Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 4. Поведінка людини в конфліктних емоційних ситуаціях. Психічні стани особистості у процесі вчинення злочину

Емоційні стани відображають об'єктивну реальність у процесі взаємодії особистості і суспільства. Вчинення злочинів відрізняється екстремальністю ситуацій, що викликають різні емоційні відображення в особистості залежно від її місця в механізмі злочинної події: особа, яка вчиняє злочин (злочинець), жертва злочину (потерпілий) чи очевидець (свідок) того, що відбулося. Виникнення емоційних (психічних) станів у процесі злочинної події зумовлюється рядом чинників: видом злочину, його довготривалістю чи короткочасністю, способом вчинення злочину, індивідуально-психологічними особливостями учасників, що передують злочинній поведінці, та ін.
Злочинна подія є тим впливом, що викликає різні емоційні реакції. Найчастіше такі реакції пов'язані з емоційною (психічною) напруженістю або стресом. У певних інтерпретаціях ці категорії використовуються як синоніми. Напруженість розглядається як психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб'єкта розвитку події. Стрес (від англ. stress - тиск, напруга) - термін, використовуваний для позначення станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Стрес виникає при небезпеці, фізичних чи розумових перевантаженнях, у разі необхідності приймати відповідальні рішення. У психології розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. До фізіологічних стресорів відносять фізичне перевантаження, стимули болю, дію високої (чи низької) температури тощо. До психологічних стресорів зараховують наявність небезпеки, погроз, образ та ін.
Очевидець (свідок) чи жертва тяжкого злочину перебуває в стані стресу (напруження). Його стан характеризується тим, що всі процеси ніби «пригальмовані»: людина погано розуміє, чує, неадекватно сприймає свої рухи тощо. Рівень напруження в тих або інших людей може бути різним. У стані стресу перебуває й особа, що вчиняє злочин, і це пов'язано з небезпеками, погрозами, ризиками.
У психології розрізняють емоційний стан - розгубленість чи фрустрацію. Фрустрація (від лат. frustratio - обман, розлад, руйнування планів) - психічний стан людини, який викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так сприйманими) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення проблеми13 , переживання невдачі. Фрустрацію можна розглядати як одну з форм психологічного стресу. Розрізняють: фрустратор - причину, яка викликає стан фрустрації; фрустраційну ситуацію і фрустраційну реакцію. Фрустрація - це психічний стан, який виражається в характерних рисах переживань і поведінки і викликається об'єктивно нездоланними (або такими, що суб'єктивно сприймаються як нездоланні) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети чи до вирішення задачі14 .
Фрустрація супроводжується в основному негативними емоціями: гнівом, роздратуванням, почуттям провини, безвихідності. Рівень фрустрації залежить від інтенсивності фрустратора, індивідуальних особливостей особистості.
Виникнення стану фрустрації в багатьох випадках характерне для посткримінального періоду, коли після вчиненого злочину людина (злочинець чи жертва) не бачить виходу із ситуації, що виникла. У ряді випадків такі особи схильні до суїцидальної поведінки (самогубства).
Екстремальні ситуації породжують страх у людини. У психології страх визначають як емоцію, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини. Цей стан варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах та ін.). У психологічній літературі розрізняють три форми страху (В. Л. Васильєв): стенічна форма (паніка, погано чи зовсім не контрольована свідомістю); астенічна форма, що протікає короткочасно і виявляється в заціпенінні, тремтінні, недоцільних учинках, і стенічне збудження - поведінка, що регулюється свідомістю і спрямована на подолання небезпеки і страху.
У патологічних випадках йдеться про фобії (нездоланний нав'язливий страх перед певним предметом чи явищем). З. Фрейдом розглядається дві групи фобій: 1) «життєві страхи» (страх смерті, інфекції тощо); 2) спеціальні фобії (страх відкритих просторів, певних тварин, комах тощо). На думку вченого, причиною фобії, як і будь-якого симптому, є несвідомий конфлікт душевних прагнень15 .
Страх може сприяти гіперболізації того, що сприймається (перебільшенню). Зокрема, якщо нападників при вчиненні злочину було четверо, особа, яка перебуває в стані страху, може вказувати, що їх було шість чи сім. Якщо нападала одна особа, то людина в стані страху може говорити про косий сажень плечей, високий зріст, про зле і страшне обличчя злочинця тощо. <
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 4. Поведінка людини в конфліктних емоційних ситуаціях. Психічні стани особистості у процесі вчинення злочину"
  1. § 2. Психологія допиту
    поведінку особи на початку допиту. Оскільки матеріал для спостереження, що виражається в зовнішніх проявах особи, надзвичайно обмежений, то і результати його завжди мають попередній, орієнтовний характер. У подальшому в процесі допиту вони можуть доповнюватися і коректуватися. Залежно від ступеня прояву якостей особистості метод спостереження може мати вагомі результати. Метод спостереження
  2. § 1. Поняття і компетенція судово-психологічної експертизи
    поведінки людей у процесі здійснення тих чи інших дій або відображення явищ навколишньої дійсності. За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, які дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічної діяльності й проявів людей, що мають значення для висновків правового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильній оцінці показань свідків,
  3. Запитання для самоконтролю
    поведінки людини в конфліктних емоційних ситуаціях? 7. Які психічні стани можуть виникати у людини під час вчинення злочину? 8. У чому полягає проблема співвідношення соціального та біологічного в особистості? 9. Які типи темпераменту Вам відомі? 10. Що таке структура характеру? 11. Як співвідносяться здібності й
  4. § 1. Психологічна структура злочину
    поведінки пов'язане з вивченням тих дефектів соціалізації особистості, які спричинили їхню реалізацію. Кожне суспільство контролює встановлені ним правові й етичні норми поведінки щодо своїх членів. Особа, усвідомлюючи поставлені до неї вимоги, виробляє в собі такі якості, які солідарні з вимогами соціального контролю і забезпечують соціалізацію особистості у повному обсязі. Але соціальний
  5. § 2. Психологічні наслідки злочину
    поведінки при огляді місця події можна знайти численні сліди і речові докази, що свідчать про непродуманість дій злочинця, ігнорування ним можливостей, що у цей момент створюються для його виявлення. Сказане однаковою мірою стосується всіх злочинів, незалежно від їхнього характеру. Наприклад, при вчиненні вбивства злочинець залишає на місці ніж, пістолет; крадіжки - знаряддя злому; при
  6. § 3. Психологічна сторона попередження злочинів
    поведінки - надзвичайно складне завдання, обумовлене безліччю чинників, що впливають на її відновлення, розвиток і становлення. Проблема попередження пов'язана насамперед з концепцією подолання антигромадських спонукань на основі удосконалення соціального життя суспільства. Тому у соціологічній, кримінологічній і психологічній літературі виділяють такі напрями реального впливу, як економічний,
  7. § 2. Система юридичної психології
    поведінки людини чи групи людей, психологічні закономірності правотворчого процесу, психологічні механізми правосвідомості та праворозуміння. В юридичній психології досліджуються не лише проблеми психологічних закономірностей правопорушень (злочинів), а й психологія правомірної поведінки, психологічні особливості недопущення злочинних дій, впливу соціальних заборон, громадської думки, моралі,
  8. § 2. Система методів юридичної психології
    поведінка спричинила ще більше невдоволення присутніх: він вибирав рибу з ящиків, сварився, а коли підійшла його черга - оплатив покупку і зажадав здачу, що набагато перевищувала сплачену ним суму. На цьому ґрунті розгорілася суперечка, що перейшла в легку сутичку між «покупцем», продавцем і касиром. Працівники поліції, що втрутилися, з'ясували особу свідків, і цей момент був використаний для
  9. § 3. Використання методу тестування в юридичній практиці
    поведінки. Стимульний матеріал тесту руки - стандартні 9 зображень кистей рук (рис. 2) і одна порожня таблиця, при показі якої просять представити кисть руки й описати її уявлювані дії. Зображення подаються у певній послідовності й положенні. Обстежуваний має відповісти на запитання про те, яку, на його думку, дію виконує нарисована рука (або сказати, що здатна виконувати людина з такою
  10. § 4. Правомірність і допустимість методів психологічного впливу в кримінальному судочинстві
    поведінки); 3) навіювання (вплив, пов'язаний зі зниженням усвідомлення і критичності до матеріалу, що сприймається). Сутність психологічного впливу визначається комплексом прийомів, спрямованих на діагностику психічного стану особи свідка, обвинуваченого, підозрюваного і обранням найбільш ефективних прийомів виконання слідчої дії. У тактичному прийомі зміст психологічного впливу полягає в