| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Суб'єкти договору |
||
|
У ролі рятувальника може виступати будь-яка особа, яка здійснює рятувальну операцію. Як підкреслює І.І. Баринова, для застосування правил про рятування "не має значення, до якої категорії рятувальників відноситься особа, яка здійснює рятувальну операцію: чи вона є випадковим рятувальником або здійснює рятувальні операції в якості професійної діяльності. Будь рятувальники мають рівні права та обов'язки ..." "*". --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 563. Як правило, рятувальні операції щодо що в небезпеці судна, вантажу або іншого майна здійснюються за допомогою іншого судна і в якості рятувальника виступає його судновласник. Однак поняттям "рятувальна операція" охоплюються, як це передбачено п. 2 ст. 337 КТМ, "будь-яка дія або будь-яка діяльність, що вживаються для надання допомоги" судну або іншому майну, що знаходиться в небезпеці. Такого роду дії або діяльність можуть здійснюватися не тільки за допомогою судна, а й шляхом застосування інших технічних засобів (літальних апаратів, портових кранів, інших пристроїв і устаткування, що знаходяться не на борту судна, а на березі). У подібних ситуаціях в ролі рятувальників виявляються власники відповідних технічних засобів. Серед рятувальників виділяються ті особи, які здійснюють рятування людей. За загальним правилом жодної винагороди від врятованих людей не годиться. Однак рятувальники людей, які взяли участь у наданні відповідних послуг у зв'язку з подією, що викликав необхідність рятування, мають право на справедливу частку в сумі, присудженої рятувальникам за порятунок судна або іншого майна чи запобігання або зменшення шкоди навколишньому середовищу (п. 2 ст. 346 КТМ, п. 2 ст. 132 КВВТ). Тому в останньому випадку, коли, наприклад, рятування людей є складовою частиною рятувальної операції, проведеної по відношенню до зазнало лиха судну, організація, що здійснює рятування людей, повинна визнаватися учасником зобов'язання з рятування на стороні рятувальника. Суттєвою особливістю правового регулювання відносин, пов'язаних з рятуванням судна або іншого майна, слід визнати встановлення певних обов'язків рятувальника - судновласника по відношенню до членів екіпажу судна, що брав участь у рятуванні. Йдеться про розподіл між судновласником і членами екіпажу судна будь-якого винагороди, заробленого за здійснення рятувальної операції, яке повинно проводитися після вирахування витрат, понесених судновласником і членами екіпажу судна у зв'язку із здійсненням рятувальної операції. Такий розподіл винагороди здійснюється виходячи з того, що три п'ятих від суми винагороди, що залишилася після вирахування всіх витрат, належать судновласнику, а дві п'ятих розподіляються між членами екіпажу судна. При цьому частка, що має належати членам екіпажу судна, розподіляється між ними з урахуванням зусиль, проявлених при здійсненні рятувальної операції, і заробітної плати кожного з них. Зазначені правила про розподіл винагороди між судновласником і членами екіпажу судна не підлягають застосуванню до осіб (судновласникам), що здійснює рятувальні операції в якості професійної діяльності (ст. 345 КТМ, ст. 131 КВВТ). Як вже зазначалося, контрагентом рятувальника в договорі про рятування виступає власник (власники) знаходяться в небезпеці судна, вантажу та іншого майна, щодо яких здійснюються рятувальні операції. Як правило, в цій якості виступає судновласник, під яким розуміється не тільки власник судна, а й інша особа, яка експлуатує судно від свого імені, яке використовує судно на законній підставі (наприклад, фрахтувальник за договором фрахтування судна: тайм-чартеру або бербоут-чартеру). Зазначена особа несе ризик загибелі або пошкодження судна, тому воно (так само як і власник вантажу чи іншого майна, що перебуває на борту судна) може заборонити здійснення будь-яких рятувальних операцій стосовно майна, що в небезпеці судна (вантажу або іншого майна). На цей випадок КТМ (ст. 349) і КВВТ (ст. 135) містять правила, згідно з якими послуги, надані всупереч прямій і розумного забороні власника знаходиться в небезпеці судна або його капітана або власника знаходиться в небезпеці будь-якого іншого майна, яке не знаходиться і не знаходилося на борту судна, не дають права на плату відповідно до правил про рятування судна або іншого майна. У ролі власника спасаемого судна або іншого майна (некомерційних вантажів) може виявитися держава (Російська Федерація і суб'єкти Російської Федерації). Подібна ситуація виникає у випадках, коли потрібне здійснення рятувальних операцій щодо військових кораблів, військово-допоміжних суден та інших суден, що перебувають у державній власності або експлуатуються і використовуваних державою лише для урядової некомерційної служби, а також щодо некомерційних вантажів, що знаходяться у власності держави . Специфіка таких ситуацій полягає в особливому правовому статусі суден і вантажів, які володіють суверенним імунітетом. Застосування в зазначених випадках норм про рятування, що містяться в КТМ і КВВТ, являє собою виключення із загального правила про нерозповсюдження дії названих Кодексів на дані правовідносини. Однак у силу імперативної норми (ст. 3 КТМ) підлягають застосуванню правила про рятування відповідних судів і вантажів не повинні використовуватися в якості підстав для їх вилучення, арешту або затримання. Досить дивним з погляду російського правопорядку здаються положення КТМ (ст. 350) і КВВТ (ст. 136) про те, що правила, встановлені ст. 342 - 349 КТМ (норми, що стосуються плати за послуги по здійсненню рятувальної операції), застосовуються і в тому випадку, якщо врятоване судно і судно, що здійснювало рятувальні операції, належать одному і тому ж власнику. Виходить, що мова йде про якийсь зобов'язальних правовідносинах, як обох сторін якого виступає одна і та ж особа - судновласник, що в принципі виключається російським цивільним законодавством та цивільно-правовою доктриною. Як відомо, навіть при нормальному розвитку двостороннього зобов'язання збіг боржника і кредитора в одній особі є безумовною підставою припинення зобов'язання (ст. 413 ЦК). Коментуючи відповідну статтю КТМ, І.І. Баринова вказує, що її застосування "означає визнання права, по-перше, членів екіпажу судна, що здійснював рятувальну операцію, на частку винагороди в порядку його розподілу між власником такого судна і членами його екіпажу, по-друге, власника судна, що здійснював рятувальну операцію, на отримання частки винагороди, що належить з власника вантажу, що перевозиться на врятованому судні, по-третє, власника судна, що здійснював рятувальну операцію, на пред'явлення вимоги до своїх страховикам про сплату відповідної частки по судну "" * ". Включення ст. 350 в КТМ зазвичай обгрунтовується посиланням на положення, що міститься в Міжнародній конвенції про рятування 1989 (п. 3 ст. 12), згідно з якою правила, передбачені главою III Конвенції "Права рятувальників", застосовуються також у разі, якщо врятоване судно і осуществлявшее рятувальні операції судно належать одному і тому ж власнику . --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 604. Див там же. Не заперечуючи наведені тут висновки І.І. Баринової щодо тлумачення ст. 350 КТМ (зазначені висновки видаються правильними та обгрунтованими), зауважимо лише, що трансформація положень Міжнародної конвенції у внутрішнє російське законодавство не може носити механічний характер, при цьому має враховувати зміст і значення відповідних положень. У певних випадках учасниками зобов'язання з рятування судна або іншого майна на стороні рятувальника можуть визнаватися органи публічної влади. Про це свідчать норми, що містяться в ст. 353 КТМ та ст. 139 КВВТ. Згідно із зазначеними статтями в разі, якщо рятувальні операції здійснюються публічними властями (в КВВТ використовується термін "державні органи") або під їх контролем, рятувальники, які здійснюють такі операції, можуть скористатися правами та засобами захисту, передбаченими відповідно главами XX КТМ і XVI КВВТ. Однак публічні влади, зобов'язані здійснювати рятувальні операції, можуть скористатися зазначеними правами і засобами захисту тільки в тому випадку, якщо здійснення рятувальних операцій не є виконанням ними своїх звичайних обов'язків. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Суб'єкти договору " |
||
|
||