| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Публічно-правові передумови укладення договору соціального найму житлового приміщення |
||
|
В умовах зберігається і при ринковій організації господарства нестачу державного і муніципального житла і неможливості для публічної влади нести витрати на його утримання, а з іншого боку - появи різних нових форм задоволення житлових потреб громадян безкоштовне надання житла в користування стає не основним, як раніше, а винятковим способом вирішення житлового питання, доступним лише для найменш соціально захищених і тому найбільш нужденних категорій громадян. У зв'язку з цим чинне законодавство жорстко нормує умови, порядок надання та використання такого житла, що і створює особливий правовий режим зобов'язань, що складаються на основі аналізованого договору. Перш за все це відноситься до порядку їх виникнення, який обумовлений не вільним взаємним волевиявленням сторін, а наявністю визначених законом адміністративно-правових передумов. До передумов (умов), за наявності яких громадянин може претендувати на безкоштовне отримання житлового приміщення з державного або муніципального житлового фонду (фонду соціального використання) за договором соціального найму, відносяться, по-перше, визнання його нужденності у житловому приміщенні (ч. ч. 2 і 3 ст. 49 ЖК) і, по-друге, прийняття його на облік органом місцевого самоврядування як потребує житловому приміщенні (ч. 1 ст. 52 ЖК). Нове житлове законодавство не розглядає тепер постійне (а нерідко - ще й тривале) проживання в даному населеному пункті в якості необхідної умови для надання у користування державного або муніципального житла (тим більше в умовах заміни колишніх вимог прописки правилами про реєстрацію свого перебування, необхідної для реального функціонування передбаченого ст. 18 ЦК права громадян обирати місце проживання) (1). --- (1) Виняток у цьому відношенні складають іноземці (у тому числі громадяни країн ближнього зарубіжжя) та особи без громадянства, які відповідно до ч. 5 ст. 49 ЖК за загальним правилом позбавлені можливості отримати житлові приміщення на підставі договору соціального найму. Нуждаемость в даному випадку розуміється як гостра потреба в поліпшенні житлових умов даного громадянина та його родини, яка визначається не суб'єктивною оцінкою громадянином своїх житлових умов, а об'єктивними критеріями, передбаченими законодавством. При цьому закон містить вичерпний перелік підстав визнання громадян потребуючими житлових приміщеннях. До числа таких, по-перше, можуть бути віднесені деякі незаможні громадяни, визнані в цій якості органами місцевого самоврядування з урахуванням доходу, що припадає на кожного члена їх родини, а також вартості перебуває у їх власності нерухомого і найбільш цінного рухомого майна (що підлягає оподаткуванню) (ч. 2 ст. 49 ЖК). З числа таких незаможних громадян потребуючими житлових приміщеннях, що надаються за договорами соціального найму, відповідно до ч. 1 ст. 51 ЖК зізнаються: - громадяни, що не мають свого житла, тобто не користуються житлом за договорами соціального найму (в тому числі в якості члена сім'ї наймача) і не мають житла у власності (або не є членами сім'ї власника житла); - громадяни, які мають гострий недолік житла, тобто хоча і є наймачами житла за договорами соціального найму або власниками житла або членами їх сімей, але забезпечені житлом на одного члена сім'ї менше облікової норми (1); --- --- (1) Обліковий норма становить мінімальний розмір забезпеченості громадян загальною площею житлового приміщення (яка згідно ч. 5 ст. 15 ЖК включає в себе площу не тільки житлових, але і всіх допоміжних приміщень, за винятком балконів і т.п.), встановлений відповідним органом місцевого самоврядування з метою прийняття громадян на облік як нужденних (ч. ч. 4 і 5 ст. 50 ЖК). Інакше кажучи, умовою прийняття громадянина на облік є забезпеченість загальної (а не житловий) площею кожного члена його сім'ї в розмірі менше встановленого мінімуму. - Громадяни, які проживають у приміщеннях, що не відповідають вимогам, встановленим для житлових приміщень; - громадяни, хоча формально і забезпечені житлом, але проживають у комунальних квартирах (зайнятих кількома сім'ями) і мають в складі сім'ї важких хронічних хворих, спільне проживання з якими в одній квартирі неможливо (наприклад, при відкритій формі туберкульозу), при відсутності в них іншого житлового приміщення, займаного за договором соціального найму або на праві власності. По-друге, до числа нужденних у житлових приміщеннях закон відносить інші категорії громадян, спеціально визнаних такими федеральним законом або законом суб'єкта РФ (наприклад, які не є незаможними військовослужбовців чи інших службовців, переведених до нового місця служби). У цьому випадку вони можуть претендувати на отримання за договором соціального найму житла, за загальним правилом знаходиться в житловому фонді РФ або її суб'єктів, а житло з муніципального житлового фонду може надаватися їм тільки при наявності додатково передбачених законом умов (ч. ч. 3 і 4 ст. 49 ЖК). За наявності перелічених умов та їх документальному підтвердженні у громадянина виникає право вимагати прийняття на облік як потребує житловому приміщенні. Якщо у нього є кілька підстав для прийняття на облік, громадянин за своїм вибором має право вимагати прийняття його на облік по одному або по декількох (всім) підстав (наприклад, в якості незаможного і одночасно відноситься до однієї з визначених законом інших категорій громадян). Дана вимога у вигляді письмової заяви з доданням необхідних документів адресується органу місцевого самоврядування, який здійснює прийняття на облік. Останній за результатами розгляду заяви повинен прийняти відповідне рішення (ч. ч. 3 - 6 ст. 52 ЖК). Відмова у прийнятті громадянина на облік як потребує житловому приміщенні згідно ч. 1 ст. 54 ЖК допускається тільки за відсутності у нього необхідних документів (якщо вони не надані або не підтверджують його право перебувати на такому обліку) або при навмисному вчиненні громадянином дій, в результаті яких він може бути визнаний потребують метою постановки на облік (наприклад, при навмисному погіршенні своїх житлових умов шляхом здійснення продажу свого житла або його обміну на гірше або додаткового вселення в нього нових осіб). В останньому випадку громадянин може бути прийнятий на облік, проте не раніше п'яти років з дня вчинення зазначених дій. Рішення про відмову у прийнятті на облік може бути оскаржене громадянином в суді як необгрунтоване. З моменту прийняття на облік у громадянина виникає право перебувати на обліку (ч. 2 ст. 52 ЖК), що становить елемент відповідного житлового правовідносини, суб'єктами якого є громадянин і орган, що здійснює прийняття на облік. За своєю природою це правовідношення є адміністративно-правовим, але входить в сферу дії комплексного житлового законодавства. Облік полягає в тому, що громадянин, який подав відповідну заяву (з доданням необхідних документів), записується в спеціальну книгу, що містить список осіб, які подали аналогічні заяви. Право громадянина перебувати на обліку як потребує житловому приміщенні охороняється законом. Воно зберігається за громадянином до отримання ним житлового приміщення або до виявлення передбачених законом підстав для зняття його з обліку. Зняття з обліку допускається тільки у випадках, передбачених ч. 1 ст. 56 ЖК. При необгрунтованому зняття з обліку громадянин має право звернутися до суду зі скаргою на неправомірні дії органів місцевого самоврядування, які допустили порушення. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Публічно-правові передумови укладення договору соціального найму житлового приміщення " |
||
|
||