| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. сервітутного права |
||
|
Сервітути, або сервітутні права (від лат. servitus - рабство, сервітут), що виділяються законом як різновиду обмежених речових прав (ст. ст. 216, 274 - 277 ЦК, ст. 23 ЗК), являють собою права, що закріплюють за громадянами і юридичними особами можливість користування в обмеженому обсязі чужим нерухомим майном. За російським законодавством предметом сервітутів можуть бути земельні ділянки , водні шляхи для поромів, човнів та інших маломірних плавальних засобів, будівлі, споруди та інше нерухоме майно, обмежене користування яким необхідно для повноцінного здійснення своїх прав власником іншої нерухомості. У всіх випадках закон називає предметом сервітуту тільки нерухоме майно. Так звані особисті сервітути, тобто орієнтовані на конкретну особистість, а не на майно, в законі не згадуються "*". --- --- "*" Є й інший погляд. Див: Цивільне право / Под ред. А. П. Сергєєва та Ю. К. Толстого. Т. I. М., 2001. С. 455. При встановленні сервітуту відбувається обтяження майна власника, бо земельною ділянкою, будівлею, спорудою або іншим нерухомим майном власника отримує право користуватися володар сервітуту. Однак це не позбавляє власника прав щодо володіння, користування і розпорядження цим майном. сервітутного права, як і іншим речовим правам, притаманне право слідування, тобто вони зберігаються за володарем сервітуту при переході права на нерухоме майно, обтяжене сервітутом, до іншої особи (п. 1 ст. 275 ЦК). У разі порушення сервітутних прав вони захищаються способами, характерними для захисту речових прав (негаторний позов та ін.) Суб'єктами сервітутних правовідносин можуть бути громадяни і юридичні особи. При цьому відповідно до ст. 274 ГК суб'єкти обтяжувати нерухомого майна у всіх випадках є його власниками. Що ж стосується осіб, в інтересах яких встановлюються сервітути, то вони можуть бути як власниками земельних ділянок, так і власниками права довічного успадкованого володіння або права постійного користування земельними ділянками. Оскільки інших винятків ЦК не передбачає, видається сумнівною правомірність (за ознакою невідповідності ГК - п. 2 ст. 3 ЦК) норми 43 ВК, що допускає обтяження приватним водним сервітутом водних об'єктів не тільки власників, але і об'єктів, що належать особам на праві довгострокового або короткострокового користування. У цивільному законодавстві проводиться розподіл сервітутів на публічні та приватні . Публічні сервітути встановлюються законом або іншими нормативними актами в інтересах всіх осіб (без будь-якої конкретизації), дозволяючи їм користування в певних межах конкретними видами об'єктів державної або муніципальної власності. Публічні сервітути встановлюються як для задоволення потреб користувачів сервітутів, так і для забезпечення інтересів держави, муніципальних утворень, що використовують дану правову форму з метою реалізації своїх функцій (п. 2 ст. 23 ЗК). Наприклад, в силу публічного водного сервітуту, встановленого ст. 43 ВК, кожен може користуватися водними об'єктами загального користування й іншими водними об'єктами, якщо інше не передбачено законодавством. Десять різновидів публічних сервітутів передбачає ЗК "*". --- --- "*" У юридичній літературі висловлено інша думка про юридичну природу цих прав. Так, Е.А. Суханов заперечує існування публічних сервітутів, вважаючи, що законом в даних випадках визначаються лише "межі прав публічних або приватних власників відповідних недвижимостей" (Цивільне право / Под ред. Е.А. Суханова. Т. 1. С. 594). За загальним правилом, приватні сервітути встановлюються за угодою між власником нерухомого майна, інтереси якого не можуть бути забезпечені без встановлення сервітуту, і власником сусідньої ділянки, будівлі або іншого нерухомого майна, яке має бути обтяжене сервітутом. Сторони домовляються про встановлення і умовах сервітуту . Зокрема, власник нерухомого майна, обтяженого сервітутом, має право, якщо інше не передбачено федеральними законами, вимагати від особи, в інтересах якої встановлено сервітут, розмірну плату за користування цим майном (п. 5 ст. 274 ЦК, п. 6 ст. 23 ЗК). При недосягненні угоди про встановлення або умовах сервітуту спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту. Договір про встановлення сервітуту, а також сам сервітут як речове право підлягають державній реєстрації. У випадках, передбачених законом, приватний сервітут може виникнути без спеціальної угоди сторін. Досить настання визначених у законі інших юридичних фактів. Так, якщо при продажу земельної ділянки, на якій знаходиться будівля або інша нерухомість, що належить продавцеві, а умови користування відповідною частиною земельної ділянки, яка обслуговує цю нерухомість, в договорі купівлі-продажу не визначені, у продавця виникає право обмеженого користування (сервітут) тією частиною земельної ділянки, яка зайнята нерухомістю і необхідна для її використання у відповідності з призначенням (ч. 2 ст . 553 ЦК). Конкретні різновиди сервітутів відповідно до закону можуть встановлюватись для забезпечення проходу та проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, розміщення на земельній ділянці межових і геодезичних знаків та під'їздів до них, забору води та водопою, прогону худоби через земельну ділянку, косовиці або пасіння худоби, вільного доступу до прибережної смуги та ін (ст. 274 ЦК, п. 3 ст. 23 ЗК). Стосовно до будівель, споруд та іншого нерухомого майна (крім земельних ділянок) види сервітутів в законі не конкретизуються (ст. 277 ЦК). Такими можуть бути, наприклад, право зміцнити балку при будівництві будинку на стіні сусіднього будинку, якщо це не завдасть шкоди останньому, а зведення будинку неможливо без такого технічного рішення; право власника малоповерхового будинку, оточеного високими будинками, встановити телевізійну антену на одному з них, оскільки без цього неможливо забезпечити прийом телепередачі. За тривалістю існування розрізняють сервітути термінові і постійні (безстрокові). Відповідно до закону (п. 2 ст. 275 ЦК) сервітути не можуть бути предметом купівлі-продажу, застави та не можуть передаватися іншим способом особам, які не є власниками нерухомого майна, для забезпечення використання якого встановлений сервітут. Це не означає абсолютної неможливості передачі сервітуту іншій особі. Вона можлива, наприклад, при відкритті спадщини. До спадкоємця в порядку універсального правонаступництва переходить не тільки право власності на майно, обслуживаемое сервітутом, але і відповідне сервітутне право. Підстави припинення сервітутних прав поділяються на дві групи залежно від виду сервітутів. Публічний сервітут може бути припинений у разі відсутності суспільних потреб, для яких він був встановлений, шляхом прийняття акта про скасування сервітуту (ст. 48 ЗК). Відносно приватних сервітутів ЦК встановлює два випадки їх припинення на вимогу обтяженого сервітутом нерухомого майна. Перший передбачає припинення сервітуту зважаючи відпадання підстав, за якими він був встановлений. Другий закріплює право особи, яка має майном, обтяженим сервітутом, вимагати по суду його припинення в разі, коли воно не може використовувати це майно відповідно до його призначення (ст. 276 ЦК). Крім того, враховуючи природу сервітутного права, слід визнати, що його припинення можливе внаслідок відмови від нього володаря сервітуту; у зв'язку із загибеллю майна, яке було предметом сервітуту; за згодою сторін, а також у разі відчуження нерухомого майна, обтяженого сервітутом, у власність володаря сервітуту. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. сервітутні права " |
||
|
||