| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Правова природа розрахункових операцій |
||
|
--- (1) Наприклад, Л.Г. Єфімова вважає, що "при розрахунках платіжними дорученнями двосторонніми розрахунковими операціями є: договір платника з обслуговуючим його банком про здійснення кредитового переказу коштів і договір банку платника з банком-посередником про здійснення кредитового переказу коштів. При розрахунках у порядку інкасо двосторонніми розрахунковими операціями є: договір між одержувачем платежу і банком емітентом про одержання (инкассировании) належних одержувачу платежу коштів; договір між банком-емітентом і виконуючим банком про одержання (инкассировании) належних одержувачу платежу коштів; договір між виконуючим банком і банком-посередником (ЦБ РФ) про переведення інкасованих сум . При розрахунках у порядку непокритого, непідтвердженого акредитива двосторонніми угодами є: договір між платником (приказодателем) і банком-емітентом про виставлення акредитива, договір між банком-емітентом і виконуючим банком про обслуговування виставленого акредитива, договір між банком-емітентом і одержувачем платежу (бенефіціаром) про здійснення платежу, акцепту або обліку переказного векселя проти відповідних документів "(див.: Єфімова Л.Г. Указ. соч. С. 323). (2) Див: Єфімова Л.Г. Указ. соч. С. 374, 377 - 378, 436. (3) Див: Новосьолова Л.А. Проблеми цивільно-правового регулювання розрахункових відносин: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. С. 23. При такому підході будь рядова операція за безготівковими розрахунками (з перерахування або отримання банком коштів за дорученням клієнта) виглядає як нагромадження різних договорів і односторонніх угод, що укладаються (скоєних) учасниками розрахунків, а дії банків і інших учасників розрахункових правовідносин, що становлять предмет договору банківського рахунку (п. 1 ст. 845 ЦК), одночасно виступають в якості самостійних договорів (новації, доручення, комісії, передоручення тощо), що укладаються учасниками розрахункових правовідносин. Така кваліфікація розрахункових операцій являє собою штучне розчленування дій банку, що обслуговує власника рахунку, і залучених ним до виконання доручення клієнта інших банків на цілий ряд самостійних договорів і односторонніх угод, що ніяк не випливає з чинного законодавства. Реалізація такого підходу призведе до складнощів у правовому регулюванні єдиних розрахункових правовідносин: адже до них доведеться застосовувати різноманітні правила про різних цивільно-правових договорах (хоча в гол. 46 ЦК немає і натяку на таку можливість). Слід враховувати, що вітчизняне законодавство (на відміну, наприклад, від німецького) не містить і норм про спеціальні договорах, опосредствующих розрахункові правовідносини (1). --- (1) Л.А. Новосьолова вважає, що гол. 46 ЦК як раз і містить норми про різних розрахункових операціях, що, на її думку, свідчить про їх визнання "самостійними договірними типами" (див.: Новосьолова Л.А. Проблеми цивільно-правового регулювання розрахункових відносин. Автореф. Дис ... . д-ра юрид. наук. С. 24). Обов'язки банку з виконання розпоряджень клієнта (власника рахунку) про перерахування грошових коштів з рахунку та проведення інших операцій за рахунком (включаючи і розрахунки за інкасо) складають зміст його зобов'язання за договором банківського рахунку. Право банку, що прийняв розпорядження від власника рахунку, залучати інші банки для виконання відповідних банківських операцій (і відповідно обов'язок останніх брати участь у таких банківських операціях) встановлена безпосередньо законом (наприклад, п. 2 ст. 865 ЦК), а не випливає з якогось договору, укладається між банками (як це має місце по німецькому законодавству). Тому дії банків з перерахування грошових коштів з рахунку, отримання їх на рахунок та проведення інших банківських операцій в дійсності являють собою виконання їх зобов'язань, що випливають з договорів банківського рахунку, у тому числі шляхом покладання банком, який прийняв доручення від свого клієнта, виконання зазначеного зобов'язання на інші банки, залучені до проведення відповідної банківської операції, тобто на треті особи (п. 1 ст. 313 ЦК). Іноді розрахункові зобов'язання відносять до якихось складовим зобов'язаннями, які виникають одночасно з декількох підстав (їх сукупності), оскільки такі зобов'язання з'являються як на підставі договору банківського рахунку, так і на підставі розрахункових операцій, у тому числі двосторонніх , що є угодами особливого роду, що не відносяться до договорів (1). Оскільки, на думку автора цієї концепції, кожна з розрахункових операцій формує лише певну частину складного зобов'язання і всяка наступна угода служить необхідним продовженням попередньої, виходить, що зобов'язання банку щодо здійснення банківського переказу, наприклад на основі платіжного доручення, виникає не з договору банківського рахунку, а з двосторонньої угоди за поданням клієнтом банку платіжного доручення останньому і його прийняттю банком. --- (1) Див: Пугинський Б.І. Складові зобов'язання в цивільному праві / / Вісник Московського університету. Серія 11. Право. 2003. N 6. С. 30, 45. Але тоді в разі неприйняття зазначеного платіжного доручення банком розрахункове зобов'язання (у відповідній частині його складу) не може вважатися виникли і буде існувати лише в частині деяких організаційних умов, що містяться в договорі банківського рахунку. Як відомо, по які виниклому зобов'язанням не може застосовуватися і відповідальність за його невиконання. Проте відповідно до ст. 856 ЦК у разі невиконання вказівок клієнта за договором банківського рахунку про перерахування грошових коштів з рахунку банк несе відповідальність у вигляді неустойки за невиконання свого зобов'язання, що випливає з договору банківського рахунку, а зовсім не за ухилення від укладення розрахункової операції особливого роду, що не относимой до договорів і виконує роль підстави виникнення складеного зобов'язання за розрахунками. Таким чином, саме зобов'язання сторін, що випливають з договору банківського рахунку, включають в свій зміст право власника рахунку давати банку розпорядження про перерахування (отриманні) грошових коштів з рахунку (на рахунок) і про проведення інших операцій за рахунком, а також обов'язок банку виконувати такі розпорядження (п. 1 ст. 845 ЦК). Банк, який одержав розпорядження клієнта (власника рахунку), має право покласти виконання свого зобов'язання на інші банки (п. 1 ст. 313 ЦК) шляхом їх залучення до проведення відповідної банківської операції (п. 2 ст. 865, п. 1 ст. 867, п. 2 ст. 874 ЦК). Що ж стосується власне розрахункових операцій, то вони являють собою дії банку по виконанню зобов'язання, що випливає з договору банківського рахунку, у тому числі і при покладанні зазначеного виконання на залучені банки (1). --- (1) По суті, мова йде про чергове варіанті запозичених з німецького права розпорядчих угод по виконанню зобов'язання. Тому їх використання в нашому правопорядок викликає ті ж заперечення, що і пропозиції про запозичення з німецького права речового договору - типовою розпорядчої угоди (див. п. 1 § 1 гл. Т. III цього підручника). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Правова природа розрахункових операцій " |
||
|
||