| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Підприємство |
||
|
1. Виступаючі в господарському обороті як самостійних суб'єктів права одноосібні або колективні комерсанти здійснюють підприємницьку діяльність (або торговий промисел) через одне або декілька виробничих та / або комерційних підприємств у вигляді заводів, фабрик, торговельних закладів, складів і т. д. Слід, однак, мати на увазі, що термін «підприємство» (entreprise, Unternehmen, entreprise) використовується на практиці і в доктрині в різному розумінні. В одних випадках він застосовується 111 як синонім суспільства або компанії, тобто служить визначенням учасника господарського життя. У такому значенні його можна зустріти в національних законодавствах, в першу чергу в адміністративному, фінансовому та соціальному або трудовому, а також у міжнародних економічних угодах, наприклад, у законодавстві Європейського економічного співтовариства. В інших випадках під підприємством розуміється певний виробничо-господарський комплекс як єдність матеріальних і людських елементів, певним чином організованих для досягнення господарських цілей, тобто виробництва товарів та / або надання послуг. У цьому зв'язку характеристика підприємства нерідко супроводжується виділенням окремих його конститутивних елементів, а саме майнового комплексу та людського складу, що включає керівників виробництва (чи менеджерів) і персонал робочих і службовців. При аналізі підприємства як певної господарської одиниці в літературі даються різні економічні і юридичні оцінки, що відображають неоднакові погляди на правову природу підприємства. З точки зору чинного законодавства не викликає сумнівів оцінка підприємства як майна, об'єкта господарської діяльності комерсанта. Що стосується визнання підприємства як суб'єкта господарської діяльності, тобто його самостійної правосуб'єктності, то при визначенні правового статусу підприємства як функціонуючої організаційно-господарської одиниці, учасника обороту висуваються на практиці і в доктрині різні концепції. У теоретичному плані ця проблема є дискусійною. У нормативному порядку, тобто формально-юридично, за підприємством не визнається характер автономного в господарському і правовому відношенні освіти, який володіє правами юридичної особи. Підприємство не вважається суб'єктом права, які мають відокремлене майно, свій актив і пасив і виступаючим самостійно в господарському обороті як юридична особа. Чинне законодавство відображає розроблену німецькою правовою доктриною концепцію, що отримала-широке визнання і поширення на практиці і в літературі різних країн, згідно з якою підприємство представляє собою певний майновий комплекс, що є в якості такого тільки об'єктом права (Unternehmen als Rechtsobj [ekt). Це майно, будучи засобом промисловій діяльності і об'єктом права, належить підприємцю, індивідуальному або об'єднаному з іншими підприємцями в торговельне товариство, що й виступають суб'єктом права на підприємство. Доктрина і практика виділяють окремі елементи майнового комплексу підприємства - матеріальні та нематеріальні. Сенс такого виділення визначається трьома причинами. По-перше, для цих елементів як неоднакових за природою об'єктів 112 діє різний правовий режим експлуатації. По-друге, дані елементи захищаються підприємцями різними правовими способами: власницькими і зобов'язальними позовами, позовами про недобросовісну конкуренцію, позовами про контрафакції і т. д. По-третє, при відчуженні підприємства зазначені елементи майна підлягають самостійної, диференційованої вартісній оцінці і підпорядковані за законом неоднакового порядку переходу до нового власника. Під матеріальними, речовими елементами майнового комплексу мають на увазі наступні матеріально-грошові елементи: торговий заклад або приміщення, тобто фабрику, завод, магазин, конторське приміщення і т. д.; машини та обладнання; товари у вигляді готових виробів, напівфабрикатів, сировини, палива і т. д.; готівкові грошові кошти, тобто касову готівку. Важливою частиною становить підприємство майнового комплексу визнаються нематеріальні елементи. Під ними мається на увазі в першу чергу сукупність майнових прав і обов'язків. До них відносять права та обов'язки з укладених договорів різного господарського змісту, в тому числі грошові вимоги і борги за позиками і кредитами. Нематеріальними елементами вважаються також виняткові права на об'єкти промислової власності та авторські права. Як об'єктів промислових прав як елементів майнового комплексу розглядаються винаходи, «ноу-хау», товарні знаки і промислові зразки і, нарешті, відмітні знаки підприємства - фірма і вивіска. Особливими нематеріальними елементами підприємства визнаються фактичне його становище на ринку, що склалися ділові зв'язки і набута репутація, складові «шанси» підприємства, які знаходять своє вираження в клієнтурі і можливостях здійснення інших ринкових зв'язків. Такого роду нематеріальні. Елементи отримали у французькій літературі найменування achallandage, а в англійській - goodwill. Зазначений комплекс майнових і немайнових елементів не є універсальним для характеристики підприємства у всіх країнах. У різних національних системах права закон і практика включають до складу підприємства неоднаковий комплекс конкретних елементів. У першу чергу це стосується оцінки прав і обов'язків з укладених договорів. Особливо суттєве значення мають такі розбіжності при вирішенні питань правонаступництва, і перш за все при переході підприємства в руки іншого власника на підставі укладених товариствами та компаніями договорів про купівлю-продаж підприємств. 2. Розглядаючи підприємство як майновий комплекс, законодавець і суди визнають за ним як за об'єктом права дві особливості. Перша особливість полягає в тому, що підприємство розглядається як певним чином відокремлений в господарському 113 обороті майно комерсанта, що виділяється з решти його майна. Майновий комплекс підприємства служить самостійним об'єктом управління і використання з боку керівників підприємства і персоналу, а також основою відносно автономної, самостійної діяльності підприємства в системі ринкових зв'язків. Керівники підприємства, що діють в якості представників підприємця, тобто комерсанта, вступають на ринку в цивільні угоди та інші правовідносини від імені комерсанта. Такі юридичні акти не створюють для підприємства власні права та обов'язки, його актив і пасив: права і обов'язки виникають для комерсанта, який стає кредитором або боржником за угодами, укладеними керівниками підприємства. Друга особливість зводиться до того, що майно підприємства як об'єкта права власності і скоєних з ним господарських операцій розглядається як єдине ціле, тобто майновий комплекс в сукупності складових його елементів, матеріальних і нематеріальних. Такий підхід знаходить своє юридичне вираження насамперед у тому, що підприємство визнається в законі і судовій практиці єдиним об'єктом укладаються з приводу нього угод - купівлі-продажу, застави та оренди. Ці угоди не мають своїм предметом окремі майнові елементи, а поширюються в принципі на підприємство як цілісний об'єкт. Але це не виключає того, що конкретний перелік таких елементів, наприклад при продажу підприємства, визначається неоднаково в праві різних країн. Зважаючи на важливість даної проблеми для господарської практики вона регулюється спеціальними нормами, що мають діапозитивних характер: у Франції - законами від 17 березня 1909 р., 25 липня 1935 і 20 березня 1956; в ФРН-§ 25 і 26 ГТУ; в США - ст. 6-102 ЕТК; в Англії - судовими прецедентами. За французьким законом до складу відчужуваного підприємства входять всі елементи майна, за винятком нерухомості, а також боргів і вимог до третіх осіб. Покупець не стає ні боржником, ні кредитором за операціями продавця, якщо тільки це спеціально не обумовлено в контракті. Навпаки, по праву ФРН (§ 25 ГТУ) виникають у процесі діяльності підприємства борги і вимоги пов'язані з ним як таким і переходять до нового власника: у разі продажу підприємства разом з фірмою покупець відповідає за всіма зобов'язаннями колишнього власника, що випливають з ведення підприємства; до нього переходять також вимоги до боржників. На такій же позиції стоїть і Зобов'язальний закон Швейцарії (ст. 181): особа, яка приймає у власність підприємство з усім активом і пасивом, є зобов'язаним перед кредиторами по всіх пов'язаною з підприємством боргами. Відоме праву США (ст. 6-102 ЄТК) так зване «комп- 114 Лексне відчуження» підприємства означає передачу у власність покупця тільки матеріалів, обладнання та товарів, тоді як передача всіх нематеріальних елементів підлягає спеціальному врегулюванню в договорі. Зокрема, перехід до покупця боргових зобов'язань і вимог до третіх осіб повинен бути спеціально врегульовано в договірному порядку. По всім системам права підприємство як єдине ціле може стати також об'єктом застави при отриманні підприємцем кредиту під заставу або бути здано в оренду. 3. У сучасній доктрині робляться спроби довести необхідність визнання - з точки зору потреб обороту - підприємства як суб'єкта права, зокрема в законодавчому порядку. При цьому прихильники даної концепції відзначають, що при кваліфікації підприємства як суб'єкта права слід мати на увазі той факт, що вже в сучасній юридичній ситуації підприємства володіють принаймні деякими елементами статусу юридичної особи. У ряді випадків законодавець виходить з визнання діяльності підприємства в цивільному обороті як юридично автономного господарського утворення, наділяючи його деякими елементами правосуб'єктності. Це проявляється в юридичному закріпленні ряду моментів, які характеризують становище підприємства як суб'єкта цивільних відносин. До них відносяться наступні. Підприємство може мати своє власне фірмове найменування і реєструється в торговому реєстрі як самостійний господарюючого суб'єкта або філії іншого підприємства того ж комерсанта. На підприємстві організується власне рахівництво (отражаемое в окремих книгах, які ведуться від імені підприємства) і складається власний баланс. Якщо підприємцем є індивідуальний комерсант, рахівництво і баланс не зачіпають особистого майна підприємця. Але якщо їм виступає колективний комерсант, ці поняття все ж змішуються: рахівництво і баланс підприємства є одночасно такими і для підприємця, щоб з точки зору податкового оподаткування не було різниці між підприємцем і його підприємствами. Нарешті, комерсант може запозичити фінансові кошти у підприємства, що проводиться по торговим книгам як його обов'язок. Проте чинне законодавство і судова практика не визнають за підприємством, як було зазначено, самостійну правосуб'єктність і повну відособленість стосовно іншого майну комерсанта. Це чітко проявляється в ряді моментів. Практично важливим є регулювання відповідальності. У кінцевому рахунку комерсант повністю відповідає за борги і стає кредитором за зобов'язаннями, які виникають в особі підприємства. Комерсант відповідає перед своїми кредиторами всім 115 своїм майном, тобто для задоволення вимог його кредиторів повністю використовується при необхідності майно всіх підприємств, у тому числі і не вступали в договірні відносини, за якими виникли зобов'язальні вимоги. Зокрема, при оголошенні неспроможності комерсанта все його майно, наявне на підприємствах, йде в погашення боргових зобов'язань. З іншого боку, кредитори підприємства має право звернути стягнення за зобов'язаннями, взятими даним підприємством, не тільки на його «власне» майно, а й на все майно комерсанта в цілому, тобто і на майно інших його підприємств. При цьому кредитори по операціях підприємства не мають переваг по відношенню до інших кредиторам комерсанта. Що стосується боргових вимог підприємства з укладених операцій, то комерсант стає кредитором за зобов'язаннями третіх осіб, узятим перед його підприємством. Проблема юридичного визнання підприємства суб'єктом права гостро обговорюється в літературі, і висунуті в цьому зв'язку різні концепції відбивають «соціальне замовлення» з боку виробничих товариств або компаній, з одного боку, і банків - з іншого. Виробничі фірми прагнуть обмежити свою відповідальність за зобов'язаннями, які виникають при експлуатації підприємства, тільки активом даного підприємства, але не всім своїм майном, що входять до складу та інших підприємств. І таким інтересам повністю відповідає визнання підприємства як юридичної особи. Визнання законом деякої відокремленості майнового комплексу підприємства і наявність у нього деяких рис, властивих суб'єктам права, служать в юридичній літературі підставою для висновків і пропозицій про те, що підприємство має визнаватися - особливо з точки зору перспектив визнання його статусу - як господарської організації, наділеної правами юридичної особи, тобто суб'єктом права. Таким пропозиціям відповідає трактування підприємства як «юридичної сукупності» елементів, характерних для юридичної особи. Інтересам же банків цілком відповідає сучасне регулювання правового становища підприємства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Підприємство" |
||
|
||