| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 31. Добровільна відмова від злочину Коментар до статті 31 |
||
|
1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті добровільна відмова можливий на стадії готування до злочину або замаху на злочин. Згідно ч. 2 цієї статті особа не підлягає кримінальній відповідальності за злочин, якщо вона добровільно і остаточно відмовилася від доведення цього злочину до кінця. 2. Добровільним відмова визнається тоді, коли здійснюється особою за своєю волею при усвідомленні ним можливості доведення злочину до кінця. Якщо відмова від вчинення злочину був вимушеним, зберігається як небезпека вже вчинених особою дій, так і його самого, і тому особа не звільняється від кримінальної відповідальності. Відмова є вимушеним, коли він обумовлений неможливістю довести злочин до кінця. Наприклад, винний намагається розкрити сейф, але останній виявляється настільки складної конструкції, що особа технічно не в змозі виконати намічене. Відмова є вимушеним і тоді, коли хтось завадив винному довести злочин до кінця. Наприклад, злодій з метою крадіжки проник в квартиру, але був затриманий повернулися господарями, грабіжник намагався зірвати з потерпілого шапку, але прийшли на допомогу громадяни перешкодили цьому і т.д. 3. Остаточність відмови полягає в тому, що особа не перериває на час своє злочинне зазіхання, а припиняє розпочате злочин повністю і остаточно. Тому не визнається добровільною відмовою відмова особи від повторення злочинного посягання у випадку невдачі першого. Наприклад, злочинець з метою вбивства вистрілив у потерпілого і поранив його, але потім відмовився від доведення злочину до кінця. У цих випадках особа відповідає за закінчений замах на вбивство на загальних підставах. 4. Добровільна відмова, як зазначалося, можливий тільки до закінчення злочину, тобто на стадії приготування і замаху. На стадії приготування він може виражатися як в активних діях (наприклад, особа знищує знаряддя чи засіб вчинення злочину), так і в пасивній формі (особа утримується від подальших дій з доведення злочину до кінця). Добровільна відмова завжди можливий у випадку незакінченого замаху (так само як і при приготуванні в активній або пасивній формі). Дещо по-іншому вирішується питання про добровільну відмову при кінченому замах. У цьому випадку добровільна відмова можливий лише іноді, а саме в тих випадках, коли особа, зробивши дія (бездіяльність), безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, зберігає панування (контроль) над подальшим розвитком причинного зв'язку між вчиненим дією (бездіяльністю) і настанням передбачуваного і бажаного результату. Наприклад, особа підпалює будинок, однак через кілька хвилин повертається і гасить розгорівся вогонь. Зовсім по-іншому слід оцінювати ситуацію, коли, припустимо, особа з метою отруєння дало потерпілому смертельну, на його думку, дозу отрути, але потім їм були зроблені активні дії щодо запобігання настання злочинного результату (наприклад, дано протиотрута) та особі вдалося запобігти настанню злочинного результату. У даному випадку не можна говорити про те, що особа, яка дала отруту потерпілому, а потім і протиотруту, контролює розвиток причинного зв'язку. Настання або ненастання в цьому разі смерті потерпілого залежить не тільки від волі винного, а й від низки інших обставин, що впливають на подальший розвиток причинного зв'язку. Припустимо, особа пропонує потерпілому протиотруту, а той свідомо відмовляється його прийняти (з'ясовується, що потерпілий був хворий на важку, невиліковною і болісної хворобою і сам з метою позбавлення від страждань шукав отрута для самогубства). 5. Мотиви добровільної відмови можуть бути найрізноманітнішими, як морального характеру (каяття, жалість до потерпілого), так і іншими (наприклад, страх перед покаранням і іншими невигідними для обличчя наслідками викриття). Але в кожному разі незалежно від характеру мотивів добровільної відмови особа не підлягає кримінальній відповідальності. Разом з тим мотив страху перед можливою кримінальною відповідальністю повинен поєднуватися з усвідомленням можливості довести злочин до кінця. І лише тоді, коли страх викликаний конкретними обставинами, які дають зрозуміти неминучість викриття особи і, отже, перешкоджають доведенню злочину до кінця, відмова від злочину може визнаватися не добровільним, а вимушеним. Справа в тому, що в одних випадках страх неминучого викриття буде поєднуватися з неможливістю довести злочин до кінця, а в інших - неминучість викриття не перетворюється на непереборне для цього перешкоду. Такі варіанти залежать від специфіки мотивації злочинної діяльності винного і конкретних обставин скоєння злочину. Зрозуміло, для злодія, коїть, наприклад, квартирну крадіжку, обставини, пов'язані з його неминучим викриттям, виключають можливість закінчення крадіжки. Для вбивці ж з ревнощів або помсти неминучість викриття може і не бути непереборною перешкодою. В останньому випадку особа, незважаючи на неминучість викриття, може зберегти свободу вибору того чи іншого варіанту поведінки в можливій ситуації. Для того ж вбивці з ревнощів його неминуче викриття може і не виявитися непереборною перешкодою для доведення злочину до кінця, так як його неминуче викриття і наступне за ним неминуче покарання можуть бути для нього байдужими. По конкретній справі Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду СРСР у своїй Постанові зазначила: "Добровільна відмова від доведення злочину до кінця є повна відмова від вже розпочатого злочину з тих чи інших мотивів при наявності свідомості фактичної можливості його завершення і відсутності будь-яких причин, які б особа, яка вчиняє це діяння, не було в змозі подолати. Мотиви ж, в силу яких вчинив замах на вчинення злочину вирішив відмовитися від доведення до кінця злочину, не мають значення для добровільної відмови "(1). --- (1) БВС СРСР. 1963. N 5. С. 26. 6. Відповідно до ч. 3 коментованої статті особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, особа з метою вбивства придбало кухонний ніж, яким і мало намір вчинити злочин, але через деякий час відмовляється від вчинення вбивства. У наявності добровільна відмова, що звільняє цю особу від кримінальної відповідальності. Інша справа, коли для тієї ж мети особа набуває вогнепальну зброю, припустимо, пістолет, а потім також відмовляється від вчинення вбивства. Відносно вбивства має місце добровільна відмова, і особа повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності за цей злочин. Проте в його діях буде у наявності склад незаконного придбання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 222 КК), за що особа і повинно підлягати кримінальній відповідальності. 7. У ч. ч. 4 і 5 коментованої статті формулюються спеціальні умови звільнення від кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину організатора злочину, підбурювача до злочину і пособника злочину. Перші два не підлягають кримінальної відповідальності, якщо вони своєчасним повідомленням органам влади або іншими вжитими заходами запобігли доведення злочину виконавцем до кінця. Якщо ж ці дії виявилися безуспішними, то що їх організатором і підбурювачем заходи можуть бути визнані судом пом'якшуючими обставинами при призначенні покарання. Умовою незалучення до кримінальної відповідальності пособника є прийняття ним усіх залежних від нього заходів щодо запобігання злочину. При цьому кримінальний закон не пов'язує його звільнення з успішністю вжитих ним заходів щодо запобігання злочину (на відміну від оцінки подібної діяльності організатора і підбурювача). 8. Від добровільної відмови слід відрізняти діяльне каяття, тобто активна поведінка особи після вчинення ним злочину, спрямоване на зниження або усунення заподіяної злочином шкоди або на надання активної допомоги правоохоронним органам у розкритті злочину і викриттю інших учасників злочину. За загальним правилом такі дії, як явка з повинною, активне сприяння розкриттю злочину, викриття інших співучасників злочину та розшуку майна, добутого в результаті злочину, надання медичної та іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, добровільне відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, завданих в внаслідок злочину, інші дії, спрямовані на загладжування такої шкоди, відповідно до ст. 61 КК РФ є обставинами, що пом'якшують покарання. У разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості такі обставини, як добровільна явка з повинною, сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяної шкоди або інше загладжування завданої злочином шкоди (ст. 75 КК РФ), звільняють особу від кримінальної відповідальності. Крім того, в Особливій частині КК РФ передбачається звільнення від кримінальної відповідальності у разі діяльного каяття і в інших спеціально визначених випадках (наприклад, у випадках, передбачених ст. Ст. 205, 206, 208 КК РФ). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 31. Добровільна відмова від злочину Коментар до статті 31 " |
||
|
||