Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
М.І. Брагінський, В.В. ВІТРЯНСЬКИЙ. ДОГОВОРНОЕ ПРАВО. ДОГОВОРИ ПРО ПЕРЕВЕЗЕННЯ, буксирування, транспортної експедиції і інших послугах у сфері транспорту. Книга четверта, 2006 - перейти до змісту підручника

1. Поняття і сфера застосування

За договором про рятування одна сторона (рятувальник) зобов'язується вчинити дії або здійснити діяльність, спрямовані на надання допомоги судну або іншому майну, що знаходиться в небезпеці в судноплавних чи інших водах (рятувальні операції) , а інша сторона (власник знаходиться в небезпеці судна або іншого майна) зобов'язується при досягненні рятувальником корисного результату сплатити йому передбачене договором винагороду.
Правові норми про рятування суден та іншого майна стали частиною російської правової системи внаслідок ратифікації Російською Федерацією 17 грудня 1998 Міжнародної конвенції про рятування 1989 р., яка набрала чинності 14 липня 1996 "*" , і включення положень Конвенції до Кодексу торгового мореплавання Російської Федерації (глава XX, ст. 337 - 353) і в Кодекс внутрішнього водного транспорту Російської Федерації (глава XVI, ст. 123 - 139).
---
"*" СЗ РФ. 1998. N 51. Ст. 6268.
Зазначені норми про рятування суден та іншого майна, що містяться у внутрішньому російському законодавстві, КТМ і КВВТ, в основному носять диспозитивний характер і підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних із здійсненням відповідних рятувальних операцій, якщо договором про рятування прямо або побічно не передбачено інше. Виняток становлять лише дві імперативні норми, які підлягають застосуванню у всіх випадках і не можуть бути нейтралізовані угодою сторін: про підстави зміни договору про рятування або визнання його недійсним (ст. 339 КТМ, ст. 125 КВВТ), а також про обов'язки сторін щодо запобігання або зменшення шкоди навколишньому середовищу в ході рятувальних операцій (п. 1 ст. 340 КТМ, п. 1 ст. 126 КВВТ).
Суттєвою особливістю правил, що регулюють відносини, що випливають з рятування суден та іншого майна, слід визнати ту обставину, що вони підлягають застосуванню і в тому випадку, якщо рятувальні операції здійснюються без укладення окремого договору про рятування. У такому випадку у рятувальника і власника знаходиться в небезпеці судна, вантажу або іншого майна відсутня можливість виключити дію не тільки імперативних, а й диспозитивних норм, що регламентують їх взаємні відносини. Крім того, слід визнати, що зобов'язальні правовідносини з приводу рятування судна або іншого майна в подібній ситуації виникають безпосередньо із закону в силу того факту, що судно чи інше майно перебуває в небезпеці і для надання йому допомоги потрібно вжити рятувальну операцію.
Досить широка сфера застосування правил про рятування суден та іншого майна проте піддається певним обмеженням.
По-перше, таке обмеження може бути проведено за характером послуг, що надаються рятувальником, і по ситуації, в якій такі послуги можуть бути надані. Зазначені послуги іменуються рятувальною операцією, під якою розуміється будь-яка дія або будь-яка діяльність, що здійснюються для надання допомоги будь-якому судну або іншому майну, що знаходиться в небезпеці. Саме наявність небезпеки для судна або іншого майна, яка зумовлює характер послуг, що надаються рятувальником, і їхня мета - порятунок судна або майна, служить критерієм відмежування рятувальної операції від інших послуг у сфері транспорту. Саме поняття наявності небезпеки для судна або іншого майна означає те, що стосовно конкретних умов є реальна загроза їх пошкодження або загибелі. Як підкреслює І.І. Баринова, "не потрібно, щоб небезпека була безпосередньою й абсолютною. Досить, щоб до моменту здійснення рятувальної операції обставини були такими, при яких існувала б можливість отримання судном або іншим майном ушкоджень або їх загибелі. На практиці нерідко небезпеку для судна у фізичному сенсі ( отримання ушкоджень) супроводжується так званої фінансової небезпекою, тобто фінансовими втратами, викликаними иммобилизацией судна внаслідок аварії "" * ".
---
"*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 561 (автор відповідного розділу - І.І. Баринова).
У КТМ (ст. 347) і КВВТ (ст. 133) спеціальним чином виділяються ситуації, коли "надані послуги не перевищують того, що може розумно розглядатися як належне виконання договору, укладеного до виникнення небезпеки" . З точки зору правового регулювання сенс виділення таких ситуацій полягає в тому, що в подібних випадках особа, яка надає послуги, діє в рамках відповідного договору і не може розраховувати на отримання додаткової винагороди та компенсації, належних рятівнику, який здійснює рятувальну операцію. Коментуючи відповідне законоположення, І.І. Баринова вказує: "Рішення судів та арбітражів різних країн свідчать про те, що в багатьох випадках надання буксиром послуг буксируваному судну (об'єкту), подвергнувшемуся небезпеки в ході виконання договору буксирування, не дає його власнику права на винагороду. Стандартні форми договору буксирування на базі люмпсум і дейлі-рейт Міжнародного рятувального союзу передбачають, що у разі розриву буксирною зв'язку буксир надасть всі розумні послуги для відновлення зв'язку і виконає договір без пред'явлення будь-яких вимог про винагороду за порятунок. Однак ... право власника буксира на винагороду визнається у випадках, якщо буксир вжив усі розумні зусилля, але рятувальна операція проте була необхідна "" * ".
---
"*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 599.
По-друге, сфера дії правових норм, що регулюють відносини по рятуванню суден та іншого майна, обмежується по колу об'єктів, що підлягають рятуванню. Основні об'єкти з вхідних в це коло - судна і перевозяться ними вантажі. Йдеться насамперед про суди торгового мореплавання і комерційних вантажах, однак і в КТМ (п. 3 ст. 337), і в КВВТ (п. 3 ст. 123) є становища про поширення дії вказаних норм та на інші категорії суден і вантажів , зокрема на військові кораблі, військово-допоміжні судна та інші судна, що знаходяться у власності Російської Федерації, власності суб'єктів Російської Федерації чи експлуатовані ними і використовувані в момент здійснення рятувальних операцій тільки для урядової некомерційної служби, а також на некомерційні вантажі, що знаходяться у власності держави. Водночас з числа об'єктів правового регулювання нормами про рятування виключені стаціонарні або плавучі платформи або морські рухливі бурові установки, якщо такі платформи чи установки здійснюють у місцях їх розташування розвідку, розробку або видобуток мінеральних ресурсів морського дна. Не мають поширення правила про рятування також на морське майно культурного характеру, що має доісторичне, археологічне або історичне значення, якщо воно знаходиться на морському дні (п. 4 ст. 337 КТМ, п. 4 ст. 123 КВВТ). Перше вилучення зазвичай пояснюється необхідністю захисту навколишнього середовища, оскільки невмілі, некваліфіковані спроби рятування таких специфічних об'єктів, як нафтові платформи чи бурові установки в місцях нафтовидобутку, можуть спричинити за собою вельми серйозні екологічні наслідки. Другий виняток мало на меті не допустити можливість довільних операцій з знаходяться на морському дні археологічними, історичними чи культурними цінностями, що має забезпечити їх охорону.
Крім судів і перевезених ними вантажів об'єктами рятування визнаються також "майно, що не прикріплене постійно і навмисно до узбережжя", і "фрахт на ризику" (п. 2 ст. 337 КТМ). Якщо перша категорія об'єктів не викликає питань, то друга ("фрахт на ризику") вимагає пояснень. У зв'язку з цим, наприклад, І.І. Баринова вказує: "Якщо договором перевезення вантажу не передбачено інше, фрахт прочитується і сплачується при доставці вантажу в порт призначення. Саме такий фрахт відноситься до фрахту на ризику, оскільки він був би втрачений, якби судно з вантажем не досягло порту призначення завдяки зусиллям рятувальників ... Такий фрахт зазвичай знаходиться на ризику судновласника. Фрахт, сплачуваний вперед і не підлягає поверненню незалежно від того, загине судно або вантаж або ні, не є самостійним об'єктом рятування "" * ".
---
"*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 562.
По-третє, норми про рятування суден та іншого майна містять в собі певні обмеження по сфері їх дії, які носять географічний характер. Адже під рятувальною операцією розуміється надання допомоги є у небезпеці судну або іншому майну в "любих судноплавних чи інших водах" (п. 2 ст. 337 КТМ), а також "у межах внутрішніх водних шляхів" (п. 2 ст. 123 КВВТ) .
Незважаючи на гадану широту названих формулювань, не можна не брати до уваги сферу дії КТМ і КВВТ в цілому. Так, згідно зі ст. 3 КТМ правила, встановлені Кодексом, поширюються на: морські судна під час їх плавання, як морськими шляхами, так і по внутрішніх шляхах, якщо інше не передбачено міжнародним договором Російської Федерації або законом; судна внутрішнього плавання, а також судна змішаного (ріка - море) плавання під час їх плавання морськими шляхами, а також внутрішніми водними шляхами при здійсненні перевезень вантажів, пасажирів та їхнього багажу із заходом в іноземні морські порти, під час рятувальної операції і при зіткненні з іншими морськими судами.
Відповідно до ст. 3 КВВТ під внутрішніми водними шляхами розуміються природні або штучно створені федеральні шляхи сполучення, позначені навігаційними знаками або іншим способом і використовуються з метою судноплавства. Таким чином, насправді мова йде, звичайно ж, не про "будь-яких водах" (у побутовому розумінні), а про тих водних об'єктах, на яких здійснюється судноплавство.
По-четверте, дії, що здійснюються в рамках рятувальної операції, обмежені вимогою про запобігання шкоди навколишньому середовищу, під яким у морському праві розуміється реальний збиток, заподіяний здоров'ю людини, або морській флорі і фауні, або ресурсів в прибережних водах, у внутрішніх водах або в прилеглих до них районах забрудненням, пожежею, вибухом або іншими подібними великими інцидентами (п. 2 ст. 337 КТМ). Аналогічне визначення збитків навколишньому середовищу (стосовно внутрішніми водними шляхами) міститься і в КВВТ (п. 2 ст. 123).
Договір про рятування (якщо зазначені відносини врегульовані договором) відноситься до цивільно-правовими договорами про надання послуг, є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Можна виділити такі характерні ознаки, що відрізняють договір про рятування від всіх інших договорів цієї категорії (про надання послуг).
Перш за все необхідно звернути увагу на особливості предмета вказаного договору, який представлений діями (діяльністю) рятувальника з надання допомоги судну або іншому майну, що знаходиться в небезпеці, які можуть бути охарактеризовані як рятувальна операція в судноплавних та інших водах.
Очевидна також специфіка суб'єктного складу даних правовідносин: учасниками договору про рятування можуть бути, з одного боку, судновласник потребує допомоги судна, власник перевезеного на даному судні вантажу або іншого майна, з іншого боку - рятувальник, який в основному представлений в особі власника судна, що здійснює рятувальну операцію. Причому як на одній, так і на іншій стороні допускається множинність осіб у зобов'язанні: відповідно в ролі спасаємось можуть виявитися різні особи, які є власниками судна, вантажу та іншого майна, а в якості рятувальників можуть одночасно виступати кілька організацій.
При укладанні договору про рятування може мати місце законне представництво сторін в особі капітанів відповідних судів. Більш того, як капітан спасаемого судна, так і його судновласник визнаються законними представниками власника майна, що перебуває на борту цього судна, і можуть укладати договір про рятування від імені цього власника.
У правової регламентації відносин, що випливають з договору про рятування, велике значення надається публічно-правовим елементам регулювання, і зокрема питань запобігання або зменшення шкоди навколишньому середовищу. Дії рятувальника щодо забезпечення охорони навколишнього середовища при проведенні рятувальної операції стимулюються шляхом покладання на власника спасаемого судна (вантажу, іншого майна) обов'язки з виплати рятівнику спеціальної компенсації.
На відміну від інших договорів про надання послуг, право рятувальника на винагороду за проведену рятувальну операцію ставиться в пряму залежність від досягнення рятувальником так званого корисного результату. Правда, в даному випадку мова йде не про овеществленном результаті, отриманому в результаті діяльності відповідної сторони і що підлягає передачі контрагенту останньої, як це має місце в договорах про виконання робіт (наприклад, підряд), а скоріше про певний ефекті наданих рятувальником послуг: запобігання аварії судна, заощадження вантажу, порятунок екіпажу судна. Таким чином, право рятувальника на винагороду за відсутності відповідного корисного результату не може бути реалізоване незалежно від прикладених рятувальником зусиль у ході проведення рятувальної операції.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "1. Поняття і сфера застосування"
  1.  1. Поняття і сфера застосування
      На перше місце серед окремих видів договору купівлі - продажу у ЦК поставлена ??роздрібна купівля - продаж (§ 2 гл. 30, ст. 492 - 505). Передбачені тут правила носять в основному обов'язковий характер і спрямовані в першу чергу на забезпечення інтересів споживачів. І це природно, оскільки кожен з нас щодня робить звичайні покупки, не згадуючи про правові тонкощах відносин
  2.  2. Договір дарування за радянським цивільному праву
      На тлі всебічного та детального регулювання договору дарування в дореволюційному цивільному законодавстві та проекті Цивільного уложення особливо убогим представляється регулювання договору дарування в радянському цивільному законодавстві. У Цивільному кодексі РРФСР 1922 р. договором дарування була присвячена лише одна норма, що встановлює таке правило: "Договір про безоплатну
  3.  2. Поняття і сфера застосування договору прокату
      Договір прокату являє собою договір оренди, за яким орендодавець, здійснює здачу майна в оренду в якості постійної підприємницької діяльності, зобов'язується надати орендарю рухоме майно за плату в тимчасове володіння і користування (ст. 626 ЦК). Договору прокату притаманні деякі характерні ознаки, що дозволяють виділити його в окремий вид договору
  4.  1. Поняття і сфера застосування
      Договір оренди (фрахтування на час) транспортного засобу - цивільно - правовий договір, за яким орендарю за плату надається транспортний засіб у тимчасове володіння і користування з наданням орендодавцем послуг по управлінню ним і його технічної експлуатації або без надання такого роду послуг (ст. 632, 642 ЦК). Як вже зазначалося, ГК розрізняє окремі види оренди та оренду
  5.  1. Поняття і сфера застосування
      За договором оренди будівлі або споруди орендодавець зобов'язується передати орендарю за плату в тимчасове володіння і користування або у тимчасове користування будівлю або споруду (п. 1 ст. 650 ЦК). На відміну від раніше розглянутих договорів прокату та оренди (фрахтування на час) транспортного засобу даний договір виділений в окремий вид договору оренди виключно за ознаками
  6.  1. Поняття і сфера застосування
      За договором оренди підприємства орендодавець зобов'язується надати орендарю за плату в тимчасове володіння і користування підприємство в цілому як майновий комплекс, використовуваний для здійснення підприємницької діяльності (п. 1 ст. 656 ЦК). У складі підприємства за договором оренди орендарю передаються земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання та інші входять до складу
  7.  1. Поняття і сфера застосування
      В системі окремих видів договірних зобов'язань по російському цивільному законодавству особливе місце займають зобов'язання довірчого управління майном. Під договором довірчого управління майном розуміється такий договір, за яким одна сторона (засновник управління) передає іншій стороні (довірчому керуючому) на певний строк майно в довірче
  8.  1. Поняття і сфера застосування
      Значення і сфера застосування Значення комерційної концесії (франчайзингу, франшизи) полягає в тому, що дана договірна форма є оптимальним засобом розширення бізнесу великих фірм та інших комерційних організацій-правовласників, що забезпечують за допомогою цього договору підтримка високих стандартів відповідної підприємницької діяльності. При цьому використання комерційної
  9.  . Поняття і сфера застосування
      Перевізник і вантажовласник за необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію перевезень. За договором про організацію перевезення вантажів перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник - пред'являти вантажі в обумовленому обсязі. У договорі про організацію перевезення вантажів визначаються обсяги, строки та інші
  10.  1. Поняття і сфера застосування
      Під договором перевезення вантажу розуміється такий договір, за яким перевізник зобов'язується доставити ввірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (п. 1 ст. 785 ЦК) . В системі договорів, що регулюють перевезення вантажів, даний договір займає особливе місце,