| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Предмет, термін, місце і спосіб виконання |
||
|
Специфіка предмета обумовлює ряд особливостей виконання грошових зобов'язань. Перш за все стосовно грошовим зобов'язанням Цивільний кодекс "розщеплює" питання про його предмет (валюті) на два складових елементи - "валюту боргу" (валюту, в якій зобов'язання виражене) і "валюту платежу" (валюту, в якій зобов'язання має бути оплачено). За загальним правилом у якості валюти боргу повинна виступати національна валюта - рубль. Разом з тим допускається обчислення суми грошового зобов'язання в іноземній валюті, а також умовних грошових одиницях (п. 2 ст. 317 ЦК) * (1220). При цьому сторони вправі своєю угодою встановити власний курс перерахунку іноземної валюти (умовної грошової одиниці) як валюти боргу в рублі або передбачити порядок (в тому числі дату) визначення такого курсу. У відсутність подібної угоди підлягає сплаті в рублях сума визначається за офіційним курсом відповідної валюти (умовних грошових одиниць) * (1221) на день фактичного платежу. Іноземна валюта (умовні грошові одиниці) можуть використовуватися і як валюта платежу. Однак подібне допускається лише як виняток, у випадках, порядку та на умовах, визначених валютним законодавством * (1222). Щодо випадку недостатності суми виробленого платежу для погашення всіх грошових зобов'язань боржника ст. 319 ЦК встановлює черговість погашення вимог. У першу чергу погашаються витрати кредитора одержання виконання, у другу - проценти, а потім - сума основного боргу. При цьому під відсотками, погашаються раніше суми основного боргу, судова практика розуміє відсотки як плату за користування коштами (наприклад, відсотки за користування сумою позики, кредиту, авансу, передоплати і т.д.). Відсотки як відповідальність за невиконання або прострочення виконання (ст. 395 ЦК) погашаються після суми основного боргу * (1223). Зазначений порядок погашення може бути змінений або виключений угодою сторін. Відносно окремих грошових зобов'язань (з відшкодування шкоди життю або здоров'ю громадянина, виплаті платежів за договором довічного змісту з утриманням) ГК (ст. 318) передбачає індексацію (автоматичне збільшення) їх сум з урахуванням рівня інфляції в передбаченому законом порядку * (1224). Нерідко між сторонами існує кілька однорідних зобов'язань. Так, банк і позичальник можуть бути пов'язані між собою декількома кредитними договорами. Якщо в подібній ситуації боржник здійснить платіж, не вказавши, в погашення якого кредиту, може виникнути питання, в рахунок якого із зобов'язань повинно зараховуватися вироблене їм виконання, якщо його недостатньо для задоволення за всіма зобов'язаннями. На відміну від більшості зарубіжних кодифікацій вітчизняне законодавство не містить на цей рахунок загальної норми. Спеціальне правило сформульовано в ньому лише стосовно договору поставки. Воно полягає в тому, що за відсутності вказівки боржника вироблене виконання зараховується в погашення зобов'язання, термін виконання яких настав раніше. Якщо строк виконання за кількома зобов'язаннями настав одночасно, надане виконання зараховується пропорційно в погашення всіх цих зобов'язань (ст. 522 ЦК). Зазначені норми за аналогією закону повинні застосовуватися до всіх випадків виконання існуючих між сторонами кількох однорідних зобов'язань. Термін виконання. Цей термін визначається законом, іншими правовими актами, звичаями ділового обороту, умовами зобов'язання або випливає з його істоти. Цивільний кодекс розрізняє кілька ситуацій, які можуть виникнути щодо терміну виконання зобов'язання. Термін виконання може бути певним, тобто прямо встановлюватися законом, іншими правовими актами або угодою шляхом вказівки на календарну дату, період часу або подію, яка неминуче має настати. Коли ні правовий акт, ні угода не передбачають строку виконання прямо, але містять умови, що дозволяють його визначити, термін виконання є визначним * (1225). В обох зазначених вище варіантах зобов'язання підлягає виконанню у встановлений (визначна) момент або в будь-який момент в межах встановленого (визначна) періоду виконання. Можлива ситуація, коли джерела регулювання зобов'язання не передбачають ні терміну його виконання, ні умов, що дозволяють його визначити. В силу п. 2 ст. 314 ГК в подібному випадку зобов'язання має бути виконане в розумний термін після його виникнення * (1226). Розумний термін припускає період часу, необхідний для вчинення дії, передбаченого зобов'язанням. Категорія розумного строку є оціночною і повинна встановлюватися для кожної конкретної ситуації окремо виходячи з характеру зобов'язання, взаємовідносин сторін, умов, що впливають на можливість своєчасного виконання, і інших мають значення обставин * (1227). Зобов'язання, не виконане в розумний термін, має бути виконане боржником у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про його виконання. Дія правила про розумний строк може бути виключено спеціальною нормою, яка передбачає інші наслідки відсутності терміну виконання. Так, ст. 486 ЦК встановлює, що обов'язок покупця щодо оплати товару повинна бути виконана безпосередньо до або після передачі йому товару продавцем. Стаття 810 ГК стосовно випадків, коли термін повернення суми позики договором не встановлений, наказує необхідність її повернення протягом 30 днів з дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Термін виконання зобов'язання може залежати від запитання кредитора. У цьому випадку ст. 314 ГК також надає боржникові певну пільгу - таке зобов'язання має бути виконане у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про його виконання. Це правило є загальним і застосовується, якщо із закону, іншого правового акта, умов або змісту зобов'язання не випливає обов'язок виконання в інший термін. Так, обов'язок негайного повернення переданої на зберігання в гардероб верхнього одягу випливає з самої істоти цього зобов'язання. Обов'язок негайного повернення суми вкладу передбачена ст. 837 ГК. Згідно ст. 810 ГК позичальник зобов'язаний повернути суму позики, передану на умовах до запитання, протягом 30 днів з дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це. Зобов'язання має виконуватися у встановлений термін. Щодо дострокового виконання ст. 315 ЦК передбачає два різних правила залежно від характеру зобов'язання. В якості загального положення встановлено можливість дострокового виконання зобов'язання * (1228). Дане правило може бути змінено законом, іншими правовими актами або умовами зобов'язання. В окремих випадках природа зобов'язання така, що виключає саму постановку питання про дострокове виконанні. Так, принципово неможливо дострокове виконання зобов'язання з надання послуг з охорони об'єкта. У ситуації, коли обидві сторони зобов'язання - підприємці та саме зобов'язання пов'язане із здійсненням ними підприємницької діяльності, ЦК закріплює прямо протилежне правило. У підприємницьких відносинах дострокове виконання не завжди є благом і може зажадати додаткових фінансових витрат. Дострокове виконання такого зобов'язання допускається лише у випадках, передбачених законом, іншими правовими актами, умовами зобов'язання або коли подібна можливість випливає із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання. Стосовно до окремих видів зобов'язань закон передбачає інше рішення питання про допустимість дострокового виконання. Так, незалежно від суб'єктного складу, сума безпроцентної позики може бути повернена позичальником достроково. Дострокове повернення суми позики, наданої під проценти, допускається лише за згодою позикодавця (ст. 810 ЦК). Порушення строку виконання зобов'язання іменується простроченням. Прострочення боржника, тобто невиконання ним у встановлений строк зобов'язання, покладає на нього обов'язок відшкодувати кредитору спричинені цим збитки. Крім того, боржник відповідає за наслідки випадково настала в період прострочення неможливості виконання (ст. 405 ЦК). Так, у разі прострочення боржник не може зняти з себе відповідальність за невиконання зобов'язання навіть посиланням на обставини непереборної сили. Прострочення може допустити і кредитор. Він вважається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти запропоноване боржником належне виконання. Прострочення кредитора також має місце, коли кредитор не вчинив дій, без яких виконання зобов'язання боржником виявилося неможливим. Наприклад, в якості прострочення кредитора закон розглядає неподання покупцем постачальнику відвантажувальної рознарядки з реквізитами одержувача товару (п. 3 ст. 509 ЦК). Судова практика визнала простроченням кредитора неповідомлення даних про рахунок, на який повинні бути зараховані кошти * (1229). Якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора, боржник не вважається таким, що прострочив. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків. За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний платити відсотки за час прострочення кредитора. Місце виконання. Від точного виявлення місця, в якому зобов'язання має бути виконане, залежить вирішення низки практичних питань. Зокрема, місце виконання зобов'язання впливає на розподіл витрат з доставки виконання між сторонами, визначення місця приймання і місця складання приймально-здавальних документів, встановлення розміру підлягають відшкодуванню збитків (п. 3 ст. 393 ЦК). Місце виконання також може мати значення для визначення підсудності спору (п. 4 ст. 36 АПК; п. 9 ст. 29 ЦПК), вибору застосовуваного права (ст. 1211 ЦК). Місце виконання зобов'язання може бути безпосередньо визначено законом, іншим правовим актом або договором. Так, за зобов'язанням перевезення вантажу місцем виконання є пункт призначення (ст. 785 ЦК). Рівним чином місце виконання може випливати із звичаїв ділового обороту (наприклад, визначатися базисними умовами поставки Інкотермс-2000) або суті зобов'язання * (1230). Так, послуги, пов'язані з використанням відповідних приміщень (користування басейном, перегляд кінофільмів тощо) очевидно повинні надаватися за місцем їх знаходження. Якщо місце виконання не може бути виявлено жодним з названих вище способів, воно визначається відповідно до вказівок ст. 316 ГК. За загальним правилом місцем виконання зобов'язання вважається місце проживання (місце знаходження) боржника * (1231). Подібний підхід є традиційним для вітчизняного правопорядку. Його історичне пояснення грунтується на необхідності тлумачення умов договору на користь боржника. Крім того, при добровільному виконанні боржник не повинен бути поставлений в гірші умови порівняно з виконанням примусовим, яке здійснювалося б саме в цьому місці * (1232). З наведеного загального правила ЦК встановлює ряд вилучень. Так, місцем виконання зобов'язання з передачі нерухомого майна вважається місце знаходження майна. За зобов'язанням передати товар або інше майно, що передбачає його перевезення, місцем виконання визнається місце здачі майна першому перевізникові для доставки його кредитору * (1233); за іншими зобов'язаннями підприємця передати товар або інше майно - місце виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредитору в момент виникнення зобов'язання. Місцем виконання грошового зобов'язання визнається місце проживання (місце знаходження) кредитора в момент виникнення зобов'язання * (1234). Під "місцем проживання" ("місцем знаходження") або "місцем виготовлення" ("місцем зберігання") закон має на увазі відповідне місце в момент виникнення зобов'язання. При зміні цього місця до моменту виконання зобов'язання повинні за аналогією застосовуватися правила абз. 5 ст. 316 ГК. Боржник зобов'язаний повідомити кредитора про подібний зміні. Зобов'язання ж має бути виконане в новому місці проживання (місці знаходження) боржника або новому місці виготовлення (місце зберігання) товару з віднесенням на рахунок боржника всіх ризиків і витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання. Спосіб виконання. Порядок здійснення боржником дій по виконанню зобов'язання іменується способом його виконання. Спосіб виконання знаходиться в прямій залежності від характеру зобов'язання. Так, стосовно до неподільним зобов'язаннями сама їх істота виключає постановку питання про можливість часткового виконання. Щодо подільних зобов'язань: їх виконання частинами теоретично здійсненно. Однак закон в якості загального правила встановлює зворотне - належним буде бути лише виконання, вироблене в повному обсязі у вигляді однократного акту (ст. 311 ЦК) * (1235). Відповідно, кредитор має право не приймати виконання частинами, а боржник, який здійснив часткове виконання, несе ризик наслідків, які можуть виникнути через подібного відмови кредитора. Закон розглядає відмову від прийняття часткового виконання виключно як право кредитора. Цим правом кредитор може і не скористатися. Відмова від прийняття часткового виконання, як правило, може виражатися в пасивному поведінці кредитора, фактичному неприйнятті їм частково виконаного. Однак в окремих випадках в силу специфіки виконання кредитор позбавлений можливості використання такої форми відмови. Так, при доставці на його адресу транспортною організацією частини куплених ним товарів кредитор, який не хоче прийняти подібне виконання, повинен здійснити активні дії, які явно свідчать про відмову прийняти частково виконане, - заявити про це боржника, прийняти товар на відповідальне зберігання і т.п. При частковому виконанні боржником грошового зобов'язання, виробленого шляхом безготівкових розрахунків, кредитор повинен не просто заявити боржнику про відмову прийняти таке виконання, але і зробити зворотне перерахування отриманих грошових коштів. В іншому випадку кредитор буде вважатися прийняв часткове виконання * (1236). Виконання частинами, вироблене за згодою кредитора, рівнозначно належному виконанню. Про згоду кредитора прийняти часткове виконання можуть свідчити не тільки пряма заява, але і його конклюдентні дії, наприклад з використання частково виконаного. Формулюючи загальне правило про неприпустимість виконання по частинах, ст. 311 ЦК передбачає і деякі вилучення з нього. Виконання частинами розглядається в якості належного, якщо воно передбачене законом, іншими правовими актами, звичаями ділового обороту, умовами зобов'язання або випливає з його істоти. Так, допустимість виконання по частинах передбачається при використанні сторонами завдатку або авансу, а одно оплати в розстрочку (ст. 486, 489, 500 ЦК). В рамках правил про договір будівельного підряду (ст. 753 ЦК) врегульовано питання про можливість і наслідки здачі та приймання окремих етапів роботи. У двосторонніх (сіналагматіческіх) договорах кожна із сторін повинна виконати зобов'язання на користь іншої сторони. У ситуації, коли виконання зобов'язання однієї зі сторін відповідно до договору обумовлене виконанням свого зобов'язання іншою стороною, йдеться про зустрічний виконанні зобов'язань (п. 1 ст. 328 ЦК). Зустрічність виконання випливає безпосередньо з самої договірної моделі, використовуваної сторонами, і не повинна обумовлюватися сторонами особливо. Так, укладення договору купівлі-продажу на умовах попередньої оплати (ст. 487 ЦК) вже саме по собі додає виконанню зобов'язання з передачі товару зустрічний (наступний) характер, обумовлює його попереднім виконанням зобов'язання покупця сплатити ціну. Якщо попереднє виконання не надано або є обставини, що свідчать про те, що таке виконання не буде вироблено в термін, сторона, яка зобов'язана до зустрічного виконанню, має право призупинити виконання свого зобов'язання або відмовитися від виконання цього зобов'язання повністю або у відповідній частині * (1237). Поряд з цим потерпілий (сторона, зобов'язана до зустрічного виконанню) вправі вимагати відшкодування заподіяних збитків. Сторона, зобов'язання якої є зустрічним, може, незважаючи на неподання виконання іншою стороною, провести виконання свого зобов'язання. У такому випадку інша сторона зобов'язана надати виконання (п. 3 ст. 328 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Предмет, термін, місце і спосіб виконання" |
||
|
||