Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Н.Ф. Кузнєцова, І.М. Тяжкова. Курс кримінального права в п'яти томах. Том 1. Загальна частина: Вчення про злочин, 2002 - перейти до змісту підручника

5. Рецидив злочинів


Найбільш небезпечним видом множинності є рецидив злочину. Рецидивом згідно ч. 1 ст. 18 визнається вчинення умисного злочину особою, яка має судимість за раніше скоєний умисний злочин.
Про рецидиві вперше було згадано в Керівних засадах з кримінального права РРФСР 1919 р., а потім і в КК 1922 р. Суд, призначаючи покарання, повинен був у кожному конкретному випадку встановлювати, чи вчинено злочин професійним злочинцем (рецидивістом) або його вчинено вперше. Вживався в цих актах тільки термін "рецидивіст". Значення обтяжуючої обставини надавалося вчиненню злочину рецидивістом і в Основних засадах 1924
Однак в 1929 р. з Основних почав був виключений термін "рецидивіст", оскільки вважалося, що професійна (рецидивна) злочинність в Радянському Союзі відсутня. У КК 1926 р. в окремих, нечисленних, статтях наявність судимості за таке ж колишнє злочин визнавалося кваліфікуючою ознакою конкретних злочинів. Терміни "рецидив" і "рецидивісти" не вживалися до 1958
Основи кримінального законодавства 1958 р. і Кримінальні кодекси союзних республік містили норми про підвищену відповідальність особливо небезпечних рецидивістів (наприклад, примітка до ст. 24 КК РРФСР 1960 р.), що знайшло відображення і в санкціях Особливої ??частини КК. Однак саме поняття особливо небезпечного рецидивіста було дано законодавцем лише в 1969 р. з включенням до Основ (ст. 23.1) і КК РРФСР (ст. 24.1) * (620).
Поняття рецидиву було дано і в 1987 р. в Модельному кодексі РФ. Згідно ст. 45 (1) рецидив злочинів "полягає у вчиненні нового умисного злочину після засудження за раніше скоєний злочин". У ч. 2 цієї статті передбачалося відсутність рецидиву у випадках, якщо раніше скоєний злочин не тягло судимості або вона була знята або погашена, а також, якщо колишні злочини були вчинені до досягнення 18-річного віку.
Основи кримінального законодавства 1991 р. уточнювали поняття рецидиву, визначивши, що рецидивістом може бути визнаний лише той, хто, будучи засуджений за умисний злочин, знову робить навмисне злочин (ч. 1 ст. 23) * (621).
Як бачимо, таке ж визначення дається і в чинному КК (ч. 1 ст. 18).
Згідно з визначенням рецидив може мати місце тільки при вчиненні умисних злочинів. Наявність навіть декількох судимостей за необережні злочини рецидиву не утворює. Визнання рецидивом вчинення тільки умисних злочинів є новелою КК 1996 р.
Кримінальний закон поділяє рецидив на три підвиди:
- простий (ч. 1 ст. 18);
- небезпечний (ч. 2 ст. 18);
- особливо небезпечний (ч. 3 ст. 18).
Критеріями диференціації рецидиву на три підвиди є категорія злочинів (ст. 15) і кількість судимостей * (622).
Простим рецидивом визнається вчинення будь-якого умисного злочину особою, яка має судимість за будь-яке раніше скоєний умисний злочин.
Простий рецидив не передбачений у статтях Особливої ??частини як кваліфікуюча ознака. Однак його наявність визнається обтяжуючою покарання обставиною (п. "а" ч. 1 ст. 63), і призначається судом покарання не може бути нижче половини максимального терміну найбільш суворого покарання, передбаченого за вчинення злочину (ст. 68).
Так, простим рецидивом є, наприклад, вчинення вбивства при наявності судимості за особливо злісне хуліганство.
Судимість при цьому повинна бути в наявності на момент вчинення нового злочину. Так, Л. здійснив 1 березня 1997 умисний злочин та 11 вересня 1997 р. засуджений за нього до позбавлення волі. Потім було встановлено, що Л. 4 квітня скоїв інше умисний злочин. У даному випадку рецидив відсутній, оскільки на 4 квітня 1997 Л. не мав судимості.
Небезпечним рецидивом визнається, по-перше, вчинення умисного злочину, за який особа засуджується до позбавлення волі, якщо раніше вона була двічі засуджена за умисні злочини до позбавлення волі та, по-друге, вчинення особою умисного тяжкого злочину, якщо раніше вона була засуджена також за умисний тяжкий злочин.
Особливо небезпечний рецидив має місце у випадках, коли:
1) особа робить навмисне злочин, за який вона засуджується до позбавлення волі, якщо раніше воно було три або більше рази засуджена до позбавлення волі за тяжкий або середньої тяжкості злочин;
2) особа робить навмисне тяжкий злочин, якщо раніше вона була двічі засуджена за умисний тяжкий злочин або була засуджена за особливо тяжкий злочин;
3) особа вчиняє особливо тяжкий злочин, якщо раніше вона була засуджена за тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Небезпечний і особливо небезпечний рецидив не тільки визнаються обтяжує покарання обставиною і враховуються при визначенні судом покарання (ст. 68), але і їх наявність в ряді випадків впливає на кваліфікацію. Вони передбачені в якості кваліфікуючих ознак деяких злочинів. Наприклад, п. "а" ч. 2 ст. 200 (обман споживача), п. "в" ч. 3 ст. 159 (шахрайство).
Крім закріплених у законі підвидів рецидиву в теорії кримінального права виділяються інші підвиди рецидиву. Так, за характером скоєних злочинів виділяють загальний і спеціальний рецидив. Загальний рецидив - це вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин, будь-якого (різнорідного) умисного злочину, а спеціальний - вчинення особою, яка має судимість за умисний злочин, нового аналогічного (однорідного, тотожного) злочину.
За кількістю судимостей виділяють простий (одноразовий) рецидив - вчинення умисного злочину особою, яка має одну судимість, і складний (багаторазовий) - вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві і більше судимості.
Залежно від місця скоєння злочину виділяють пенітенціарний рецидив - вчинення нового умисного злочину особою, яка відбуває покарання у місці позбавлення волі * (623).
Рецидив злочинів регламентується законом, що діє в момент вчинення нового (рецідівообразующего) злочину.
Так, Б. влітку 1992 р. був судимий за злісне хуліганство за ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. до чотирьох років позбавлення волі і по від'їзді покарання у 1997 р. вчинив крадіжку з проникненням у житло (ч. 2 ст. 158). Згідно ст. 71 КК 1960 р. злісне хуліганство відносилося до числа тяжких злочинів. На підставі п. "б" ч. 2 ст. 18 КК 1996 р. в даному випадку можна було б угледіти небезпечний рецидив. Однак санкція ч. 2 ст. 206 КК 1960 р. передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років. Згідно ж ст. 15 КК 1996 р. такий злочин тяжким не є. Тому, враховуючи правило про зворотну силу кримінального закону (ст. 10), в даному випадку мав місце не небезпечний, а простий рецидив.
В силу вказівки закону (ч. 4 ст. 18 КК) судимості, зняті та погашені в порядку, передбаченому ст. 86, не враховуються при визнанні рецидиву злочинів. Не враховуються в цих випадках і судимості за злочини, вчинені особою до 18 років.
Так, Ф. 1979 народження був засуджений в 1995 р. за крадіжку до двох років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном в 2 роки. До закінчення цього терміну він знову скоїв аналогічний злочин, за який в 1996 р. був засуджений до такого ж покарання, а за сукупністю вироків - до 2 років і 3 місяців позбавлення волі. Звільнившись, Ф. в 1998 р. знову робить крадіжку, за яку засуджується за п. "в" ч. 3 ст. 158 КК РФ, оскільки попередні судимості до цього часу не були погашені. Однак факт вчинення злочину у неповнолітньому віці повинен був виключити кваліфікацію дій Ф. за п. "в" ч. 3 ст. 158, в якій передбачено таке кваліфікується обставина, як особливо небезпечний рецидив.
У даному випадку, якби колишні судимості мали місце в повнолітньому віці, в наявності був би небезпечний рецидив (п. "а" ч. 2 ст. 18). Тому дії Ф. підлягають кваліфікації за п. "б" ч. 2 ст. 158. Враховуючи вищевикладене, покарання Ф. повинен відбувати у виправній колонії не суворого (як це було б при рецидив), а загального режиму.
При цьому слід зазначити, що судимості за злочини, вчинені у віці до 18 років, не враховуються при визнанні рецидиву злочинів, незалежно від того, в якому віці відбулося засудження за цей злочин - до чи після 18 років.
Під засудженням до позбавлення волі за минулі та знову скоєні умисні злочини в п. "а" ч. 2 і 3 ст. 18 КК розуміється особа, якій вироком суду раніше призначалося і знову призначено позбавлення волі. Оскільки визнання з цих підстав небезпечного і особливо небезпечного рецидиву не пов'язане з фактичним відбуванням покарання, то засудження до позбавлення волі умовно (ст. 73), на нашу думку, при визначенні виду рецидиву повинно, прирівнюватися до засудження до реального позбавлення волі.
Навряд чи можна погодитися з думкою, що рецидив може бути визнаний небезпечним у випадках, коли винний за вчинення злочинів, попередніх останньому осуду, наприклад, засуджувався до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, але був звільнений від його відбування внаслідок актів амністії, помилування або у зв'язку із закінченням строків давності обвинувального вироку суду.
По-перше, закон пов'язує небезпечний і особливо небезпечний рецидив лише із засудженням до позбавлення волі, а не до інших заходів покарання.
По-друге, звільнення від відбування покарання внаслідок видання актів амністії або помилування може супроводжуватися зняттям судимості, і, отже, вона втрачає своє правове значення і не є підставою визнання наявності рецидиву.
По-третє, закінчення строків давності обвинувального вироку виключає наявність судимості. Отже, в усіх цих випадках немає правових підстав для визнання наявності небезпечного рецидиву.
При сукупності знову скоєних злочинів вид рецидиву встановлюється стосовно кожного знову здійснюваного злочину, оскільки за чинним законодавством рецидив характеризує не злочинця, а злочин, при цьому підвиди рецидиву можуть відрізнятися один від одного по категорії злочинів. Якщо ж особа, маючи кілька непогашених судимостей по одному вироком (сукупність злочинів), здійснює одне або декілька злочинів, то при встановленні виду рецидиву враховується тільки судимість за найбільш тяжкий злочин, оскільки інші судимості утворюють менш небезпечні види рецидиву, що поглинаються підвидом рецидиву, утвореного судимістю за знову вчинений найбільш тяжкий злочин.
Правовими наслідками рецидиву є: 1) визнання рецидиву при наявності судимості кваліфікуючою деякі злочини ознакою; 2) визнання рецидиву обтяжує покарання обставиною, 3) особливий порядок призначення покарання;
4) призначення певного виду режиму відбування позбавлення волі.
Поняття рецидиву було відомо і дореволюційному кримінальному праву, в якому цей термін вживався як синонім терміну «повторення». Рецидивом (повторенням) визнавалося вчинення нового злочину після відбуття покарання за колишнє. Першим і основним ознакою рецидиву, який вирізняє його від сукупності, визнавалося повне * (624) відбування покарання за попередній злочин. Другим істотним ознакою визнавалося певне співвідношення між колишнім і знову вчиненим злочином. У Особливої ??частини Покладання 1845 р. говорилося про спеціальний рецидив, тобто про повторення злочину з усіма його родовими і видовими ознаками. У Загальній ж частини згадувався і загальний рецидив, тобто повторення будь-якого злочину після відбування покарання за попереднє.
Третьою ознакою визнавалося витікання певного терміну між відбутого покарання та вчиненням нового злочину. Покладання 1845 р. не містило жодних вказівок з даного питання, і ці терміни могли обчислюватися 15, 20 і більше роками. Однак Кримінальну укладення 1903 р. встановило ці терміни в розмірі 5, 3 і 1 року * (625).
Таким чином, поняття рецидиву в КК 1996 р. значно конкретизовано і звужене.
Поняття рецидиву відомо і КК багатьох зарубіжних держав. У деяких країнах законодавець прямо вживає цей термін. Так, у КК Іспанії в главі VI "Обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність" до таких належить рецидив, який визначається наступним чином: "Рецидив має місце, коли до вчинення злочину винний був засуджений вже за злочин такого ж характеру, передбачене тим же розділом даного Кримінального кодексу "(п. 8 ст. 23).
Знята судимість рецидив виключає. Визначення рецидиву є також в КК Узбекистану, Киргизстану, Білорусі та ін В інших країнах рецидив враховується при призначенні покарання, хоча законодавець цей термін і не вживає.
Наприклад, КК Німеччини, Польщі та ін його вживають не у всіх випадках і вкрай рідко. У ст. 132-16 КК Франції * (626) говориться: "Розкрадання, вимагання, шантаж, шахрайство та зловживання довірою розглядаються з точки зору рецидиву як одне і те ж злочинне діяння".
Враховується фактично рецидив у Федеральному кримінальному законодавстві США і КК більшості штатів, які передбачають більш сувору відповідальність для "звичних злочинців". Такими ж, згідно зі ст. 3575 титулу 18 Зводу законів США, можуть бути визнані особи, які досягли 21 року, двічі осуждавшиеся до позбавлення волі строком більше року за будь-яку фелонию * (627) і які знову вчинили будь-яку фелонию.
_
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "5. Рецидив злочинів"
  1.  Стаття 15. Категорії злочинів Коментар до статті 15
      рецидив злочинів визнається небезпечним при вчиненні особою тяжкого злочину, за який вона засуджується до реального позбавлення волі, якщо раніше ця особа чи більше разів було засуджено за умисний злочин середньої тяжкості до позбавлення волі або якщо раніше воно було засуджено за тяжкий або особливо тяжкий злочин до реального позбавлення волі. При визнанні рецидиву злочинів не
  2.  Стаття 18. Рецидив злочинів Коментар до статті 18
      рецидив "означає" повторний прояв чого-небудь ". --- Див: Ожегов С.І . Тлумачний словник російської мови. М., 1996. С. 667. До рецидиву злочинів законодавець відносить повторне вчинення, повторення злочину при зазначених у законі обставинах. При встановленні рецидиву злочинів їх стадії (закінчений або незакінчена) і види співучасті
  3.  Стаття 63. Обставини, які обтяжують покарання Коментар до статті 63
      рецидиву, передбаченого ст. 18 КК РФ. За змістом цієї статті при вирішенні питання про наявність рецидиву злочинів не має значення, чи було закінченим або незакінченим умисний злочин, за який особа засуджується за останнім вироком або засуджувалося раніше, а також чи є особа виконавцем або співучасником будь-якого з цих злочинів. Як показує практика, найбільш часті
  4.  Стаття 68. Призначення покарання при рецидиві злочинів Коментар до статті 68
      рецидиву злочину і враховується при призначенні покарання (ч. 1 ст. 86). Судимість, таким чином, являє собою правовий стан особи, обумовлене фактом засудження і призначення йому за вироком суду покарання за скоєний злочин і яке тягне при повторному скоєнні цією особою злочину встановлені кримінальним законодавством правові наслідки; наявна у особи
  5.  Стаття 86. Судимість Коментар до статті 86
      рецидиві злочинів і при призначенні покарання. Кримінально-правове значення судимості полягає також у тому, що наявність судимості перешкоджає звільненню особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 75 КК РФ) і примиренням з потерпілим (ст. 76 КК РФ) і звільненню від покарання у зв'язку із зміною обстановки (ст. 80.1 КК РФ). Судимість виключає призначення
  6.  Стаття 74. Види виправних установ
      рецидиву і його вигляд, факт відбування призначеного позбавлення волі раніше, термін призначеного позбавлення волі, підлогу засудженого і т.д. Все це дозволяє для кожної категорії засуджених визначити вид виправної установи, чим забезпечується роздільне утримання засуджених різних категорій, диференціація та індивідуалізація виконання покарання. Це в свою чергу служить створенню передумов
  7.  14.2. Федеральна служба РФ з контролю за обігом наркотиків
      рецидив, вчинення злочину групою, великий розмір), включаючи справи про злочини: контрабанда наркотиків; незаконне зберігання, виготовлення та переробка наркотиків з метою збуту; розкрадання або вимагання наркотичних засобів; схиляння до вживання наркотиків; організація або утримання місць розпусти для споживання наркотиків і деякі інші . З цих же злочинів без урахування
  8.  15.4. Органи попереднього слідства
      рецидив, великий розмір, тяжкі наслідки). Повноваження слідчого єдині незалежно від відомства, до якого він належить. При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом потрібне отримання судового рішення або санкції (дозволу) прокурора, і
  9.  Стаття 34. Відповідальність співучасників злочину Коментар до статті 34
      рецидив), враховуються при призначенні покарання тільки цьому співучаснику. У науці кримінального права існує давній спір про юридичну природу співучасті. Прихильники акцесорних теорії співучасті вважають, що співучасники несуть відповідальність за діяння виконавця (відповідальність співучасників представляється їм додаткової до відповідальності виконавця). Противники цієї теорії виходять з
  10.  Тема 8.3. Кримінально-правова відповідальність
      рецидиву (вчинення особою з незнятої судимістю нового злочину). Про мінімальний і максимальний термін позбавлення волі говорилося вище. Для військовослужбовців строкової служби пом'якшеним аналогом позбавлення волі є напрямок в дисциплінарну військову частину із суворим режимом і контролем з боку командування за поведінкою засуджених. Але важливо при цьому зазначити, що засуджений зберігає