| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Зміст і виконання договору |
||
|
--- "*" Брагінський М.І., Витрянский В.В. Указ. соч. С. 601. Напевно, точніше говорити не про етапи розвитку страхового правовідносини, а про два різні варіанти його розвитку. Адже в більшості випадків зобов'язання страховика в частині виплати страхового відшкодування страхувальникові залишається нереалізованим з тієї причини, що не настає подія, яке передбачено в договорі страхування як страхового випадку. І це нормальний хід розвитку страхового правовідносини (перший варіант його розвитку). У цьому випадку послуги страховика страхувальнику вважаються наданими і виявляються в тому, що протягом терміну дії договору страхування ризики страхувальника були покриті страхуванням. Зміст зобов'язання, що розвивається за першим варіантом, на стороні страховика зводиться до деяких його обов'язків, пов'язаних з оформленням договору страхування (видача страхового поліса, прийняття суми страхової премії тощо). Що ж до основних обов'язків страховика, пов'язаних з відшкодуванням страхувальнику збитків, понесених ним у зв'язку з настанням страхового випадку, то вони мають швидше віртуальний характер і виражаються у готовності страховика приступити до їх виконання, якщо трапиться подія, визнане сторонами страховим випадком. Таким чином, при першому варіанті розвитку страхового правовідносини страховик в основному грає роль кредитора, а за свою готовність покрити збитки страхувальника отримує плату у вигляді страхової премії. Реальні ж обов'язки покладаються на страхувальника. І насамперед це обов'язок з оплати послуг, що надаються страховиком. Страхувальник зобов'язаний сплатити страховику страхову премію в термін, обумовлений договором морського страхування (ст. 252 КТМ). Розмір страхової премії встановлюється за згодою сторін у договорі морського страхування і залежить від безлічі різних факторів, основними з яких є характер і обсяг страхового покриття, передбаченого умовами страхування, а також ступінь страхового ризику, що є об'єктом страхування. Наприклад, В.А. Мусін пише: "У договорах страхування судна розмір страхової премії залежить, зокрема, від наступних факторів: віку судна, наявності у нього класу, присвоєного органами технічного нагляду і класифікації судів, прапора (національності), району плавання, роду вантажу, що перевозиться, лінійної або трамповой форми судноплавства і т.д. " "*". --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 429. Правда, про обов'язок страхувальника сплатити страховику страхову премію як про елемент змісту його зобов'язання, що випливає з договору морського страхування, можна говорити лише в тому випадку, коли за умовами договору страхова премія підлягає сплаті в кілька етапів, в тому числі і після того як договір набере чинності з причини внесення страхувальником першого страхового внеску. Якщо ж відповідно до договору вся страхова сума має бути внесена страхувальником одноразово, діє положення, що міститься в ст. 252 КТМ, про те, що договір морського страхування набуває чинності в момент сплати страхової премії. У зв'язку з реальним характером такого договору морського страхування обов'язок страхувальника по сплаті страхової премії залишається за рамками його зобов'язання, що випливає з договору. До числа основних обов'язків страхувальника за договором морського страхування слід віднести так звані інформаційні обов'язки. Як зазначалося раніше, такого роду обов'язки страхувальник несе вже на стадії укладення договору морського страхування. Мається на увазі, зокрема, його обов'язок повідомити страховика відомості про обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня ризику, а також відомості, запитані страховиком (п. 1 ст. 250 КТМ). Однак і після укладення договору страхування, у період його дії, на страхувальника (вигодонабувача) лежить обов'язок негайно повідомляти страховику про стали йому відомими значні зміни в обставинах, повідомлених страховику при укладанні договору, якщо ці зміни можуть істотно вплинути на збільшення страхового ризику. Страховик, який отримав таке повідомлення страхувальника, має право вимагати зміни умов договору страхування або сплати додаткової страхової премії пропорційно збільшення ризику, а за наявності заперечень з боку страхувальника - розірвання договору страхування. Невиконання страхувальником (вигодонабувачем) зазначеного обов'язку розглядається як істотного порушення договору страхування, що є безумовною підставою не тільки для його розірвання в судовому порядку, а й для вимоги страховика про відшкодування страхувальником збитків, завданих розірванням договору (ст. 959 ЦК). Ще більш жорсткі (для страхувальника) наслідки невиконання обов'язку повідомлення страховику про обставини, що впливають на ступінь страхового ризику, передбачені спеціальними правилами, що відносяться до договору морського страхування. Згідно ст. 271 КТМ страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом страхування або щодо об'єкта страхування (про перевантаження, про зміну способу перевезення вантажу, порту вивантаження, відхиленні судна від обумовленого або звичайного маршруту проходження і т.п.). При цьому будь-яка зміна, що збільшує ризик, якщо тільки воно не викликано рятуванням людей, суден або вантажів чи необхідністю безпечного продовження рейсу, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової страхової премії. При незгоді з боку страхувальника договір морського страхування припиняється з моменту настання відповідної зміни. Більш того, невиконання страхувальником (вигодонабувачем) зазначеного обов'язку веде до автоматичного звільнення страховика від виконання договору морського страхування безпосередньо з моменту настання відповідної обставини, істотно змінює ступінь страхового ризику. На додаток до цього, якщо страхувальник (вигодонабувач) не доведе, що невиконання цього обов'язку сталося не з його вини, страхова премія повністю залишається за страховиком. Інформаційні обов'язки страхувальника не обмежуються випадками, коли він повинен повідомити страховика про обставини, що впливають на ступінь страхового ризику. Наприклад, страхувальник зобов'язаний письмово повідомити страховика про виробленої страхувальником заміну вигодонабувача (ст. 956 ЦК). За договором морського страхування вантажу, оформленому генеральним полісом, страхувальник зобов'язаний повідомляти страховику відомості про кожну відправку вантажу, що підпадає під дію генерального поліса (п. 1 ст. 263 КТМ). Причому в останньому випадку (невиконання або несвоєчасне виконання зазначеного обов'язку з необережності страхувальника) страховик має право відмовити йому у відшкодуванні збитків щодо таких відправлень вантажів, зберігши за собою право на отримання всієї суми страхової премії. Умисне порушення страхувальником даного обов'язку дає страховику право зовсім відмовитися від страхування за генеральним полісом, отримавши страхову премію в повному розмірі (п. 2 і 3 ст. 263 КТМ). Якщо ж розвиток страхового правовідносини йде за другим варіантом, коли настає подія, визнане сторонами страховим випадком, з цього моменту істотно змінюється його зміст, а також співвідношення прав і обов'язків сторін за договором страхування. Зокрема, роль кредитора по страховому зобов'язанню переходить до страхувальника (вигодонабувачу), на боці якого залишаються лише незначні обов'язки, укладаються в рамки так званих кредиторських обов'язків. Страховик же перетворюється на повноцінного боржника, несучого основну обов'язок, складову істота страхового правовідносини, а саме: обов'язок по виплаті страхувальникові або вигодонабувачу суми страхового відшкодування. При настанні страхового випадку страхувальник несе дві основні обов'язки, виконання яких одночасно визнається необхідною умовою для отримання суми страхового відшкодування від страховика. По-перше, страхувальник повинен негайно сповістити страховика про настання страхового випадку і слідувати вказівкам останнього, якщо такі вказівки будуть їм дано (п. 1 ст. 272 КТМ). Згідно п. 1 ст. 961 ЦК, якщо договором передбачено термін або спосіб повідомлення страховика, таке повідомлення має бути зроблено страхувальником в домовлений термін і зазначеним у договорі способом. Аналогічна обов'язок щодо повідомлення страховика про наступив страховий випадок лежить і на вигодонабувача, якому відомо про укладення договору страхування на його користь, якщо він має намір скористатися правом на отримання страхового відшкодування. Невиконання страхувальником обов'язку щодо негайного повідомлення страховика про настання страхового випадку може спричинити за собою відмову останнього у виплаті страхового відшкодування, якщо не буде доведено, що страховик своєчасно дізнався про настання страхового випадку або що відсутність у страховика відомостей про це не могло позначитися на його обов'язку виплатити страхове відшкодування (п. 2 ст. 961 ЦК). По-друге, при настанні страхового випадку страхувальникові ставиться в обов'язок вжити всіх можливих розумні й доступні в сформованих обставинах заходу щодо запобігання або зменшення збитків (п. 1 ст. 272 КТМ). Як відзначається в літературі, такі заходи повинні включати в себе і дії страхувальника щодо забезпечення прав вимоги відшкодування збитків з тих осіб, які відповідальні за їх заподіяння "*". З метою стимулювання страхувальника до прийняття відповідних заходів, у тому числі і за вказівками страховика, КТМ (ст. 275) передбачає обов'язок страховика відшкодувати страхувальникові (вигодонабувачу) необхідні витрати, зроблені ним для запобігання або зменшення збитків, за які несе відповідальність страховик (у тому числі у зв'язку з вказівками страховика), якщо навіть заходи, прийняті страхувальником (вигодонабувачем) щодо запобігання або зменшення збитків, виявилися безуспішними. Зазначені витрати підлягають відшкодуванню пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості незалежно від того, що разом з відшкодуванням інших збитків вони можуть перевищити страхову суму (п. 2 ст. 275 КТМ, п. 2 ст. 962 ЦК). В.А. Мусін підкреслює ту обставину, що "страхувальник (вигодонабувач) повинен спочатку сам провести ці витрати і тільки після цього може звернутися з вимогою про їх компенсації до страховика. Останній зазвичай відшкодовує згадані витрати одночасно з виплатою страхового відшкодування. Страхувальник (вигодонабувач) не вправі вимагати від страховика авансової оплати даних витрат, крім випадків, коли таке право надано страхувальнику за умовами договору морського страхування або в силу наступного угоди " . --- "*" Див, наприклад: Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 460. Там же. У такому ж порядку страховик відшкодовує страхувальнику витрати, здійснені у зв'язку з складанням диспаши по загальній аварії. Такі витрати страхувальник може понести, зокрема, коли він виступає в якості сторони, що вимагає розподілу загальної аварії, інтереси якої можуть бути порушені складанням диспаши. У цьому випадку страхувальник повинен подати диспашеру заяву в письмовій формі про втрати або витратах, відшкодування яких він вимагає, протягом 12 місяців з дня закінчення загального морського підприємства. За складання диспаши стягується збір, що включається до диспашу і розподіляється між усіма заінтересованими особами пропорційно часткам їх участі у загальній аварії (ст. 306 - 307 КТМ). Що стосується витрат, понесених страхувальником у порядку розподілу загальної аварії, під якою визнаються збитки, понесені внаслідок навмисно і розумно вироблених надзвичайних витрат або пожертвувань заради спільної безпеки, в цілях збереження загальної небезпеки майна, що у Загалом морському підприємстві, - судна, фрахту і перевезеного судном вантажу (п. 1 ст. 284 КТМ), то відповідно до ст. 273 КТМ страховик зобов'язаний на вимогу страхувальника або вигодонабувача надати в розмірі страхової суми забезпечення сплати внесків по загальній аварії тільки в тому випадку, якщо вони покриваються умовами страхування. Як зазначалося, основний обов'язок страховика за договором страхування при настанні страхового випадку полягає у виплаті страхувальникові або вигодонабувачу передбаченої договором суми страхового відшкодування. Правда, в законодавстві про страхування для характеристики обов'язки страховика за договором страхування використовується дещо інша термінологія. Так, ГК (ст. 929) передбачено, що при настанні визначеного в договорі події (страхового випадку) страховик зобов'язаний "відшкодувати іншій стороні (страхувальникові) або іншій особі, на користь якої укладено договір (вигодонабувачу), заподіяні внаслідок цієї події збитки в застрахованому майні або збитки у зв'язку з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) в межах визначеної договором суми (страхової суми) ". У КТМ (ст. 246) говориться про обов'язок страховика відшкодувати страхувальнику або вигодонабувачу понесені ними збитки, причому ця обов'язок страховика, як правило, називається відповідальністю (наприклад, ст. 260, 265 - 270, 276). Насправді, коли мова йде про виплату страховиком суми страхового відшкодування, слід говорити не про відповідальність страховика, а про виконання ним своїх зобов'язань перед страхувальником за договором страхування. На дану обставину звертає увагу М.І. Брагінський, який пише: "Виплата страховиком передбачених договором сум входить у зміст договору, а тому повинна розглядатися виключно як виконання відповідної стороною свого договірної обов'язки. У цьому сенсі відшкодування страховиком у зв'язку з настанням страхового випадку заподіяних страхувальникові збитків при страхуванні майна, як і виплата страхової суми страхувальнику при особистому страхуванні, виявляється лише зовні схожим з відповідальністю. Мається на увазі, що за своєю природою відповідальність є вторинною по відношенню до виконання (невиконання) зобов'язання (тобто до боргу) "" * ". --- "*" Брагінський М.І., Витрянский В.В. Указ. соч. С. 533. За цих же міркувань аналогічним чином необхідно тлумачити і численні норми про підстави "звільнення страховика від відповідальності" за договором морського страхування (ст. 265 - 270 КТМ), одним з яких є вина страхувальника або вигодонабувача у формі умислу або грубої необережності. У даному випадку мова йде про використання правових категорій, які мають безпосереднє відношення до відповідальності, однак те значення, яке їм при цьому надається, не збігається з тим, яке вони звичайно мають у правовідносинах, дійсно пов'язаних з відповідальністю. Так, відповідно до ст. 265 КТМ страховик не несе відповідальність за збитки, завдані навмисно або з грубої необережності страхувальника або вигодонабувача або його представника. Насправді в даній статті мова йде про те, що страховик звільняється від виконання свого зобов'язання по виплаті страхового відшкодування у разі, якщо страховий випадок настав у результаті дій самого страхувальника, вигодонабувача або їх представників або вони, маючи всі можливості запобігти вказане подія, що не взяли для цього необхідних заходів. Крім того, в КТМ передбачені й інші підстави "звільнення від відповідальності" страховика стосовно окремих видів договору морського страхування. Так, при страхуванні судна страховик звільняється від виплати страхового відшкодування ("не несе відповідальності"), якщо страхувальник зазнав збитків внаслідок наступних причин: відправки судна в неморехідному стані, якщо тільки такий стан судна не було викликане прихованими недоліками судна; ветхість судна і його приладдя , їх зношеності; навантаження на судно з відома страхувальника або вигодонабувача або його представника, але без відома страховика речовин і предметів, небезпечних у відношенні вибуху і самозаймання (ст. 266 КТМ). При страхуванні вантажу або очікуваного прибутку на додаток до зазначених підстав звільнення страховика від виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування страховик отримує можливість також довести, що збитки завдані страхувальнику з вини (умисел або груба необережність) відправника, одержувача або їх представників; внаслідок природних властивостей вантажу (псування, убутку, іржі, плісняви, витоку, поломки, самозаймання тощо); внаслідок неналежної упаковки вантажу (ст. 267 КТМ). Всі перераховані підстави звільнення страховика застосовуються також при страхуванні фрахту (ст. 268 КТМ). Страховик також не повинен компенсувати шляхом виплати страхового відшкодування збитки страхувальника, понесені внаслідок ядерного вибуху, радіації або радіаційного зараження, а також виникли внаслідок військових чи піратських дій, народних заворушень, страйків, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення судна чи вантажу на вимогу влади (ст. 269, 270 КТМ). Особливий порядок виконання зобов'язання страховиком встановлений для випадків пропажі судна безвісти (ст. 277 КТМ). Відповідно до ст. 48 КТМ судно вважається зниклим безвісти, якщо від судна не надходило ніякого звістки протягом терміну, що перевищує в два рази термін, необхідний в нормальних умовах для переходу від місця, звідки надійшло остання звістка про судно, до порту призначення. Термін, необхідний для визнання судна зниклим безвісти, не може бути менше ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня останнього звістки про судно, а в умовах воєнних дій не може бути менше ніж шість місяців. У подібних випадках страховик повинен виплатити страхове відшкодування у розмірі всієї страхової суми. Разом з тим за договором морського страхування судна на термін страховик виплачує страхову суму у зв'язку з пропажею судна безвісти, якщо останнє звістка про судно отримано до закінчення терміну дії договору морського страхування судна і якщо страховик не доведе, що судно загинуло після закінчення зазначеного терміну. У певних випадках страхувальник може значно спростити розрахунки за договором морського страхування. Якщо майно застраховане від загибелі, страхувальник (вигодонабувач) може заявити страховику про відмову від своїх прав на застраховане майно (абандон) і отримати всю страхову суму у випадках: 1) пропажі судна без вісті; 2) знищення судна чи вантажу (повної фактичної загибелі) ; 3) економічної недоцільності відновлення або ремонту судна (повної конструктивної загибелі судна); 4) економічної недоцільності усунення пошкоджень судна або доставки вантажу в порт призначення; 5) захоплення судна або вантажу, застрахованих від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше ніж шість місяців. Заява про абандон повинна бути зроблена страховику протягом шести місяців з дня настання відповідних обставин; зазначену заяву повинно бути безумовним і не може бути взято страхувальником (вигодонабувачем) назад. Після закінчення шестимісячного терміну страхувальник (вигодонабувач) втрачає право на абандон і може вимагати від страховика виплати страхового відшкодування на загальних підставах. Заява страхувальника про абандон має те наслідок, що у страховика з'являється обов'язок виплатити страхувальнику (вигодонабувачу) всю страхову суму і одночасно у нього виникають права (вірніше, переходять від страхувальника) на застраховане майно. Разом з тим, якщо після отримання страхового відшкодування судно виявиться непогібшім, страховик може вимагати, щоб страхувальник (вигодонабувач), залишивши за собою майно, повернув страховику страхове відшкодування за вирахуванням тієї його частини, яка відповідає реальному збитку, заподіяному страхувальникові (вигодонабувачу) (ст . 278 - 280 КТМ). Абандон - традиційна форма винагороди страхувальника, значно спрощує розрахунки між ним і страховиком за договором морського страхування. Ще Д.І. Мейєр зазначав, що в морському страхуванні "уживаний і такий спосіб винагороди страхувальника: він отримує повну страхову суму і відступається від пошкодженого майна на користь страховика, який вже сам витягує з нього можливу для себе вигоду. Технічно це називається абандона (від фр. Abandonne - залишення, покидання) "" * ". Щодо ж мети зазначеного способу винагороди страхувальника Д.І. Мейер вказував: "Саме по неможливість представити точні докази про розмір збитку при морському страхуванні ... і вдаються до права абандона. Страховик береться протягом відомого часу провести дослідження про збиток, і тому не негайно, як сповіщається про нещастя, платить страхувальнику суму, а тільки по дослідженні причин збитку, або принаймні після закінчення призначеного для того терміну. Крім того, у всякому разі він надає собі право назад зажадати заплачену суму або частину її, якщо виявиться, що винагорода вироблено надмірно або без належного підстави " . --- "*" Мейер Д.І. Указ. соч. С. 692. Там же. С. 694. На виконання страховиком своїх зобов'язань за договором морського страхування в частині розміру підлягає виплаті страхувальникові (вигодонабувачу) суми страхового відшкодування може вплинути та обставина, що збитки вже відшкодовані страхувальникові (вигодонабувачу) третіми особами, які несуть перед ним відповідальність. У цьому випадку страховик повинен виплатити страхувальникові (вигодонабувачу) тільки різницю між сумою, що підлягає сплаті згідно з договором морського страхування, і сумою, отриманою останнім від третіх осіб (ст. 283 КТМ). У тих випадках, коли за збитки, що покриваються страхуванням, перед страхувальником несе відповідальність третя особа, виплата страховиком суми страхового відшкодування має те наслідок, що до нього переходить в межах виплаченої суми право вимоги, яке страхувальник (вигодонабувач) має до особи, відповідальної за збитки , відшкодовані в результаті страхування. Такий перехід права страхувальника на відшкодування збитку до страховика іменується суброгацію і відповідно до ст. 387 ЦК визнається одним із способів переходу прав кредитора до іншої особи на підставі закону, що тягне застосування до вказаних правовідносин загальних положень про зміну осіб у зобов'язанні, які у главі 24 ЦК (ст. 382 - 387). Зокрема, в силу ст. 384 ЦК право первісного кредитора (страхувальника) переходить до нового кредитора (страховику) в тому обсязі і на тих умовах, які існували до моменту переходу права. Цим пояснюється включення в ст. 281 КТМ правила про те, що "таке право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала страхове відшкодування". Більш точне формулювання міститься у п. 2 ст. 965 ЦК: "Перейшло до страховика право вимоги здійснюється ним з дотриманням правил, що регулюють відносини між страхувальником (вигодонабувачем) та особою, відповідальною за збитки". Коментуючи дані положення, В.А. Мусін правомірно зазначає: "Будучи різновидом сингулярного правонаступництва, суброгация призводить до того, що страховик вступає на місце страхувальника (вигодонабувача) у правовідносинах, що пов'язує останнього з заподіювача збитків. Відповідно і стягнення збитків на користь страховика проводиться в рамках НЕ страхового, а іншого зобов'язання, суб'єктом якого страховик став замість страхувальника (вигодонабувача) внаслідок суброгації "" * ". --- "*" Коментар до Кодексу торговельного мореплавання Російської Федерації. С. 472. Позбавлення страховика можливості отримати в порядку суброгації і здійснити право вимоги до третьої особи, яким володіє страхувальник (вигодонабувач), дає йому підставу відмовитися від виконання зобов'язання, що випливає з договору морського страхування. Про це йдеться в п. 2 ст. 281 КТМ, згідно з яким у разі, якщо страхувальник або вигодонабувач відмовився від свого права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, чи здійснення цього права неможливо з вини страхувальника або вигодонабувача, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "4. Зміст і виконання договору" |
||
|
||