Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
М.І. Брагінський, В.В. ВІТРЯНСЬКИЙ. ДОГОВОРНОЕ ПРАВО. ДОГОВОРИ ПРО ВИКОНАННЯ РОБІТ І НАДАННІ ПОСЛУГ. Книга третя, 2006 - перейти до змісту підручника

3. Права та обов'язки сторін

Як і для всіх інших договорів, пов'язаних з виконанням робіт, для тих з них, які виділені в гол. 38 ГК, першорядне значення має вирішення питання про розподіл ризиків між сторонами. В даному випадку в силу п. 3 ст. 769 ГК ризик випадкової неможливості виконання договорів на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт несе замовник. Це означає, що таким же чином має вирішуватися і питання про випадкової загибелі результату робіт, якщо він, природно, матеріалізований. Подібне рішення прямо протилежно тому, яке міститься у п. 1 ст. 705 ГК. Мається на увазі, що в договорі підряду ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження результату виконаної роботи до її прийняття замовником покладається на підрядника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Передбачене гл. 38 ГК перенесення на замовника зазначеного ризику відповідає в першу чергу інтересам виконавця. Однак є й інша сторона в такому рішенні. З певною часткою умовності можна стверджувати, що чим більше в роботі творчого елементу, тим більше високий ризик отримання негативного результату або неотримання результату зовсім. Отже, якби до договорів, у яких своїм предметом виконання творчих робіт, застосовувалися властиві подряду принципи розподілу ризику, можна вважати, що тим самим створювався б у виконавця певний стимул до виконання завдання шляхом використання рутинних рішень - тих, для яких характерний менший порівняно з творчою діяльністю ризик. Таким чином, існують певні підстави стверджувати: відступ від підрядної моделі, при якій підрядник приймає на себе відповідний ризик, виявляється одночасно і в інтересах самого замовника "*".
---
"*" У цьому зв'язку варто згадати, що встановлення Положенням про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції єдиного правового режиму для науково-дослідних і проектних робіт, з одного боку, а також конструкторських і технологічних - з іншого, викликало серйозні сумніви . Малося, зокрема, на увазі, що зазначене Положення залишало відкритим питання, чи повинен застосовуватися до всіх цих договорами загальний принцип відповідальності, закріплений у ст. 37 Основ цивільного законодавства 1961 р., або виключне правило для договорів підряду. Цю прогалину було особливо прикрий у зв'язку з тим, що ні Основи, ні ЦК договору послуг не виділяли. Отже, питання про те, на якій зі сторін лежить ризик випадкового неотримання результату, залишався неясним (див.: Брагінський М.І. Господарський договір, яким він має бути. М., 1986. С. 56).
Наведена норма про розподіл ризику (п. 3 ст. 769 ЦК) є диспозитивною і допускає включення не тільки в закон, а й в договір умови, яка передбачає, наприклад, розкладання між сторонами ризику, про який йдеться, навпіл або в якомусь іншому співвідношенні, або взагалі перекладення ризику на замовника.
Існує принципова відмінність не тільки в правовому режимі підряду і договорів розглянутого типу, але і всередині останніх. Мається на увазі розбіжність у вирішенні і ряду інших питань, крім зазначених вище, для договорів на виконання науково-дослідних робіт, з одного боку, а також договорів на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт - з іншого.
Насамперед йдеться про можливість залучення до виконання зобов'язань третіх осіб. Велика ступінь творчості, яка властива договором на виконання науково-дослідних робіт, зумовлює його особистий характер. Відповідно, слідуючи ст. 313 ЦК, п. 1 ст. 770 ЦК допускає участь третьої особи у виконанні такого договору тільки за згодою замовника. І навпаки, для договорів на виконання дослідно-конструкторських або технологічних робіт особистий характер і відповідний йому інтерес до виконання договору самим контрагентом не передбачається. Із зазначеної причини п. 2 ст. 770 ЦК надає право залучити до виконання робіт третю особу, якщо інше не передбачено договором. Одночасно Кодексом передбачено, що в подібних випадках використовується конструкція генерального договору в тому її вигляді, як вона врегульована в ст. 706 ГК стосовно до підряду.
Хоча відсилання до цієї останньої статті зроблена в п. 2 ст. 770 ЦК, який присвячений залученню третьої особи до виконання зобов'язання тільки в договорах на виконання дослідно-конструкторських або технологічних робіт, є підстави вважати, що правила ст. 706 ГК про правовий статус генерального підрядника та субпідрядника повинні застосовуватися і у випадках, коли третій особі доручено виконання договору на виконання науково-дослідних робіт. Мається на увазі ситуація, при якій в договорі, що має своїм предметом такого роду роботи, було отримано згоду замовника на залучення третьої особи до виконання.
Відсилання до ст. 706 ГК означає, що в зазначеному випадку, по-перше, виконавець відповідає перед такою третьою особою за дії замовника, а перед замовником - за дії третьої особи, по-друге, третя особа не має права пред'являти які-небудь вимоги безпосередньо замовнику, а замовник - третій особі, крім ситуацій, коли законом або договором буде передбачена безпосередня відповідальність третьої особи перед замовником і (або) замовника перед третім ліпом, по-третє, замовник має право залучити до участі у виконанні робіт крім виконавця інша особа, уклавши з ним "прямий договір ", але тільки за згодою виконавця.
Зазначене відмінність - неоднакова ступінь творчості - має ще більше значення стосовно до ситуації, що виникає при неможливості виконання. Якщо такий наслідок настало внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, то за договором на виконання науково-дослідних робіт замовник повинен оплатити вартість роботи, яка була виконана до виявлення подібної неможливості, але не понад відповідної частини роботи, вказаної в договорі (ст. 775 ЦК). Наведена норма підлягає распространительно тлумаченню. Вона дозволяє зробити висновок, що якщо неможливість досягнення результату науково-дослідних робіт вдалося встановити за допомогою, зокрема, представлених виконавцем доказів, то по завершенні всього комплексу передбачених договором робіт виплаті підлягає зазначена в ньому їх загальна вартість. Тим самим наслідки неможливості виконання цілком падають на замовника.
При схожій ситуації, якщо в ході виконання робіт виявляється виникла не з вини виконавця неможливість або недоцільність продовження дослідно-конструкторських або технологічних робіт, на замовнику лежить обов'язок оплатити виконавцеві лише понесені ним витрати (ст. 776 ЦК). Таким чином, матеріальні наслідки для замовника в другому виді договору виявляються суттєво меншими порівняно з першим.
Решта норми ЦК для загальних видів договорів даного типу є єдиними.
Перш за все це відноситься до переліку обов'язків кожної із сторін. Так, стосовно до виконавця в цей перелік входять виконання робіт відповідно до погодженого між ним і замовником технічним завданням і передача замовнику результату в передбачений договором строк, узгодження з ним необхідності використовувати охороняється результат інтелектуальної діяльності, який належить третім особам, і придбання прав на його використання. На виконавця покладається обов'язок гарантувати, що переданий ним результат робіт не включає виняткових прав інших осіб, а значить, наслідки використання об'єкта чужих прав падають на виконавця.
Якщо виникає необхідність використовувати при виконанні роботи результати інтелектуальної діяльності, права на які належать третій особі, виконавець може це зробити лише після придбання замовником у цієї особи необхідного права (наприклад, отримання для зазначеної мети ліцензії). При цьому як необхідність придбання, так і саме використання належного третій особі інтелектуального права виконавець повинен погодити із замовником.
Обов'язки замовника в розглянутих договорах включають передачу виконавцю інформації, потрібної останньому для виконання робіт, а також прийняття результатів робіт та оплату їх. До цього слід додати, що за наявності спеціальних вказівок у договорі замовник зобов'язаний видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні параметри) або тематику робіт.
Специфіка розглянутих договорів виражається і в регулюванні відповідальності сторін за порушення своїх обов'язків. Це відноситься як до основи, так і до обсягу відповідальності,
Перший з питань похідний від вирішення більш загального - про розподіл ризиків між сторонами. В силу п. 1 ст. 777 ЦК відповідальність виконавця за допущене їм невиконання або неналежне виконання зобов'язання настає у всіх випадках, якщо тільки він не зуміє довести відсутність своєї вини в порушенні договору. Інформація, що міститься у зазначеній статті відсилання до п. 1 ст. 401 ГК означає, що інші пункти цієї статті, у тому числі і п. 2, який передбачає як виняток наступ підвищеної відповідальності боржника, який порушив зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності (тобто незалежно від його вини, аж до дії непереборної сили) , в даній ситуації не застосовуються.
Пункт 2 ст. 777 ЦК встановлює склад і граничний розмір збитків, які повинен у відповідних випадках відшкодувати замовнику виконавець. Перш за все мова йде про презюміруемое обмеження підлягають відшкодуванню збитків реальним збитком. Відповідно упущена вигода повинна відшкодовуватися виконавцем лише у випадках, передбачених договором. Збитки, завдані замовнику виконавцем, відшкодовуються в межах вартості робіт, в яких виявлено недоліки, але тільки за умови, якщо договором не "*" передбачено, що збитки підлягають відшкодуванню в межах загальної вартості робіт за договором. Оскільки відповідна норма має на увазі розмір збитків як таких, тобто в повному їх складі, передбачене в ній обмеження повинно охоплювати не тільки реальний збиток, але й упущену вигоду, якщо тільки необхідність відшкодування останньою взагалі передбачена договором.
---
"*" На жаль, в п. 2 ст. 777 ГК виявилося пропущеним "не", в результаті чого він викладений так: "2. Виконавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані їм замовнику, в межах вартості робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором (не) передбачено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної вартості робіт за договором ... " При застосуванні відповідної норми доводиться вдаватися до логічному тлумаченню.
Значна частина обов'язків виконавця безпосередньо відноситься до забезпечення належної якості виконання робіт. Так, на нього покладається обов'язок власними силами і за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки у виконаній роботі, які можуть спричинити відступ від техніко-економічних параметрів, передбачених у технічному завданні або в договорі. Виконавець, який ухилився від зазначеного обов'язку - усунути виникли з його вини недоліки, несе відповідальність у встановленому Кодексом обсязі (п. 2 ст. 777 ЦК).
За угодою з замовником виконавець може прийняти на себе обов'язок своїми силами усунути і всі інші, тобто виникли не з його вини, недоліки виконаних робіт. Однак тоді угода, якщо воно не суперечить ст. 773 ГК, має, серед іншого, визначити, за чий рахунок будуть проведені необхідні роботи.
На виконавця покладається обов'язок інформувати замовника, притому негайно, про виявлену їм неможливості отримати очікувані результати або про недоцільність продовження роботи. Виконавець, який порушив зазначену обов'язок, приймає на себе тим самим ризик всіх наступили з цієї причини негативних наслідків. Крім того, в цьому випадку замовник звільняється від необхідності сплатити збитки, спричинені неможливістю досягнення результату як при науково-дослідних, так і при дослідно-конструкторських і технологічних роботах.
Договором повинні бути передбачені межі та умови здійснення прав контрагентів на отримані в ході проведення робіт результати, в тому числі і на ті з них, які здатні до правової охорони (винаходи, промислові зразки і т.п .). Якщо в договорі відсутні спеціальні вказівки на цей рахунок, замовник, не просячи згоди виконавця, має право використовувати передані йому результати, в тому числі і здатні до правового захисту, але тільки для себе. При відсутності іншої в договорі таким же правом - використовувати результат роботи для себе - володіє виконавець (ст. 772 ЦК).
При використанні результатів роботи необхідно враховувати також норми ст. 138 і 139 ЦК. Перша закріплює виключні права громадянина чи юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності і відповідно допускає надання третій особі права користуватися такими результатами лише за згодою правовласника. Друга, присвячена інформації, яка містить службову і комерційну таємницю, вказує на можливість захисту відповідної інформації способом, встановленим Кодексом та іншими законами (найбільш поширений з цих способів полягає в обов'язку відшкодувати завдані збитки).
  Конфіденційність внутрішньо властива аналізованим договорами. А тому свідомо передбачається покладання на кожну з сторін відповідної обов'язки навіть за відсутності на цей рахунок вказівок у договорі. І навпаки, відмова від обов'язків, пов'язаних з конфіденційністю, можливий тільки за умови, якщо це прямо передбачено в договорі. Слід додати, що кожна зі сторін має право публікувати визнані конфіденційними відомості, які були отримані при виконанні робіт, тільки за згодою контрагента. Обсяг відповідних відомостей повинен бути визначений в міститься в договорі переліку. Висловивши згоду на включення таких відомостей до переліку, сторона тим самим приймає на себе обов'язок здійснювати їх публікацію лише за згодою контрагента. Оскільки ст. 771 ЦК не встановлює спеціальних наслідків порушення даного зобов'язання, а п. 2 ст. 777 обмежує розмір відповідальності за порушення договору лише стосовно до виявлення недоліків в результаті робіт, слід визнати, що міститься в ст. 777 обмеження обсягу відповідальності не поширюється на випадки протиправних дій, зазначені в ст. 771 ГК.
  На закінчення слід відзначити створення додаткових передумов для державного інвестування у відповідній сфері. Йдеться про різні заходи, передбачених Законом від 25 лютого 1999 р. У ньому серед іншого передбачено такі джерела, як спільне фінансування інвестиційних проектів з іноземними державами, з суб'єктами Російської Федерації, надання на конкурсній основі державних контрактів за такими проектами за рахунок бюджетних коштів та ін Витрати на фінансування державних капіталовкладень можуть вироблятися з федерального бюджету як частина витрат на реалізацію відповідних федеральних цільових програм або за прямим пропозицією Президента РФ та Уряду РФ. У подібному порядку здійснюється витрачання коштів на зазначені потреби з бюджетів суб'єктів Російської Федерації. При цьому необхідні для реалізації цих інвестицій завдання для виконання відповідних робіт розподіляються на основі конкурсу. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "3. Права та обов'язки сторін"
  1. § 6. Припинення зобов'язань
      права та обов'язки сторін зобов'язання. Підстави припинення зобов'язань передбачені ГК, законами, іншими правовими актами або договором. Насамперед, зобов'язання у сфері підприємництва припиняється його належним виконанням. Належне виконання означає, що зобов'язання виконується належному особі (ст. 312 ЦК), у визначений термін (ст. 314 ЦК), в належному місці (ст. 316
  2. § 2. Зовнішньоторговельні операції
      права та обов'язки сторін, а також юридичні засоби захисту їх інтересів з достатньою докладністю викладені у Віденській конвенції 1980 Оферта в договорі міжнародної купівлі-продажу. Для укладення будь-якого договору, включаючи купівлю-продаж (у тому числі в експортно-імпортних варіантах), необхідні оферта і акцепт. Вимоги, що пред'являються до оферти, викладені у ст. 14 Конвенції, яка
  3. § 1. Введення в цивільне (приватне) право
      права. Право - сукупність норм (правил поведінки), що існують для регулювання та охорони суспільних відносин. У механізмі соціально-нормативного регулювання норми права специфічні тим, що: а) утворюють єдину струнку систему (тому сукупність правових норм не хаотична і не випадкова, а внутрішньо організована і структурована), б) санкціоновані державою (тобто визнані ним в
  4. § 5. Умовні угоди
      права (condiciones juris). Умова права є майбутнє невідома обставина, від якого наступ або припинення дії угоди залежить в силу самої її природи або спеціального правового припису. З наведеного визначення видно, що condicio juris може обумовлювати як наступ дії угоди (наприклад, невиконання або неналежне виконання боржником забезпеченого
  5. § 3. Представництво без повноважень
      права і обов'язки сторони в укладеної ним угоді. Наприклад, найбільш часто правила про представництво порушуються на практиці при укладанні угод працівниками юридичних осіб, які виходять за межі наданих їм повноважень або зовсім їх не мають. Було б, однак, безглуздо думати, що саме на самих конкретних працівників у цих випадках покладаються обов'язки по виконанню
  6. § 9. Договір фінансової оренди (лізингу)
      права в другій половині XIX в. (Залізничні компанії, прагнучи піти від непомірних витрат, намагалися купувати паровози та інші транспортні засоби не у власність, а в користування) і згодом був запозичений системою континентального права, де остаточно склався до середини XX в. (Придбання фінансовими організаціями на прохання промислових фірм машин, устаткування, судів,
  7. § 3. Зміст і припинення договору позички
      права вимагати передачі йому самою обіцяної речі навіть тоді, коли договір позики носить консенсуальної характер. Це правило відповідає загальній нормі ст. 398 ЦК, відповідно до якої кредитор має право вимагати відібрання речі у боржника тільки в тому випадку, коли мова йде про необхідність "передати індивідуально-визначену річ у власність, у господарське відання, в оперативне
  8. § 5. Користування житловими приміщеннями
      права та обов'язки. З незрозумілих причин (швидше за все через елементарну неуважність розробників проекту) не передбачено можливість угоди про те, щоб знову вселятися члени сім'ї набували права не на всю, а тільки на частину житлової площі або навіть оселялися на площі без придбання на неї права, що допускалося раніше діючим законодавством. Дієздатні члени
  9. § 3. Договір будівельного підряду
      права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за порушення прийнятих зобов'язань детально регламентувалися імперативними нормами обширного законодавства про капітальне будівництво. При цьому особлива увага приділялася плановим передумов даних договорів, з якими вони були нерозривно пов'язані і які визначали їх основний зміст. Зміни, що відбулися в
  10. § 2. Зобов'язання з перевезення вантажів
      права * (530). У російській правовій науці переважає думка, що перевезення вантажу здійснюється на підставі договору на користь третьої особи, а одержувач вантажу являє собою третю особу у такому договорі * (531). Не можна при цьому не відзначити, що в деякому протиріччі до конструкції договору на користь третьої особи одержувач вантажу набуває і певні обов'язки перед перевізником (ст.
© 2014-2020  yport.inf.ua