| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою. Право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою |
||
|
Основні параметри правового режиму земельних ділянок, що належать особам на праві постійного (безстрокового) користування і право довічного успадкованого володіння, визначаються нормами Цивільного кодексу РФ і Земельного кодексу РФ. Слід мати на увазі, що деякі норми ЦК і ЗК різному визначають окремі риси правового режиму майна, що належить суб'єктам на праві постійного (безстрокового) користування і право довічного успадкованого володіння земельними ділянками. Надалі, надалі до законодавчого усунення розбіжності у змісті аналогічних норм ЦК та ЗК (див., наприклад, ст. 265 ЦК та п. 1 ст. 21 ЗК, ст. 267 ЦК та п. 2 ст. 21 ЗК, п. 1 ст. 268 ЦК та п. 1 ст. 20 ЗК, ст. 270 ЦК та п. 4 ст. 20 ЗК), перевагу при викладі матеріалу, мабуть, треба віддавати нормам Земельного кодексу. Таке рішення грунтується на тому, що обидва закони рівні за юридичною силою. При цьому норми ЗК, що відносяться до досліджуваних відносин, будучи за своєю природою цивільно-правовими, є спеціальними по відношенню до норм ГК, мають загальний характер. Нарешті, не можна не враховувати факту пізнішого за часом прийняття ЗК. 1. Закріплення в законі в якості самостійної різновиду обмежених речових прав права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою (ст. 216 ЦК) забезпечує його власникові володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або муніципальній власності, без встановлення строку (безстроково). Це право користування земельною ділянкою надається юридичним особам на підставі рішення виконавчого органу державної влади або органу місцевого самоврядування, уповноваженого надавати земельні ділянки у таке користування (п. 1 ст. 268 ЦК, ст. 20 і ст . 29 ЗК). Відповідно із зазначеним рішенням проводиться державна реєстрація права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою. Можливі й інші підстави отримання права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою. Так, у разі реорганізації юридичної особи належне йому право постійного користування земельною ділянкою переходить у порядку правонаступництва (п. 3 ст. 268 ЦК). Відповідно до ст. 271 ЦК та п. 1 ст. 35 ЗК при придбанні у власність будівлі, будівлі, споруди, що знаходяться на земельній ділянці, що належить іншій особі, набувач нерухомості має право використання відповідної частини земельної ділянки, зайнятої будівлею, будовою, спорудою та необхідної для їх використання, на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник. Якщо із закону, рішення про надання землі, що знаходиться в державній або муніципальній власності, або з договору не випливає інше, власник будівлі, будівлі або споруди набуває право постійного користування частиною земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно. Спеціальний випадок придбання права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою передбачений в п. 4 ст. 36 ЗК. У ситуації, коли приміщення в будівлі, розташованій на неподільному земельній ділянці, закріплені за кількома казенними підприємствами, державними або муніципальними установами, ділянку на підставі рішення його власника надається в постійне (безстрокове) користування одному з цих юридичних осіб, а решта мають право обмеженого користування земельною ділянкою (сервітутом) для здійснення своїх прав на закріплені за ними приміщення. Суб'єктами права постійного (безстрокового) користування є громадяни та юридичні особи. Після введення в дію Земельного кодексу РФ в постійне (безстрокове) користування земельні ділянки можуть надаватися тільки обмеженому колу юридичних осіб: державним і муніципальним установам, федеральним казенним підприємствам, а також органам державної влади та органам місцевого самоврядування . Громадянам з цього моменту земельні ділянки в постійне (безстрокове) користування не надаються. Разом з тим виникло у громадян і юридичних осіб до введення в дію ЗК право постійного (безстрокового) користування земельними ділянками зберігається. При цьому за громадянами закріплено право придбати безоплатно належать їм на праві постійного (безстрокового) користування земельні ділянки у власність (п. 5 ст. 20 ЗК). Основні межі змісту права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою визначені у ст. ст. 269 - 271 ЦК, п. 4 ст. 20, ст. ст. 40 - 42 ЗК. Володар права постійного користування земельною ділянкою здійснює володіння і користування цією ділянкою в межах, встановлених законом, іншими правовими актами та актом про надання ділянки у користування. Якщо інше не передбачено законом, він має право: самостійно використовувати ділянку в цілях, для яких він наданий; використовувати для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, ліс, рослини та відокремлені водні об'єкти; зводити житлові, виробничі та інші будівлі і споруди, які стають його власністю; проводити зрошувальні, осушувальні та інші меліоративні роботи, будувати ставки та т.п. Відповідно до п. 4 ст. 274 ГК суб'єкт права постійного користування може вимагати від власника сусідньої ділянки встановлення сервітуту в своїх інтересах. Специфіка об'єкта речового права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою вимагає встановлення широкого кола обов'язків, які суб'єкт цього речового права має дотримуватися при здійсненні правомочностей щодо володіння і користування земельною ділянкою. Він зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, способами, які не завдають шкоди навколишньому середовищу і землі як природного об'єкту; здійснювати заходи щодо використання та охорони земель, дотримуватися порядку користування лісами, водними та іншими природними об'єктами; не порушувати прав власників сусідніх ділянок; здійснювати будівництво та утримання будівель і споруд на ділянці відповідно до містобудівних, екологічними, санітарно-гігієнічних, протипожежних й інших установлених правилами. Що стосується розпорядження земельними ділянками, що перебувають у постійному користуванні, то можливості володарів такого права незначні. Загальне правило сформульовано в п. 3 ст. 264 ЦК: власник земельної ділянки, що не є власником, не має права розпоряджатися цією ділянкою, якщо інше не передбачено законом або договором. Нині, з моменту введення в дію Земельного кодексу, всупереч правилу, встановленому в ст. 270 ГК, володарі права постійного (безстрокового) користування земельними ділянками позбавлені можливості здійснювати операції, прямо спрямовані на розпорядження цими ділянками. Однак, відчужуючи право власності на будівлю, будівля, споруда, що знаходиться на його земельній ділянці, суб'єкт права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою відповідно до п. 2 ст. 271 ЦК та п. 1 ст. 35 ЗК передає набувачеві право на використання відповідної частини земельної ділянки, зайнятої будівлею, будовою, спорудою та необхідної для їх використання, на тих же умовах і в тому ж обсязі, що і колишній їх власник. Вказана обставина свідчить про можливість суб'єкта права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою через угоду (наприклад, купівлі-продажу будівлі) побічно розпорядитися і частиною належної йому земельної ділянки. Підстави припинення права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою можна розбити на дві групи: 1) добровільне припинення права постійного користування земельною ділянкою з волі його суб'єкта, 2) примусове припинення права постійного користування земельною ділянкою. Всі випадки припинення права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою передбачені законом. У добровільному порядку право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою припиняється, по-перше, при відмові землекористувача від належного йому права на земельну ділянку і, по-друге, при вираженні громадянином, що володіє земельною ділянкою на праві постійного користування, бажання придбати його у власність (п. 5 ст. 20, п. 1 ст. 45 ЗК). Оскільки відмова громадян і юридичних осіб від належних їм прав на земельні ділянки не тягне за собою припинення їх основних обов'язків щодо використання земельних ділянок (п. 2 ст. 43 ЗК), часом припинення постійного (безстрокового) користування, мабуть, слід вважати не дату подання заяви про відмову від прав на ділянку, а момент прийняття рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування про згоду прийняти таку відмову і надходження земельної ділянки в розпорядження відповідного органу (ст. 53 ЗК). Що стосується бажання громадянина - власника права постійного користування земельною ділянкою придбати його у власність, то задоволення його прохання рішенням відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке приймається в спрощеному порядку (п. 3 ст. 28 ЗК), є одночасно юридичним фактом, який припиняє право постійного користування земельною ділянкою та підставою виникнення у громадянина права власності на дану ділянку. У переліку обставин, достатніх для примусового припинення права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою, називаються: використання земельних ділянок не за призначенням; неусунення здійснених навмисно наступних земельних правопорушень: отруєння, забруднення, псування або знищення родючого шару грунту; систематичне невиконання обов'язкових заходів щодо поліпшення земель, їх охорони та щодо запобігання процесів, погіршують стан грунтів; систематична несплата земельних податків; невикористання у випадках, передбачених цивільним законодавством, земельної ділянки, призначеної для сільськогосподарського виробництва або житлового чи іншого будівництва, у зазначених цілях протягом трьох років, якщо триваліший строк не встановлений федеральним законом (пп. 3, 4 п. 2 ст. 45 ЗК). Умови та порядок примусового припинення права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою визначає ст. 54 ЗК. Серед підстав припинення права постійного (безстрокового) користування земельними ділянками закон (ст. 283 ЦК, пп. 5 п. 2 ст. 45 ЗК) передбачає можливість вилучення земельної ділянки для державних і муніципальних потреб. Припинення права постійного користування в цих випадках здійснюється шляхом викупу земельної ділянки за правилами, встановленими для припинення права власності на земельну ділянку. Примусове припинення права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою можливо також при реквізиції ділянки (пп. 6 п. 2 ст. 45, ст. 51 ЗК). 2. Речове право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою забезпечує його власникові володіння і користування ділянкою, що передаються у спадщину (ст. 266 ЦК, ст. 21 ЗК). Земельні ділянки на праві довічного успадкованого володіння надавалися громадянам безоплатно із земель, що перебувають у державній або муніципальній власності, у вигляді присадибних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, створення селянського (фермерського) господарства і т.п. Земельний кодекс 2001 р., зберігаючи за землевласниками наявне у них право довічного успадкованого володіння земельними ділянками, разом з тим встановив, що надалі після введення в дію Кодексу надання громадянам земельних ділянок на праві довічного успадкованого володіння НЕ допускається. Громадяни, які мають земельні ділянки в довічному успадковане володінні, отримали право придбати їх одноразово безкоштовно у власність. Останнє дозволяє припустити, що сфера застосування відносин довічного успадкованого володіння земельними ділянками буде неухильно звужуватися. Суб'єктами права довічного успадкованого володіння земельними ділянками є тільки громадяни. Це зумовлюється самою природою даного права: перехід права на майно у спадок можливий лише після смерті громадянина (фізичної особи). Основними правомочностями, визначальними зміст права довічного успадкованого володіння, є володіння і користування земельною ділянкою, які передаються у спадок. Реалізуючи їх, власник ділянки (якщо із закону та інших нормативних актів не випливає інше) має право зводити на ділянці будівлі, споруди та створювати інше нерухоме майно, набуваючи на нього право власності (ст. 266 ЦК), а також здійснювати інші дії і забезпечити виконання обов'язків, які зумовлюються природою даного обмеженого речового права. Зміст цих прав і обов'язків багато в чому збігається з викладеним вище відносно права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою (див. п. 1 даного параграфа). Правомочність розпорядження землевласника обмежено можливістю передавати ділянку іншим особам лише в оренду або у безоплатне термінове користування. Продаж, застава та інші угоди, які можуть спричинити відчуження земельної ділянки, не допускаються (ст. 267 ЦК). Проте суб'єкт права довічного успадкованого володіння має право розпорядитися земельною ділянкою, склавши відповідно до загальних правил спадкування заповіт, в якому визначається доля земельної ділянки на випадок смерті особи. Земельним кодексом, цивільно-правові норми якого є спеціальними по відношенню до ГК, ще більш звужуються можливості землевласника за розпорядженням земельною ділянкою. Згідно п. 2 ст. 21 ЗК розпорядження земельною ділянкою, що перебуває на праві довічного успадкованого володіння, не допускається, за винятком переходу прав на земельну ділянку у спадок. Але в ст. 22 ЗК допускається спеціальний випадок оренди земельної ділянки, що перебуває в довічному успадковане володінні. Якщо земельна ділянка перейшла у спадок до неповнолітній особі, його законний представник має право передати ділянку в оренду на строк до досягнення спадкоємцем повноліття (п. 10 ст. 22). Право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою припиняється з тих самих підстав, які охарактеризовані в п. 1 даного параграфа стосовно праву постійного користування земельною ділянкою. Додатково слід сказати лише про припинення цього права в разі відсутності спадкоємців у померлого власника земельної ділянки або їх відмови від спадщини. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Право постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою. Право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою " |
||
|
||