| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальні положення про договори ренти та довічного змісту з утриманням |
||
|
За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на отримане майно періодично виплачувати одержувачу ренту у вигляді певної грошової суми або надання коштів на його утримання в іншій формі (ст. 583 ЦК). З визначення договору випливає, що він носить реальний характер, так як крім додання договором відповідної форми для його укладення потрібна передача майна платнику ренти. Після передачі майна одержувач ренти не несе за договором ніяких обов'язків, володіючи лише правами. Отже, договір ренти є одностороннім. Відплатність договору обумовлена тим, що майно передається в обмін на надання змісту у вигляді певної грошової суми або в іншій формі. Договір ренти належить до числа договорів, спрямованих на відчуження майна, і відповідно має з ними ряд схожих рис. Як і в результаті виконання договорів купівлі-продажу, міни та дарування, за договором ренти майно переходить у власність платника ренти, який стає за загальним правилом володарем всіх правомочностей власника і одночасно несе ризик випадкової загибелі майна і тягар всіх лежачих на власника обов'язків. Спільність договору ренти та зазначених вище договорів дозволила законодавцю поширити на відносини сторін договору ренти, пов'язані з передачею майна та її оплатою, правила про купівлю-продаж (гл. 30 ЦК), а в разі, коли майно передається без оплати, - правила про договір дарування (гл. 32 ЦК). Проте відповідні правила застосовуються до рентних відносин лише в тій мірі, в якій вони не змінені приписами гл. 33 ЦК і не суперечать суті договору ренти (п. 2 ст. 585 ЦК). Подібність ренти з купівлею-продажем та іншими договорами про передачу майна у власність не перетворює рентний договір у їх різновид. Йому притаманні такі специфічні ознаки, які свідчать про його самостійності в ряду інших цивільно-правових договорів, спрямованих на відчуження майна. Договір ренти призводить до встановлення між що у ньому особами особливих правових відносин, які абсолютно невластиві іншим договірним зобов'язанням. Їх суть полягає в обов'язку однієї особи надавати довічне або постійне утримання іншій особі, яка для останнього нерідко є єдиним джерелом отримання коштів на існування. Виникаючі з договору ренти відносини носять тривалий, стабільний, а при довічне утримання з утриманням і довірчий характер. Механізм правового регулювання рентних відносин побудований з таким розрахунком, щоб підтримувати ці їхні якості. Одночасно з цим для ренти, як ніякого іншого договору, характерний ознака алеаторного (ризикованості, від лат. Alea - гральна кістка, випадковість). На відміну, наприклад, від купівлі-продажу або міни, які за загальним правилом опосередковують акти еквівалентного товарообміну, договір ренти пов'язаний з ризиком того, що розмір рентних платежів виявиться більше або, навпаки, менше вартості відчуженого під виплату ренти майна. Вважається, що, укладаючи рентний договір, сторони усвідомлюють дану обставину і з ним погоджуються. Тому суперечило б самій суті аналізованого договору введення в нього умови про те, що загальний розмір рентних платежів, який може бути виплачений одержувачу ренти, обмежується вартістю переданого майна. Правове регулювання рентних відносин в ГК здійснюється в основному на засадах диспозитивності. Більшість норм гл. 33 ГК сформульовано таким чином, щоб забезпечити необхідну врегульованість відносин сторін навіть у тих випадках, коли ті чи інші питання в самому договорі сторонами не враховані. Такі, зокрема, правила про терміни виплати ренти, індексації її розміру, визначенні викупної ціни ренти, відповідальності за прострочення її виплати та ін Число питань, які повинні бути прямо обумовлені в договорі, досить невелика. До них, зокрема, належать питання про розмір рентних платежів (вартості всього обсягу змісту з утриманням) і про забезпечення виконання зобов'язань платника ренти при передачі йому під виплату ренти грошової суми або іншого рухомого майна. Сторони договору можуть змінювати диспозитивні норми за своїм розсудом і вводити в договір будь-які інші умови, якщо це не суперечить суті рентного договору. Наприклад, сторони вправі домовитися про інший порядок індексації розміру рентних платежів або розширити коло підстав, за наявності яких одержувач ренти може вимагати її викупу, але не можуть передбачити можливість правонаступництва щодо прав одержувача довічної ренти (крім випадку, коли постійна рента спочатку встановлена на користь кількох осіб) або обмежити виплату ренти-яким конкретним строком, наприклад десятьма роками, терміном служби майна і т.п. У теж час ряд конкретних рентних відносин врегульовано імперативним чином. В основному це стосується питань, пов'язаних з гарантіями їх законності та стабільності, а також забезпеченістю прав одержувачів ренти. Як вже зазначалося, надання рентних відносин зазначених властивостей є однією з головних цілей правового регулювання. Насамперед закон вельми строго підходить до форми договору ренти. Даний договір належить до числа небагатьох цивільно-правових договорів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, а якщо справа стосується відчуження під виплату ренти нерухомого майна, то і державної реєстрації (ст. 584 ЦК). Дана вимога є цілком виправданим, оскільки договори ренти найчастіше полягають особами, які потребують особливої правової захищеності, тут нерідкі спроби зловживань і обходу закону, що укладають його особи часто мають слабке уявлення про свої права та наслідки укладання договору тощо У цих умовах допомога нотаріуса, зокрема встановлення їм справжньої волі сторін, що укладають договір, і перевірка законності його змісту, здатна виявитися неоціненною послугою для обох сторін і запобігти наступні судові суперечки. Далі, у законі імперативно вказується на те, що рента обтяжує земельну ділянку, підприємство, будівля, споруда або інше нерухоме майно, передане під її виплату (п. 1 ст. 586 ЦК). Іншими словами, для прав одержувача ренти характерний ознака дотримання їх за тим нерухомим майном, яке вони обтяжують. Тому у разі відчуження такого майна платником ренти його зобов'язання за договором ренти переходять на набувача майна, хоча б останній і не знав про що лежить на майні обтяження. У разі придбання такого майна покупець, не повідомленої продавцем про обтяження майна рентою * (128), може скористатися правами, передбаченими ст. 460 ГК, але не може відмовитися від виплати ренти, посилаючись на своє незнання про її існування. Разом з тим, враховуючи, що в реальному житті перехід обтяженого рентою нерухомого майна до нового власника може поставити одержувача ренти в складне становище, закон встановлює, що відчужувач майна несе субсидіарну з новим власником відповідальність за вимогами одержувача ренти, якщо законом або договором не передбачена солідарна відповідальність за цим зобов'язанням. Тлумачення ст. 586 ЦК дозволяє зробити висновок, що обтяження рентою рухомого майна законом не передбачається. Це означає, що при відчуженні такого майна одержувач ренти не вправі вимагати її виплати від нового власника і перед ним як і раніше несе зобов'язання первісний набувач майна. Досить суворо врегульоване законом питання і про забезпечення виплати ренти. У тих випадках, коли під виплату ренти передана земельна ділянка чи інше нерухоме майно, воно автоматично стає предметом застави. Тому в разі порушення платником ренти своїх зобов'язань одержувач ренти має можливість задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна переважно перед іншими особами. Закон не виключає застосування сторонами поряд із заставою будь-яких інших допускаються законом способів забезпечення виконання зобов'язань. Якщо ж під виплату ренти передано рухоме майно, спосіб забезпечення виконання зобов'язань платника ренти повинен бути в обов'язковому порядку погоджений сторонами. Ним може бути той же заставу майна або поручительство третьої особи, банківська гарантія або неустойка. Допускається, однак, і альтернативне рішення даного питання у вигляді взяття платником ренти на користь одержувача ренти договору страхування ризику відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання з виплати ренти. У разі відсутності в договорі ренти одного з цих істотних умов він вважається неукладеним (ст. 432 ЦК). Якщо умова такого роду в договорі є, але воно не виконане платником ренти, або забезпечення втрачено або погіршені його умови за обставинами, за які одержувач ренти не відповідає, останній має право розірвати договір ренти і зажадати відшкодування пов'язаних з цим збитків (п. 3 ст. 587 ЦК). Нарешті, в якості особливої гарантії прав одержувача ренти законом передбачається виплата на його користь відсотків у зв'язку з допущеною платником ренти простроченням (ст. 588 ЦК). Розмір цих відсотків визначається самими сторонами, а якщо він у договорі не встановлено - обліковою ставкою банківського відсотка на день виконання зобов'язання або його відповідної частини, що діє в місці проживання (місці знаходження) одержувача ренти (на практиці - єдиною ставкою рефінансування, що встановлюється ЦБ РФ) . З урахуванням того, що сплата зазначених відсотків не є мірою цивільно-правової відповідальності в її найбільш поширеному розумінні, обов'язок по їх сплаті настає у всіх випадках прострочення виплати ренти, в тому числі і тоді, коли це сталося не з вини платника ренти. Види договорів ренти. ГК виділяє три різновиди єдиного за своєю суттю рентного договору - постійну ренту, довічну ренту і довічне утримання з утриманням, присвячуючи кожній з них окремий параграф гл. 33. Зазначені види ренти, співпадаючи в своїх істотних ознаках, різняться між собою по ряду більш приватних моментів. Так, є відмінності у формі надання утримання, його мінімальному розмірі, строки надання, суб'єктний склад зобов'язання, можливостях правонаступництва і викупу ренти, наслідки ризику випадкової загибелі майна і т.д. При цьому відмінності існують як між постійною і довічної рентою, з одного боку, і довічним утриманням з утриманням - з іншого, так і між довічної рентою і довічним утриманням з утриманням, з одного боку, і постійної рентою - з іншого. Особливості, властиві лише даному конкретному виду ренти, характерні найбільшою мірою для довічного змісту з утриманням, що пов'язано з довірчим (фідуціарні) характером виникає при цьому зобов'язання. Поряд з підрозділом договору ренти на три його основних види закон дозволяє провести і іншу диференціацію договірних відносин у даній області. Так, важливе значення закон надає тому, на яких засадах - за плату або безоплатно - передано платнику ренти те майно, замість якого колишньому власнику чи іншому вказаному ним особі надається той чи інший вид ренти. По-перше, як уже зазначалося, при передачі майна за плату до відносин сторін щодо передачі та оплати застосовуються правила про купівлю-продаж, а у разі, коли майно відчужується безкоштовно, - правила про договір дарування. По-друге, від того, за плату або безоплатно передано майно, залежить порядок визначення викупної ціни ренти (ст. 594 ЦК). По-третє, по-різному вирішується питання про ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату постійної ренти (ст. 595 ЦК). Істотно відрізняються один від одного договори ренти, за якими під виплату ренти передано нерухоме майно, з одного боку, та рухоме майно - з іншого. Відмінності між ними проходять по лінії їх оформлення, за наявності або відсутності ознаки слідування ренти за майном при його відчуженні, за передбаченими законом способів забезпечення виконання зобов'язань платника ренти і т.д. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 1. Загальні положення про договори ренти та довічного змісту з утриманням " |
||
|
||