| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 409. Визнання та виконання рішень іноземних судів |
||
|
2. Російською Федерацією укладено ряд двосторонніх міжнародних договорів, які передбачають визнання і приведення у виконання на її території рішень іноземних судів та арбітражів. Наприклад, договори про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Азербайджанською Республікою * (345), Естонською Республікою * (346), Латвійською Республікою * (347) та ін Будучи правонаступником СРСР, Росія також бере участь у двосторонніх договорах про взаємну правову допомогу у цивільних і кримінальних справах, укладеним СРСР (список таких договорів опублікований в Збірнику міжнародних договорів про взаємну правову допомогу у цивільних і кримінальних справах * (348)). Важливими багатосторонніми міжнародними договорами, також регулюючими дані питання, зокрема, є Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) * (349) і Конвенція ООН про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.) * (350). Згідно із зазначеними міжнародними договорами для виконання рішення іноземного суду та арбітражу на території Російської Федерації вони повинні бути визнані і приведені у виконання постановою компетентного російського суду. Визнання та приведення у виконання рішення іноземного суду та іноземного арбітражного рішення виробляються судом у відкритому судовому засіданні, за відповідною заявою сторони у спорі, розглянутому іноземним судом, або сторони третейського розгляду. При задоволенні заяви суд виносить ухвалу і видає на його підставі виконавчий лист, за яким рішення іноземного суду та арбітражу приводиться у виконання. За змістом названих міжнародних договорів під судами розуміються державні суди, правомочні приймати рішення, які отримують силу закону і підлягають примусовому виконанню на території держави, тобто суди загальної юрисдикції та арбітражні (господарські) суди. Під арбітражними рішеннями розуміються рішення, винесені арбітрами, призначеними за кожним окремим справі, або постійними арбітражними органами, тобто третейськими судами, до яких сторони звернулися за дозволом спору. У міжнародних договорах можуть бути закріплені різні механізми визнання і виконання рішень іноземних судів та іноземних арбітражів. У зв'язку з цим необхідно з'ясовувати, які договори укладені Російською Федерацією з конкретним іноземною державою з питань визнання та виконання судових та арбітражних рішень. За наявності декількох угод в першу чергу необхідно керуватися положеннями двосторонніх договорів, а за їх відсутності - багатосторонніх. 3. Якщо міжнародним договором не передбачається можливість визнання і виконання на території Російської Федерації рішення іноземного суду або арбітражу, то за сформованою судовій практиці це виключає вчинення даних дій. Так, ухвалою судової колегії в цивільних справах Верховного Суду РФ від 28 січня 1999 було залишено без змін ухвалу судової колегії в цивільних справах Санкт-Петербурзького міського суду про відмову в задоволенні клопотання громадянина Фінляндії про визнання і примусове виконання рішення народного суду м. Гельсінкі від 2 січня 1998 року про передачу на піклування батькові спільної дитини громадянина Фінляндії та громадянки Росії, про аліментних обов'язках матері по відношенню до дитини, а також про визначення порядку спілкування між ними, оскільки Договір між СРСР та Фінляндської Республікою від 11 серпня 1978 про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах (ст. 21, 23), який набув чинності 9 серпня 1980, не передбачає визнання на території іншої Договірної Сторони рішень суду, стосуються даних питань * (351). 4. Обчислення трирічного строку для примусового виконання рішення іноземного суду з дня набрання судового акта в законну силу припускає, що рішення винесено в остаточній формі. Якщо ж іноземний суд відповідно до правил судочинства приймав рішення, наприклад, про його зміну, доповнення або роз'ясненні, то основне рішення може розглядатися як остаточне з моменту набрання законної сили зазначених судових постанов. На можливість примусового виконання лише остаточного рішення іноземного суду, а отже, і на обчислення строку для його пред'явлення до примусового виконання з дня набрання законної сили вказується в міжнародних договорах Російської Федерації (див., наприклад, ст. 53 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена в Мінську 22 січня 1993 р.). Термін на пред'явлення іноземного судового рішення до примусового виконання є процесуальним, і в разі його пропуску з причини, визнаною судом поважною, він може бути відновлений російським судом за клопотанням пропустила сторони. Порядок відновлення процесуальних строків регулюється ст. 112 ЦПК (див. коментар до цієї статті). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 409. Визнання та виконання рішень іноземних судів " |
||
|
||