| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Перше загальносоюзне кримінальне законодавство. Республіканські кодекси 1926-1940 рр.. |
||
|
Після утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і прийняття Конституції СРСР почалося і створення загальносоюзного кримінального законодавства. Були прийняті Основні початку кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 Після прийняття Основних почав кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 республіканські КК підлягали приведенню у відповідність з ними. КК УзРСР вступив чинності 1 червня 1927 р., КК АрмССР - 1 листопада 1927 р., КК АзССР - 15 січень 1928 р., КК ГССР - 1 травня 1928 р., КК ТуркССР - 1 лютого 1928 р., КК БРСР - 15 листопада 1928 Процес прийняття республіканських КК тривав до 1940 р. Наприклад, КК КазССР і КК КіргССР були прийняті після 1936 р., коли Конституція СРСР закріпила їх статус союзних республік. Перші республіканські КК не відтворювали механічно Основні початку у своїх Загальних частинах зважаючи суверенності, а також зважаючи непослідовності Основних почав, деякі норми яких виявилися багатозначними. Новий КК РРФСР визнав себе наступником КК 1922 р., тому називався Кримінальний кодекс РРФСР до редакції 1926 Він складався з п'яти розділів: 1 - про завдання кримінального законодавства РРФСР; 2 - межі дії Кримінального кодексу ; 3 - загальні початку кримінальної політики РРФСР; 4 - про заходи соціального захисту, застосовуваних за Кримінальним кодексом щодо осіб, які вчинили злочини; 5 - про порядок застосування заходів соціального захисту судово-виправного характеру. Подібно КК 1922 р. в ст. 6 давалося класово-соціальне поняття злочину. Зберігалася норма про аналогії. У розвиток матеріального ознаки злочину до ст. 6 було дано важливе зауваження: "Не є злочином дія, яка хоч формально і підпадає під ознаки якої статті Особливої частини цього кодексу, але в силу явної малозначність і відсутності шкідливих наслідків позбавлене характеру суспільно небезпечного". КК РРФСР 1926 р. зберіг норму про осіб, "які мають суспільну небезпеку по минулої діяльності та зв'язки з злочинним середовищем" (ст. 7). У такій нормі тим більше не існувало необхідності, що для суспільно небезпечних осіб тепер не передбачалося будь-яких спеціальних заходів соціального захисту. Посилання і висилка в ст. 35 КК оцінювалися як основні або додаткові покарання вчинили злочини осіб. Тим самим була створена легальна основа для прийдешніх репресій 30-х рр.. щодо осіб, злочинів не скоювали, але суспільно небезпечних за різними довільним оцінками. Мінімальний вік кримінальної відповідальності республіканські КК встановили в 13 і 14 років. Нечіткість конструкції співучасті в Основних засадах призвела до того, що частина КК віднесла заздалегідь не обіцяне приховування до співучасті, а частина виділила в самостійну норму, співучастю правильно не визнавши. З тієї ж причини республіканські КК неоднаково вирішили принципове питання про караності готування до злочину, хоча для КК РРФСР 1926 р., здавалося б, не було проблем як наступника КК 1922 р., категорично відмовився від караності готування до злочину. Невизначена формула Основних почав "розпочатого злочину", так ще не завершеного "з якихось причин", призвела до того, що одні КК, вірно витлумачивши розпочате злочин як замах, залишили поза межами кримінальної відповідальності готування до злочину (наприклад, КК УРСР) . Інші криміналізували і приготування (наприклад, КК РРФСР). У роз'ясненні Верховного Суду СРСР у постанові Пленуму від 7 травня 1928 зазначено, що загальносоюзне кримінальне законодавство під розпочатим, але не закінченим злочином розуміє як замах, так і приготування. Президія ВЦВК СРСР, погодившись з таким помилковим тлумаченням, додав йому легальну силу. Незліченна безліч разів за три з лишком десятиліття КК РРФСР критикували за крайню репресивність зважаючи оголошення караним готування до злочину. Свою зловісну роль в справах "про приготування до терористичних актів" ця норма зіграє в роки масових сталінських репресій. Система покарань в цьому КК в основному схожа з КК 1922 р. Обгрунтовано з неї виключили умовне засудження, бо воно - не вид покарання. Навпаки, невдало включили в систему покарань застереження, яке, як і громадський осуд, не володіє каральної силою кримінального покарання. Не стало покарання у вигляді покладання обов'язку загладити шкоду. Воно знову з'явиться в КК РРФСР 1960 р. Невдалим нововведенням Основних почав з'явилася заміна терміну "покарання" терміном "заходи соціального захисту", які поділялися на три види: 1) заходи судово-виправного характеру (колишнє покарання), 2) заходи медичного характеру та 3) заходи медико-педагогічного характеру. Перші застосовувалися за злочини, другі - до неосудним особам, треті - до неповнолітніх у випадках заміни покарання цими заходами. Пояснення новелі, що дається Конституційною комісією, зводилося, нібито, до необхідності відмежування від буржуазного кримінального права з його розумінням покарання як кари і відплати. Ряд вчених пояснювали тоді позицію Основних почав впливом італійської школи, насамперед проекту кодексу Феррі, прихильника соціологічної школи. Інші проектанти, наприклад, Н. В. Криленко, пов'язували заміну покарання заходами соціального захисту до буквального трактування висловлювання К.Маркса про те, що "покарання є не що інше, як засіб самозахисту суспільства проти порушень умов його існування" * (38). Догматизм від марксизму тут у наявності. Добре ще, що відмова від терміну "покарання" ніяк не позначився на інших інститутах і нормах Основних начал. З середини 30-х рр.. "Покарання" було відновлено у своєму значенні і термінології. Лунаючи кримінально-правові норми в санкціях містили не формулювання "тягне застосування заходів соціального захисту", а "карається" або "карається". Зміни в системі покарань в Основних засадах зводилися до наступного: умовне засудження обгрунтовано було виведено з числа видів покарань, бо таким не є; оголошення ворогом трудящих сопрягалось з вигнанням за межі СРСР; застереження виносилося судом при виправдувальному вироку (що невдало, бо при виправдувальному вироку немає ні злочину, ні покарання, і пересторога не повинно знаходитися в системі покарань). Кроком назад слід визнати конструкцію незакінченого злочину. Основні початку з неясної причини відмовилися від чітких понять і термінів КК 1922 р. "готування до злочину" і "замах на злочин". У ст. 11 говорилося про "розпочатому злочині", причому не завершеному не по залежних від волі особи обставин, а "з яких-небудь причин". Такими причинами міг бути і добровільна відмова. Тоді ні приготування, ні замаху немає. За такого формулювання з'ясовно відсутність норми про добровільну відмову, охоплюваному "розпочатим злочином". Важливе додавання послідувало в Основних засадах у нормах про необхідну оборону і крайню необхідність. Вони оголошувалися правомірними не тільки при охороні інтересів своїх та інших осіб, але і при захисті Радянської влади і революційного правопорядку. Основні початку включили розгорнутий перелік пом'якшуючих та обтяжуючих обставин при призначенні покарання. На превеликий жаль, Основні початку не тільки зберегли норму про заслання і висилку осіб, які не вчиняли злочини, але визнаних судом суспільно небезпечними по своїй минулої діяльності або зв'язку з злочинним середовищем, а й посилили її помилковість, поширивши на виправданих осіб і збільшивши термін висилки з трьох до п'яти років (ст. 22). Ця норма кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік входила в явне протиріччя з преамбулою Основних почав, яка підставою кримінальної відповідальності визнавала виключно вчинення злочину * (39). _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5. Перше загальносоюзне кримінальне законодавство. Республіканські кодекси 1926-1940 рр.. " |
||
|
||