| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
10. Претензії і позови, що випливають з перевезення вантажів |
||
|
Якщо претензія відхилялася або відповідь не була отримана у встановлений термін, заявнику надавалося на пред'явлення позову два місяці з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення перевізником позовів, що випливають з перевезення, до відправників, одержувачів або до пасажирів встановлювався шестимісячний термін. Строки позовної давності та порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлювалися транспортними статутами (кодексами) або міжнародними угодами. Пізніше норми цієї статті Основ були перенесені в цивільні кодекси союзних республік (у ЦК РРФСР - ст. 384), а також у нові редакції транспортних статутів і кодексів, де вони піддалися певної конкретизації. Таким чином, був створений єдиний порядок пред'явлення претензій і позовів, що випливають з усіх видів перевезень вантажів, пасажирів та багажу. У транспортних статутах і кодексах деталізація і конкретизація ст. 76 Основ цивільного законодавства здійснювалися в наступних напрямках: визначалися особи, які мали право пред'являти претензії транспортним організаціям залежно від допущених ними порушень; встановлювалося, до яких конкретно органам транспорту повинна пред'являтися претензія, що містить ті чи інші вимоги; вказувалися документи, які повинні були додаватися до відповідних претензіями; визначалися порядок і терміни пред'явлення претензій та позовів самими транспортними організаціями до інших учасників відносин з перевезення. Слід зазначити, що навіть з урахуванням що мала місце деталізації та конкретизації претензійно-позовної порядку стосовно окремих видів транспорту він виглядав досить одноманітно, що полегшує нам його аналіз. Основні параметри зазначеного претензійно-позовної порядку виглядали таким чином. Право на пред'явлення до перевізника претензій та у відповідних випадках позовів при втраті вантажу мали: вантажоодержувач за умови подання вантажної квитанції (вантажної накладної) з відміткою станції (порту, пристані, аеропорту) призначення про неприбуття вантажу або документа про оплату вартості вантажу і довідки перевізника про відправлення вантажу з відміткою станції (порту, пристані, аеропорту) про неприбуття вантажу; вантажовідправник - за умови подання вантажної квитанції (виданої йому накладної). На морському транспорті таким правом були наділені одержувач або відправник вантажу за умови представлення коносамента. У разі недостачі, псування або пошкодження вантажу претензія і позов до перевізника могли бути пред'явлені одержувачем вантажу за умови подання накладної (коносамента) і комерційного акта. Претензії і позови про відповідальність перевізника за прострочення у доставці вантажу або затримку його видачі могли бути пред'явлені одержувачем за умови подання накладної (коносамента). Претензії і позови, що стосуються переборовши провізних платежів за перевезення вантажів (на морському та внутренневодном транспорті) вправі були пред'явити відправник або одержувач, які представили накладну (коносамент) "*". --- "*" Див: ст. 169 УЖД, ст. 219 УВВТ, ст. 108 ВК СРСР, ст. 296 КТМ СРСР. Транспортні статути і кодекси не допускали можливості передачі відповідно вантажовідправником або вантажоодержувачем свого права на пред'явлення претензій та позовів до перевізника іншим організаціям. Виняток становили випадки, коли це право передавалося вантажовідправником вантажоодержувачу і навпаки, а також їх вищестоящим організаціям. На автомобільному транспорті дозволялася передача цього права вантажовідправником (вантажоодержувачем) також обслуговуючої його транспортно-експедиційної організації, а на морському транспорті - транспортно-експедиційної організації або страховику "*". --- "*" Див: ст. 172 УЖД, ст. 221 УВВТ, ст. 109 ВК СРСР, ст. 161 УАТ, ст. 297 КТМ СРСР. У ряді випадків визначалося, до якого конкретно органу транспорту повинна була пред'являтися та чи інша претензія. Наприклад, згідно зі ст. 170 УЖД претензії, що виникають з перевезення вантажів, пред'являлися до залізниці призначення. Правила перевезень вантажів уточнювали адресат таких претензій, маючи на увазі окремі структурні підрозділи і служби управління залізниці. Претензії про відшкодування за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажів, що перевозяться великий і вантажний швидкістю, повинні були спрямовуватися у вантажну службу дороги призначення, а претензії про сплату штрафів за прострочення доставки вантажів, про повернення стягнутих штрафів за простій вагонів під вивантаженням, а також за затримку контейнерів у пунктах вивантаження - у фінансову службу дороги призначення. Адресатом претензій про сплату штрафів за невиконання плану перевезень, за незабезпечення навантаження маршруту є відділення залізниць відправлення вантажу "*". --- "*" Див: § 1 розд. 38 Правил перевезень вантажів. З усіх транспортних статутів і кодексів тільки ВК СРСР не обтяжував пред'явника претензії обов'язками пошуку правильного адресата претензії: згідно зі ст. 107 ВК претензії могли бути пред'явлені до авіаційному підприємству місця відправлення або місця призначення за розсудом заявника претензії. При перевезеннях вантажів у прямому змішаному сполученні претензії, що випливають з такого перевезення, пред'являлися до тієї транспортної організації, у віданні якої знаходилися станція, порт, пристань, аеропорт у пункті призначення "*". --- "*" Див: ст. 170 УЖД, ст. 295 КТМ СРСР, ст. 222 УВВТ, ст. 107 ВК СРСР, ст. 159 УАТ. До пред'являються претензіям повинні були додаватися документи, що підтверджують претензію. До претензій відносно втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтверджують право на пред'явлення претензії, слід було докласти також документи, що засвідчують кількість і вартість відправленого вантажу "*". --- "*" Див: ст. 173 УЖД, ст. 298 КТМ СРСР, ст. 223 УВВТ. Зазначені правила становили в сукупності порядок пред'явлення претензії, недотримання якого (або окремих його положень) дозволяло транспортним організаціям повертати пред'явлені претензії без розгляду. Що стосується термінів на пред'явлення претензій, то в транспортних статутах і кодексах були відтворені строки, передбачені Основами цивільного законодавства. Пред'явлення претензій за межами зазначених строків, так само як і порушення порядку їх пред'явлення, давали транспортним організаціям можливість повертати їх без розгляду, що нерідко позбавляло вантажовідправників та вантажоодержувачів шансу захищати свої права в судах та державних арбітражах шляхом пред'явлення позовів до перевізників. Справа в тому, що в разі повернення претензій без розгляду пред'явники вказаних претензій були не в змозі повторно звернутися з претензією до перевізників чинності нетривалості термінів на їх пред'явлення. Практика ж державних арбітражів і судів виходила з того, що терміни на пред'явлення претензій носять пресекательний характер. Наприклад, Держарбітраж СРСР в инструктивном листі від 29 березня 1968 N І-1-9 (п. 15) роз'яснив, що державні арбітражі не мають права відновлювати пропущені терміни на пред'явлення претензій до перевізника. В цілому практика державних арбітражів щодо застосування норм про порядок і строки пред'явлення претензій аж ніяк не сприяла захисту прав і законних інтересів вантажовідправників і вантажоодержувачів. Так, в тому ж инструктивном листі Держарбітраж СРСР вказав, що позови до залізниць можуть бути пред'явлені тільки у випадках повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію або неодержання від залізниці відповіді на претензію протягом встановлених строків. При порушенні позивачем встановленого порядку і строків пред'явлення претензій, неприложения до позову документів, передбачених у ст. 169 УЖД, заяві позову до закінчення встановлених строків для дачі залізницею відповіді на претензію - у прийомі позовної заяви має бути відмовлено. При виявленні цих порушень у засіданні арбітражу справа залежно від обставин і матеріалів його підлягає припиненню виробництвом або позивачу має бути відмовлено в позові (п. 5). Характерна деталь - для вимог самих перевізників до вантажовідправників та вантажоодержувачів законодавство не висувало яких додаткових перешкод у вигляді пресекательной претензійного строку в поєднанні з правом повернення без розгляду. Перевізники мали право звертатися зі своїми позовами до суду і державний арбітраж у межах шестимісячного (а не двомісячного, як вантажовідправники і вантажоодержувачі) строку позовної давності, який обчислюється з дня настання події (порушення). Єдина умова, яке мало ними дотримуватися, - пред'явлення претензії до звернення з позовом до суду або державний арбітраж. Таким чином, діяв претензійно-позовної порядок врегулювання спорів, що виникають при перевезеннях вантажів, забезпечував очевидні переваги для транспортних організацій і в той же час найчастіше позбавляв вантажовідправників та вантажоодержувачів можливості захищати свої порушені права від незаконних дій перевізників в суді і державному арбітражі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 10. Претензії та позови, що випливають з перевезення вантажів " |
||
|
||