| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
7. Права та обов'язки сторін |
||
|
Е.А. Суханов наводить з цього приводу дуже вдалий приклад: відносини, що склалися при укладанні агентом договору з власником концертного залу про організацію концерту естрадного виконавця, який буде потім виступати в цьому залі "*". Не можуть в зазначеному випадку висувати свої вимоги ні принципал третій особі, ні третя особа безпосередньо принципалу . --- "*" Цивільне право. Т. II, напівтім 2. С. 110. Маючи на увазі конструкцію "нерозкритого" принципала (undisclosed principal), при якій агент, укладаючи договір від власного імені, не повідомляє про принципалом (тобто не тільки про ім'я, а й про саме існування принципала), Шмиттгофф вказує на те, що "якщо агент був належним чином уповноважений принципалом" (в даному випадку "уполномочие" використовується автором як синонім "доручення"), то "виникають дві можливості: право вибору третього стороною і право принципала на втручання. Третя особа (покупець) по виявленні справжніх фактів може вибирати, переслідувати йому в судовому порядку принципала або його агента. Такий вибір має бути недвозначним ". Автор наводить цю лінію англійського права на противагу підходу, пануючому в континентальному праві більшості європейських країн (Шмиттгофф Експорт: право і практика міжнародної торгівлі. М., 1999. С. 144 - 145). З наведених у тексті містяться в п. 1 ст. 1005 ЦК норм, що виключають подібну альтернативу як для принципала, так і для третьої особи, видно, що Кодекс стоїть на позиціях континентального передоручення щодо агентського договору. Вміщені в самій гл. 52 ГК норми, які присвячені змісту агентського договору, можуть істотно доповнюватися положеннями, включеними в гол. 49 і 51 ЦК, якщо тільки вони не суперечать тим, які складають гл. 52 ГК. Як приклад можна вказати на дію правила про делькредере в агентському договорі з непрямим представництвом. Стосовно до агентського договору йдеться про можливість для агента прийняти на себе поруку перед принципалом за виконання третьою особою обов'язків по укладеній цим останнім угоді з агентом (див. п. 1 ст. 993 ЦК). Інший приклад стосується до скоєння агентом угоди з третьою особою вже від імені принципала. Тоді може йти мова про дію п. 2 ст. 973 ГК. Стосовно до агентського договору це означатиме можливість для агента відступити від вказівок принципала у випадках, коли це необхідно в інтересах принципала, притому агент не міг попередньо запитати його на цей рахунок або не отримав відповіді принципала на свій запит. ЦК містить спеціальні норми, що відносяться до покладання сторонами на себе різних обмежень, що мають у кінцевому рахунку метою запобігти можливість виникнення конфлікту інтересів контрагентів при здійсненні агентського договору "*". Обмеження, про які йде мова, можуть ставитися і до однієї, і до іншої сторони договору. Так, щодо принципала мається на увазі обов'язок не укладати аналогічних договорів з іншими агентами, які діють на певній договором території, або утриматися від здійснення на цій території їм самим діяльності, яка аналогічна тій, яка становить предмет агентського договору (п. 1 ст. 1007 ЦК). Така ж за своєю природою обов'язок може накладатися і на агента: не укладати з іншими принципалами аналогічних агентських договорів, якщо тільки такі договори повинні виконуватися на території, яка повністю або частково збігається з передбаченою в них (п. 2 ст. 1007 ЦК). --- "*" Типовий комерційний агентський контракт Міжнародної торгової палати надає сторонам можливість вибрати один з наступних варіантів вирішення відповідного питання: "надавати, виробляти або розміщувати будь-яку продукцію, що конкурує з товарами принципала, протягом усього терміну дії контракту" (1), або "утримуватися від надання чи розміщення неконкурентоспроможних товарів виробника, що є конкурентом принципала, якщо цього вимагає принципал, за умови, що вимоги можуть вважатися розумними, беручи до уваги всі обставини випадку "(2), або" агент вправі надавати, виробляти, розміщувати будь-яку продукцію, що не конкуруючу з товарами принципала за умови, що він заздалегідь інформував останнього про такого роду діяльності; агент звільняється від необхідності такої інформації принципала за умови, якщо 1) характеристики товарів, які агент хоче надавати, і 2) сфера діяльності принципала, на якого агент збирається працювати , не дають підставу вважати, що це зачепить інтереси принципала "(Міжнародне приватне право. Нормативні акти / Упорядник М.К. Сулейменов. Алмата, 1999. С. 149 - 150). Зазначені обмеження є певною мірою традиційними для агентських договорів. Особливість вирішення відповідних питань у ЦК полягає в факультативному характер певних норм (п. 1 і 2 ст. 1007). Це означає, що подібні обов'язки сторін вступають в дію, якщо вони прямо позначені в договорі. Та ж ст. 1007 ЦК, але вже в п. 3, виділила випадок, при якому обмеження договором прав сторони свідомо не допускається. Йдеться про правило, що забороняє включати в агентський договір умови, якими агенту надається право продавати товари, виконувати роботи або надавати послуги виключно певній категорії покупців (замовників) або тільки покупцям (замовникам), які мають місце знаходження або місце проживання на визначеній у договорі території . Подібні умови, що виражають обмеження повноважень агента, що вступають у протиріччя з законом (ГК), визнаються нікчемними. У число обов'язків агента входить надання в ході виконання доручення звітів про свою діяльність принципалу. Стаття 1008 ЦК передбачає, що це має бути зроблено в порядку і в строки, встановлені договором. При відсутності в договорі умови на зазначений рахунок агент вправі, на цей раз вже за власним вибором, представляти звіт (звіти) або по мірі виконання договору, або після закінчення дії договору. Таким чином, при непрямому представництві правило ст. 999 ЦК, в якій передбачено одноразове подання звіту комітенту, на агентський договір з непрямим представництвом не поширюється. Особливо виділена в тій же ст. 1008 ЦК і також у вигляді диспозитивної норми обов'язок агента докладати до звіту необхідні докази зроблених їм за рахунок принципала витрат. У свою чергу, принципал має право заявити заперечення щодо звіту. Для цього йому встановлено певний термін, що становить 30 днів з моменту отримання звіту (якщо в самому договорі не передбачено інше). Протягом зазначеного строку він може повідомляти агенту про наявні у нього заперечення щодо звіту з тим, що неподання у зазначений термін заперечень розглядається як прийняття звіту. До числа норм, що визначають обов'язки принципала, спеціально врегульовані в гол. 52 ГК, належать норми, пов'язані з виплатою агентської винагороди. Закріпивши безумовну необхідність для принципала сплачувати винагороду агенту у встановлених договором розмірі та порядку, ст. 1006 ЦК передбачає способи усунення зазначеного недоліку. При відсутності в договорі вказівки певної або хоча б визначної ціни відносно розміру винагороди вступає в дію п. 3 ст. 424 ГК (застосування ціни, яка при порівнянних обставинах звичайно стягується за аналогічні послуги). Що ж до пробілу, що виражається у відсутності в договорі умови про порядок виплати винагороди, то на цей рахунок є пряма вказівка в самій ст. 1006 ЦК. Мова йде про необхідність виплатити винагороду агенту протягом тижня, що обчислюється з моменту подання агентом звіту за минулий період. Особливий підприємницький характер агентського договору знайшов, зокрема, вираження в тому, що наведена норма вступає в дію, якщо інше не передбачено не тільки договором, а й звичаями ділового обороту. У складі актів, що визначають права і обов'язки спеціальних видів агентів, може бути серед інших зазначений Кодекс торговельного мореплавства. В окремих його статтях виділені обов'язки як морських агентів "*", так і принципала, роль якого виконує в таких випадках судновласник . --- "*" Загальні вказівки на цей рахунок включені в ст. 237 КТМ. Вона передбачає необхідність для морського агента здійснювати діяльність в інтересах судновласника сумлінно, згідно з практикою морського агентування, діяти в межах своїх повноважень, вести облік витрачання коштів, представляти контрагенту-судновласнику звіт в порядку і в строки, передбачені договором морського агентування. У цій же статті міститься деталізація перерахованих обов'язків шляхом вказівки на необхідність для агента виконувати різні формальності, пов'язані з приходом судна в порт, перебуванням судна в порту і його виходом з порту, надавати допомогу капітану судна у встановленні контактів з портовими і місцевою владою, а також в організації постачання судна та його обслуговування в порту, оформляти документи на вантаж, інкасувати суми фрахту та інші належні судновласнику суми за вимогами, що випливають з договору морського перевезення вантажу, оплачувати за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, що підлягають сплаті у зв'язку з перебуванням судна в порту, залучати вантажі для лінійних перевезень, здійснювати збір фрахту і експедирування вантажу, а також здійснювати інші дії в області морського агентування. Стаття 238 КТМ називає в числі обов'язків судновласника надання морському агенту коштів, достатніх для вчинення дій відповідно до договору морського агентування; відшкодування йому зроблених витрат; несення відповідальності за наслідки дій морського агента, скоєних від імені судновласника і в межах своїх повноважень; сплату винагороди у розмірі та в порядку, що встановлені договором морського агентування. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 7. Права та обов'язки сторін " |
||
|
||