| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та юридичне значення об'єкта злочину |
||
|
Проблема об'єкта злочину має у кримінальному праві надзвичайно велике значення. Встановлення об'єкта дає мож-ливість визначити соціальну та юридичну сутність пре-ступления, виявити суспільно небезпечні наслідки, пра-вильно вирішити питання про межі дії кримінально-правової норми, кваліфікації діяння і відмежування його від суміжних злочинів. Досить відзначити, що ще римські джерела всі злочинні діяння ділили на crimen publica і delictum рrivata залежно від того, чи були вони спрямовані проти прав пуб-особистих або приватних. Саме об'єкт злочину покладено в основу законодав-котельної класифікації злочинів в Особливій частині Уго-ловного кодексу. Будучи самостійним елементом складу злочину, об'єкт разом з тим значною мірою впливає на зміст його інших об'єктивних, а також суб'єктивних при-знаків. Специфіка об'єкта злочину лежить в основі харак-тера суспільної небезпеки деянія1. Відповідно до ст. 2 КК одним із завдань, що стоять перед кримінальним законодавством, є охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля та конститу-ційного ладу, миру і безпеки людства. Ця вказівка являє собою не що інше, як формалізований і обоб-щенний перелік об'єктів кримінально-правової охорони, або об'єк-тів злочину. Формалізованим він є тому, що навіть поверхневий погляд на утримання Особливої частини Уго-ловного кодексу дозволяє прийти до думки, що в ст. 2 КК пере-чисельні далеко не всі об'єкти, охорона яких від суспільно 1 Пленум Верховного Суду РФ у постанові від 11 червня 1999 р. № 40 «Про практику призначення судами кримінального покарання »вказував, що ха-рактер суспільної небезпеки злочину залежить від встановленого судом об'єкта злочину (див.: Відомості Верховної Ради. 1999, № 9. С. 54). Незважаючи на те що ця постанова вже втратило чинність у зв'язку з приня-тием нової постанови від 11 січня 2007 р. № 2 (РГ, 24 січня 2007 р., № 13), зазначене роз'яснення зберігає свою актуальність. Небезпечних посягань є завданням кримінального права. Так, юридичним захистом забезпечені інтереси правосуддя, відно-ності у сфері військової служби, нормальна управлінська діяль-ність в комерційних та інших непублічних організаціях і т.п. Інакше кажучи, представити повний перелік об'єктів пре-ступления можна лише на основі детального вивчення та аналізу всієї сукупності кримінально-правових норм. У російській мові термін «об'єкт» вживається в декількох значеннях. Об'єктом вважається, по-перше, те, що існує поза нами і незалежно від нашої свідомості, тобто зовнішній світ, навколишнє дійсність, по-друге, явище, на яке на-правлена яка діяльність; і по-третє, те, що є місцем небудь деятельности1. Для розуміння об'єкта пре-ступления становлять інтерес перші два значення цього тер-міна. Перше показує, що об'єкт протистоїть особі, вдосконалення-шує злочин (суб'єкту), на нього, тобто зовні по відно-шенню до власної персони, винний спрямовує свої протиправні зусилля. Друге значення дозволяє зрозуміти, що об'єкт є сферою докладання цих зусиль, саме він пре-терпевает негативні зміни (шкода) або ставиться в непо-безпосередніх загрозу заподіяння шкоди. Тому в найзагальнішому вигляді об'єктом злочину є те, на що спрямована пре-ступнях діяльність особи, і чому об'єктивно злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди. Кожен злочин посягає на який-небудь об'єкт. Поет-му об'єкт злочину є одним з чотирьох обов'язкових елементів складу злочину. Наведене вище визначення поки дозволяє зробити ви-вод лише про те, що об'єкт злочину - це якийсь феномен, якій злочином заподіюється шкода. У вітчизняній юридичній літературі приділено достатньо уваги тому, щоб конкретизувати це первісне знання, глибше і чет-че зрозуміти природу і сутність об'єкта злочину. У російській дореволюційному кримінальному праві спеціальної уваги дослідженню об'єкта злочину не приділялося, хоча багато видатні вчені у своїх курсах порушували цю проблему. 1 Див: Ожегов С.І. Словник російської мови. М., 1987. С. 354. Так, автор першого російського підручника з кримінального права В.Д. Спасович вказував, що злочин являє собою протизаконне посягання на чиє-небудь право, настільки суще-ственное, що держава, вважаючи це право одним з необхід-екпортувати умов гуртожитку, при недостатності інших охрани-них засобів убезпечує непорушним його покаранням. Це злочинне діяння повинно містити посягання на извест-ні суспільні відносини. Змістом ж цих громадськості них відносин В.Д. Спасович вважав суб'єктивні права і юри-дичні обов'язки. Він писав: «Злочин є посягання-ство на чиєсь право, а так як кожному праву в одній особі відповідає відома обов'язок в інших особах, то переступив-ня можна б інакше назвати: заперечення відомої зобов'язане-сті. Юридичне право і юридичний обов'язок завжди перед-вважають співвідношення між двома, принаймні, особами »1. Таким чином, ще в середині XIX в. об'єктом злочину вважалися права конкретних осіб, але взяті не самі по собі, а як змістовні елементи відомої соціальної зв'язку. Інший видатний російський криміналіст І.Я. Фойницкий трохи інакше підходив до вирішення проблеми об'єкта злочину. Не зі-Глаша з розумінням об'єкта як конкретного блага чи суб'єктивного права, він вважав, що власне об'єктом пре-ступного діяння «повинні бути шановані норми або заповіді, які мають своїм змістом відомі відносини, со-ставлять умови гуртожитку (« Не убий », «Не залишай в небез-ності» тощо) »2. У російському післяреволюційному кримінальному праві погляд на об'єкт злочину як на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини утвердився як преобладающе-го. Так, ще в 1925 р. відомий вітчизняний криміналіст А.А. Піонтковський писав, що об'єктом всякого злочину є суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правового прінужденія3. Слід зауважити, що подібна 1 Підручник кримінального права, складений В. Спасович. Т. 1. СПб., 1863. С. 84, 85. 2 Фойницкий І.Я. Курс кримінального права. Посмертне сьоме видання, доповнене і переглянуте А.А. Жижиленко. Петроград. 1916. С. 5. 3 Див: Піонтковський А.А. Кримінальне право РРФСР: Частина загальна. М., 1925. С. 129-130. Він же. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом. М., 1961. С. 132. Трактування було не тільки науково обгрунтованої, а й базірова-лась на досить міцному юридичній підставі, оскільки Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 визна-виділяється злочин саме як «порушення порядку гро-ських відносин , охоронюваних кримінальним правом ». У далекій-Шем це теоретичне положення було визнано переважною більшістю фахівців в галузі кримінального права і знайшло майже повсюдне відображення в навчальній літературе1. Велика частина досліджень конкретних злочинів, проведених в останні роки, також виходить з розуміння об'єкта переступив-лення саме як громадських отношеній2. Підтримання і розвиток суспільних відносин є об'єктивною необхідністю існування будь-якого людського ського суспільства і досягається застосуванням багатьох засобів соці-альної регуляції, але в першу чергу - за допомогою права. Саме право є основним і найбільш дієвим регу-лятором суспільних відносин. Суспільні відносини являють собою певні види і форми поведінки індивідів і соціальних груп, організацій, органів публічної влади в процесі виробництва, загально-ня і пізнання. У філософській і соціологічній літературі найбільш поширений погляд, що складовими елементами любо-го громадського відносини є: 1) носії (суб'єкти) 1 Див: Дурманов Н.Д. Поняття злочину. М., 1948; Трайнін А.Н. Со-ставши злочину за радянським кримінальним правом. М., 1951; Нікіфо-рів Б.С. Об'єкт злочину за радянським кримінальним правом. М., 1960; Гельфер М.А. Об'єкт злочину / / Радянське кримінальне право: Частина загальна. Вип. 5. М., 1960; Коржанський М.І. Об'єкт і предмет кримінально-правової охорони. М., 1980; Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину за радянським кримінальним правом. Харків, 1982; Кримінальне право Росії. Про-щая частина / За ред. А.І. Рарога. М., 1997; Кримінальне право. Загальна частина / За ред. Н.І. Вєтрова. М., 1997; Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина / За ред. А.І. Марцево. Омськ, 1998; Кримінальне право Рос-сийской Федерації. Загальна частина / За ред. Б. В. Здравомислова. М., 1999; Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога. М., 2002, і ін 2 Див: Лопашенко Н.А. Злочини у сфері економічної діяльності ності: поняття, система, проблеми кваліфікації та покарання. Саратов, 1997. С. 12; Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Злочини у сфері економічної діяльності. М., 1998. С. 17; Бородін С.В. Злочини проти жит-ні. М., 1999. С. 48; Дьяков С.В. Державні злочини (проти ос-нов конституційного ладу і безпеки держави) і державна злочинність. М., 1999. С. 13, та ін відносини; 2) предмет, з приводу якого існує ставлення-ня, тобто фактори, що опосередковують його виникнення і істота-вання; 3) соціальний зв'язок як зміст відносини, представ-ляющая собою суспільно значиму діяльність суб'єктів. Суспільні відносини як об'єкт злочину - не є щось раз і назавжди дане і незмінне. Оскільки гро-ються відносини - категорія соціальна, вони схильні до змін, адекватним сучасному стану життя в суспільством. Тому перелік і зміст об'єктів злочину змінюється із зміною економічної, суспільно-політичної та соціально-культурної обстановки. Методом юридиче-ського оформлення цих змін виступають два взаємопов'язаний-них процесу: криміналізація і декриміналізація. У процесі криміналізації оголошуються злочинними будь раніше не відомі кримінальному законодавству діяння. Частіше за все не-обходимость у криміналізації обумовлена потребою в кримінально-правовий захист нових суспільних відносин. Так, КК поставив під охорону суспільні відносини у сфері управлінської діяльності в комерційних та інших організа-ціях (гл. 23 КК), відносини у сфері комп'ютерної інформації-ції (гл. 28 КК). Декриміналізація має місце тоді, коли відпадає необхідність кримінально-правової охорони того чи іншого суспільного відношення. Це може бути пов'язано з тим, що законодавець більш не вважає охорону такого ставлення-ня справою кримінального права або взагалі не вважає це ставлення-ня заслуговуючим якої правової захисту. У будь-якому випадку відповідна кримінально-правова норма підлягає виключенню з Кримінального кодексу. Далеко не всі існуючі в даний момент суспільні відносини є об'єктами злочинів. Об'єктом Престо-ння стає тільки життєво важливе, об'єктивно необ-димое і що має високим ступенем соціальної цінності суспільне ставлення (відносини, що складаються по пово-ду життя, здоров'я, статевої недоторканості особи, її свободи, зовнішньої і внутрішньої безпеки держави і т.п.). Деякі суспільні відносини захищаються тільки уголов-ним правом (наприклад, відносини з приводу статевої непрікос новения особистості); інші - і іншими галузями (наприклад, відносини власності). В останньому випадку суспільні відносини є об'єктом кримінально-правової охорони не завжди, а лише при найбільш небезпечних порушеннях - наприклад, коли способами цивільно-правового захисту власності (скажімо, віндикації) відновити їх не представляється віз-можним1. Оскільки самі суспільні відносини являють собою вид соціального зв'язку, вони недоступні для безпосередньо-го впливу. Тому шкода об'єкту злочину заподіюється шляхом пошкодження, знищення або спотворення одного з його елементів. Способи впливу на об'єкт злочину сле-дмуть: 1) вплив на суб'єктів громадського відносини (лю-дей), яке може бути психічним (наприклад, образа) і фізичним (наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю, підміна дитини, згвалтування); 2) вплив на предмет ставлення (наприклад, в переступив-лениях проти власності), яке може супроводжуватися пошкодженням цього предмета, якщо він матеріальний (знищення або пошкодження чужого майна), але може і не супроводжуватися таким (наприклад, розкрадання); 3) розрив соціального зв'язку, тобто змісту суспільного відношення. У даному випадку можливі такі варіанти: зміну свого соціального статусу шляхом виключення себе з громадського відносини. Так, при втечі з місця позбавлення волі, з-під арешту або з-під варти (ст. 313 КК) винний посягає на суспільні відносини з реалізації судового чи іншого процесуального акта шляхом самовільного виключення себе з розглянутого відносини; видання неправомірного акту. Наприклад, якщо дізнавач, виносячи обвинувальний акт, привертає до кримінальної відпові-ності людини, явно, явно не причетного до скоєння конкретного злочину (ст. 299 КК), тим самим він порушує 1 В юридичній літературі запропоновано властивостями об'єкта переступив-лення вважати цінність, ступінь захищеності та інтенсивність потребно-сті в захисті (див.: Кримінальне право Росії. Т. 1. Загальна частина. М., 1998. С. 102, 103). відносини, що забезпечують реалізацію конституційних прин- ципов здійснення правосуддя; невиконання обов'язку, покладеного на винного зако-ном, положенням, наказом чи випливає з його соціального статусу як учасника охороняється відносини небудь з його собст-венного попереднього поведінки. Так, ненадання допомоги хворому (ст. 124 КК) є невиконання обов'язку здійснений-ня певних дій учасником громадського ставлення-ня, існуючого з приводу забезпечення здоров'я больного1. Нормальне функціонування суспільних відносин може бути порушене як «ззовні», так і «зсередини». У першому слу-чаї шкода заподіюється особою, яка не є суб'єктом нару-Шаєм громадського відносини (наприклад, при вбивстві, хи-вищі, згвалтуванні, порушенні авторських прав). У другому посягання на об'єкт здійснюється самим учасником ох-ранить законом суспільних відносин, яка не ви-полняет або неналежним чином виконує покладені на нього обов'язки. Таке заподіяння шкоди характерно для пре-ступленій зі спеціальним суб'єктом (порушення правил охорони навколишнього середовища при виробництві робіт; перевищення посадових повноважень; винесення завідомо неправосудного су-дебного акта). Отже, об'єктом злочину є охоронювані уголов- вим законом суспільні відносини, яким преступлени-ем заподіюється шкода або створюється безпосередня загроза заподіяння шкоди. Ці відносини представляють собою історія-но мінливу категорію. Шкоду об'єкту злочину при-чиняться допомогою суспільно небезпечного впливу на один з елементів його структури; він може бути заподіяна як суб'єктом охоронюваного відносини («зсередини»), так і посто-роннім особою («ззовні»). Поряд з розумінням об'єкта злочину як суспільних відносин в теорії кримінального права висловлені й інші погляди. Так, в останні роки в ряді джерел теорія суспільного ставлення піддана розгорнутої критиці і запропоновані інші 1 Детальніше про способи впливу на об'єкт злочину див.: Кор- жанскій Н.І. Указ. соч. С. 73-141; Тацій В.Я. Указ. соч. С. 66. варіанти вирішення проблеми об'єкта злочину. Одні авто-ри пропонують вважати об'єктом злочину «реально суще-ствующий і згадуваний злочином феномен, в визна-ленном стані якого і відповідно у захисті якого суспільство зацікавлене», правову ценность1, інші - пра-вовое благо (інтерес), повертаючись тим самим на позиції класичної школи кримінального права 2, треті - окремих фізичних осіб, безліч осіб, у тому числі юридичних, і соціум 3. Не маючи на сторінках підручника можливості полемізувати з питання про природу об'єкта злочину і визнаючи наукову цінність зазначених поглядів, вважаємо трактування об'єкта як суспільних відносин досить універсальною, вірною по суті і відповідної законодавству. У назвах двох глав Особливої частини Кримінального кодексу (гл. 23 і 30) є вказівка на спрямованість злочинів проти відповідних інтересів (інтересів служби в ком-мерческих та інших організаціях; інтересів державної служби та служби в органах місцевого самоврядування). Вказівка на інтереси є і в диспозиціях деяких кримінально-правових норм (ст. 163, 201, 202, 285 та ін КК), а також у примі-чаніі до ст. 201 КК. У цьому зв'язку необхідно відзначити, наскільки поняття інтересу відповідає розумінню об'єкта злочини ня як суспільних відносин. У психологічній литерату-ре інтересом прийнято вважати специфічну пізнавальну спрямованість особистості на предмети і явища навколишньої дійсності, вибіркове ставлення до потреб і прагнення їх задовольнити. У Кримінальному кодексі вказівку на інтереси має ширше значення. У найменуваннях зазначених глав і в диспозиціях деяких норм під інтересом розуміється відношення соціального блага до його суб'єкта - носія, оформлене від імені держави і нарушаемое 1 Див: Кримінальне право Росії. Т. 1. Загальна частина. М., 1998. С. 104. 2 Див: Наумов А.В. Російське кримінальне право. Загальна частина. Курс лек- ций. М. 1999. С. 157-159; Курс кримінального права. Загальна частина. Т. 1. М., 2002. С. 209). 3 Див: Новосьолов Г.П. Вчення про об'єкт злочину. Методологічні- ські аспекти. М., 2001. С. 60. при вчиненні конкретного преступленія1. Таким чином, в даному контексті інтерес можна розглядати як си-ноніма громадських отношеній2. Юридичне значення об'єкта злочину полягає в наступному. По-перше, об'єкт злочину є обов'язковою елементом і ознакою складу злочину і в цьому якість не-обходимо при вирішенні питання про наявність або відсутність основа-ня кримінальної відповідальності. Це означає, що діяння, причи-няющее збиток якого об'єкта, не вказаною в кримінальному законі або подразумеваемому їм, не є злочином і не тягне кримінальної відповідальності. По-друге, об'єкт злочину безпосередньо впливає на харак-тер суспільної небезпеки діяння як його якісну сторону і в цьому сенсі багато в чому зумовлює віднесення злочини ня до тій або іншій категорії. Встановити об'єкт злочину - значить визначити, якому саме відношення, що поставленому під охорону кримінального закону, заподіяна (міг бути завдано) шкоду. Значимість цих відносин не однакова. Так, у Конституції РФ сказано: людина, її права і свободи являють-ся вищою цінністю (ст. 2). Крім того, об'єкт злочину відіграє велику роль при відмежуванні злочинних діянь один від одного, тому його встановлення є необхідним умовою правильної кваліфікації. У першу чергу по об'єкту відрізняються такі злочини, як викрадення людини та за-хват заручника (ст. 126 і 206 КК); умисне знищення чужого майна, терористичний акт, приведення в негідника-ність об'єктів життєзабезпечення, приведення в непридатність неф-тепроводов, нафтопродуктопроводів і газопроводів і диверсія (ст. 167, 205, 2152, 2153 і 281 КК) та ін 1 Див: Каіржанов Є.К. Інтереси трудящих і кримінальний закон. Алма-Ата, 1973. С.47; Він же. Основні теоретичні проблеми об'єкта кримінально-правової охорони в СРСР. Автореф. дісс ... докт. юрид. наук. Київ, 1975. С. 19. 2 У юридичній літературі висловлено й інша думка: категорії інте-Реса і суспільних відносин принципово різні, а вказівка в нормах закону на порушувані інтереси є глибоко помилковою (див.: Глістін В.К. Проблема кримінально-правової охорони суспільних відносин (об'єкт і кваліфікація злочинів). Л, 1979). По-третє, об'єкт злочину дозволяє відмежувати його від інших правопорушень та аморальних діянь, оскільки сущест-вують об'єкти виключно кримінально-правової охорони (на-приклад, статева недоторканість особи). По-четверте, об'єкт злочину покладено в основу законо-давальний угруповання злочинів Особливої частини КК за розділами і главам. Значення правильного встановлення об'єкта злочину в практичній діяльності правоохоронних органів та суду може бути проілюстровано наступним прикладом. Борісог-лебський міським судом Воронезької області В. засуджена за ч. 1 ст. 201 КК. Вона визнана винною в тому, що, працюючи ді-ректором муніципального торгового комерційного підприємства № 2 «Юпітер», розташованого на території колгоспного ринку у м. Борисоглібську, і будучи особою, яка виконує організаці-Онно-розпорядчі та адміністративно-господарські функ-ції на цьому підприємстві, зловживала своїми повноваженнями в корисливих цілях: для отримання незаконних доходів для себе здавала в оренду приміщення магазину «Будматеріали», входити-дящего до складу керованого нею підприємства, і прилеглу до нього міську землю без належного оформлення зазначений-них договорів; отримані від орендарів гроші вона в касу не здавала, а привласнювала, заподіявши тим самим істотну шкоду інтересам підприємства і міста. У період з травня 1997 р. по ап-рель 1998 В. привласнила 9800 деномінованих рублів. Орга-нами слідства скоєне В. було кваліфіковано за п. «в» ч. 2 ст. 160 КК як привласнення особою чужого майна з вико-ристанням свого службового становища. Суд визнав помилковою таку кваліфікацію, вказавши таке. Хоча одним з дже-ників формування майна муніципального підприємства є оренда основних фондів, а одержуваний підприємством прибуток витрачається на виплату податків, інших обов'язкових платежів і на створення фондів підприємства, В., наділена пра-вом укладання договорів оренди, офіційно їх не оформляла і гроші за оренду в касу підприємства не вносила, а отримувала особисто. Враховуючи, що за змістом закону привласнення як форма розкрадання являє собою дії винного по вилученню ввірених йому товарно-матеріальних цінностей та обігу їх на свою користь, суд дійшов висновку про відсутність в вчинено-ном В. складу даного злочину, оскільки вона привласнювала не гроші, ввірені їй засновниками муніципального підпри-ємства, а грошові суми, отримані від орендарів і не посту-полеглі в касу підприємства , тобто не які були в його собст-ності. Тому суд кваліфікував скоєне В. як зло-вживання повноваженнями за ч. 1 ст. 201 КК. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РВ з такою ква-ліфікації согласілась1. Як видно з даної справи, органи слідства кваліфіцірова-ли дії В. як розкрадання (привласнення), помилково вважаючи, що мало місце посягання на відносини власності. По-кільки ж грошові кошти, отримані від орендарів, що не приходовались, вони юридично не були майном підпри-ємства; отже, шкоди відносинам власності при-чінено не було. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Поняття та юридичне значення об'єкта злочину" |
||
|
||