|
1. Стаття, що регламентує порядок відшкодування судових витрат у разі пред'явлення позову в чужому інтересі без доручення. З відповідними позовами у випадках, передбачених федеральним законом, можуть звертатися прокурор (ст. 45 ЦПК), органи державної влади, органи місцевого самоврядування, організації та громадяни (ст. 46 ЦПК).
Особи, які пред'явили такі позови, не володіють матеріальними правами щодо заявленого ними вимоги, їх участь у справі має виключно процесуальний характер. Матеріальні права за такими позовами або належать іншим особам, в інтересах яких заявлено позов, або матеріальний позивач відсутній зовсім, або не може бути персоніфікований, наприклад при пред'явленні прокурором позову в інтересах невизначеного кола осіб.
Оскільки особа, в інтересах якої подано позов, не ініціював судового процесу, а було залучено в нього внаслідок пред'явлення позову іншою особою, немає підстав покладати судові витрати на позивача у разі відмови в позові особі, яка звернулася в суду із заявою на захист прав, свобод і законних інтересів позивача. Немає підстав покладати судові витрати і на особа, яка пред'явила позов в чужому інтересі (процесуального позивача). В силу норми ч. 2 ст. 45, ч. 2 ст. 46 прокурор, інша особа, яка звернулася до суду в передбачених законом випадках із заявою на захист прав інших осіб, не несе обов'язку щодо сплати судових витрат, у зв'язку з чим відшкодування відповідачу понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, здійснюється за рахунок відповідного бюджету.
При визначенні критеріїв, якими повинен керуватися суд при покладанні відповідних витрат на той чи інший бюджет, слід виходити з того, що стосовно до ч. 2 ст. 96 ЦПК витрати по справі, розглянутому федеральним судом, відшкодовуються відповідачу з коштів федерального бюджету, а по справі, розглянутому мировим суддею, - з бюджету суб'єкта Російської Федерації.
2. Норма ч. 1 ст. 102 ЦПК регулює відшкодування судових витрат лише в тих випадках, коли в справі є матеріальний позивач.
Однак оскільки метою такого регулювання є компенсація відповідачу, до якої подано необгрунтований позов, судових витрат, які не можуть бути стягнуті з іншого боку, то можливий висновок, що аналогічний порядок відшкодування (за рахунок коштів відповідного бюджету) застосовний і в разі відмови у позові у справах, де відсутня персоніфікована фігура матеріального позивача.
3. У ч. 1 ст. 102 ЦПК йдеться про відшкодування відповідачу тільки витрат, а не судових витрат, які крім витрат, пов'язаних з розглядом справи, включають і держмито. У ситуації коли рішення суду не оскаржувалося, витрати, понесені відповідачем, обмежуються вказаними витратами. Однак при оскарженні відповідачем рішення, що відбувся не на його користь, він несе і витрати по сплаті держмита. Виходячи з цілей регулювання, що міститься в ст. 102 ЦПК, слід дійти висновку, що, якщо відповідач, на користь якої ухвалено фінальне судову постанову, сплачував держмито, відповідні витрати підлягають відшкодуванню за тими ж правилами, що і витрати, пов'язані з розглядом справи.
4. Позов про звільнення майна від арешту (виключення з опису) в силу ч. 2 ст. 442 ЦПК пред'являється до боржника та стягувачу, в той час як неправомірний арешт на майно накладено іншою особою, наприклад судовим приставом-виконавцем. За таких обставин немає підстав стягувати судові витрати при задоволенні позову ні з боржника, ні з стягувача, в зв'язку з чим вони відшкодовуються з федерального або регіонального бюджету.
У літературі було висловлено думку, що в подібних випадках витрати по державному миту, на відміну від витрат, завжди підлягають відшкодуванню з федерального бюджету, оскільки мито належить до федеральних податків * (152).
З таким висновком не можна погодитися. Та обставина, що держмито є федеральним збором, не означає, що з цієї причини вона повинна завжди відшкодовуватися з федерального бюджету.
Вважаємо, що за відсутності в бюджетному законодавстві іншого регулювання розподілу витрат з відшкодування в подібних випадках держмита між бюджетами повинні застосовуватися ті ж правила, що й встановлені ч. 2 і 3 ст. 96 ЦПК. Саме на це і вказує ч. 2 ст. 102 ЦПК, називаючи джерелом відшкодування понесених витрат кошти відповідного бюджету.
|
- § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
стаття на відміну від ст. 171 ЦК не містить спеціального застереження щодо цього. Однак якщо неповнолітній у встановленому законом порядку був обмежений чи позбавлений права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (п. 4 ст. 26 ЦК), відповідні угоди неповнолітнього можуть бути оскаржені його батьками, усиновителями і піклувальниками. Аналогічні правила
- § 5. Початкові підстави набуття права власності
стаття потребує зміни за моделлю п. 4 ст. 218 ГК. Доцільно закріпити в ст. 219 ГК норму про те, що право власності на об'єкт нерухомості виникає з моменту придбання ним ознак, зазначених у п. 1 ст. 130 ГК. Це правило в найбільшій мірі відповідає інтересам власника і в той же час, як і у випадку з п. 4 ст. 218 ГК, потребують від нього зареєструвати право власності
- § 6. Похідні підстави набуття права власності
відшкодування, та ін.) * (825). Приватизація. Особливий випадок придбання права власності являє собою приватизація державного та муніципального майна (абз. 2 п. 2 ст. 235 ЦК). Вона поширюється тільки на майно, що перебуває у державній та муніципальній власності, тобто призначена лише для публічних, а не приватних власників, і вже в силу цього не може
- § 2. Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)
102 ЦК). Нарешті, віндикаційний позов носить позадоговірні характер і захищає право власності як абсолютне суб'єктивне право. Якщо ж власник і фактичний власник речі пов'язані один з одним договором або іншим зобов'язальними правовідносинами з приводу спірної речі, остання може відшукувати лише за допомогою відповідного договірного позову. Хоча зазначені положення, що стосуються
- § 3. Предмет, термін, місце і спосіб виконання
відшкодуванню шкоди життю або здоров'ю громадянина, виплаті платежів за договором довічного змісту з утриманням) ГК (ст. 318) передбачає індексацію (автоматичне збільшення) їх сум з урахуванням рівня інфляції в передбаченому законом порядку * (1224). Нерідко між сторонами існує кілька однорідних зобов'язань. Так, банк і позичальник можуть бути пов'язані між собою кількома
- § 3. Застава
відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю). Крім того, не можна закласти майно, на яке не допускається звернення стягнення кредиторів (див., наприклад, ст. 446 ЦПК). Питання про правомірність застави готівки й безготівкових грошових коштів є дискусійним. Слід погодитися з судовою практикою, яка визнає договори про заставу грошей не-дійсними * (1256). У самому
- § 2. Форми цивільно-правової відповідальності
стаття поміщена в гол. 23 "Забезпечення виконання зобов'язань", і тому неустойка розглядається насамперед як спосіб забезпечення виконання зобов'язань, який носить акцесорних характер по відношенню до основного зобов'язання. Крім цього, неустойка за своєю юридичною природою одночасно є і формою цивільно-правової відповідальності, оскільки: по-перше, стягується
- Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
стаття трактує про передачу проданої речі із застереженням про збереження права власності за продавцем до оплати речі покупцем або настання іншої обставини, тобто про невідкладно обумовленому договорі про передачу. Абзац 1 ст. 491 ГК відокремлює умовну традицію (речову угоду) від лежить в її основі не умовна купівлі-продажу (обязательственной угоди), а також показує, що угода
- § 1. Загальні положення про купівлю-продаж
відшкодування збитків. В умовах такої альтернативи ефективність першої вимоги (на відміну від другого) залежить від прав (інтересів) третіх осіб. Справа в тому, що річ не може бути відібрана у продавця, якщо вона вже передана третій особі, який став її власником (суб'єктом права господарського відання або оперативного управління), а стосовно ще не передали речі в умовах конфлікту
- § 2. Договір роздрібної купівлі-продажу
статтях (див. ст. 5, 6, 7, 14, 19) передбачає поряд з гарантійним терміном і терміном придатності (див. ст. 470-473, 477 ЦК) невідомий гл. 30 ГК термін служби товару, особливість якого в наступному. Термін служби встановлюється тільки виробником (на відміну від гарантійного терміну, який може бути встановлений також і продавцем). Термін служби (на відміну від гарантійного терміну) встановлюється
|