Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

4.2. Порука

За договором поруки поручитель (це може бути одна або кілька осіб) частково або у повному обсязі поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст. 553 ЦК).
Отже, порука - це договір, за яким до зобов'язання основного боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього ручалася, тобто поручитель.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (тобто поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, в тому числі за сплату основного ооргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі в справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.
Поручитель має право висунути проти вимог кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані 3 особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.
Таким чином, поручитель у випадку пред'явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоча і пов'язаний певними процесуальними обов'язками щодо боржника (має попередити останнього про подання вимог кредитором, залучити боржника до участі у справі у випадку пред'явлення позову), але зберігає своє відносно автономне становище, насамперед, у зв'язку з оцінкою заперечень, що має проти кредитора основний боржник.
Згідно зі ст. 556 ЦК до поручителя, що виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.
При цьому обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, відповідають обсягу задоволених поручителем вимог кредитора за основним зобов'язанням. Якщо основне зобов'язання було забезпечено декількома різними поручителями, то кожний з них одержує право зворотної вимоги до боржника в розмірі сплаченої цим поручителем суми.
Якщо боржник виконав забезпечене порукою зобов'язання, то згідно зі ст. 557 ЦК він має негайно повідомити про це поручителя. Інакше поручитель, що також виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно отримане чи висунути регресну вимогу до боржника. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.
Значення і роль особи поручителя зумовило необхідність вирішення питання про оцінку вартості його послуг.
ЦК 1963 p. ці питання не регулював і, як правило, послуги поручителями надавалися безоплатно. Тому в практиці цивільного обігу можливості застосування поруки не використовувалися повною мірою через відсутність зацікавленості поручителей у наданні таких послуг. Адже поручитель ніс відповідальність у тому ж обсязі, що й основний боржник. Замість ризику, що на нього покладався, він усього лише мав перспективу одержати права кредитора за цим зобов'язанням. Природно, що бажаючих безоплатно ризикувати своїм майном (адже стягнення боргу і збитків з основного боржника є дуже проблематичним, про що свідчить той факт, що цього не зробив кредитор за основним зобов'язанням) знаходиться не так вже багато. У зв'язку з цим нагальною виявилася потреба підвищення зацікавленості потенційних поручителів у прийнятті на себе обов'язків із забезпечення виконання зобов'язань.
З урахуванням цих обставин у ст. 558 ЦК передбачено, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржнику. Проте така плата має бути передбачена договором. Умова про оплату послуг поручителя може бути включена у договір поруки або у момент його укладення, або у процесі виконання такого договору.
Порука припиняється:
1) з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Це пояснюється тим, що порука має акцесорний характер;
2) у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;
3) у разі, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;
4) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;
5) після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом року від дня укладення договору поруки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "4.2. Порука"
  1. § 2. Субъекты исполнения обязательств
    Исполнение обязательства надлежащим лицом. По общему правилу исполнение должно быть осуществлено должником - стороной в обязательстве. Однако в большинстве случаев кредитору безразлично, кто предоставит ему соответствующее имущественное благо*(1204). Учитывая это, закон закрепляет возможность исполнения обязательства за должника третьим лицом. Привлечение к исполнению третьего лица - возложение
  2. 1. Понятие и виды производственных кооперативов
    Производственный кооператив, подобно товариществам и обществам, представляет собой коммерческую организацию, основанную на началах членства, т.е. корпорацию. Однако в отличие от товариществ и обществ кооперативы рассчитаны не только и не столько на объединение имущества участников, сколько на их совместное, личное трудовое участие в деятельности созданной ими организации. Отсюда - распределение
  3. Глава 6 Русская Правда как памятник права
    До наших дней дошло более ста списков Русской Правды. Все они распадаются на три основных редакции: Краткая, Пространная и Сокращенная (обозначаемые в литературе как КП, ПП и СП). Древнейшей редакцией (подготовлена не позднее 1054 г.) является Краткая Правда, состоящая из Правды Ярослава (ст.1-18), Правды Ярославичей (ст. 19-41), Покона вирного (ст. 42), Урока мостников (ст. 43). Пространная
  4. Глава 9 Развитие права на северо-западе Руси
    Источниками права в этом регионе были: Русская Правда, вечевое законодательство, договоры города с князьями, судебная практика, иностранное законодательство. В результате кодификации XV в. появились Новгородская и Псковская судные грамоты. От Новгородской судной грамоты сохранился фрагмент, дающий представление о судоустройстве и судопроизводстве. Судебными правами обладали все органы власти и
  5. Глава 10 Золотая Орда как военно-феодальное государство
    В конце XIII в. из империи Чингисхана выделилось государственное образование, получившее название Золотой Орды и просуществовавшее в непосредственной близости от русских княжеств до конца XIV в. Особенностями феодальных отношений здесь были: кочевой и полукочевой характер общества; важная роль, которую играли племенные вожди; иерархия кочевого землевладения. Государственной религией в Орде был
  6. Глава 20 Уложение 1649 г. как свод феодального права
    В 1648 г. вспыхнуло массовое восстание в Москве. В этой сложной ситуации был созван Земский собор, который продолжал свои заседания довольно долго. В 1649 г. на нем было принято знаменитое Соборное Уложение. Составлением проекта занималась специальная комиссия, его целиком и по частям обсуждали члены Земского собора ("по палатам") посословно. Напечатанный текст был разослан в приказы и на места.
  7. Глава 32 Кодификация русского права в первой половине XIX в.
    Реформы, произведенные в системе центральных органов власти и управления сопровождались развернутой кодификацией действующего права. Основные направления работы были намечены в деятельности Уложенной комиссии Екатерины II. После вступления на престол Павла I вновь был поставлен вопрос о новом Уложении и в 1796 г. была создана комиссия, целью которой, однако, было не составление нового, а
  8. Глава 34 Государственно-политический кризис 1850-х гг.
    В первой половине XIX в. сформировались социально политические предпосылки для буржуазных реформ в России. Крепостное право сдерживало развитие рынка и крестьянского предпринимательства. Помещичьи хозяйства включались в рыночный оборот: те, кто не мог приспособиться к новым экономическим условиям, теряли свои земли, попадавшие в заклад. Крымская война стимулировала быстрое развита
  9. Глава 35 Крестьянская реформа 1861 г.
    Император утвердил 19 февраля 1861 г. ряд законодательных актов по конкретным положениям крестьянской реформы. Были приняты центральное и местные положения, в которых регламентировались порядок и условия освобождения крестьян и передачи им земельных наделов. Их главными идеями были: крестьяне получают личную свободу и до заключения выкупной сделки с помещиком земля переходила в пользование
  10. Глава 37 Судебная реформа
    Структуру дореформенной судебной системы составляли разнообразные исторически сложившиеся органы, делавшие ее сложной и запутанной. Существовали особые суды для дворян, горожан, крестьян; специальные коммерческие, совестные, межевые и иные суды. Судебные функции отправляли и административные органы - губернские правления, органы полиции и др. Рассмотрение дел во всех судебных инстанциях
© 2014-2022  yport.inf.ua