| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 371. Право оскарження ухвал суду першої інстанції |
||
|
2. У касаційному порядку оскаржуються визначення всіх судів Російської Федерації, розглядають цивільні справи по першій інстанції, в тому числі визначення Судової колегії в цивільних справах та Військової колегії Верховного Суду РФ, які у передбачених пп. 1 і 2 ч. 1 коментованої статті випадках оскаржуються в Касаційну колегію Верховного Суду РФ, як це встановлено п. 3 ч. 1 ст. 337 ЦПК. Визначення світових суддів сторони та інші беруть участь у справі особи мають право оскаржити в порядку апеляційного провадження, процедура якого врегульована нормами гл. 39 цього Кодексу (див. коментар до ст. 331-335 ЦПК). 3. Більшість підлягають касаційному оскарженню відповідно до п. 1 ч. 1 коментованої статті визначень, як правило, не виключають можливості подальшого руху справи. Проте їх дією зачіпаються права і законні інтереси сторін та інших беруть участь у справі. Крім того, в ряді випадків ЦПК передбачає можливість оскарження ухвал, якими ускладнюється або унеможливлюється реалізація зазначеними особами права на судовий захист. До визначень, можливість оскарження яких передбачена ЦПК, зокрема, відносяться визначення про передачу справи за підсудністю до іншого суду або про відмову в цьому (ч. 3 ст. 33 ЦПК), визначення з питань відновлення пропущених процесуальних строків (ч. 4 ст. 112 ЦПК), про відмову в прийнятті позовної заяви (ч. 3 ст. 134 ЦПК), визначення з питань забезпечення позову (ст. 145 ЦПК), про відстрочку або про розстрочку виконання рішення суду, про зміну способу і порядку його виконання (ч. 3 ст. 203 ЦПК), про негайне виконання рішення суду (ч. 3 ст. 212 ЦПК) і т.д. 4. За буквальним змістом ч. 1 коментованої статті право на подачу окремої скарги на ухвали суду надано тільки особам, бере участі у справі. Однак з її взаємозв'язку з іншими положеннями цього Кодексу випливає, що визначення суду також можуть бути оскаржені свідками, експертами, фахівцями та перекладачами, а також особами, які не є учасниками процесу, якщо ЦПК передбачає можливість оскарження винесених у відношенні них визначень. Так, підданий судовому штрафу свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, а також особа, яка не є учасником процесу, має право оскаржити ухвалу суду про відмову скласти судовий штраф (зменшити його), як це передбачено ч. 2 ст. 106 ЦПК. 5. Ухвали суду, можливість оскарження яких передбачена п. 2 ч. 1 коментованої статті, в теорії цивільного процесуального права зазвичай іменуються пресекательнимі визначеннями. Зокрема, до таких визначень відносяться визначення про припинення провадження у справі (ст. 221 ЦПК), про залишення заяви без розгляду (ст. 223 ЦПК). При вирішенні питання про те, чи відноситься визначення до судових постанов, що підлягають оскарженню відповідно до п. 2 ч. 1 коментованої статті, необхідно оцінювати, чи дійсно це визначення виключає можливість подальшого руху справи. Зокрема, не може бути оскаржене в касаційному порядку виносяться судом у справах про розірвання шлюбу ухвалу про відкладення розгляду справи для примирення подружжя у випадках, коли один з подружжя не згоден на припинення шлюбу (п. 2 ст. 22 СК РФ). Таке визначення не виключає можливості подальшого руху справи, оскільки якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулися і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд поновлює розгляд справи про розірвання шлюбу по суті * (305). 6. Зазначені у ч. 2 коментованої статті визначення головним чином виносяться у зв'язку з підготовкою до судового розгляду та не підлягають оскарженню, оскільки не перепиняють можливість подальшого руху справи. До них, зокрема, можна віднести визначення про витребування доказів, про об'єднання справ в одне провадження, про виділення вимоги в окреме провадження, про прийняття заяви до провадження суду, про підготовку справи до судового розгляду та ін Однак якщо при підготовці справи до судового розгляду виносяться ухвали про відмову в забезпеченні доказів або з питань забезпечення позову, то необхідно враховувати, що такі визначення можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 65 і ст. 145 ЦПК відповідно. Тому, коли зазначені питання поряд з іншими (див. коментар до ст. 150 ЦПК) вирішуються судом в одному визначенні про підготовку справи до судового розгляду, на визначення може бути подана скарга або принесено подання в тій частині, в якій цим визначенням відмовлено в забезпечення доказів або вирішені питання забезпечення позову. Інша призводило б до обмеження права на судовий захист, зокрема до порушення принципу рівності всіх перед законом і судом (див. коментар до ст. 6 ЦПК), так як в цьому випадку за встановленим ч. 2 коментованої статті загальним правилом особи, клопотання яких про забезпечення доказів або позову були дозволені зазначеною ухвалою, були б не вправі його оскаржити, а отже, ставити під сумнів правильність відмови в забезпеченні доказів або застосування заходів щодо забезпечення позову. Водночас якби за цими клопотаннями, розглянутим судом при підготовці справи до судового розгляду, були б винесені окремі визначення, то які заявили клопотання особи не були б позбавлені права на їх касаційне оскарження. 7. Крім зазначених у коментованій статті випадків касаційного оскарження ухвал суду необхідно враховувати положення ЦПК, в яких безпосередньо вказано на неможливість оскарження ухвал. Зокрема, відповідно до ст. 397 не підлягає оскарженню ухвала суду про задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду (див. коментар до названої статті). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 371. Право оскарження ухвал суду першої інстанції " |
||
|
||