування. Тим більше, коли мова йде про настільки складному і далеко неінваріантни виді діяльності, як попереднє розслідування злочинів, здійснення кримінального переслідування.
Опускаючи аналіз відомих нам визначень цієї криміналістичної категорії, вважаємо, що планування попереднього рассле-
59

довай злочинів є розумова діяльність здійснюють його суб'єктів, спрямована на визначення завдань, що вимагають дозволу на певних етапах розслідування, головним чином у стадії перевірки версій, сформульованих слідчим, і способів вирішення цих завдань.
Планування попереднього розслідування злочинів, як і будь-яка інша діяльність, засноване на певних принципах. Стосовно до нього слід, згадати наступні принципи:
1. Індивідуальність планування. Це означає, що визначати стоять перед слідчим завдання якогось етапу розслідування злочину, шляхи і способи їх досягнення можна лише при повному обліку специфіки саме даного досліджуваного кримінальної справи. Як немає двох однакових злочинів, двох однакових обвинувачених, так і не може бути двох однакових планувань розслідування злочинів, навіть відносяться до одного виду (скажімо, двох вбивств) або до однієї категорії (наприклад, двох злочинів, скоєних неповнолітніми або рецидивістами). Сказане при всій своїй очевидною, на наш погляд, аксіоматичним ™, аж ніяк не виключає необхідності єдиного наукового підходу до планування розслідування. Звідси - наступний принцип цієї діяльності.
2. Науковість планування - в першу чергу обумовлює те, щоб в основі планування лежала коректна постановка завдань, зумовлених системою виведених з кожної з сформульованих версій необхідних і можливих наслідків; нагадаємо, що саме вони піддаються практичній перевірці, а тому й формулюються у вигляді локальних завдань того етапу розслідування, на якому мають бути перевірені. По-друге, планування розслідування злочину з позиції принципу його науковості в частині визначення завдань, що стоять перед слідчим, і способів їх досягнення повинно грунтуватися на максимально повному використанні для того всіх досягнень наук кримінального циклу, в першу чергу, теорії судового доказування (про неї см . докладно: Бєлкін А. Р. Теорія доказування. М., 1999) і криміналістики. Слідчий повинен постійно стежити за новітніми досягненнями у сфері криміналістичної техніки, тактики і методик розслідування окремих видів злочинів і цілеспрямовано звертатися до них при плануванні розслідування конкретних кримінальних справ. Починаючому слідчому, що не
60

має свого серйозного слідчого досвіду, у багатьох випадках в основу планування доречно покласти так званий програмно-цільовий метод, розроблений Г. А. Густовим , А. С. Шаталовим та іншими криміналістами. Цікаві, що мають яскраво виражену практичну спрямованість дослідження цього виду слідчої діяльності проведені А. М. Ларіним в роботі «Розслідування по кримінальній справі: планування, організація» (М., 1970) і у вже згадуваній монографії «Від слідчої версії до істини».
3. Динамічність і етапність планування. Це позначає, що, по-перше, планування постійно коригується на основі надходить по справі інформації як процесуального, так і непроцесуального характеру; ця інформація може обумовлювати необхідність формулювання інших завдань для даного етапу розслідування, іноді - видозміни вже запланованих завдань, послідовності і способів їх досягнення.
По-друге, багато плановані завдання можуть вирішуватися лише поетапно, у певній послідовності, обумовленої і сутністю завдання даного етапу розслідування злочину (наприклад, для того, щоб призначити дактилоскопічну або почеркознавчу експертизу, необхідно отримати відповідні зразки : відбитків пальців підозрюваного у першому випадку, почерку - у другому) та вимогами кримінально-процесуального закону: скажімо, виносячи постанову про притягнення особи як обвинуваченого, слідчий відповідно до ст. 172 КПК зобов'язаний пред'явити йому обвинувачення не пізніше 3 діб з моменту винесення такої постанови і т. п.
Інші принципи планування розслідування злочинів відносяться до обумовлених при цьому слідчим шляхів, засобів і способів досягнення сформульованих завдань планованого етапу розслідування. На наш погляд, до цих принципів можна віднести такі:
1. Допустимість планованих коштів. Це означає, що досягнення поставлених завдань слід домагатися реально доступними засобами, які є в розпорядженні слідчого при розслідуванні ним конкретного злочину. Зокрема, в даний час у більшості випадків малореально витребування для цієї мети інформації, яка могла бути зафіксована супутниками-шпигунами і є в розпорядженні відповідних спецслужб (хоча, як про те повідомляли ЗМІ, при розслідуванні в США справи про убий-
61

стве футболістом Симменсом своєї дружини і її коханця використовувалися фотографії його машини, що стояла біля будинку, де було скоєно злочин, отримані супутником-шпигуном). На жаль, далеко не завжди слідчий має і таку можливість, як проведення ідентифікації за ДНК (т. н. «Генна дактилоскопія») і ряду інших засобів і методів. І тим не менше, про всіх новітніх криміналістичних можливостях слідчий повинен знати і вишукувати способи їх використання.
2. Економічність планованих засобів досягнення поставлених завдань. Будь нетривіальне завдання може бути дозволена різними способами і засобами. Розслідування злочинів не становить винятку. Скажімо, в окремих випадках поставлену слідчу завдання можна вирішити за допомогою низки послідовно призначаються експертиз, або призначенням і проведенням єдиної, зазвичай складної комплексної експертизи, а можливо її ж можна дозволити проведенням певного слідчого експерименту і т. п. Тому при плануванні слідчий з усіх можливих способів досягнення поставленого завдання повинен вибирати якщо не оптимальні (про оптимальність обраного засобу, повторимо сказане вище, можна судити лише після його реатізаціі з позиції отриманого результату), то, у всякому разі, що представляються йому паї-; більш раціональними в ситуації, що слідчої ситуації.
При цьому, однак, слід мати на увазі, що якщо використані економічні засоби не привели до вирішення поставленого завдання планування, то слід переходити до вибору більш складних, менш економічних засобів, що дозволяють таким чином це завдання вирішити . Але ', при цьому, вибираючи можливі економічні засоби і конкретні способи досягнення запланованого завдання, неодмінно слід враховувати дуже важливий принцип цієї діяльності, наведений нижче:
3. Допустимість засобів і способів, що плануються до реалі--ції для досягнення завдання. Це, по-перше, означає, що обираються-: моє засіб повинен відповідати букві і духу кримінально-'процесуального закону, по-друге, бути морально припустимим,' по-третє, нарешті, відповідати всім іншим критеріям допустимо-! сти криміналістичних засобів як техніко-криміналістичних,; так і тактичних, досить докладно розглянутих у попередньому розділі даної роботи. \: ':
62

Розумова діяльність слідчого по визначенню завдань оп-? ределенних етапів розслідування злочинів, засобів і способів їх досягнення, складова суть планування дослідження, реалізується в складанні відповідних планів роботи. Підкреслимо: план цей є не планування як таке, а зовнішнє вираження, форма, в якій втілюються результати цієї складної області діяльності з досліджень злочинів.
Є кілька видів планів, завершальних процес планування розслідування злочину, що втілюють результати планування як розумової діяльності: а) розслідування по кримінальній справі; б) розслідування окремого епізоду кримінальної справи, в) виробництва окремого слідчої дії. Техніка складання таких планів докладно описана в літературі, що дозволяє не зупинятися на цьому докладно. Сформулюємо лише кілька положень, пов'язаних з технікою складання планів.
На наш погляд, план розслідування по кримінальній справі (основний з перерахованих вище видів планів) повинен складатися з двох розділів. У першому з них слід формулювати завдання, вирішення яких необхідно для розслідування даного злочину незалежно від тих версій, які висуваються по справі, крім хіба що типових. Більше того: саме в розрізі перевірки останніх цей розділ плану і повинен, думається, складатися. Наприклад, для розслідування злочину, пов'язаного з насильницькою смертю людини, незалежно від конкретних версій необхідно призначити і провести судово-медичну експертизу, трупа, поставивши на її вирішення питання про причину смерті, способі її заподіяння, часу настання смерті, стані потерпілого перед смертю ( чи був у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння), групі його крові і т. п. Якщо особа загиблого не встановлена ??- запланувати проведення тактичної операції з її встановленню (В. І. Шиканов називає її «атрибуція трупа»). Для розслідування кримінальної справи, порушеної у зв'язку з фактом виявлення у матеріально відповідальної особи недостачі також незалежно від конкретних версій в цьому розділі плану слід передбачити проведення документальної ревізії, результати якої ляжуть в основу розробки типових версій про причини її виникнення (розкрадання, зловживання службовим становищем , халатності, крадіжки, скоєної сторонніми особами, лічильної помилки). У другому розділі такого плану повинні міститися завдання, вирішення яких має відповідати системою необхідних і можливих наслідків, виведених з кожної версії, і спосіб досягнення таких завдань.
План розслідування кримінальної справи буде мати сенс і практичну значимість лише в тому випадку, якщо він включає в себе графік виконання запланованих дій (коли яку дію слід виконати, чи сам слідчий буде виконувати заплановане дію або інші особи , наприклад, працівники органу дізнання за його дорученням), а також постійно коректуватися з урахуванням результатів уже проведених слідчих та інших дій. Наприклад, при пред'явленні обвинувачення (раніше запланованого на певну дату) обвинувачений повідомив про наявність у нього алібі і пояснив, чим його можна підтвердити. Очевидно, що раніше складений план повинен тут же зазнати певних змін, що вимагаються для невідкладної перевірки алібі обвинувачуваного.
Планування дослідження злочинів по багатоепізодним і (або) групових справах часто має втілитися, крім названих, і в так званих допоміжних видах планів. До них відносяться, наприклад, схеми злочинних зв'язків з досліджуваного справі і матриці (таблиці), які складаються за різними підставами. Скажімо, злочинна група складалася з двадцяти чоловік, які в різних між собою поєднаннях здійснили п'ятнадцять злочинів. Для створення матриці участі кожного члена злочинної групи у тому чи іншому епізоді її злочинної діяльності ці епізоди нумеруються від 1-го до 15-го. Потім складається таблиця, в якій по горизонталі перераховуються прізвища членів злочинної групи від 1-го до 20-го включно, по вертикалі - номери епізодів, і у відповідних клітинках відзначається участь того чи іншого члена групи в тому чи іншому епізоді. Для наочності наведемо фрагмент такої матриці:
Подібним чином складаються матриці для вивчення особистості обвинувачених, виконання окремих обов'язкових процесуальних дій (пред'явлення обвинувачення кожному члену злочинної групи, виконання вимог ст. 216 КПК з кожним потерпілим, ст. 217-219 КПК з кожним обвинуваченим) і т. п. Такі допоміжні плани дозволяють суб'єкту дослідження кримінальної справи більш наочно як уявляти собі загальну ситуацію у справі і свої необхідні для вирішення по ньому завдання і дії, так і оптимальним чином організовувати свою роботу.
Найчастіше слідчі недооцінюють значимість планування заключного етапу своєї діяльності для забезпечення подальшого раціонального кримінального переслідування особи (осіб), залученого в якості обвинуваченого, при розгляді кримінальної справи в суді. На наш погляд, тут вимагає планування: а) архітектоніка самої кримінальної справи - компонувати чи його просто по послідовності проведених слідчих або інших дій, за епізодами чи злочинної діяльності (при цьому розташовувати їх у хронологічній послідовності або залежно від тяжкості вмененних по них звинувачень і т. д.), чи взяти за основу цього ступінь участі у злочинній діяльності окремих осіб, залучених у справі в якості обвинувачуваних (природно, таке питання виникає після закінчення розслідування групових злочинів); розташування всіх документів, що характеризують особу обвинуваченого, до або після постанови про пред'явлення йому обвинувачення в остаточній редакції, і т. д. Цілком очевидно, що цей елемент планування своєї роботи на заключному етапі розслідування слідчий повинен завершити до пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення потерпілим, обвинуваченим і іншим мають на те право особам; б) архітектоніка складання обвинувального висновку в частині опису фабули злочинної діяльності обвинуваченого (обвинувачених) у порядку п. 3 ч. 1 ст. 220 КПК. Вирішення цього питання, на наш погляд, найчастіше зумовлюється вибраними раніше принципами компонування матеріалів кримінальної справи; в) складання списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, як обов'язкового додатку до обвинувального висновку. При цьому слід враховувати, що відповідно до ч. 4 ст. 220 КПК цей список повинен складатися з двох частин: осіб, які підлягають виклику з боку обвинувачення і з боку захисту. Нагадаємо, що друга частина цього списку пропонується обвинуваченим і його захисником за результатами ознайомлення їх з матеріалами кримінальної справи в порядку ст. 217 КПК і ні слідчим, ні що наглядає за слідством прокурором, ні судом змінена бути не може. Складання ж списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання з боку обвинувачення, несе в собі певну тактичну значимість і тому вимагає собі відповідного планування: які саме з допитаних на слідстві осіб підлягають виклику в суд для дослідження доказів з боку звинувачення, в якому саме порядку ( послідовності) для раціонального обгрунтування кримінального переслідування підсудних цих осіб слід допитувати державному обвинувачу та іншим учасникам судового процесу з боку звинувачення. І хоча остаточно черговість дослідження доказів у суді з боку звинувачення визначається, звичайно ж, не слідчим, а самої цієї стороною, в першу чергу державним обвинувачем (ч. 1 ст. 271 КПК), нам видається, що слідчий, раніше допитував і безпосередньо взаємодіяти
  Практично у кожного слідчого у виробництві, як правило, перебувають одночасно декілька кримінальних справ; іноді, як в даний час склалася ситуація у слідчих органів МВС, кількість їх буває просто позамежним - до 15-20 кримінальних справ, що перебувають одночасно у виробництві одного слідчого. І в таких випадках практично неможливо обійтися без так званого календарного планування. Суть його полягає в тому, щоб слідчий міг організовувати свою роботу таким чином, щоб виробництво по кожному з одночасно знаходяться у нього кримінальних справ здійснювалося паралельно, а не послідовно, як на жаль, ще часто буває на практиці: слідчий «хапається» за розслідування одного справи, або тільки що порушеної і має очевидну судову перспективу, або за яким закінчується термін розслідування; інші ж кримінальні справи лежать, чекають своєї «черги». Коли ж і по них підходять до кінця терміни слідства - він «хапається» за них. Як негативно такий стиль роботи відбивається на якості дослідження злочинів - очевидно. Оптимально, щоб по кожному з одночасно знаходяться у провадженні справ якщо не щодня, то хоча б раз на кілька днів проводилася певна робота по реалізації плану дослідження злочину, складеного по кожному з них. Для ілюстрації наведемо гіпотетичний приклад: у слідчого перебувають у провадженні п'ять кримінальних справ, по кожному з яких у нього є план розслідування. Кілька необхідних, на наш погляд, попередніх зауважень про зміст і структуру наступних глав. Автор не претендує на вичерпне виклад тактики розглядаються в них слідчих дій; висвітлюються лише найбільш значущі тактичні положення, а також ті з них, які, як видається, упущені або недостатньо повно і аргументовано викладені у відомих автору навчальній літературі та методичних розробках. Глави мають наступну, в більшості своїй однотипну структуру: а) текст норм кримінально-процесуального закону, що встановлюють підстави і порядок виробництва відповідного слідчої дії та окремих його різновидів, б) короткий історичний огляд розвитку розглянутого слідчої дії (при цьому основна увага приділяється тому, як висвітлювалося це дія в практично недоступних в даний час широкому колу читачів дореволюційних монографічних роботах і перших радянських підручниках криміналістики 1935, 1938 і 1950 рр..), в) криміналістичні класифікації розглянутого слідчої дії; г) загальні положення тактики виробництва даної слідчої дії; д) тактика виробництва окремих найбільш складних і поширених видів розглянутого слідчої дії; е) зразки протоколів відповідної слідчої дії, наведені в Додатках до КПК РФ.
  У роботі використані (якщо інше не обумовлено) приклади зі слідчої та адвокатської практики автора, а також з вивчених ним кримінальних справ.
  Нарешті, до початку розгляду тактики окремих слідчих дій вважаємо за доцільне без коментаря привести ст. 164 КПК РФ, вперше законодавчо регламентує загальні правила провадження слідчих дій, і ст. 166 КПК, істотно більш детально, ніж це мало місце в ст. 141 КПК РРФСР, яка встановлює вимоги до протоколу будь-якої слідчої дії.
  1. Стаття 164. Загальні правила провадження слідчих дій; ф: 1. Слідчі дії, передбачені статтями 178 частиною третьою, 179, 182 і 183 цього Кодексу, здійснюються на підставі постанови слідчого. (В ред. Федерального закону від 29.05.2002 № 58-ФЗ)
  2. У випадках, передбачених пунктами 4-9 і 11 частини другої статті 29 цього Кодексу, слідчі дії проводяться на підставі судового рішення.
  3. Виробництво слідчої дії в нічний час не допускається, за винятком випадків, що не терплять зволікання.
  'Ексгумація, огляд, обшук, виїмка.
  2 Огляд житла при відсутності згоди проживаючих у ньому осіб; обшук і (або) виїмка в житлі; особистий обшук, за винятком випадків, передбачених ст. 93 КПК; виїмка предметів і документів, що містять інформацію про вклади і рахунки в банках та інших кредитних організаціях; накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в установах зв'язку; накладення арешту на майно; контроль і запис телефонних переговорів.
  4. Примение насильства, погроз та інших незаконних заходів, а одно створення небезпеки для життя і здоров'я що у них осіб.
  5. Слідчий, залучаючи до участі в слідчих діях учасників кримінального судочинства, зазначених у главах 6-8 цього Кодексу, засвідчується в їх особи, роз'яснює їм права, відповідальність, а також порядок виробництва відповідного слідчої дії. Якщо у виробництві слідчої дії бере участь потерпілий, свідок, спеціаліст, експерт або перекладач, то він також попереджається про відповідальність, передбаченої статтями 307 і 308 Кримінального кодексу Російської Федерації.
  6. При провадженні слідчих дій можуть застосовуватися технічні засоби і способи виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину і речових доказів.
  7. Слідчий має право залучити до участі у слідчій дії посадова особа органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, про що робиться відповідна відмітка в протоколі.
  8. У ході провадження слідчої дії ведеться протокол відповідно до статті 166 цього Кодексу.
  Стаття 166. Протокол слідчої дії
  1. Протокол слідчої дії складається в ході слідчої дії або безпосередньо після його закінчення.
  2. Протокол може бути написаний від руки або виготовлений за допомогою технічних засобів. При виробництві слідчої дії можуть також застосовуватися стенографування, фотографування, кінозйомка, аудіо-та відеозапис. Стенограма і стенографічний запис, фотографічні негативи та знімки, матеріали аудіо-та відеозаписи зберігаються при кримінальній справі.
  3. У протоколі зазначаються:
  1) місце і дата виробництва слідчої дії, час його початку і закінчення з точністю до хвилини;
  2) посаду, прізвище та ініціали особи, яка склала протокол;
  3) прізвище, ім'я та по батькові кожної особи, учасника в слідчій дії, а в необхідних випадках його адресу та інші дані про його особу.
  4. У протоколі описуються процесуальні дії в тому порядку, в якому вони проводилися, виявлені при їх виробництві
  істотні для даної кримінальної справи обставини, а також викладаються заяви осіб, які брали участь у слідчій дії.
  5. У протоколі повинні бути вказані також технічні засоби, застосовані при виробництві слідчої дії, умови і порядок їх використання, об'єкти, до яких ці кошти були застосовані, і отримані результати. У протоколі має бути зазначено, 'що особи, які беруть участь у слідчій дії, були заздалегідь попереджені про застосування при виробництві слідчої дії технічних засобів.
  6. Протокол пред'являється для ознайомлення всім особам, які брали участь у слідчій дії. При цьому вказаним особам роз'яснюється їх право робити підлягають внесенню до протоколу зауваження про його доповнення і уточнення. Всі внесені зауваження про доповнення і уточнення протоколу повинні бути обумовлені та засвідчені підписами цих осіб.
  7. Протокол підписується слідчим і особами, що брали участь у слідчій дії.
  8. До протоколу додаються фотографічні негативи та знімки, кінострічки, діапозитиви, фонограми допиту, касети відеозапису, носії комп'ютерної інформації, креслення, плани, схеми, зліпки і відбитки слідів, виконані при виробництві слідчої дії.
  9. При необхідності забезпечити безпеку потерпілого, його представника, свідка, їх близьких родичів, родичів і близьких осіб слідчий вправі в протоколі слідчої дії, в якому беруть участь потерпілий, його представник або свідок, не приводити дані про їх особистості. У цьому випадку слідчий за згодою прокурора виносить постанову, в якій викладаються причини прийняття рішення про збереження в таємниці цих даних, вказується псевдонім учасника слідчої дії та наводиться зразок його підпису, які він буде використовувати в протоколах слідчих дій, вироблених з його участю. Постанова поміщається в конверт, який після цього опечатується і долучається до кримінальної справи.
  10. Протокол повинен також містити запис про роз'яснення учасникам слідчих дій відповідно до цього Кодексу їх прав, обов'язків, відповідальності та порядку провадження слідчої дії, що засвідчується підписами учасників слідчих дій. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 3. Основи планування попереднього розслідування злочинів"
  1.  § 1. Криміналістична тактика і її система
      основі рекомендацій щодо організації та планування попереднього і судового слідства, визначенню лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, і прийомів проведення окремих процесуальних дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення причин і умов, що сприяли со-вершению та приховування злочині ». Нам це визначення
  2.  § 2. Тактичний прийом як основа слідчої тактики і проблеми його допустимості; тактична операція
      заснована рекомендація про найбільш оптимальному поведінці, способі дії слідчого, розробленому з урахуванням типових ситуацій виробництва слідчих дій з метою створення ефективних умов підготовки, організації виявлення, збирання і оцінки доказової інформації ». Друга точка зору нам видається непереконливою. При такому підході ставиться, по суті, знак рівності
  3.  § 2. Загальні положення тактики слідчого огляду
      основою слідчої тактики, а й фіксують у собі тактичні прийоми і рекомендації, що показали свою оптимальність у всіх мислимих ситуаціях, що виникали у багаторічній прак-80 тику розслідування злочинів ', з з'ясування їх сенсу і представляється доцільним почати висвітлення тактики слідчого огляду. Цей же принцип буде покладено в основу висвітлення тактики та інших слідчих
  4.  § 2. Загальні положення тактики допиту
      основному, як показує практика, органів дізнання) від прояву «ініціативи» для отримання їх такими методами. В опублікованому в 1767 р. «Наказі, даному комісії у творі проекту нового Уложення» Катерина II, вважаючи можливим усунути тортури, зауважила: «... невинний закричить, аби тільки його мучити припинили ... Тому катування є надійний засіб засудити невинного , що має
  5.  Глава 9 Обов'язкові тактичні операції при розслідуванні злочинів
      заснованому в розділі 1 даної роботи, є дві тактичні операції, виробництво яких представляється необхідним при розслідуванні злочинів будь-яких видів і категорій і практично у всіх слідчих ситуаціях. Це тактичні операції «Захист доказів» і «Перевірка показань особи, що визнав себе винним у скоєнні злочину». Тактична операція «Захист доказів». Як
  6.  Коментар до п. 1
      підстав, після проведення з ними всього комплексу індивідуально-виховних та правових заходів. Одним з визначальних критеріїв у роботі командирів (начальників) усіх рівнів щодо забезпечення боєготовності підпорядкованих військ (сил) вважається укомплектованість офіцерами підрозділів, військових частин і з'єднань, особливо первинних офіцерських посад. 25. Згідно п. 101 Інструкції по
  7.  ЕФЕКТИВНІСТЬ РОБОТИ МУНІЦИПАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
      основні виконувані службою роботи. Для порівняння показників продуктивності різних служб і підрозділів критерії діяльності та одиниці одержуваного результату повинні бути досить деталізовані, щоб можна було порівнювати однорідні класи послуг. Якщо результати не відображають різниці в якості, або часто змінюються, то отримані показники за різними службам і підрозділам не можуть
  8.  5. Зброя як елемент кримінально-правової характеристики злочину
      основному, кримінальним правом і криміналістикою. Разом з тим, вчинення злочину має і чимале кримінологічне значення. При кримінально-правовому підході злочин розглядається як відносно ізольований акт порушення людиною кримінальної заборони, при цьому увага зосереджується на юридичному аналізі складу злочину. При кримінологічної ж підході злочин
  9.  2. Класифікаційні ознаки і види збройних злочинів
      підставах і ознаками. Поглиблене вивчення цих реальностей, а головне - диференціація заходів попередження злочинів вимагають звернення до видовим ознаками, що характеризує частини цілого (злочинності, її причинного комплексу, сукупності осіб, які вчинили злочини). При цьому, в основу кримінологічної класифікації можуть закладатися різні підстави і ознаки, за якими ціле -
  10.  § 2. Професіограми юридичних професій
      основних сторін цієї діяльності, а також якостей, які в ній реалізуються *. ___ * Див: Васильєв В.Л. Юридична психологія. М., 1991, с. 137. Діяльність кожної юридичної спеціальності в тій чи іншій мірі включає в себе наступні сторони: соціальну, пошукову, реконструктивну, комунікативну,