| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 392. Підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду, постанов президії суду наглядової інстанції, що набрали законної сили |
||
|
§ 1. 1. Рішенням суду загальної юрисдикції від 8 липня 2002 р., залишеним без зміни судами касаційної і наглядової інстанцій, задоволено позов громадян В.В. Кононенко і Е.А. Кононенко про визнання недійсними укладеного В.В. Кононенко з агентством ТОО "Косто" договору доручення продажу належної їм і їх неповнолітнім дітям квартири, а також самого договору купівлі-продажу квартири, укладеного позивачем з громадянином Р.Р. Курамшін, спірна квартира на підставі п. 2 ст. 167 ЦК Російської Федерації повернута позивачам, а на користь Р.Р. Курамшина з них стягнуто 584 430 руб. При цьому суд виходив з того, що інший суд визнав договір доручення продажу квартири укладеним позивачами під впливом обману. У 2003 р. громадянин Р.Р. Курамшін звернувся до суду із заявою про перегляд рішення від 8 липня 2002 р. по нововиявленими обставинами, вказавши в якості такого Постанова Конституційного Суду Російської Федерації від 21 квітня 2003 р. N 6-П у справі про перевірку конституційності положень п. п. 1 і 2 ст. 167 ЦК Російської Федерації, в якому був виявлений конституційно-правовий зміст зазначених положень ст. 167 ЦК Російської Федерації і якому, на думку заявника, не відповідала практика їх застосування судами загальної юрисдикції при розгляді його справи. 7 серпня 2003 суд ухвалою, залишеним без зміни судами касаційної і наглядової інстанцій, у задоволенні заяви Р.Р. Курамшина відмовив у зв'язку з тим, що відповідно до ст. 392 ЦПК Російської Федерації зміна правозастосовчої практики не є підставою для перегляду вступило в законну силу судового постанови за нововиявленими обставинами. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації громадянин Р.Р. Курамшін оскаржує конституційність ст. 387 ЦПК Російської Федерації, встановлює підстави для скасування або зміни судових постанов у порядку нагляду, та ч. 2 ст. 392 ЦПК Російської Федерації, в якій перераховуються підстави для перегляду за нововиявленими обставинами вступили в законну силу судових постанов. На думку заявника, оспорювані норми порушують його право на судовий захист, гарантоване ст. 46 (ч. 1) Конституції Російської Федерації, оскільки служать підставою для відмови у перегляді в порядку нагляду або за нововиявленими обставинами судових постанов у цивільних справах в тих випадках, коли такі рішення були прийняті до виявлення Конституційним Судом Російської Федерації конституційно-правового сенсу застосованих в цих справах законоположень. 2. Згідно ст. ст. 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" громадянин має право звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації зі скаргою на порушення конституційних прав і свобод законом, і така скарга визнається допустимою, якщо положеннями оспорюваного закону, застосованого чи підлягає застосуванню у справі заявника, зачіпаються його конституційні права і свободи, а відновлення порушених прав здійсненне лише за допомогою конституційного судочинства. З доданих до скарги матеріалів не вбачається, що Р.Р. Курамшін звертався до суду наглядової інстанції з заявою про перегляд судових постанов у зв'язку з судовою помилкою після винесення Конституційним Судом Російської Федерації Постанови від 21 квітня 2003 р. N 6-П. Таким чином, не можна зробити висновок про те, що положення ст. 387 ЦПК Російської Федерації були застосовані або підлягали застосуванню в якості підстави для відмови у перегляді в порядку нагляду судових постанов у його справі, і, отже, в цій частині його скарга не відповідає вимозі допустимості, закріпленому в п. 2 ст. 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", і не може бути прийнята Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду. 3. Згідно ст. 46 (ч. 1) Конституції Російської Федерації кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Питання про можливість перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень, винесених на підставі законоположень, яким Конституційним Судом Російської Федерації дано конституційно-правове тлумачення, вже був предметом дослідження Конституційного Суду Російської Федерації. У Визначенні від 9 липня 2004 р. N 242-О за скаргою громадянки Л.А. Штин Конституційний Суд Російської Федерації вказав, що дається їм тлумачення правових норм в силу ч. 2 ст. 74 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" у взаємозв'язку з його ст. ст. 3, 6, 36, 79, 85, 86, 87, 96 і 100 є загальнообов'язковим, в тому числі для судів. Разом з тим, як випливає з Постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 2 лютого 1996 р. N 4-П у справі про перевірку конституційності положень ст. ст. 371, 374 і 384 КПК РРФСР, рішення Конституційного Суду Російської Федерації є не тільки матеріально-правовою підставою для перегляду раніше прийнятих судових актів, а й офіційним приводом для порушення справи за нововиявленими обставинами лише щодо тих осіб, які виступали заявниками у справі, що розглядався Конституційним Судом Російської Федерації. Що ж стосується осіб, такими не є, але щодо яких були застосовані нормативні положення, що отримали в рішенні Конституційного Суду Російської Федерації конституційно-правове тлумачення, відмінне від надавало їм склалася правозастосовча практика, то таке рішення Конституційного Суду Російської Федерації тягне перегляд (зміна або скасування) заснованого на ньому судового акта тільки в тих випадках, коли він або не вступив в законну силу, або вступив в законну силу, але не виконаний або виконаний частково (Визначення від 14 січня 1999 р. N 4-О, від 5 лютого 2004 р. N 78-О, від 27 травня 2004 р. N 211-О). Зі скарги Р.Р. Курамшина та доданих до неї документів не випливає, що судове рішення у його справі не виконано. Отже, наведені правові позиції не можуть бути застосовані в його справі, а його право на судовий захист не може вважатися порушеним. Крім того, надання всім рішенням Конституційного Суду Російської Федерації такого значення, яке вимагало б обов'язковості перегляду за нововиявленими обставинами всіх рішень, ухвал суду, постанов президії суду наглядової інстанції, що набрали законної сили (на чому фактично наполягає заявник), призвело б до порушення принципу правової визначеності, який передбачає inter alia, щоб судовий акт, що виноситься при остаточному вирішенні справи, не викликав сумнівів. Це могло б спричинити і порушення балансу конституційно захищаються цінностей, що неприпустимо в силу і Конституції Російської Федерації, та Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Таким чином, закріплення в ч. 2 ст. 392 ЦПК Російської Федерації підстав перегляду за нововиявленими обставинами вступили в законну силу судових постанов, як спрямоване на виправлення судової помилки, а тому що є додатковою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників цивільних процесуальних відносин, саме по собі не може розглядатися як порушення конституційного права на судовий захист. При цьому суди загальної юрисдикції не позбавлені можливості виносити судові акти, грунтуючись на рішеннях Конституційного Суду Російської Федерації, в яких виявлено конституційно-правовий зміст тих чи інших нормативних положень. Отже, скарга Р.Р. Курамшина і в даній частині не відповідає критерію допустимості, встановленому Федеральним конституційним законом "Про Конституційний Суд Російської Федерації" (Визначення Конституційного Суду РФ від 12 травня 2006 р. N 135-О). § 2. 1. Ухвалою Радянського районного суду міста Брянська, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Брянського обласного суду, було відмовлено в задоволенні заяви громадянина Ю.М. Миронова про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Радянського районного суду міста Брянська про відмову в його поновлення на роботі. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації Ю.Н. Миронов просить визнати суперечить ст. ст. 15 (ч. 4), 18, 21 (ч. 1), 45, 46 і 55 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації ч. 2 ст. 392 ЦПК Російської Федерації в тій мірі, в якій вона, встановлюючи закритий перелік підстав до перегляду за нововиявленими обставинами вступили в законну силу рішення, ухвали суду, перешкоджає перегляду помилкових судових актів, оскільки в цьому переліку відсутня така підстава, як виявлення нових обставин, невідомих заявнику на момент розгляду справи. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявника про те, що його скарга не відповідає вимогам названого Закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані Ю.Н. Мироновим матеріали, не знаходить підстав для прийняття його скарги до розгляду. Згідно ст. ст. 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" громадянин має право звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації зі скаргою на порушення конституційних прав і свобод законом, і така скарга визнається допустимою, якщо положеннями оспорюваного закону, застосованого чи підлягає застосуванню у справі заявника, зачіпаються його конституційні права і свободи, а відновлення порушених прав здійсненне лише за допомогою конституційного судочинства. Стаття 392 ЦПК Російської Федерації, що встановлює підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду, постанов президії суду наглядової інстанції, що набрали законної сили, дозволяє вже після вступу судового акту в законну силу переглянути його в цій процедурі не внаслідок порушення норм матеріального чи процесуального права або неправильною, з точки зору заявника, оцінки істотних для справи обставин, а в силу відкриття обставин, що мають істотне значення для справи, які не були відомі суду при винесенні рішення. Тим часом, як випливає з представлених матеріалів, причиною відмови суду переглянути набрав законної сили судовий акт послужив, всупереч твердженням Ю.М. Миронова, не той факт, що ч. 2 ст. 392 ЦПК Російської Федерації містить вичерпний перелік підстав для перегляду судового постанови, а те, що обставини, на які вказував заявник, зокрема визнання незаконним і нечинним Наказу міністра оборони Російської Федерації від 20 лютого 1996 р. N 72, не є нововиявленими, а покладені в основу рішення суду висновки базувалися не тільки на цьому Наказі, а й на положеннях Статуту внутрішньої служби Збройних Сил Російської Федерації, що закріплюють у тому числі принцип єдиноначальності. Отже, не можна стверджувати, що ч. 2 ст. 392 ЦПК Російської Федерації, положення якої самі по собі є додатковою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників цивільних процесуальних відносин, були порушені конституційні права і свободи заявника. Перевірка ж законності та обгрунтованості винесених по його справі судових актів належить до компетенції судів загальної юрисдикції та в повноваження Конституційного Суду Російської Федерації, як вони визначені ст. 125 Конституції Російської Федерації та ст. 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", не входить (Визначення Конституційного Суду РФ від 20 грудня 2005 р. N 531-О). § 3. Рішенням Верховного Суду Удмуртської Республіки від 1 березня 2004 відмовлено у задоволенні заяви О. про визнання незаконною постанови Центральної виборчої комісії Удмуртської Республіки від 13 лютого 2004 Ухвалою Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації від 22 квітня 2004 зазначене рішення в частині відмови О. у визнанні п. п. 1 і 2 постанови Центральної виборчої комісії Удмуртської Республіки від 13 лютого 2004 незаконними скасовано і провадження у справі припинено, оскільки відповідно до ст. 260 ЦПК РФ за межами дня голосування заяву в порядку цивільного судочинства дозволено не може бути. Постановою Конституційного Суду Російської Федерації від 26 грудня 2005 р. N 14-П "У справі про перевірку конституційності окремих положень ст. 260 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації у зв'язку зі скаргою громадянина Є.Г. Одіянкова "положення ст. 260 ЦПК, що передбачають терміни розгляду судом поданих в період виборчої кампанії заяв про захист виборчих прав, визнані не відповідними Конституції Російської Федерації в тій мірі, в якій ці положення за змістом, надавало їм правозастосовчої практикою, перешкоджають суду після закінчення встановлених у них строків дозволяти відповідне справу по суті і служать підставою припинення провадження у справі. Постановою також передбачено, що справа О. підлягає перегляду в установленому порядку, якщо для цього немає інших перешкод. У зв'язку з цим О. звернувся до Верховного Суду Російської Федерації із заявою про перегляд Визначення Судової колегії в цивільних справах від 22 квітня 2004 р. по нововиявленими обставинами. Судова колегія, вислухавши сторони по справі, висновку прокурора, вважає можливим задовольнити заяву О. Відповідно до зазначеного Постановою Конституційного Суду Російської Федерації та ст. 100 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" у разі визнання Конституційним Судом РФ закону, застосованого в конкретній справі, що не відповідає Конституції Російської Федерації дана справа у всякому разі підлягає перегляду компетентним органом у звичайному порядку. З урахуванням цього і стосовно до п. 4 ч. 2 ст. 392 ЦПК РФ заяву О. підлягає задоволенню, а Визначення Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації від 22 квітня 2004 р. - скасування за нововиявленими обставинами. Таким нововиявленою обставиною є Постанова Конституційного Суду РФ від 26 грудня 2005 р., яким встановлено, що застосовані у справі О. положення ст. 260 ЦПК РФ, що перешкоджають суду після закінчення встановленого терміну дозволяти відповідну справу по суті і службовці підставою припинення провадження у справі, визнані не відповідними Конституції Російської Федерації. Інших перешкод для перегляду справи за нововиявленими обставинами не є (Визначення ЗС РФ від 12 квітня 2006 р. N 43-Г06-3). § 4. Рішенням Канівського районного суду Краснодарського краю від 18 грудня 1995 р., залишеним без зміни Ухвалою судової колегії в цивільних справах Краснодарського крайового суду від 17 березня 1996 р., відмовлено ЗАТ "Агрофірма-племзавод" Перемога "в позові до Л.А., Л . Н. про виселення. 21 серпня 2003 р. закрите акціонерне товариство "Агрофірма-племзавод" Перемога "звернулося до суду із заявою про перегляд зазначеного рішення суду від 18 грудня 1995 р. по нововиявленими обставинами. В обгрунтування заяви суспільство вказало, що при розгляді в 1995 р. позову про виселення сім'ї Л-их був відсутній акт державного приймання закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 1981 р., відповідно до якого пред'явлене до приймання будівлю значилося гуртожитком ферми N 8 колгоспу "Перемога". У зв'язку з тим що позивач не довів, що Л- и проживали в гуртожитку, в задоволенні позову було відмовлено. У червні 2003 р. при підготовці архівних документів до знищення зазначений акт був знайдений, у зв'язку з чим, на думку суспільства, у нього з'явилася можливість звернутися до суду з названим заявою. Рішенням Канівського районного суду від 6 жовтня 2003 р., залишеним без зміни Ухвалою судової колегії в цивільних справах Краснодарського крайового суду від 9 грудня 2003 р. і Ухвалою президії Краснодарського крайового суду від 29 квітня 2004 р., скасовано рішення Канівського районного суду від 18 грудня 1995; виселені Л.Н., Л.С., Л.Л. і спільно проживають члени сім'ї з гуртожитку ферми N 8 ЗАТ "Агрофірма-племзавод" Перемога ". У поданні заступника Генерального прокурора Російської Федерації С.Г. Кехлерова поставлено питання про скасування цих судових постанов. Обговоривши доводи подання, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації знаходить рішення суду, ухвалу судової колегії та визначення президії підлягають скасуванню. Задовольняючи заяву ЗАТ "Агрофірма-племзавод" Перемога ", суд виходив з того, що на момент розгляду позову про виселення Л-их в 1995 р. заявнику не було і не могло бути відомо про наявність акта державного приймання гуртожитку в експлуатацію від 1981 , що є істотним для справи обставиною. Оскільки Л.Н. і Л.А. в лютому 1995 р. припинили трудові відносини з ЗАТ "Агрофірма-племзавод" Перемога ", вони втратили право на проживання в гуртожитку. З цими висновками погодилися касаційна і наглядова інстанції. Проте дані висновки в сьогоденні разі не могли служити підставою до задоволення заяви. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 392 ЦПК РФ підставою для перегляду за нововиявленими обставинами вступило в законну силу рішення суду є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові. Тим часом акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом об'єкта від 1981 р., в якому пред'явлене до приймання будівля значиться гуртожитком ферми N 8 колгоспу "Перемога", такою обставиною не є. Цей акт підписаний посадовими особами сільськогосподарського підприємства, постійно зберігався в його архіві, тому про нього посадові особи повинні були знати. У зв'язку з цим висновок суду про те, що на момент винесення рішення про відмову в задоволенні позову про виселення сім'ї Л-их в 1995 р. позивачу не було і не могло бути відомо про наявність зазначеного документа, а також те, що подальше його виявлення може служити підставою для перегляду вступило в законну силу рішення суду за нововиявленими обставинами, не заснований на законі. В силу ст. 397 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації в редакції, що діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції, суд, розглянувши заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду, або задовольняє заяву і скасовує рішення, ухвалу суду, або відмовляє в їх перегляд. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду оскарженню не підлягає. У разі скасування рішення, ухвали суду справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. В порушення встановленого законом порядку суд не виносив ухвали суду про задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 18 грудня 1995; виніс у справі судове рішення, яким одночасно скасував раніше винесене судове рішення за нововиявленими обставинами і розглянув спір по суті . При цьому суд в порушення п. 4 ч. 2 ст. 364 ЦПК РФ дозволив питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі. Так, позов про виселення був заявлений до Л.А. і Л.М. Разом з тим у резолютивній частині рішення суд виселив Л.Н., Л.С., Л.Л. і "спільно проживають членів сім'ї", які не були встановлені. Л.С., Л.Л., а також інші члени сім'ї, у разі якщо вони проживали на вказаній житловій площі, не притягувалися судом до участі у справі і не повідомляються про час і місце судового засідання. В силу ч. 3 ст. 37 ЦПК РФ права, свободи і законні інтереси неповнолітніх у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також громадян, обмежених у дієздатності, захищають в процесі їх законні представники. Проте суд зобов'язаний залучати до участі в таких справах самих неповнолітніх, а також громадян, обмежених у дієздатності. Згідно книзі погосподарського обліку на 2002 - 2003 рр.. на спірній житловій площі проживав чотирнадцятирічний Л.А.А. Але він також не був залучений до участі в справі; відомостей про його вибуття на проживання в інше місце не є. Крім того, відповідно до п. 12 ст. 108 та ч. 2 ст. 110 ЖК УРСР, що діяв на момент розгляду справи, самотні особи з проживають разом з ними неповнолітніми дітьми не могли бути виселені без надання іншого житлового приміщення. Л.Н. відноситься до категорії осіб, які можуть бути виселені тільки за умови надання іншого житлового приміщення. Однак в порушення наведених правових норм суд виніс рішення про виселення Л.Н. з неповнолітнім Л.А.А. без надання іншого житлового приміщення. За таких обставин рішення Канівського районного суду від 6 жовтня 2003 р., Визначення судової колегії в цивільних справах Краснодарського крайового суду від 9 грудня 2003 р., Визначення президії Краснодарського крайового суду від 29 квітня 2004 р. не можна визнати законними; вони винесені з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права (Визначення ЗС РФ від 21 березня 2006 р. N 18-впр05-123). § 5. Рішенням Московського міського суду від 18 жовтня 2005 р., залишеним без зміни Ухвалою Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації від 1 листопада 2005 р., у задоволенні заяви П. про визнання незаконним рішення Московської міської виборчої комісії від 1 вересня 2005 N 70/7 відмовлено. П. звернувся до Московського міського суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що 17 листопада 2005 їм була отримана відповідь заступника начальника Московського головного територіального управління Центрального банку РФ, згідно з яким Інструкція про порядок формування і витрачання грошових коштів виборчих фондів кандидатів, політичних партій може бути узгоджена Московським ГТУ Банку Росії. Ця обставина є нововиявленою, що тягне перегляд рішення. Ухвалою Московського міського суду від 11 листопада 2005 ухвалено: у задоволенні заяви П. за нововиявленими підставах відмовити. У приватній скарзі П. ставиться питання про скасування Ухвали суду як незаконного. Перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи приватної скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації не знаходить підстав для її задоволення. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 392 ЦПК РФ підставою для перегляду за нововиявленими обставинами ухвали суду є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові. Як видно з матеріалів справи, предметом заявлених вимог П. була перевірка законності прийнятого рішення виборчої комісії, яким затверджено Інструкцію про порядок формування і витрачання грошових коштів виборчих фондів кандидатів, політичних партій при проведенні виборів депутатів Московської міської Думи четвертого скликання. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд зробив правильний висновок про те, що обставини, на які посилається П., не є нововиявленими. Таким чином, підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами за правилами п. 1 ч. 2 ст. 392 ЦПК РФ не є (Визначення ЗС РФ від 1 грудня 2005 р. N 5-Г05-127). § 6. В. звернувся до Томський обласний суд із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Томського обласного суду від 10 березня 2004 р. про визнання нечинним Закону Томської області від 13 лютого 2002 р. N 5-ОЗ "Про внесення змін до ст. 62 Закону Томської області "Про вибори депутатів представницьких органів місцевого самоврядування і виборних посадових осіб місцевого самоврядування в Томській області", посилаючись на те, що при розгляді іншої справи в квітні 2005 р. йому стали відомі істотні обставини, що не були і не могли бути відомі раніше . Ухвалою судді Томського обласного суду від 5 липня 2005 р. в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Томського обласного суду від 10 березня 2004 відмовлено. В. подав приватну скаргу, в якій просить Визначення судді Томського обласного суду вiд 5 липня 2005 р. скасувати як незаконне. Обговоривши доводи приватної скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації не знаходить підстав до скасування оскаржуваного Визначення судді. Відповідно до ст. 392 ЦПК Російської Федерації рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, є: - Істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявнику; - Завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправдивий висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальсифікація доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення, ухвали суду і встановлені набрав законної сили вироком суду; - Злочини сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників, злочини суддів, вчинені при розгляді та вирішенні справи і встановлені набрав законної сили вироком суду; - Скасування рішення, вироку або ухвали суду чи постанови державного органу або органу місцевого самоврядування, що стали підставою для ухвалення рішення чи ухвали суду. Даний у названій статті перелік підстав для перегляду рішень, ухвал суду, що набрали законної сили за нововиявленими обставинами, є вичерпним. Як вбачається з матеріалів справи, В. у своїй заяві в якості істотного для справи обставини, яке не було і не могло бути відомо заявникові, вказав на те, що Закон Томської області від 12 травня 2000 р. N 19-ОЗ "Про порядок опублікування і набуття чинності законів та інших нормативних правових актів Томської області ", а також рішення Державної Думи Томської області від 30 травня 2000 р. N 543" Про заснування офіційного періодичного друкованого видання "Офіційні відомості Державної Думи Томської області« не були опубліковані для загального відома і, отже, не могли бути покладені в основу рішення Томського обласного суду від 10 березня 2004 Також заявником вказується на відповіді з муніципальних утворень про відсутність у місцевих бібліотеках збірників нормативних правових актів Державної Думи Томської області, отримані заявником вже після винесення судом рішення. Судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про те, що обставини, на які посилається заявник, не можуть бути віднесені до нововиявленими, оскільки Закон Томської області від 12 травня 2000 р. N 19-ОЗ "Про порядок опублікування і набрання чинності законами та інших нормативних правових актів Томської області ", на який посилається заявник, був офіційно опублікований у виданні" Офіційні відомості Державної Думи Томської області "N 24 за 2000 р., а також рішення Державної Думи Томської області від 30 травня 2000 р. N 543" Про установі офіційного періодичного друкованого видання "Офіційні відомості Державної Думи Томської області" було офіційно опубліковано у виданні "Офіційні відомості Державної Думи Томської області" N 25 за 2000 р. У зв'язку з цим доводи В. про те, що названі нормативні акти не були опубліковані в установленому законом порядку і не могли бути відомі заявнику на момент розгляду справи, не знайшли підтвердження. Посилання заявника про відсутність у місцевих бібліотеках збірників нормативних правових актів Державної Думи Томської області правильно визнана судом неспроможною, оскільки дана обставина може служити підставою для перегляду рішення в порядку нагляду, але не за нововиявленими обставинами. За таких обставин висновок суду про відмову в задоволенні заяви В. зроблений правильно. Доводи приватної скарги направлені на інше тлумачення закону і не можуть служити підставою до скасування оскаржуваного визначення судді (Визначення ЗС РФ від 12 жовтня 2005 р. N 88-Г05-13). § 7. А. звернулася до суду з позовом до Б. та М. про визнання недійсним договору купівлі-продажу кімнати, визнання переважного права купівлі і переведення на неї прав та обов'язків покупця, пославшись на наступне. Вона є власником двох кімнат розміром 32,9 кв. м в трикімнатній комунальній квартирі в м. Москві. Власником третьої кімнати розміром 11,9 кв. м в тій же квартирі була М., яка 10 квітня 2002 продала свою кімнату сторонній особі - Б., не поінформувавши її (А.) до відома про майбутню угоду. Позивачка з вказаною угодою не погодилася, тому що вважала, що мала переважне право купівлі кімнати. Рішенням Гагарінського районного суду м. Москви від 27 грудня 2002 р. позов було задоволено. Суд визнав договір купівлі-продажу кімнати розміром 11,9 кв. м, укладений 10 квітня 2002 між М. і Б., недійсним; перевів на А. права та обов'язки покупця за даним договором; стягнув з А. на користь Б. рублевий еквівалент 14 тис. доларів США. Судова колегія у цивільних справах Московського міського суду 4 березня 2003 рішення суду залишила без зміни. Президія Московського міського суду 1 квітня 2004 відбулися у справі судові постанови залишив без зміни, а наглядову скаргу Б. - без задоволення. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ 22 червня 2004 рішення Гагарінського районного суду м. Москви в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 квітня 2002 між М. і Б. скасувала; в іншій частині рішення того ж суду і наступні судові постанови залишила без зміни, наглядову скаргу Б. - без задоволення. Президія Верховного Суду РФ, розглянувши 17 листопада 2004 представлення першого заступника Голови Верховного Суду РФ (в порядку ст. 389 ЦПК РФ), виніс Постанову, якою скасував рішення Гагарінського районного суду м. Москви, визначення судової колегії в цивільних справах Московського міського суду , визначення президії Московського міського суду, ухвалу Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду РФ в частині вимоги про переведення на А. прав та обов'язків покупця кімнати; в зазначеній частині виніс у справі нове рішення про відмову А. в задоволенні заявленої вимоги. А. подала до Президії Верховного Суду РФ заяву про перегляд Постанови Президії Верховного Суду РФ від 17 листопада 2004 р. по нововиявленими обставинами. Президія Верховного Суду РФ 31 серпня 2005 р. у задоволенні заяви відмовив, зазначивши наступне. Підстави та умови перегляду за нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду, постанов президії суду наглядової інстанції, що набрали законної сили, встановлені гл. 42 ЦПК РФ. Так, відповідно до ст. 392 ЦПК РФ підставами для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду, постанови президії суду наглядової інстанції, що набрали законної сили, є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявнику; 2) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправдивий висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальсифікація доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення, ухвали суду, постанови президії суду наглядової інстанції і встановлені набрав законної сили вироком суду; 3) злочини сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників, злочини суддів, вчинені при розгляді та вирішенні даної справи і встановлені набрав законної сили вироком суду; 4) скасування рішення, вироку, ухвали суду чи постанови президії суду наглядової інстанції або постанови державного органу або органу місцевого самоврядування, що стали підставою для прийняття рішення, ухвали суду чи постанови президії суду наглядової інстанції. Жодного з перелічених у наведеній статті Кодексу підстав, з якими закон пов'язує можливість перегляду за нововиявленими обставинами вступило в законну силу постанови президії суду наглядової інстанції, в даному випадку не є. У Постанові Президії Верховного Суду РФ від 17 листопада 2004 р., з урахуванням норм діяло в період розгляду справи законодавства, зроблено висновок про те, що М. не мала попереджати сусідів про намір продати кімнату, а могла на підставі принципу свободи договору відчужити належить на праві власності майна (кімнати) будь-якій особі. Посилання А. на введений в дію з 1 березня 2005 р. новий Житловий кодекс Російської Федерації, який надав власникам кімнат у комунальній квартирі право вимагати для себе переваг при покупці відчужуваного в даній квартирі житлового приміщення (п. 6 ст. 42), не є підставою для скасування Постанови Президії Верховного Суду РФ, оскільки за змістом ст. 392 ЦПК РФ зміна законодавства не може розглядатися в якості знову відкрився обставини. Президія Верховного Суду РФ заяву А. про перегляд за нововиявленими обставинами Постанови Президії Верховного Суду РФ від 17 листопада 2004 р. залишив без задоволення (Постанова Президії ЗС РФ від 31 серпня 2005 р. N 11пв05). § 8. Рішенням Московського обласного суду від 29 липня 1999 року було визнано недійсними п. 1 рішення Мособлдуми від 23 грудня 1998 р. N 9/39 "Про скасування закритого адміністративно-територіального утворення" Селище Приокская "і п. п. 1, 2 Постанови губернатора Московської області від 5 лютого 1999 р. N 24-ПГ "Про реалізацію Указу Президента РФ від 24 січня 1998 р. N 59" Про скасування закритих адміністративно-територіальних утворень - селища Приокская Московської області та селища вулкан Камчатської області ". Ухвалою Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду РФ від 1 листопада 1999 зазначене рішення залишено без зміни. 4 серпня 2004 губернатор Московської області звернувся в Мособлсуд із заявою про перегляд рішення Мособлсуда від 29 липня 1999 р. по нововиявленими обставинами. Ухвалою Московського обласного суду від 15 вересня 2004 р. у задоволенні вказаної заяви відмовлено. У приватній скарзі губернатор Московської області просить скасувати ухвалу суду, стверджуючи, що відмова у перегляді рішення Мособлсуда від 29 липня 1999 заснований на помилковій оцінці наведених у заяві обставин, що мали істотне значення для правильного вирішення судом даної справи, але про які заявники 28 липня 1999 не могли знати в силу об'єктивних причин. У приватній скарзі голови Московської обласної Думи стверджується, що суд не застосував підлягають застосуванню положення процесуального законодавства, у зв'язку з чим помилково відмовив у перегляді за нововиявленими обставинами рішення від 28 липня 1999 Перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи приватних скарг, Судова колегія вважає Визначення Московського обласного суду від 15 вересня 2004 підметом залишенню без зміни з таких підстав. Як вбачається зі змісту рішення Мособлсуда від 29 липня 1999 р., скарга Ради депутатів селища Приокская Московської області і глави цього селища про визнання недійсними оспорюваних ними нормативних правових актів була задоволена, так як суд дійшов висновку, що п. 1 рішення Мособлдуми від 23 грудня 1998 р. N 9/39 про недоцільність організації на території упраздняемого закритого адміністративно-територіального утворення (далі - ЗАТО) "Селище Приокская" муніципального освіти, що не знаходиться в межах території іншої муніципального освіти (муніципального утворення 1-го виду), прийнятий з перевищенням повноважень: замість вирішення про скасування селища Приокская як ЗАТО Дума винесла рішення про зміну статусу селища як муніципального освіти; рішення подібного питання при сформованих умовах не входило в компетенцію Мособлдуми (с. 3 рішення - а.с. 158). Істотними для справи обставинами, які не були і не могли бути відомі заявнику (п. 1 ч. 2 ст. 392 ЦПК РФ), на думку губернатора Московської області, є наступні: а) набрання законної сили рішенням Ступинского міськсуду Московської області від 28 січня 2003 р. про скасування підсумків місцевого референдуму 1998 р. у селищі Приокская Московської області з питання: "Чи згодні Ви, щоб селище Приокская був самостійним муніципальним утворенням і підкорявся безпосередньо органам влади Московської області? " (А.с. 237 - 247); б) набрання законної сили рішенням Арбітражного суду м. Москви від 27 листопада 2003 р. про визнання недійсним свідоцтва N 000223, виданого 12 квітня 1999 Міністерством регіональної та національної політики РФ, про внесення до Федеральний реєстр муніципальних утворень Російської Федерації муніципального освіти " Селище Приокская "та про визнання незаконними дій зазначеного Міністерства по внесенню в Федеральний реєстр муніципального освіти" Селище Приокская "(Л.Д. 248 - 256); в) видання начальником Головного управління Мін'юсту Росії по Московській області розпорядження від 28 липня 2004 р. N 293-Г "Про виключення запису про Статут муніципального освіти" Селище Приокская "Московської області (а.с. 257). В обгрунтування висновків у цій частині суд послався на п. 1 ст. 1, п. 2 ст. 2 ФЗ "Про закритому адміністративно-територіальному утворенні", абзац перший п. 1 ст. 1 ФЗ "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації", п. 1 ст. 2 ФЗ "Про забезпечення конституційних прав громадян України обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування". Суд також дійшов висновку, що ЗАТО одночасно є муніципальним освітою, тобто територією, на якій здійснюється місцеве самоврядування (абзац перший п. 1 ст. 1 ФЗ "Про загальні принципи ...", п. 1 ст. 2 ФЗ "Про забезпечення конституційних прав ... "), а стосовно до селища Приокская - що він фактично відноситься до муніципальних утворень 1-го виду, які не перебувають у межах території іншої муніципального освіти (абзац третій ст. 1 Закону МО" Про порядок утворення, об'єднання , перетворення і скасування муніципальних утворень "). Зі змісту рішення також вбачається, що обставини, пов'язані з підсумками місцевого референдуму 1998 р. у селищі Приокская, прийняттям Статуту муніципального освіти "Селище Приокская" і його реєстрацією, не були суттєвими у справі; скарга була задоволена з урахуванням чинного на той час законодавства про місцеве самоврядування, в тому числі положень ФЗ "Про забезпечення конституційних прав громадян РФ обирати і бути обраними до органів місцевого самоврядування". Слід погодитися з висновком суду про те, що в даний час зазначені обставини також несуттєві, оскільки скасування результатів референдуму з тих підстав, що зазначені в рішенні Ступинского міськсуду від 28 січня 2003 р., не означає, що в 1998 р. виборці селища Приокская висловилися за скасування селища Приокская як самостійного муніципального освіти. Більше того, як видно з представлених до суду документів, нині селище Приокская як муніципальне утворення не існує, і питання про те, до якого виду муніципального освіти він відноситься (самостійне або в межах іншого муніципального освіти Ступинского району), що було предметом спору в 1999 р., не може бути актуальним. Судом також прийнято до уваги ту обставину, що Постанова губернатора Московської області від 5 лютого 1999 р. N 24-ПГ було визнано недійсним з тих підстав, що воно суперечить ст. 132 Конституції України, ст. ст. 5, 6 ФЗ "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в РФ", оскільки передача державних повноважень стосовно селища Приокская оформлена постановою, а не законом Московської області. Відмовляючи в задоволенні заяви губернатора Московської області про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Московського обласного суду від 29 липня 1999 р., суд послався на те, що перераховані в обгрунтування цієї обставини безпосереднього відношення до предмету спору в цій частині не мають. З цим висновком слід погодитися, тому що перераховані обставини по суті не є нововиявленими, а новими, тобто з'явилися після винесення рішення суду. З урахуванням викладеного винесене Московським обласним судом Ухвала від 15 вересня 2004 є законним і обгрунтованим, у зв'язку з чим підлягає залишенню без зміни, а приватні скарги - без задоволення (Визначення ЗС РФ від 1 грудня 2004 р. N 4-Г04-51). § 9. Рішенням судової колегії в цивільних справах Московського міського суду від 27 лютого 2002 р., залишеним без зміни Ухвалою Судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації від 16 квітня 2002 р., у задоволенні вимог В.Є. Костюченко про скасування рішення Московської міської виборчої комісії від 18 грудня 2001 р. N 24/1 "Про встановлення загальних результатів виборів депутатів Московської міської Думи 16 грудня 2001" в частині встановлення результатів виборів по одномандатному виборчому округу N 18, рішення окружної виборчої комісії по одномандатному виборчому округу N 18 від 17 грудня 2001 р. N 11/1 про підсумки голосування і визнання виборів по одномандатному виборчому округу N 18 недійсними відмовлено. В.Є. Костюченко звернувся до суду із заявою про перегляд даного рішення за нововиявленими обставинами, вказуючи, що 5 червня 2003 Конституційний Суд Російської Федерації прийняв Визначення, з якого випливає, що 15 січня 2002 Конституційний Суд Російської Федерації своєю Постановою визнав не відповідним Конституції Російської Федерації, її ст. ст. 3 (ч. ч. 1, 2 і 3), 32 (ч. ч. 1 і 2) і 46 (ч. ч. 1 і 2) що міститься в п. 3 ст. 64 Федерального закону від 19 вересня 1997 р. "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" положення, яке при незаконному відмову в реєстрації кандидата обмежує повноваження суду щодо скасування підсумків голосування, результатів виборів і виявленню адекватності відображення в них реальної волі виборців, підміняючи таке виявлення формальним "визначенням достовірності результатів волевиявлення виборців", взяли участь у голосуванні, ніж умаляются і обмежуються виборчі права і право громадян на судовий захист. Дана правова позиція Конституційного Суду Російської Федерації поширюється, на думку заявника, і на інші випадки порушення виборчого законодавства, у тому числі порушення правил складання списків виборців. Положення наведених вище норм названого Федерального закону були застосовані судовою колегією у цивільних справах Московського міського суду при розгляді його заяви. Крім того, В.Є. Костюченко як на підставу перегляду рішення за нововиявленими обставинами послався на Постанову Кузьминской міжрайонної прокуратури м. Москви від 12 вересня 2002 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами незаконного виключення громадян зі списків виборців у відношенні голів дільничних виборчих комісій по 18-му виборчому округу м. Москви. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Московського міського суду від 23 вересня 2003 р. у задоволенні заяви відмовлено. В.Є. Костюченко подав приватну скаргу, в якій просить Визначення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити заяву. Вважає, що суд неправильно застосував матеріальний закон. Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи приватної скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації не знаходить підстав до скасування Ухвали суду. Відповідно до ст. 392 ЦПК РФ підставами для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявнику; 2) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправдивий висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальсифікація доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення, ухвали суду і встановлені набрав законної сили вироком суду; 3) злочини сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників, злочини суддів, вчинені при розгляді та вирішенні даної справи і встановлені набрав законної сили вироком суду; 4) скасування рішення, вироку або ухвали суду чи постанови державного органу або органу місцевого самоврядування, що стали підставою для ухвалення рішення чи ухвали суду. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд виходив з того, що Визначення Конституційного Суду РФ від 5 червня 2003 р., як і Постанова Кузьминской міжрайонної прокуратури м. Москви від 12 вересня 2002 р. про відмову в порушенні кримінальної справи за фактами незаконного виключення зі списків виборців відносно голів дільничних виборчих комісій по виборчому округу N 18 м. Москви, не можуть служити підставою для перегляду рішення Московського міського суду від 27 лютого 2002 р. по нововиявленими обставинами, оскільки вони не є суттєвими для справи обставинами, які не були і не могли бути відомі заявникові. Такий висновок суду є правильним, оскільки Визначення Конституційного Суду РФ вiд 5 червня 2003 р. містить роз'яснення про те, на які випадки поширюється правова позиція, викладена в Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 15 січня 2002 р., і вказано, що вирішення питання про те, чи мали місце не дозволяють виявити дійсну волю виборців порушення правил складання списків виборців при проведенні виборів до Московської міської Думи 16 грудня 2001 по одномандатному виборчому округу N 18, не належить до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, а є прерогативою судів загальної юрисдикції . З матеріалів справи вбачається, що ці доводи заявника були предметом судового дослідження, перевірені в ході судового розгляду і в рішенні їм дана правова оцінка. Статтею 394 ЦПК РФ для подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішень суду встановлено тримісячний термін з дня встановлення підстав для перегляду. Судом обгрунтовано зроблено висновок про закінчення у заявника строку для подання заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, яким, на думку заявника, є винесення наведеного вище Постанови прокуратури. Доводи приватної скарги не спростовують даного висновку суду. Інші доводи, зазначені у приватній скарзі, наводилися заявником в суді першої інстанції в обгрунтування своєї вимоги про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, судом їм дана правильна правова оцінка. Порушень або неправильного застосування норм матеріального права чи норм процесуального права, які були б підставою до скасування рішення суду, судом не допущено. У цьому зв'язку підстав для скасування Ухвали суду в касаційному порядку не є (Визначення ЗС РФ від 17 грудня 2003 р. N 5-Г03-105). § 10. Рязанським обласним судом 17 червня 2002 постановлено рішення, яким А. відмовлено в позові до Управління Федеральної служби податкової поліції по Рязанській області про захист честі, гідності та ділової репутації. А. звернувся до Рязанський обласний суд із заявою про перегляд названого рішення суду за нововиявленими обставинами. В обгрунтування заяви А. вказав, що 30 грудня 2002 з відповіді заступника Голови Верховного Суду Російської Федерації йому стало відомо, що Положення про атестаційних комісіях в органах податкової поліції не опубліковано у встановленому порядку, тому суд у рішенні не мав права посилатися на це положення і саму атестацію. Ці обставини А. вважає нововиявленими, тому просив скасувати постановлене рішення суду. Ухвалою судді Рязанського обласного суду від 12 травня 2003 А. відмовлено в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Рязанського обласного суду від 17 червня 2002 р., постановленого у справі за позовом А. до Управління Федеральної служби податкової поліції по Рязанській області про захист честі, гідності та ділової репутації. У приватній скарзі, поданій А., поставлено питання про скасування Ухвали судді за мотивами його незаконність. Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи приватної скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації не знаходить підстав для задоволення скарги та скасування ухвали, постанови відповідно до вимог закону. Відмовляючи А. в задоволенні заяви, суд правильно виходив з того, що при розгляді даної заяви не встановлено жодної з підстав, передбачених ст. 392 ЦПК РФ, з якими закон пов'язує можливість перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Цей висновок мотивований, і підстав для визнання його неправильним не встановлено. При цьому суд обгрунтовано виходив з того, що заявником не вказано яких нових обставин, які йому не були відомі в період розгляду його позову про захист честі, гідності та ділової репутації. Як вбачається із заяви А. і його пояснень в судовому засіданні, він вважає рішення обласного суду від 17 червня 2002 незаконним у зв'язку із застосуванням при вирішенні його справи норм, що не підлягають застосуванню. Тим часом факт застосування судом при вирішенні вимог нормативно-правового акта, який не підлягає застосуванню у зв'язку з порушенням процедури реєстрації та опублікування, як правильно зазначив суд в Визначенні, не є жодним з підстав, передбачених ст. 392 ЦПК РФ, з якими закон пов'язує можливість перегляду рішення за нововиявленими обставинами, а за відповідних обставин цей факт може служити підставою для перевірки та перегляду справи в порядку судового нагляду. За таких обставин підстав, передбачених законом для скасування даного Визначення, про що ставиться питання в приватній скарзі, Судова колегія Верховного Суду Російської Федерації не знаходить (Визначення ЗС РФ від 15 липня 2003 р. N 6-Г03-6). § 11. Рішенням Ленінградського міського суду від 11 лютого 1983 р. по справі N 61-2-16/83 за позовом З. до виробничому об'єднанню "Кіровський завод" про зняття дисциплінарного стягнення та стягнення премії в задоволенні позовних вимог З. відмовлено. Справа N 61-2-16/83 за позовом З. до виробничому об'єднанню "Кіровський завод" про зняття дисциплінарного стягнення та стягнення премії знищено у зв'язку із закінченням терміну зберігання. З. звернувся в Санкт-Петербурзький міський суд із заявами про перегляд зазначеного рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що при розгляді даної справи суд ухилився від з'ясування всіх посад і відповідно спеціальностей, які він, З., займав в цеху N 500 , в тому числі і з шкідливими умовами праці, пропонуючи йому доводити, що він взагалі кимось працював у цеху N 500. Крім того, ні в якому рішенні не вказано, що рішенням атестаційної комісії цеху N 500 З. був визнаний непридатним. Ухвалою судді Санкт-Петербурзького міського суду від 24 березня 2003 постановлено: З. у задоволенні заяв про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Ленінградського міського суду від 11 лютого 1983 відмовити. Зазначене рішення набрало законної сили. З. подав приватну скаргу, в якій просить зазначену ухвалу скасувати, так як доводам його заяви дана неправильна оцінка. Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи приватної скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації не знаходить підстав для її задоволення. Згідно ст. 392 ЦПК РФ підставами для перегляду за нововиявленими обставинами рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, є: - Істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявнику; - Завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправдивий висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальсифікація доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення, ухвали суду і встановлені набрав законної сили вироком суду; - Злочини сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, їх представників, злочини суддів, вчинені при розгляді та вирішенні даної справи і встановлені набрав законної сили вироком суду; - Скасування рішення, вироку або ухвали суду чи постанови державного органу або органу місцевого самоврядування, що стали підставою для ухвалення рішення чи ухвали суду. Жодного з вказаних у законі підстав в даному випадку не вбачається. Під передбаченими в п. 1 ч. 2 ст. 392 ЦПК РФ істотними обставинами слід розуміти факти, що мають юридичне значення для взаємин сторін спору. Питання про займаної З. посади та його посадових обов'язках досліджувалися в судовому засіданні, про що зазначено в рішенні Ленінградського міського суду у справі N 61-2-16/83. Як видно з матеріалів справи, З. не згоден з висновками суду з даного питання. За таких обставин висновок суду про відмову в задоволенні заяви зроблений правильно, так як обставин, які можуть служити підставами для перегляду рішення за нововиявленими обставинами, не є. У приватній скарзі З. не міститься підстав для іншого тлумачення норм цивільного процесуального законодавства. Матеріали справи досліджені повно і об'єктивно, норми процесуального права застосовані правильно. Підстав для скасування ухвали суду, як про те ставиться питання у скарзі, не вбачається (Визначення ЗС РФ від 3 липня 2003 р. N 78-Г03-38). § 12. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Оренбурзького обласного суду від 3 жовтня 2002 відхилено заяву Г. про відвід всьому складу суддів, які брали участь у розгляді приватної скарги Г. на Визначення Ленінського районного суду міста Оренбурга від 26 червня 2002 р. про залишення без руху скарги Г. на дії судового пристава-виконавця. Визначення Ленінського районного суду було залишено без зміни, а приватна скарга Г. - без задоволення. Г. звернувся в судову колегію у цивільних справах Оренбурзького обласного суду із заявою про перегляд ухвали колегії від 3 жовтня 2002 р. про відхилення клопотання про відвід суддів за нововиявленими обставинами. Такими обставинами, на його думку, є: винесення неправосудного визначення, якою залишено без зміни Визначення Ленінського районного суду від 26 червня 2002; допущені судом порушення ст. 3 Федерального закону РФ "Про судову систему РФ". Ухвалою судової колегії в цивільних справах Оренбурзького обласного суду від 27 лютого 2003 р. у задоволенні заяви Г. відмовлено. У приватній скарзі Г. поставлено питання про скасування ухвали суду у зв'язку з його незаконністю. Перевіривши матеріали, обговоривши доводи приватної скарги, Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду Російської Федерації не знаходить підстав для її задоволення. Стаття 392 ЦПК РФ передбачає перелік підстав для перегляду за нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили. Зазначені заявником підстави не є нововиявленими обставинами, вони не відносяться до перерахованих в названій нормі закону обставинам, за яких можливий перегляд судових постанов. За таких обставин судова колегія у цивільних справах Оренбурзького обласного суду правомірно відмовила заявнику в задоволенні вищевказаного заяви. Доводи приватної скарги підставою до скасування ухвали суду не є (Визначення ЗС РФ від 11 квітня 2003 р. N 47-Г03-3). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 392. Підстави для перегляду за нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду, постанов президії суду наглядової інстанції, що набрали законної сили" |
||
|
||