| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Договір постійної ренти |
||
|
Поряд з громадянами одержувачами постійної ренти можуть бути будь некомерційні організації, якщо тільки це не суперечить закону і відповідає цілям їх діяльності. В даний час законом не встановлено заборону на отримання ренти-якими некомерційними організаціями. Зокрема, такі некомерційні організації, як установи, всупереч висловленим у літературі думку * (129), отримувати ренту можуть, якщо тільки інше не встановлено їх статутами або положеннями. Існуючий же заборона на розпорядження майном, придбаним за кошторисом, що не служить для цього перешкодою, оскільки постаті одержувача ренти та особи, що відчужує майно під виплату ренти, можуть і не збігатися. Виключення з числа можливих одержувачів ренти комерційних організацій можна пояснити, мабуть, лише тим, що, з точки зору законодавця, це суперечило б їх основним завданням, а саме існувати і розвиватися за рахунок доходів від підприємницької діяльності. Суб'єктний склад одержувачів постійної ренти може змінюватися. Сама суть даного виду ренти - необмеженість обов'язки з її виплати яким строком - передбачає, що право на отримання ренти може передаватися у спадок, а якщо одержувачем ренти є некомерційна організація - переходити у порядку правонаступництва до знову утвореним юридичним особам. Зрозуміло, цього може і не статися, якщо спадкоємець, наприклад держава, або правонаступник реорганізованого юридичної особи, наприклад комерційна організація, не можуть бути отримувачами ренти. Законом допускається передача права на отримання ренти іншою особою і шляхом уступки вимоги, хоча договором може бути накладена заборона на це або передбачена необхідність узгодження даного питання з платником ренти. Видається, що за змістом закону одержувач ренти не може переуступити свої права за договором, укладеним на його користь іншою особою, без згоди цієї особи. Відносно платників ренти закон ніяких обмежень не містить. Ними можуть бути як громадяни, так і будь-які юридичні особи за умови, що їх установчі документи не забороняють їм займатися такого роду діяльністю. Крім того, слід враховувати, що для здійснення окремих видів комерційних операцій, наприклад угод з житловими приміщеннями, потрібна наявність спеціальної ліцензії. Подібно прав одержувачів постійної ренти, обов'язки її платників можуть переходити до інших осіб, що прямо випливає із закону (див. ст. 586, 593 ЦК). Предмет договору постійної ренти, як і інших видів рентних договорів, утворює, з одного боку, те майно, яке відчужується під виплату ренти, а з іншого - сама рента, яка виплачується її одержувачу. Стосовно до майну закон не встановлює жодних обмежень, хоча на практиці даний вид ренти найчастіше обтяжує земельні ділянки, підприємства, будівлі, споруди, житлові будинки та інші об'єкти нерухомості. Переважною формою рентних платежів є виплачувані одержувачу ренти грошові суми. Однак договором може бути передбачено виплату ренти шляхом надання речей, виконання робіт або надання послуг, відповідних за вартістю грошовій сумі ренти. Не виключається встановлення і змішаної форми ренти, що поєднує в собі виплату грошових сум і надання змісту в натурі. Термін договору визначається суттю даного виду ренти, яка повинна виплачуватися безстроково, тобто без обмеження її якимось конкретним періодом. Разом з тим у договорі сторони мають узгодити періодичність виплати ренти, яка в принципі може бути будь-хто. Якщо дане питання в договорі не вирішено, постійна рента повинна виплачуватися по закінченні кожного календарного кварталу, тобто не пізніше ніж у перший день наступного кварталу. Про ціну договору постійної ренти, як, втім, і про ціну інших рентних договорів, можна говорити лише умовно зважаючи на його алеаторного характеру. Найбільш близькою до цього елементу договору є викупна ціна постійної ренти, правила визначення якої будуть розглянуті трохи нижче. Поряд з викупною ціною ренти в договорі має бути узгоджений конкретний розмір постійної ренти, виплачуваної одержувачу ренти з визначеної договором періодичністю. На відміну від інших видів ренти розмір постійної ренти встановлюється сторонами абсолютно самостійно за відсутності в законі вказівок на її можливий мінімальний розмір. Будучи визначеним у договорі, розмір виплачуваної ренти в подальшому збільшується пропорційно збільшенню встановленого законом мінімального розміру оплати праці, якщо тільки сторонами не погоджено інший порядок індексації ренти або ця індексація прямо не виключена. Припинення договору. Договір постійної ренти призводить до встановлення зобов'язальних відносин між платником ренти та її отримувачем, які в принципі можуть існувати нескінченно довго. Може бути давно знищене (спожито) те майно, яке було передано під виплату ренти, можуть бути забуті ті особи, між якими спочатку виникло дане зобов'язання і т.п., але саме зобов'язання з виплати ренти може зберігатися. Це, однак, не означає, що воно є вічним і не може бути припинено ні за яких обставин. Аналіз чинного законодавства дозволяє вказати на ряд випадків припинення розглянутого зобов'язання як з підстав, що є загальними для більшості цивільно-правових зобов'язань, так і по спеціальних підстав, характерним лише для рентних відносин. Насамперед зобов'язання з виплати постійної ренти може бути припинено угодою сторін про розірвання договору. При цьому сторони самі визначають, на яких засадах це відбувається, зокрема чи виробляється повернення майна і вже виплачених рентних платежів, чи виплачується одержувачу ренти будь-яка компенсація чи ні і т.п. Далі, одержувач ренти може в будь-який момент відмовитися від подальшого отримання рентних виплат, тим самим припинивши зобов'язання прощенням боргу (ст. 415 ЦК). Якщо, проте, постійна рента була встановлена на його користь іншою особою, то у разі відмови одержувача ренти від своїх прав ними може скористатися особа, що встановила ренту. Нарешті, припустимі і інші способи припинення зобов'язання щодо виплати постійної ренти, передбачені гол. 26 ГК, окрім, мабуть, самого поширеного з них, а саме припинення зобов'язання виконанням (ст. 408 ЦК). Зобов'язання ренти може бути припинено і в силу особливих підстав. На одне з них, а саме випадок, коли права одержувача ренти переходять до особи, яка за законом не може виступати її одержувачем, вже вказувалося вище. На жаль, закон нічого не говорить про те, які при цьому настають наслідки. Наприклад, чи повинен платник ренти викуповувати її в разі смерті одержувача ренти, який не мав спадкоємців за законом і не залишив заповіту, оскільки держава, до якого переходить майно, одержувачем ренти бути не може? Як видається, в цьому і подібних йому випадках за змістом закону відповідна обов'язок з платника ренти просто знімається і він продовжує залишатися власником майна. Зобов'язання з виплати постійної ренти може припинитися також у результаті випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти даного виду. Проте це може відбутися лише тоді, коли, по-перше, майно було передано під виплату ренти за плату і, по-друге, коли платник зажадає припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати (п. 2 ст. 595 ЦК). Що ж до ризику випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти безкоштовно, то його несе платник ренти, який як і раніше зобов'язаний виплачувати ренту. Особливим випадком припинення розглянутого рентного зобов'язання є викуп постійної ренти. Суть викупу ренти полягає в тому, що платник ренти одноразово або в іншому порядку, передбаченому договором або додатково узгодженому сторонами, виплачує одержувачу ренти суму, в яку заздалегідь оцінена стала рента або яка визначена в порядку, встановленому законом, і це призводить до звільнення його від обов'язків щодо подальшої виплати ренти. Викуп ренти не слід змішувати з припиненням договору за угодою сторін. Така угода також може передбачати виплату одержувачу ренти компенсації, при визначенні розміру якої сторони не пов'язані будь-якими встановленими законом або договором умовами. На відміну від цього викуп ренти представляє собою припинення зобов'язання, яке здійснюється за ініціативою однієї з його сторін. Закон надає право на викуп ренти (право вимагати викупу ренти) як платнику ренти, так і її одержувачу. Право платника на викуп ренти носить безумовний характер і може бути обмежене лише спеціальним застереженням в договорі про те, що викуп не може бути здійснений за життя одержувача ренти або протягом іншого терміну, не перевищує тридцяти років з моменту укладення договору (п. 3 ст. 592 ЦК). Якщо ж у договір включено умову про відмову платника постійної ренти від права на її викуп, то воно визнається нікчемним і відповідно не перешкоджає викупу ренти. Щоб скористатися правом на викуп ренти, платник повинен у письмовій формі заявити про свою відмову від подальшої виплати ренти не пізніше ніж за три місяці до припинення виплати ренти, якщо інший, причому більш тривалий, строк не передбачено договором. З метою захисту інтересів одержувача ренти законом встановлено, що обов'язок по виплаті ренти з платника не знімається до тих пір, поки одержувачу ренти не буде виплачена вся сума викупу. Втім, це правило закону є диспозитивним і діє лише тоді, коли договором не передбачений інший порядок викупу ренти. На відміну від платника ренти її одержувач має право вимагати викупу ренти платником ренти лише у випадках, які вказані в законі або в договорі. Стаття 593 ЦК, яка встановлює такі випадки, пов'язує дане право одержувача ренти в основному з порушеннями платником його зобов'язань, які або вже відбулися, або можуть відбутися в майбутньому у зв'язку із зміною тих чи інших обставин. Зокрема, такими підставами можуть служити: а) прострочення платником ренти її виплати більш ніж на один рік, якщо інше не передбачено договором постійної ренти, б) порушення платником ренти зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти; в) визнання платника ренти неплатоспроможним або виникнення інших обставин , з очевидністю свідчать про те, що рента не виплачуватиметься ним у розмірі і в строки, які встановлені договором; г) надходження нерухомого майна, переданого під виплату ренти, у спільну власність або розділ цього майна між кількома особами. Договором можуть бути передбачені й інші підстави для вимоги одержувача ренти про її викуп, наприклад перехід майна, переданого під виплату постійної ренти, до іншій особі; суттєва зміна складу, якості або призначення майна і т.п. З урахуванням того, що вимога про викуп ренти не є мірою цивільно-правової відповідальності, воно може бути заявлено одержувачем ренти незалежно від того, чи винен платник ренти в порушенні лежать на ньому зобов'язань. Викуп постійної ренти здійснюється за ціною, яка заздалегідь визначена сторонами в договорі. При вирішенні цього найбільш складного для аналізованого договору питання сторони повинні враховувати цілий ряд обставин, зокрема вартість переданого під виплату ренти майна, величину встановлених договором рентних платежів, наявність в договорі заборони на викуп ренти протягом певного терміну, природний знос майна при його використанні і т.п. Однак при всій важливості даного питання і безперечною доцільності вирішення його в договорі умову про ціну викупу не відноситься в розглянутому договорі до числа істотних. Якщо викупна ціна постійної ренти договором не встановлена, вона визначається за правилами, передбаченими пп. 2-3 ст. 594 ГК. У разі, коли майно передано під виплату ренти за плату, викуп здійснюється за ціною, що відповідає річній сумі підлягає виплаті ренти. При передачі майна під виплату ренти безкоштовно у викупну ціну поряд з річною сумою рентних платежів включається ціна переданого майна, що визначається відповідно до п. 3 ст. 424 ЦК, тобто виходячи з цін, зазвичай стягуються за аналогічне майно. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 2. Договір постійної ренти " |
||
|
||