| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Договір постійної ренти |
||
|
Перш за все це відноситься до суб'єктного складу договору. Вказівка на "постійний" характер ренти дозволяє допустити участь у договорі на стороні одержувачів ренти не тільки громадян. Постійна рента - єдиний вид ренти, в якій одержувачем може бути юридична особа, а сама рента - використана для покриття особливих потреб одержувача, які не є особистими, побутовими. При всьому цьому постійна рента як різновид ренти зберігає основні риси останньої - її некомерційний характер. Оскільки, це вже зазначалося раніше, рента не є прибутком, яка як така іманентна підприємницької діяльності (див. п. 1 ст. 2 ЦК), вона, за справедливим зауваженням С.А. Хохлова, "не повинна перетворювати комерційну організацію - одержувача постійної ренти в рантьє" "*". З цієї причини на стороні одержувачів такої ренти має право виступати саме некомерційні організації. Крім того, можливість участі їх у названій ролі залежить від того, чи немає тут протиріччя, крім закону, їх правоздатності. Останнє обмеження пов'язане з тим, що правоздатність некомерційних організацій - спеціальна, а це означає можливість мати такі цивільні права і нести такі обов'язки, які відповідають цілям діяльності, передбаченим в їх установчих документах (п. 1 ст. 49 ЦК). При цьому основне значення мають цілі діяльності некомерційних організацій як таких в силу ст. 2 Федерального закону "Про некомерційні організації" , а рівно і спеціальні цілі, визначені тим же Законом для кожного з виділених у ньому видів організацій. --- "*" Хохлов С.А. Указ. соч. С. 320. СЗ РФ. 1996. N 3. Ст. 145. Пункт 1 ст. 589 ГК, що закріпив відповідне положення, тим самим заздалегідь виключив, наприклад, можливість отримання ренти установою, створеною власником для здійснення управлінської діяльності. І навпаки, немає перешкод для того, щоб одержувачем постійної ренти виявилося така установа, як лікарня або інша соціально - культурна організація. З цієї ж причини допускається, якщо інше не передбачено законом або договором, перехід до іншої особи належать одержувачу прав на отримання постійної ренти. ГК (п. 2 ст. 589) називає як підстав для такого переходу насамперед звичайну поступку вимоги, а також або спадкування - для громадян, або правонаступництво при реорганізації - для юридичних осіб. Всі ці ситуації об'єднує відсутність необхідності отримувати згоду кредитора - платника на перехід прав. Єдиним обмеженням для переходу відповідних прав служить те, що і на цессионария поширюються правила, які визначають, хто може стати одержувачем ренти. Із зазначеної причини не вправі бути цессионарием в подібному випадку, зокрема, комерційна організація. Особливе регулювання кола можливих платників постійної ренти у ЦК немає. Це означає, що будь-які обмеження в суб'єктному складі можуть з'являтися лише остільки, оскільки така участь в договорі в конкретному випадку не вкладається в рамки існуючої у потенційного платника ренти правоздатності (мається на увазі юридична особа зі спеціальною правоздатністю). Постійна рента завжди виражається в грошах. При цьому існує презумпція на користь того, що і виплачуватися така рента повинна подібним чином. І тільки у випадках, передбачених договором, допускається виплата ренти натурою, до того ж у будь-якій формі: надання речей, виконання робіт або надання послуг. Однак при цьому діє правило, за яким вартість натуральної виплати повинна бути еквівалентна зазначеної в договорі грошовій сумі ренти (ст. 590 ЦК). Хоча постійна рента і не носить комерційного характеру, деякі особливості, характерні для комерційних відносин, виявляються властивими і даним договором. Перш за все це виражається в тому, що законодавець рівно ставиться до обох контрагентам, не рахуючи із зазначеної причини одержувача подібної ренти більш слабкою, яка потребує тим самим особливого захисту стороною. Зазначена тенденція проявляється, зокрема, при вирішенні питань про індексацію виплачуваної ренти. Грошовий розмір останньої збільшується пропорційно зростанню встановленого законом мінімального розміру оплати праці. Однак важливо відзначити, що включено таке правило в ГК стосовно постійної ренті лише у вигляді норми диспозитивної і таким чином сторонам надається можливість розширити або звузити межі індексації або взагалі відмовитися від неї (п. 2 ст. 590 ЦК). Інший приклад, пов'язаний з тією ж тенденцією, відноситься до вирішення питання про ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти. Незважаючи на те що власником цього майна визнається платник ренти і, отже, за загальними правилами (зокрема, мається на увазі ст. 211 ЦК) ризик, про який йде мова, передбачається лежачим на плательщике як на власника, при постійній ренті ризик перелагал в Значною мірою на одержувача. Мається на увазі, що при випадковій загибелі або випадкового пошкодження майна, отриманого за плату під виплату ренти, платник може зажадати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати. Але той же ризик несе платник ренти, якщо він отримав майно безоплатно. Особливості постійної ренти проявляються і у вирішенні питання про терміни її виплати. Оскільки така рента не призначена безпосередньо для задоволення особистих (побутових) потреб громадян, встановлений досить тривалий термін її виплати - щокварталу (ст. 591 ЦК). Надаючи кожній зі сторін право розірвання договору шляхом викупу постійної ренти, ГК, хоча це і не властиво в цілому даному виду ренти, забезпечує пріоритетний захист інтересів платника. Насамперед це висловилося в тому, що останній наділений зазначеним правом у всіх випадках. Захист його інтересів у даному відношенні йде так далеко, що умова договору, яким платник відмовляється від викупу ренти, визнається нікчемним. Кодекс (ст. 592) обмежується лише встановленням певного порядку здійснення відповідного права на викуп платником ренти. Побажав її викупити повинен письмово повідомити одержувача ренти за три місяці до фактичного припинення виплати, якщо тільки договором не передбачений для цього більш тривалий термін. У вигляді загального правила зобов'язання з приводу виплати ренти припиняється лише з моменту повної виплати платником викупної суми, з тим, однак, що сторони отримують можливість передбачити в договорі і інше: наприклад, обумовити припинення рентного зобов'язання виплатою певної частини викупної суми, маючи на увазі подальшу доплату у визначений термін. Захищаючи на цей раз інтереси одержувача ренти, законодавець встановлює, що платник не може здійснювати належне йому право викупу ренти за життя її одержувача або протягом іншого строку, що не перевищує 30 років з моменту укладення договору. Однак заслуговує на увагу те, що подібна гарантія одержувача ренти передбачена нормою, яка є лише факультативною (п. 3 ст. 592 ЦК). Таким чином, привести цю норму в дію можна, лише включивши відповідне умова в договір. На відміну від платника одержувач ренти має право здійснити її викуп тільки за наявності обставин, зазначених у ст. 593 ГК. До їх числа належать: а) прострочення виплати ренти більш ніж на один рік. Сторони, однак, має право і в цьому випадку передбачити в договорі інший, більш короткий або більш тривалий термін; б) порушення платником при виплаті ренти у вигляді грошової суми або іншого рухомого майна закріпленого в договорі умови, яке встановлює обов'язок надати забезпечення виплати ренти або страхування на користь одержувача ризику своєї відповідальності за невиконання або неналежне виконання обов'язку виплачувати ренту; в) визнання платника неплатоспроможним (таке визнання виходить від самої сторони, а в разі спору визначається судом) або виникнення інших обставин, які очевидно свідчать, що рента не виплачуватиметься платником у встановлені договором терміни і розмірі; г) передане під виплату ренти нерухоме майно надійшло у спільну власність або поділене між кількома особами (прикладом може служити внесення отриманого платником майна в якості внеску до просте товариство, виділення або розділення юридичної особи - платника ренти та ін.) Наведений перелік (за винятком зазначеного в п. "а") передбачений у вигляді імперативних норм і відповідно не може бути обмежений договором. Водночас у переліку прямо вказані можливості його розширення договором незалежно від того, чи виходить вимога про викуп від платника ренти або від її одержувача. Сторонам надається можливість заздалегідь у самому договорі вказати ціну викупу ренти. І тільки для випадку, коли сторони не скористаються цим правом, вступає в дію порядок, передбачений Кодексом. З урахуванням того, чи було передано майно платнику за плату або безоплатно, в ГК наведено два різних варіанти. При першому (оплатне передача) для викупу достатньо сплатити ціну, яка відповідає річній сумі підлягає виплаті ренти. При другому (безоплатна передача майна платника), з урахуванням того що платник ренти залишається власником майна, переданого безоплатно, умови викупу посилюються. А саме, у викупну суму включають крім річного розміру рентних платежів також і ціну переданого майна, визначену з урахуванням правил, встановлених п. 3 ст. 424 ГК. Отже, в цій частині оплата повинна здійснюватися за ціною, яка при порівнянних обставинах звичайно стягується за аналогічні товари, роботи, послуги. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Договір постійної ренти " |
||
|
||