Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Колектив авторів. Питання та відповіді до державного іспиту з цивільного права 2012 рік, 2012 - перейти до змісту підручника

Відповідальність за шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я

. В результаті каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я майнові втрати громадянина можуть виражатися у втраті ним заробітку (доходу), якого він позбувся повністю чи частково у зв'язку з втратою працездатності або її зменшенням, а також у додаткових витратах, які громадянин змушений нести у зв'язку з ушкодженням здоров'я . Розглянемо кожен з названих видів збитків більш докладно.
Збиток у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох факторів, а саме: а) середнього місячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або до втрати ним працездатності; б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за відсутності професійної працездатності - ступеня втрати загальної працездатності.
До складу втраченого заробітку (доходу) потерпілого включаються всі види оплати його праці за трудовими і цивільно-правовими договорами як за місцем основної роботи, так і за сумісництвом, що обкладаються прибутковим податком. Доходи від підприємницької діяльності та авторський гонорар також включаються на підставі даних податкової інспекції. Навпаки, виплати одноразового характеру, зокрема компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні, не враховуються. За період тимчасової непрацездатності або відпустки по вагітності та пологах враховується виплачена допомога. Усі види заробітку (доходу) враховуються в сумах, нарахованих до утримання податків.
Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого підраховується шляхом ділення загальної суми його заробітку (доходу) за 12 місяців роботи, що передують ушкодженню здоров'я, на 12. Якщо потерпілий до часу заподіяння шкоди працював менше 12 місяців, середньомісячний заробіток (дохід) підраховується шляхом ділення загальної суми заробітку (доходу) за фактично відпрацьований число місяців, що передують ушкодженню здоров'я, на кількість цих місяців. У тих випадках, коли період роботи склав менше одного повного календарного місяця, розмір середньомісячного заробітку визначається виходячи з умовного місячного заробітку: заробіток за весь відпрацьований час ділиться на число опрацьованих днів, а потім отримана сума множиться на число робочих днів у місяці, обчислена в середньому за рік.
Поряд з визначенням розміру середньомісячного заробітку (доходу) через встановлення того заробітку (доходу), який потерпілий дійсно мав до заподіяння йому шкоди, новий Цивільний кодекс надає потерпілому можливість наполягати на тому, щоб при підрахунку розміру шкоди був прийнятий до уваги той заробіток (дохід), який він міг би виразно отримувати в майбутньому (п. 1 ст. 1085). Тому якщо до ушкодження здоров'я в його заробіток (дохід) сталися стійкі зміни, що покращують його майновий стан (підвищена заробітна плата по займаній посаді, він переведений на більш високооплачувану роботу, влаштувався на роботу після закінчення навчального закладу за очною формою навчання і т.д. ), при визначенні його середньомісячного заробітку (доходу) враховується тільки заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.
У разі коли потерпілий на момент заподіяння шкоди не працював, за його бажанням розмір середньомісячного заробітку може бути встановлений двома способами: а) шляхом визначення його середнього місячного заробітку до звільнення, б) шляхом врахування звичайного розміру винагороди працівника його кваліфікації у цій місцевості, але не менше встановленої відповідно до закону величини прожиткового мінімуму працездатного населення в цілому по Російській Федерації.
Другим чинником, що впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - ступінь втрати загальної працездатності. При цьому розрізняється тимчасова і стійка втрата працездатності. При тимчасової втрати працездатності громадянин, як правило, вважається повністю непрацездатним і, отже, позбавляється в цей період всього свого заробітку (доходу). Тимчасова непрацездатність встановлюється лікувальним закладом і засвідчується видачею громадянину листка тимчасової непрацездатності (лікарняного листка).
Стійка (постійна) втрата працездатності визначається установами державної служби медико-соціальної експертизи * (64) (колишніми ЛТЕК) або судово-медичною експертизою і може бути повною або частковою. Ступінь стійкої втрати працездатності лежить в основі визнання громадянина інвалідом I, II або III групи. Інвалідність I групи встановлюється на два роки, II і III груп - на один рік. Без подальшого переогляду інвалідність встановлюється чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років, інвалідам з необоротними анатомічними дефектами та деяким іншим категоріям інвалідів.
При повній стійкої втрати професійної працездатності розмір відшкодування дорівнює розміру середньомісячного заробітку (доходу) працівника, обчисленого згідно з правилами, викладеним вище. При частковій стійкої втрати професійної працездатності розмір відшкодування залежить від відсотка збереглася у громадянина здатності до праці за його професією. Наприклад, якщо за висновком експертизи у громадянина збереглося 60% професійної працездатності, розмір відшкодування становить 40% від його середнього місячного заробітку. При цьому як при повній, так і при частковій втраті професійної працездатності здатність громадянина до некваліфікованої праці до уваги не береться. Лише в тому випадку, коли потерпілий не мав відповідної професії, розрахунок ведеться з урахуванням ступеня збереження у нього загальної працездатності.
Розмір заробітку (доходу), втраченого потерпілим, визначений у зазначеному вище порядку, не завжди, однак, буде дорівнює розміру відшкодування, призначеного на його користь. Реальний розмір відшкодування може бути знижений, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого. Зменшення розміру відшкодування проводиться залежно від ступеня вини потерпілого, яка на практиці також встановлюється у певному відсотку. При цьому незалежно від ступеня грубої необережності потерпілого відмову у відшкодуванні шкоди не допускається. Така відмова можлива лише тоді, коли шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. Проста його необережність, навпаки, до уваги не береться.
При визначенні розміру відшкодування пенсія по інвалідності, призначена потерпілому у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також інші пенсії, допомоги та інші подібні виплати, призначені як до, так і після спричинення шкоди здоров'ю, не враховуються і не тягнуть зменшення шкоди при відшкодуванні шкоди. В рахунок відшкодування шкоди не зараховується також заробіток (дохід), одержуваний потерпілим після ушкодження здоров'я (п. 2 ст. 1085 ЦК). В останньому випадку мається на увазі, зрозуміло, не той заробіток (дохід), який може отримувати потерпілий з урахуванням збереженої у нього ступеня професійної працездатності, а його фактичний заробіток (дохід) після ушкодження здоров'я. Іншими словами, цілком можлива і така ситуація, коли після отримання каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я громадянин, який змінив професію і зайнявся, наприклад, бізнесом, став заробляти більше, ніж до заподіяння шкоди його здоров'ю. Це, однак, не впливає на розмір відшкодування, яке йому призначене у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Відшкодування, призначена у зв'язку з втраченим заробітком (доходом), не є величиною незмінною. У випадках, прямо вказаних у законі, його розмір може змінюватися, причому це може відбуватися або автоматично, або з ініціативи зацікавлених осіб за наявності зазначених у законі підстав. Розмір відшкодування автоматично індексується з урахуванням рівня інфляції в порядку та у випадках, передбачених законом (ст. 1091 ЦК). Дане правило узгоджується із загальною нормою про автоматичне збільшення сум, виплачуваних за грошовим зобов'язанням безпосередньо на утримання громадянина, у зв'язку з урахуванням рівня інфляції (ст. 318 ЦК).
В інших випадках питання про збільшення або зменшення розміру відшкодування може бути поставлений зацікавленою особою за наявності підстав, зазначених у ст. 1090 ЦК. Так, потерпілий, частково втратив працездатність, вправі у час зажадати від особи, на яку покладено обов'язок відшкодування шкоди, відповідного збільшення розміру її відшкодування, якщо працездатність потерпілого надалі зменшилася у зв'язку із заподіяною ушкодженням здоров'я порівняно з тією, яка залишалася у нього на момент присудження йому відшкодування шкоди. Аналогічним правом, але вже в плані вимоги зменшення розміру відшкодування володіє особа, на яку покладено обов'язок відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка у нього була на момент присудження відшкодування шкоди.
Іншою підставою для зміни розміру відшкодування шкоди може послужити поліпшення або, навпаки, погіршення майнового стану громадянина, на якого покладено обов'язок відшкодування шкоди. Вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди може потерпілий, якщо, по-перше, розмір присудженого на його користь відшкодування був зменшений судом відповідно до п. 3 ст. 1083 ЦК та, по-друге, в подальшому майнове становище відповідача покращився, тобто відпали підстави для зменшення розміру відшкодування шкоди. Громадянин, який заподіяв шкоду, навпаки, може вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо його майновий стан погіршилося порівняно з положенням на момент присудження відшкодування шкоди. Однак зниження розміру відшкодування можливе лише тоді, коли погіршення майнового стану заподіювача шкоди пов'язане з його інвалідністю або досягненням пенсійного віку, а також за умови, що шкоди було завдано ненавмисними діями.
Другим видом шкоди, що може бути заподіяна потерпілому у зв'язку з ушкодженням здоров'я, є його додаткові витрати. Закон виходить з того, що всі додаткові витрати потерпілого підлягають відшкодуванню заподіювача шкоди за умови, що вони є обгрунтованими і доведеними і що відповідні види допомоги не були надані потерпілому безкоштовно. Закон містить лише приблизний перелік можливих додаткових витрат, які, зокрема, можуть виражатися у витратах на лікування, додаткове харчування, придбання ліків, протезування, сторонній догляд, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до отримання іншої професії і т. п. Потерпілому, нужденному в декількох видах допомоги, відшкодовуються витрати, пов'язані з отриманням кожного виду допомоги.
Суми на відшкодування додаткових витрат можуть бути присуджені не тільки тоді, коли вони вже фактично понесені, але й тоді, коли вони стягнуті на майбутнє час у межах термінів, визначених на основі висновку медичної експертизи, а також при необхідності попередньої оплати вартості відповідних послуг та майна (п. 2 ст. 1092 ЦК). У такому порядку, наприклад, стягуються суми на придбання путівок до санаторіїв, оплату проїзду, покупку спеціальних транспортних засобів тощо
Важливою особливістю стягнення додаткових витрат є те, що на відміну від втраченого заробітку (доходу) потерпілого їх розмір не підлягає зменшенню у зв'язку з грубою необережністю потерпілого.
Відзначимо тепер особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітніх. При заподіянні шкоди здоров'ю неповнолітнього, який не досяг 14 років, який, як правило, не має заробітку (доходу), відшкодуванню підлягають лише додаткові витрати, викликані ушкодженням здоров'я. Якщо ж заподіяно шкоду здоров'ю неповнолітнього віком від 14 до 18 років, що не має заробітку (доходу), то крім додаткових витрат на його користь стягується шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з встановленої відповідно до закону величини прожиткового мінімуму працездатного населення Російської Федерації в цілому. Вважається, що в цьому віці потерпілий вже міг би працювати і отримувати відповідний заробіток (дохід). По досягненні 14 років таке ж відшкодування шкоди встановлюється і на користь тих осіб, здоров'я яких було пошкоджено в малолітньому віці. Якщо до часу ушкодження здоров'я неповнолітній (незалежно від віку) вже мав заробіток, то шкода відшкодовується виходячи з розміру цього заробітку, але не нижче встановленої відповідно до закону величини прожиткового мінімуму працездатного населення Російської Федерації в цілому. У подальшому розмір відшкодування може бути переглянутий. Після початку трудової діяльності потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди виходячи з одержуваного ним заробітку, але не нижче розміру винагороди, встановленого за займаної ним посади, або заробітку працівника тієї ж кваліфікації за місцем його роботи (ст. 1087 ЦК).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Відповідальність за шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я "
  1. § 7. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадянина
    відповідальності. З урахуванням того, що життя і здоров'я громадянина є абсолютними цінностями, будь-яке пошкодження здоров'я громадянина і тим більше позбавлення його життя вважаються протиправними. Лише у виняткових випадках, які вказані в законі, заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини вважається допустимим. Наприклад, це можливо при відображенні неправомірного посягання (стан
  2.  Загальні положення
      відповідальності. З урахуванням того, що життя і здоров'я громадянина є абсолютними цінностями, будь-яке пошкодження здоров'я громадянина і тим більше позбавлення його життя вважаються протиправними. Лише у виняткових випадках, які вказані в законі, заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини вважається допустимим. Наприклад, це можливо при відображенні неправомірного посягання (стан
  3.  § 2. Способи та механізм захисту прав та інтересів підприємця
      відповідальності, а неустойка, крім того, виконує функції одного із способів забезпечення зобов'язань, тому їх застосування можливе при порушенні зобов'язань за участю підприємців, але з урахуванням як загальних, так і спеціальних правил, встановлених для Комерційне право. Ч. I. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1997. С. 448 відповідних
  4.  § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
      відповідально, виділяються: 1) угоди з пороками суб'єктного складу, 2) угоди з пороками волі і (або) волевиявлення; 3) угоди з пороками форми; 4) угоди з вадами змісту. У такій послідовності вони і будуть нами розглянуті * (532). Однак спочатку необхідно зробити три попередніх зауваження. По-перше, підрозділ всіх недійсних угод на чотири зазначені групи багато в чому
  5.  § 2. Поняття права власності
      відповідальності, передбаченої договором (наприклад, сплата договірного штрафу) або, за наявності підстав, законом (стягнення збитків, законної неустойки) * (732). У тих же випадках, коли за договором між власником і третьою особою у останнього виникає обмежене речове право (наприклад, сервітут), право власності обмежується не договором, а законом * (733). По-третє,
  6.  § 2. Форми цивільно-правової відповідальності
      відповідальності вельми різноманітні. Традиційно до них відносять: відшкодування збитків, сплату неустойки, втрату завдатку. Останнім часом як форму відповідальності стали розглядати відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Основний універсальною формою цивільно-правової відповідальності є відшкодування збитків, яке може застосовуватися у всіх випадках, якщо інше
  7.  § 4. Правопорушення як підстава цивільно-правової відповідальності
      відповідальності. Питання про заснування та умови цивільно-правової відповідальності є одним із спірних у цивілістичній літературі. Терміни "підстава" і "умови" іноді розглядаються як синоніми, хоча вони несуть різне смислове навантаження. В.Т. Смирнов і А.А. Собчак запропонували розрізняти ці поняття наступним чином. "Підстава" - це те, що породжує будь-яке явище,
  8.  § 5. Обставини, що виключають цивільно-правову відповідальність
      відповідальності він повинен довести наявність як самої непереборної сили, так і причинного зв'язку між порушенням зобов'язання (заподіянням шкоди) і непереборною силою. Непереборною силою не можуть бути, зокрема, порушення обов'язків з боку контрагентів боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (п. 3 ст. 401 ЦК).
  9.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      відповідальність по всіх правах і зобов'язаннях СРСР згідно зі Статутом ООН і багатосторонніх договорів, депозитарієм яких є Генеральний секретар (далі по тексту - Віденська конвенція). * (43) У правильності такого розуміння правила абз. 1 п. 2 ст. 3 ГК сумніватися не доводиться: деякі такі закони починаються словами про те, що вони прийняті відповідно до Цивільного кодексу. Див,
  10.  § 3. Зобов'язання з перевезення пасажирів і багажу
      відповідально виділяється договір пасажирського перевезення автомобільним, повітряним, внутрішнім водним, морським і залізничним транспортом. Такий поділ договорів обумовлено тим, що для договорів пасажирського перевезення на різних видах транспорту законодавством встановлені певною мірою диференційовані норми * (557). Отже, юридичне значення цієї класифікації виражається