| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Застава |
||
|
Заставне правовідношення встановлюється між заставодержателем і заставодавцем. Як заставоутримувача виступає кредитор по забезпечуваному заставою зобов'язанням. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (п. 1 ст. 335 ЦК). Сутність застави полягає в можливості заставодержателя продати заставлене майно та задовольнитися з вирученої суми. Тому предметом застави можуть служити тільки здатні бути проданими речі і майнові права. Стаття 336 ЦК забороняє встановлення застави щодо речей, вилучених з обороту, а також прав, нерозривно пов'язаних з їх власниками (зокрема, вимог про сплату аліментів та про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю). Крім того, не можна закласти майно, на яке не допускається звернення стягнення кредиторів (див., наприклад, ст. 446 ЦПК). Питання про правомірність застави готівки й безготівкових грошових коштів є дискусійним. Слід погодитися з судовою практикою, яка визнає договори про заставу грошей не-дійсними * (1256). Справді, закріплена в ГК конструкція застави передбачає продаж закладеного предмета, у той час як продаж грошей, за винятком іноземної валюти, неможлива. Тому гроші не здатні виступати предметом застави, врегульованого ГК. Необхідно, однак, мати на увазі, що виконання зобов'язання може забезпечуватися не тільки способами, перерахованими в Кодексі, а й іншими способами, передбаченими законом або договором (п. 1 ст. 329 ЦК). Наприклад, законодавству і договірній практиці відомий так званий грошовий (депозитний) застава, при якому грошові кошти відокремлюються від майна заставодавця і передаються заставодержателю або третій особі (депозитарію) з метою забезпечення виконання заставодавцем своїх обов'язків * (1257). Закладене майно зазвичай залишається у заставодавця. Проте сторони договору про заставу можуть обумовити, що підлягає заставі рухома річ передаєтьсязаставодержателю (п. 1 ст. 338 ЦК). Заставні відносини врегульовані § 3 гл. 23 ГК, а також Законом РФ "Про заставу" від 29 травня 1992 р., який діє в частині, що не суперечить Кодексу. Особливим видів застави присвячені ФЗ від 16 липня 1998 р. "Про іпотеку (заставу нерухомості)" * (1258), ст. 367-372 КТМ та ст. 19 Положення про переказний і простий вексель. У подальшому викладі будуть аналізуватися загальні розпорядження про заставу рухомих речей. Особливі види застави розглядаються в кінці цього параграфа. Правова природа права застави. У теорії цивільного права продовжує залишатися спірним питання про природу права застави на річ. Одні цивілісти вважають його речовим * (1259), інші - зобов'язальним правом * (1260). Погляд на заставне право як зобов'язальне право в даний час спирається на структуру ГК, в якому норми про заставу розташовуються в розділі, присвяченому зобов'язального права. Однак цей технічний прийом пояснюється тим, що застава служить способом забезпечення виконання зобов'язань. Топографія правових приписів не визначає природи того чи іншого суб'єктивного права. Насправді право застави на річ володіє всіма ознаками речового права, а саме: надає уповноваженій речове-правові можливості (п. 1 ст. 209 ЦК); слідує за річчю (п. 3 ст. 216 ЦК); може захищатися речове-правовими засобами від посягання з боку будь-якої особи (п. 4 ст. 216 ЦК). Розглянемо ці ознаки докладніше. 1. Заставне право надає заставодержателю можливість розпорядитися предметом застави, яка є елементом речового права. Заставодержатель має право продати закладену річ, а в певних випадках - привласнити її собі. Крім того, у передбачених договором про заставу випадках він має право володіти і користуватися закладеної річчю (п. 1 ст. 338, п. 3 ст. 346 ЦК). Таким чином, заставне право надає заставодержателю речове-правові можливості і, отже, являє собою речове право. 2. Право застави має властивість проходження за річчю. При переході права власності (права господарського відання) на предмет застави до іншої особи заставне право зберігається за заставодержателем, а набувач речі ipso jure стає заставодавцем (п. 1 ст. 353 ЦК). 3. Якщо предмет застави переданий заставодержателю у володіння і користування, то в разі порушення заставного права йому надається виндикационное або негаторному домагання проти будь-якої особи, включаючи заставодавця (ст. 347 ЦК). Заставне право є акцесорних правом по відношенню до забезпечуваному їм вимогу. Це проявляється в тому, що виникнення, зміна та припинення права застави пов'язано з виникненням, зміною та припиненням цієї вимоги. Підстави виникнення права застави. Заставне право зазвичай встановлюється договором. Але воно може виникнути також на підставі закону та настання зазначених у ньому обставин (абз. 1 п. 3 ст. 334 ЦК). Таким чином воно виникає, зокрема, у продавця в разі продажу товару в кредит (п. 5 ст. 488 ЦК) і в одержувача ренти при передачі їм нерухомості під виплату ренти (п. 1 ст. 587 ЦК). До заставним відносин, які виникли на підставі закону та настання зазначених у ньому обставин, застосовуються приписи про заставу, що виникає в силу договору (абз. 2 п. 3 ст. 334 ЦК). Право застави служить обтяженням права власності на річ, що обмежує можливість власника розпоряджатися закладеної річчю. За загальним правилом заставодавець може розпорядитися закладеної річчю лише за згодою заставодержателя (п. 2 ст. 346 ЦК). Обтяження права власності можливо тільки з боку його власника (п. 2 ст. 209 ЦК). Згідно абз. 1 п. 2 ст. 335 ГК заставодавцем речі може бути її власник або особа, яка має на неї право господарського ведення. Заставне право є похідним від права власності. При встановленні застави має місце конститутивне правонаступництво, тобто створення на основі материнського права (права власності) дочірнього права (права застави). Якщо заставодавець не є власником закладеної їм речі, то заставодержатель не набуває на неї заставного права * (1261). Спрямований на встановлення заставного права договір про заставу являє собою розпорядчу угоди, полягає заставодавцем і заставодержателем * (1262). Правовою підставою укладення цього договору виступає угоду про забезпечення (pactum de pignore dando), в силу якого майбутній заставодавець зобов'язується перед кредитором до встановлення права застави на річ у забезпечення точно означеного вимоги кредитора. Договір про заставу є дійсним і тоді, коли він укладається на виконання неіснуючого або недійсного pactum de pignore dando * (1263). Сказане означає, що договір про заставу є абстрактною угодою. Відповідно до п. 1 ст. 339 ЦК у договорі про заставу мають бути зазначені: 1) предмет застави. В якості такого предмета може виступати індивідуально-визначена річ, яка індивідуалізована шляхом вказівки на її відмітні ознаки. При залишенні закладеної речі у заставодавця на неї можуть бути накладені знаки (маркування, пломби, таблички і т.п.), що свідчать про заставу (тверда застава). Не виключається заставу речі, яку заставодавець набуде в майбутньому (п. 6 ст. 340 ЦК); 2) оцінка предмета застави. Вона здійснюється за угодою сторін і може бути встановлена на основі звіту професійного оцінювача * (1264). Вказівка оціночної вартості предмета застави носить формальний характер, так як при продажу, страхуванні, втрату або відновлення цього предмета вона не має обов'язкового значення і служить тільки орієнтиром для встановлення продажної, страхової чи дійсної вартості заставленого майна (абз. 2 п. 2 ст. 344 , абз. 1 п. 3 ст. 350, п. 1 ст. 945 ЦК); 3) забезпечується заставою зобов'язання. Воно має бути конкретизовано шляхом зазначення його виду, підстави виникнення, сторін, предмета і терміну виконання. Якщо інше не передбачено договором, то застава забезпечує вимогу у повному обсязі з нарахованими на момент задоволення відсотками, а також виконання обов'язків по сплаті неустойки, відшкодуванню збитків та витрат по стягненню боргу (ст. 337 ЦК). Немає перешкод до забезпечення заставою умовного, а також майбутньої вимоги (наприклад, вимоги про повернення кредиту, який буде виданий банком після надання позичальником забезпечення його повернення). У цих випадках саме право застави є відповідно умовним або майбутнім і стає повним правом застави лише з моменту перетворення умовного вимоги в повне вимога або виконання фактичного складу виникнення у заставодержателя повного вимоги; 4) сторона договору про заставу , у якої буде знаходитися предмет застави. Сторона, яка володіє предметом застави, зобов'язана страхувати і забезпечувати збереження цього предмета, а також повідомляти іншу сторону про виникнення загрози його втрати або пошкодження (ст. 343 ЦК). Заставодавець має право користуватися предметом застави, якщо інше не передбачено договором про заставу або не випливає із суті застави (п. 1 ст. 346 ЦК). Предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (абз. 1 п. 2 ст. 338 ЦК). Запорука з передачею предмета застави у володіння заставодержателя іменується закладами. У разі закладу заставодержатель відповідає за збереження переданого йому предмета в порядку, встановленому п. 2 ст. 344 ГК. Він має право користуватися предметом закладу, якщо така можливість передбачена договором про заставу. Договір про заставу під страхом його недійсності має бути укладений у письмовій формі. Якщо забезпечується заставою зобов'язання виникло з договору, який підлягає нотаріальному посвідченню, то договір про заставу також потребує посвідченні у нотаріуса (п. 2 ст. 339 ЦК). Заставне право виникає з моменту укладення договору про заставу, а в разі заклада - з моменту передачі речі у володіння заставодержателя (п. 1 ст. 341 ЦК). Здійснення права застави. Для звернення стягнення на заставлене майно потрібні матеріальні і формальні передумови. До матеріальних передумов відноситься невиконання або неналежне виконання забезпеченого заставою зобов'язання за обставинами, за які відповідає боржник (п. 1 ст. 348 ЦК) * (1265). До формальних передумов відносяться акти, що підтверджують наявність матеріальних передумов: судове рішення або угода заставодержателя та заставодавця про звернення стягнення на заставлене майно. За загальним правилом стягнення проводиться на підставі судового рішення, винесеного за позовом заставодержателя проти заставодавця. Суд може відмовити у зверненні стягнення на заставлене майно, якщо допущене боржником порушення незначно і розмір вимог заставодержателя внаслідок цього несоразмерен вартості закладеної речі (п. 2 ст. 348 ЦК). Звернення стягнення на закладену річ у позасудовому порядку провадиться за згодою заставодержателя та заставодавця, а у разі закладу - в порядку, встановленому договором про заставу (п. 2 ст. 349 ЦК). Так, сторони можуть обумовити, що заставодержатель продає предмет закладу з торгів після попередження про це заставодавця. У передбачених п. 3 ст. 349 ГК випадках стягнення на закладену річ може бути звернено тільки за рішенням суду. Звернення стягнення полягає в продажу закладеної речі з публічних торгів, що проводяться у формі аукціону (пп. 1 і 3 ст. 350 ЦК) * (1266). Договір про заставу, що дозволяє заставодержателю привласнити собі закладену річ, є недійсним. Проте сторони можуть укласти договір купівлі-продажу закладеної речі з заліком вимоги про сплату купівельної ціни проти забезпеченого заставою вимоги. Початкова ціна продажу на аукціоні визначається в судовому рішенні або угоді про звернення стягнення в позасудовому порядку, і лише при продажу предмета закладу може застосовуватися оцінка, встановлена договором про заставу. Заставодержатель продає річ від свого імені. Продаж за судовим рішенням проводиться на підставі виконавчого листа за участю судового пристава-виконавця. При цьому суд має право відстрочити продаж на термін до одного року (п. 2 ст. 350 ЦК). У разі звернення стягнення в позасудовому порядку продаж здійснюється без участі судового пристава-виконавця. При оголошенні торгів такими заставодержатель може за угодою з заставодавцем придбати закладене майно і зарахувати в рахунок покупної ціни свої вимоги, забезпечені заставою. У разі оголошення такими, що повторних торгів заставодержатель має право залишити предмет застави за собою з оцінкою у сумі не більше ніж на 10% нижче початкової ціни продажу на повторних торгах * (1267). Заставодержатель, не виявив наміру придбати річ у власність протягом місяця з дня оголошення такими, що повторних торгів, втрачає право застави на річ (п. 4 ст. 350 ЦК). Якщо кредитор не отримав задоволення з вартості заставленого майна, то він може задовольнитися з вартості іншого майна боржника в загальному порядку (п. 5 ст. 350 ЦК). Грошові кошти, що залишилися після задоволення вимог заставодержателя, підлягають передачі заставодавцю (п. 6 ст. 350 ЦК). Згідно п. 1 ст. 334 ГК задоволення заставодержателя з вартості предмета застави відбувається переважно перед іншими кредиторами заставодавця. Тому в разі ліквідації заставодавця або проведення щодо нього конкурсного виробництва виручені від продажу закладеного майна кошти спрямовуються на задоволення вимог заставодержателя переважно перед іншими кредиторами, за винятком кредиторів першої та другої черги, чиї вимоги виникли до укладення договору про заставу (абз. 2 п. 2 ст. 64 ГК, абз. 1 п. 2 ст. 138 ФЗ від 26 жовтня 2002 р. "Про неспроможність (банкрутство)" - з послід. змін. та доп. * (1268)). Якщо річ виступає предметом декількох застав, що забезпечують різні вимоги (наступний заставу), то в силу принципу старшинства застав наступні залогодержатели задовольняються з вартості закладеної речі лише після повного задоволення попередніх заставодержателів (пп. 1 і 2 ст. 342 ЦК). Наступний заставу допускається, якщо він не заборонений попередніми договорами про заставу. Зміна та припинення заставного правовідносини. Зміна заставного правовідносини може відбутися внаслідок зміни його сторін, предмета або обсягу задоволення заставодержателя. Заміна заставодержателя відбувається автоматично в разі переходу забезпечуваного вимоги до нового кредитора (ст. 384, 1112 ЦК). Акцесорний характер заставного права виключає його приналежність особі, яка не є кредитором за забезпеченим вимогу. Тому ізольована поступка цієї вимоги тягне за собою припинення права застави. Заміна заставодавця настає при переході предмета застави у власність іншої особи, який стає заставодавцем (п. 1 ст. 353 ЦК). Якщо заставодавець втрачає право власності на закладену річ внаслідок її реквізиції, націоналізації або викупу для державних (муніципальних) потреб, то право застави поширюється на предмети, отримані заставодавцем взамін вилученої речі, або на суму належної йому грошового відшкодування (п. 1 ст. 354 ГК). Заміна предмета застави здійснюється за згодою сторін. У разі загибелі або пошкодження закладеної речі або припинення права власності на неї з інших підстав (наприклад, в результаті викупу державою безхозяйственность вмістом культурних цінностей) заставодавець отримує право на заміну предмета застави рівноцінним майном (ст. 345 ЦК). При відмові заставодавця замінити втрачений або пошкоджений предмет застави заставодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпеченого заставою зобов'язання (подп. 2 і 3 п. 1 ст. 351 ЦК). Зміна обсягу задоволення заставодержателя відбувається внаслідок зміни обсягу забезпечуваного вимоги. Якщо обсяг цієї вимоги було збільшено за угодою кредитора і боржника, який не є заставодавцем, то для зміни заставного правовідносини необхідна згода заставодавця. Типовими підставами припинення заставного правовідносини виступають: 1) припинення забезпеченого заставою зобов'язання (подп. 1 п. 1 ст. 352 ЦК); 2) продаж закладеної речі з торгів або її звернення заставодержателем у свою власність в процесі стягнення боргу (подп. 4 п. 1 ст. 352 ЦК). Крім цього, заставне правовідношення припиняється, зокрема, при консолідації, тобто збігу заставодержателя та заставодавця в одній особі (наприклад, через придбання заставодержателем закладеної речі у спадок), конфіскації закладеної речі (п. 2 ст. 354 ЦК) та переказ забезпеченого заставою боргу на іншу особу, якщо заставодавець не погодився зберегти заставу в забезпечення виконання обов'язку нового боржника (ст. 356 ЦК). Особливі види застави. Розглянемо специфіку особливих видів заставних правовідносин. Іпотека представляє собою заставу нерухомих речей * (1269). Предмет іпотеки не передається у володіння заставодержателя (абз. 2 п. 1 ст. 338 ЦК). Будівлю або споруду не може бути закладено без одночасного застави земельної ділянки, на якій воно розташоване (п. 3 ст. 340 ЦК). Договір про іпотеку підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації угод з нерухомістю (п. 3 ст. 339 ЦК). Встановлення іпотечного права може супроводжуватися видачею заставної, яка є звичайною іменним цінним папером (ректа-папером). Правовий режим заставної визначається ст. 13-18, 48 і 49 Закону про іпотеку. В силу п. 1 ст. 349 ГК звернення стягнення на заставлене нерухоме майно допускається в судовому порядку або на підставі нотаріально посвідченого угоди заставодавця та заставодержателя, укладеного після виникнення підстав для звернення стягнення на це майно. Продаж майна здійснюється шляхом проведення публічних торгів, які організовуються судовим приставом-виконавцем, або проведення аукціону, організованого спеціалізованою організацією без участі судового пристава-виконавця (п. 1 і 2 ст. 56, п. 1 ст. 57, п. 1 ст. 59 Закону про іпотеку). Учасники торгів вносять завдаток у межах 5% початкової ціни продажу. При проведенні повторних торгів початкова ціна знижується на 15% від початкової ціни на перших торгах. Якщо повторні торги не відбулися, то заставодержатель має право придбати предмет застави у власність за ціною не більше ніж на 25% нижче його початкової ціни продажу на перших торгах. Закон про іпотеку встановлює особливості застави земельних ділянок (ст. 62-68), підприємств (ст. 70-73) і житлових приміщень (ст. 74-78). Застава прав. Застава може бути встановлений на майнові права, зокрема на частку в праві спільної власності - п. 2 ст. 246 ЦК, право вимоги - ст. 336 ГК, право оренди - п. 2 ст. 615 ГК, виключне право на результати інтелектуальної діяльності - п. 5 ст. 1233 ЦК. Правова природа права застави на право визначається характером заставленого права. Тому право застави на вимога є зобов'язальним, а право застави на речове право - речовим правом * (1270). Закладене право, зокрема вимога, залишається у заставодавця, який зобов'язаний повідомити боржника про заставу права і утримуватися від уступки заставленого права іншій особі (п. 2 ст. 56 Закону про заставу). Заставодавець повинен вживати заходів щодо захисту права від зазіхань третіх осіб, не допускати припинення права або зменшення його вартості (п. 3-5 ст. 56 Закону про заставу). В іншому випадку заставодержатель може вимагати перекладу закладеного права на себе (п. 1 ст. 57 Закону про заставу). При виконанні боржником заставодавця свого обов'язку, корреспондирующей закладеному праву, заставодержатель набуває право застави на отримані предмети (п. 1 ст. 58 Закону про заставу). Якщо заставодавець отримує від свого боржника в рахунок виконання грошові кошти, то вони повинні бути передані заставодержателю для його задоволення (п. 2 ст. 58 Закону про заставу). У разі порушення забезпеченого заставою зобов'язання закладене право підлягає продажу в порядку, встановленому ст. 349 і 350 ЦК. Застава цінних паперів. Предметом застави можуть виступати пред'явницькі, ордерні, іменні * (1271) і звичайні іменні цінні папери (ректа-паперу). Встановлення права застави на пред'явницькі цінний папір виробляється за приписами про заставу рухомих речей. При цьому папір передається у володіння заставодержателя або в депозит нотаріуса, якщо договором про заставу не передбачено інше (п. 4 ст. 338 ЦК). У разі настання передумов для звернення стягнення на закладену папір вона підлягає продажу. Однак заставодержатель, який володіє папером, може здійснити засвідчене нею право і придбати право застави на майно, отримане від зобов'язаної по паперу особи. Ордерні цінні папери можуть бути закладені в загальногромадянський порядку або по праву цінних паперів. У першому випадку ордерні папери закладаються так само, як і папери на пред'явника. Правове становище заставодержателя бланкоіндоссірованной ордерної папери аналогічно правовому положенню заставодержателя представницькою цінного паперу. У другому випадку застава ордерних паперів відбувається за допомогою заставного індосаменту * (1272). Цей індосамент повинен містити застереження "валюта в забезпечення", "валюта в заставу", "як заставодержателю" і т.п. Для виникнення права застави на ордерну папір крім заставного індосаменту потрібні договір про заставу паперу і передача паперу заставодержателю. Заставодержатель папери не стає її власником і не має права розпорядитися папером. Однак він може здійснити право з паперу від власного імені. Застава ректа-паперів відбувається за приписами про заставу прав. Для виникнення права застави на засвідчене ректа-папером право передачі папери заставодержателю за загальним правилом не потрібно. Застава товарів в обороті. Предметом цього виду застави виступає товарна маса у вигляді сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції і т.д. Це майно залишається у заставодавця, який має право змінювати склад товарної маси, переробляти і відчужувати вхідні в неї товари без згоди заставодержателя, з тим щоб загальна вартість всієї товарної маси не ставала нижче вартості, фіксованою в договорі про заставу (п. 1 ст. 357 ГК). Оскільки в цьому випадку предмет застави точно не індивідуалізований і не відокремлений від інших товарів, що належать заставодавцю, право застави товарів в обороті не є речовим правом. Воно не має властивість прямування. Відносно відчужених заставодавцем товарів право застави припиняється, а щодо придбаних ним або надійшли на його товарну масу нових товарів - виникає (п. 2 ст. 357 ЦК). Заставодавець зобов'язаний вести книгу запису застав, яка необхідна заставодержателю для контролю за станом товарної маси. При порушенні заставодавцем умов застави товарів в обороті заставодержатель має право шляхом накладення на закладені товари своїх знаків та печаток призупинити операції з ними до усунення порушення (п. 4 ст. 357 ЦК). Після виникнення передумов для звернення стягнення на закладені товари вони підлягають індивідуалізації та продажу в загальному порядку (ст. 349 і 350 ЦК). Застава речей у ломбарді. Ломбард є спеціалізованою організацією, яка видає позики під заставу рухомого майна та надає громадянам послуги зі зберігання їх речей. У заставу приймаються рухомі речі, призначені для особистого споживання (наприклад, коштовності, годинники тощо). Заставодавцем виступає громадянин. Запорукою забезпечується виконання обов'язку позичальника повернути ломбарду суму короткострокової позики * (1273). Закладаються речі передаються у володіння ломбарду, який не має права ними користуватися (п. 3 ст. 358 ЦК). Договір про заставу речей у ломбарді оформляється видачею заставного квитка, який являє собою легітимаційну папір. У разі порушення позичальником свого обов'язку ломбард вправі на підставі виконавчого напису нотаріуса після закінчення пільгового місячного терміну продати закладені речі з торгів. Після проведення торгів забезпечені заставою вимоги ломбарду вважаються погашеними, навіть якщо суми, вирученої при реалізації майна, для їх повного задоволення недостатньо (п. 5 ст. 358 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Застава" |
||
|
||