Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
М.І. Брагінський, В.В. ВІТРЯНСЬКИЙ. ДОГОВОРНОЕ ПРАВО. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ. Книга перша., 2006 - перейти до змісту підручника

2. Способи захисту

Під способами захисту цивільних прав зазвичай розуміються передбачені законодавством засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті припинення, запобігання, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація втрат, викликаних порушенням права.
Способи захисту дано суб'єкту цивільного права законодавством. Проблема ж для кожного учасника цивільного обороту, як зазначалося, полягає в оптимальному виборі та ефективному використанні та застосуванні передбачених законодавством способів захисту. Вирішення цієї проблеми може бути забезпечено, з одного боку, глибокими знаннями положень законодавства, що регулюють різні способи захисту цивільних прав, з іншого боку, шляхом оволодіння необхідними навичками в їх застосуванні.
У цивільному законодавстві можна виділити два рівня регулювання способів захисту цивільних прав. Перший рівень регулювання полягає у визначенні таких способів захисту, які носять універсальний характер і можуть бути застосовані для захисту, як правило, будь-якого суб'єктивного цивільного права. Такі способи захисту цивільних прав встановлені ст. 12 ГК. До їх числа відносяться: визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання заперечної операції недійсною і застосування наслідків її недійсності, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину; визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування; самозахист права; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; стягнення неустойки; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідношення; незастосування судом акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону. Зазначений перелік, що включає в себе одинадцять способів захисту цивільних прав, не є вичерпним. У разі порушення цивільних прав можуть бути використані і інші способи їх захисту, передбачені законом. Проте з усіх численних передбачених законодавством способів захисту цивільних прав навряд чи знайдуться такі, які могли б бути поставлені в один ряд з тими способами, які названі в ст. 12 ГК.
Справа в тому, що всі інші відомі способи захисту призначені для обслуговування певних видів цивільних прав і непридатні для універсального застосування. Що ж до універсальних способів захисту цивільних прав, то сфера їх застосування також може бути обмежена, проте такі обмеження допустимі не стосовно окремих видів суб'єктивних цивільних прав, а залежно від істоти правовідносин, самого способу захисту або суб'єкта цивільного права, що виключають можливість застосування того чи іншого способу захисту. Наприклад, виходячи з визначення моральної шкоди - "фізичні або моральні страждання" (ст. 151 ЦК), очевидно, що такий спосіб, як компенсація моральної шкоди, не може бути використаний для захисту цивільних прав юридичних осіб.
Другий рівень цивільно - правового регулювання способів захисту цивільних прав являє собою встановлення законом способів захисту, застосовуваних для захисту тільки певних видів цивільних прав або для захисту від певних порушень. Саме такі способи захисту віднесені ГК (ст. 12) до інших способів, передбаченим законом. У цьому сенсі можна говорити про самостійні способи захисту прав засновників (учасників) юридичних осіб, власника майна (титульного власника), кредитора у зобов'язанні і т.д.
Способи захисту цивільних прав піддаються класифікації за різними критеріями: по сфері застосування (універсальні та спеціальні); за методами здійснення (пред'явлення позову до суду, звернення до державних органів, самостійне застосування) і т.п.
Проте видається, що найбільш практично значущим критерієм для класифікації способів захисту цивільних прав є результат, на який розраховано їх застосування, характер наслідків їх застосування для порушеного права. Зазначений критерій одночасно може служити одним з основних критеріїв для вибору суб'єктом порушеного права оптимального способу його захисту. Саме в цьому полягає його практичне значення.
Отже, якщо в основу класифікації способів захисту цивільних прав покласти результат, на який розраховано їх застосування, то всі універсальні способи захисту (ст. 12 ЦК) можуть бути розподілені на такі групи.
Перша група включає в себе способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) захищається право або припинити (змінити) обов'язок. До такого результату приводить застосування таких способів захисту: визнання права; присудження до виконання обов'язку в натурі; незастосування судом акта державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону; припинення або зміна правовідношення.
Всі названі на перший погляд абсолютно різні способи захисту об'єднують наслідки їх застосування для захищається права. Що може означати рішення суду про присудження до виконання обов'язку в натурі? У першу чергу це підтвердження наявності у особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом, права вимагати від відповідача виконання цього обов'язку. Звертаючись до суду з клопотанням про незастосування акту державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону, суб'єкт цивільного права також просить підтвердити це право, засвідчити, що це право не могло бути порушено незаконним актом.
Аналіз арбітражно - судової практики свідчить про те, що всі названі способи захисту використовуються суб'єктами в основному на першому попередньому етапі з метою створення сприятливих умов для застосування інших способів захисту. Необхідність у подібних діях виникає, як правило, в ситуаціях, коли є інша особа, що претендує на защищаемое право або його оспорювати. Наприклад, вимога про визнання права власності найчастіше передує позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у реалізації права власності або позовом про виселення або про звільнення займаного приміщення. Після задоволення судом позову про присудження до виконання обов'язку в натурі нерідко слід позов про відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням відповідної обов'язки.
До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До їх числа належать: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування; самозахист права; стягнення неустойки. Мета застосування зазначених способів захисту полягає в тому, щоб змусити або спонукати порушника припинити дії, що порушують суб'єктивне цивільне право, або попередити такі дії. Саме цією метою продиктовані, наприклад, масові звернення до арбітражного суду організацій, що виступають у ролі платників податків, з позовами про визнання недійсними актів податкових органів про застосування до них фінансової відповідальності за різні порушення податкового законодавства. Такі позови пред'являються і у випадках, коли відповідно до актом податкового органу вже вироблено часткове списання грошових коштів з рахунків організацій.
Третя група об'єднує способи захисту цивільних прав, застосування яких має на меті відновити порушене право і (або) компенсувати втрати, понесені у зв'язку з порушенням права. Такий результат може бути досягнутий шляхом: відновлення становища, яке існувало до порушення права; визнання заперечної операції недійсною і застосування наслідків її недійсності, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину; відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди.
З названих способів захисту цивільних прав найбільш універсальним є відшкодування збитків, завданих порушенням права. ГК 1994 р., як зазначалося раніше, кілька модернізував поняття збитків, зробив його більш придатним для захисту всякого порушеного права.
Надавши особі, чиє право порушене, можливість вимагати від порушника відшкодування не тільки фактично понесених ним витрат, а й витрат, які воно повинне буде зробити для відновлення порушеного права в якості одного з елементів реального збитку, законодавець тим самим відкрив можливість для широкого використання абстрактного способу обчислення збитків в зобов'язально - правових відносинах "*". Даний метод визначення збитків значно полегшує доведення їх розміру, оскільки в його основі лежить порівняння договірної ціни невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання з ціною на товар (роботи, послуги), що існувала на ринку у встановлений момент (поточною ціною). Від кредитора не вимагається подання доказів, які підтверджують вчинення ним угоди, що замінює не виконаних боржником.
---
"*" Див: Комаров А.С. Регулювання відшкодування збитків при порушенні договору в комерційному обороті країн з розвиненою ринковою економікою та міжнародної торгівлі (стан і тенденції): Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. М., 1994. С. 34 - 35.
Що стосується другої частини збитків - упущеної вигоди, то необхідно відзначити два істотні обставини. По-перше, Кодекс говорить про неодержаних доходах, не залишаючи місця для тлумачення категорії "упущена вигода" що не отриманої особою, чиє право порушене, чистого прибутку, за винятком всіх не понесених ним витрат, а також зекономлених коштів у зв'язку з порушенням його права . До недавнього часу такий підхід панував в арбітражно - судової (а ще раніше - арбітражної) практиці.
По-друге, Кодекс дає орієнтир і у визначенні розміру упущеної вигоди, який не може бути менше, ніж доходи, одержані особою, що допустили порушення права, внаслідок цього порушення. Дана обставина набуває особливого значення в досить типових сьогодні ситуаціях, коли, наприклад, продавець (постачальник), отримавши в якості передоплати гроші покупця, замість закупівлі товарів, що підлягають передачі покупцеві, використовує його гроші для укладення інших угод, що не мають відношення до договору, або просто поміщає ці гроші на депозитний рахунок у банку з метою отримання прибутку у вигляді відсотків.
Відшкодування збитків, засноване на вдосконалених цивільно - правових нормах (ст. 15, 16, 393, 394 ЦК), має стати звичайним, часто вживаним способом захисту порушених цивільних прав. Багато чого буде залежати і від арбітражно - судової практики, що пред'являє сьогодні надмірно жорсткі вимоги до доказів, що підтверджує як наявність збитків у зв'язку з порушенням суб'єктивного права, так і їх розмір. В якості першого кроку в цьому напрямку можна було б запропонувати виходити при вирішенні спорів з визначної залежно від конкретних обставин мінімального розміру збитків, що не потребує доказів.
Представляється, що такий підхід стосовно порушень зобов'язань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю, можливий вже в даний час. Наприклад, у разі невиконання боржником грошового зобов'язання для кредитора, який виконав свої обов'язки (щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг), в якості мінімального розміру збитків, що не вимагають доведення, можна було б прийняти середній розмір відсотків за кредитами, що стягуються банками в місце знаходження кредитора. При цьому не повинно мати значення, чи звертався кредитор в банк за кредитом або обійшовся грошовими коштами, наявними на його розрахунковому рахунку, бо, виходячи з правильно розуміються умов ділового обороту, такий кредитор повинен був звернутися до банку з проханням про видачу кредиту.
У разі невиконання продавцем (постачальником) обов'язку передати покупцеві товар, а одно необгрунтованої відмови покупця від товару в якості мінімальних збитків можна прийняти різницю між поточною ціною на даний товар на день пред'явлення вимог і ціною, вказаною в договорі. Аналогічним чином могли б визначатися мінімальні збитки, викликані невиконанням своїх зобов'язань підрядником (виходячи з поточної ціни, яка справляється за аналогічні роботи).
Значним змінам в порівнянні з раніше діючим законодавством піддався в ГК і такий спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав, як визнання угоди недійсною. На відміну від раніше діючого законодавства (ст. 6 Цивільного кодексу РРФСР, ст. 6 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік) визнання заперечної операції недійсною і застосування наслідків її недійсності, а також застосування наслідків недійсності нікчемного правочину безпосередньо містяться у переліку способів захисту цивільних прав , які носять універсальний характер (ст. 12 ЦК).
Давно визнана в юридичній науці і в судовій практиці диференціація недійсних угод на оспорімие і нікчемні також знайшла відображення у ЦК. Правда, арбітражно - судова практика відреагувала на дану обставину неоднозначно: стали з'являтися визначення арбітражних судів про припинення провадження у справах, порушених за позовами про визнання недійсними угод за наявності підстав вважати їх нікчемними (протиріччя угоди вимогам законодавства, уявна і удавана угоди і т.п .). Такий підхід грунтується на тому, що нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання її такою судом (п. 1 ст. 166 ЦК), застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядається в якості самостійного вимоги (ст. 12), щодо якої передбачений спеціальний триваліший строк позовної давності (п. 1 ст. 181).
  Разом з тим відмова від прийняття до виробництва позовів про визнання недійсними угод, які за визначенням відносяться до категорії нікчемних, міг би негативним чином вплинути на забезпечення захисту суб'єктивних прав, порушених такими угодами. У цілому ряді випадків має принципове значення саме судове визнання нікчемного правочину недійсним, наприклад якщо угода спричинила передачу майна іншій особі або мала інше правовстановлюючі значення або хто-небудь заперечує наявність підстав нікчемності правочину. Слід враховувати також, що для позовів про визнання угоди недійсною передбачений скорочений термін позовної давності в один рік (п. 2 ст. 181 ЦК).
  Аналіз тексту ст. 166 ЦК дозволяє зробити висновок про те, що особа, чиє право порушене, не позбавлене можливості звернутися до суду з вимогою про визнання її недійсною, оскільки положення про те, що нікчемний правочин недійсна незалежно від визнання її такою судом, припускає як відсутність, так і наявність рішення суду. У всякому разі немає ніяких підстав вважати, що суперечка про недійсність угоди з мотивів її нікчемності не підлягає розгляду в суді.
  Звертає на себе увагу також, що оновлені положення про підстави та наслідки недійсності угод, які у ДК, в набагато більшою мірою, ніж попереднє законодавство, зорієнтовані саме на виконання завдання захисту суб'єктів цивільних прав. Раніше відповідні норми в рівній мірі мали конфіскаційний характер. Можливість стягнення у дохід держави всього отриманого за угодою з одного або з обох сторін передбачалася ЦК 1964 р. щодо недійсних угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства (ст. 49); суперечать цілям юридичної особи (ст. 50); угод, укладених під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною або збігу тяжких обставин (ст. 58).
  У руслі даного напрямку складалася і арбітражно - судова практика, коли, наприклад, загальним правилом було стягнення в дохід держави доходів, отриманих організацією за угодами, здійсненим в рамках діяльності без ліцензії або одного з видів підприємницької діяльності, не передбачених її статутом.
  В даний час в ГК 1994 наслідки конфіскаційного характеру збережені лише щодо недійсності угоди, укладеної з метою, суперечною основам правопорядку і моральності (ст. 169), а також угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою стороною або збігу тяжких обставин (ст. 179). Причому слід зазначити, що зазначені норми права практично не знаходять застосування в арбітражно - судовій практиці.
  Що стосується таких підстав недійсності правочину, як вчинення її юридичною особою, що не мають ліцензії на заняття відповідною діяльністю, або в суперечності з цілями діяльності, визначено обмеженими в установчих документах юридичної особи, наявність яких ще недавно часто призводило до вилучення всього отриманого за угодою в доход держави, то навіть у разі їх підтвердження і визнання судом угоди недійсною в якості наслідків може бути застосована лише реституція (ст. 167, 173 ЦК). 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "2. Способи захисту"
  1. § 2. Принципи і гарантії виборчого права
      здатними неповнолітніх, які досягли 16 років, якщо вони працюють за трудовими договорами, контрактами, займаються підприємницькою діяльністю. З повною визначеністю треба сказати, що інститут емансипації не може прикладатися до вибірково-правових відносин, оскільки останні належать до сфери публічно-правового, а не цивільно-правового регулювання. Цивільно-правове
  2. § 1. Поняття комерційного права
      способами, передбаченими ст. 12ГК. Таким чином, законодавець конструює право на підприємницьку діяльність як приватноправову можливість особи, що забезпечує йому відому сферу свободи і недоторканності. При цьому право на свободу підприємництва не слід розглядати тільки з точки зору відносин між підприємцем і державою. Це право гарантує захист
  3. § 1. Загальні положення
      способів захисту прав та інтересів підприємців є невід'ємною складовою частиною правового режиму підприємництва, який встановлюється чинною Конституцією (Основним Законом) Російської Федерації, Цивільним кодексом та іншими законодавчими актами Російської Федерації. [2] У той же час різні способи захисту прав та інтересів підприємців входять в окремі правові
  4. § 2. Способи та механізм захисту прав та інтересів підприємця
      способів захисту прав та інтересів підприємця. Підприємці забезпечені правовим захистом не в меншому обсязі, ніж інші суб'єкти правових відносин - громадяни-непідприємці, некомерційні організації, державні та муніципальні освіти. Як карально-пресекательние заходи покарання, передбачені адміністративним і кримінальним законодавством, так і
  5. § 4. Захист прав та інтересів підприємців в інших судових установах
      способи захисту, передбачені ст. 12 ГК. [5] Якщо ж рішенням суду, прийнятим за скаргою громадянина, акт організації визнаний незаконним, то відповідно до ч. 3 ст. 239 'ЦПК РРФСР цей акт вважається нечинним тільки з моменту вступу рішення суду в законну силу. Наприклад, судом визнані незаконними рішення зборів учасників господарського товариства про обрання ради директорів і призначення
  6. § 5. Захист прав та інтересів підприємця у відносинах у сфері управління; роль прокуратури і нотаріату в правовому забезпеченні підприємницької діяльності
      способи захисту цивільних прав. У правозастосовчому аспекті державні органи наділені широкими владними повноваженнями щодо підприємців. Ці владні повноваження можуть бути згруповані таким чином: - права на вирішення питань, пов'язаних з організаційно-предпосилочних умовами діяльності підприємців; наприклад, державна реєстрація нового
  7. § 2. Вимоги, що пред'являються до професійних учасників страхового ринку
      способів захисту інтересів кредиторів - цілі статутного капіталу відповідно до норм ЦК. При цьому слід зауважити, що обмеження, що випливають з вимоги фінансової стійкості організації і нерозривно пов'язані з наявністю у неї тільки грошових коштів певного розміру, є більш жорсткими, ніж вимоги про наявність у організації будь-якого майна визна-ділених розмірів.
  8. § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
      здатні логічно і несуперечливо пояснити явища правової дійсності. Тому цілком можливо розглядати правовідносини і як вбрані в правову форму реальне суспільне ставлення, і як особливу правову модель, на яку повинні орієнтуватися учасники суспільних відносин. Важливо лише, щоб за будь підходу не відбувалася підміна одних понять іншими, нерідко спостережувана
  9. § 3. Види цивільних правовідносин
      способу задоволення інтересів уповноваженої особи. На відміну від деяких інших питань, пов'язаних з правовідносинами, класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Оскільки правовідносини відповідного виду володіють загальними рисами, правильна кваліфікація конкретного правовідносини дозволяє поширити на нього ознаки
  10. § 2. Захист нематеріальних благ
      способів захисту цивільних прав (ст. 12 ЦК) випливає із суті порушеного нематеріального права (блага) і характеру наслідків цього порушення (п. 2 ст. 150 ЦК). Інакше кажучи, нематеріальні блага захищаються в загальному порядку (причому не забороняється використання одночасно декількох способів захисту, вибір яких здійснюється потерпілим), проте законом або істотою самих
© 2014-2020  yport.inf.ua