Головна |
« Попередня | Наступна » | |
16.2. Характеристика заходів адміністративно-правового примусу |
||
Згідно статті 260 КпАП адміністративне затримання допускається у випадках, коли вичерпано інші заходи впливу, а встановлення особи, складення протоколу про адміністративне порушення на місці вчинення проступку є обов'язковим, але не представляється можливим. Разом з тим, адміністративне затримання забезпечує своєчасне і правильне розгляд справи про адміністративний проступок. Адміністративне затримання - це тимчасове позбавлення свободи, яке застосовується не як міра покарання. При здійсненні адміністративного затримання обов'язково складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується його обличчя і затриманий. У разі відмови останнього від підписання протоколу, про це в ньому робиться відповідний запис. Враховуючи те, що адміністративне затримання зазіхає на особисту свободу людини, про місце його перебування негайно сповіщаються родичі, або ж на його прохання власник підприємства, установи або організації. Чинне адміністративне законодавство передбачає вичерпний перелік органів і посадових осіб, уповноважених здійснювати адміністративне затримання. Так, відповідно до статті 262 КпАП адміністративне затримання провадиться: - органами внутрішніх справ - при вчиненні дрібного хуліганства; порушенні порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; скоєнні злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; дрібної спекуляції і т. д.; - Прикордонними військами - при порушенні прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України ; - старшим в розташуванні охоронюваного об'єкта посадовою особою воєнізованої охорони - при вчиненні правопорушень, пов'язаних з посяганням на охоронювані об'єкти; - посадовими особами військової інспекції безпеки дорожнього руху - при порушенні водіями або іншими особами, які керують транспортними засобами Збройних сил України або інших воєнізованих формувань, правил дорожнього руху. Адміністративне законодавство передбачає строки адміністративного затримання, відповідно до яких можна виділити адміністративне затримання на загальних підставах та спеціальне адміністративне затримання. На загальних підставах допускається адміністративне затримання тривалістю не більше трьох годин. Спеціальні адміністративні затримання здійснюються: - на строк до трьох діб з письмовим повідомленням про це прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, якщо особа порушила прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон України та необхідно встановити його особу і з'ясувати обставини правопорушення; при порушенні правил обігу наркотичних засобів та психотропних речовин для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених коштів та їх дослідження; - до 10 діб з санкції прокурора, якщо порушники не мають документів, що посвідчують їх особу, при порушенні ними прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або порушенні правил обігу наркотичних засобів та психотропних речовин; - до розгляду справи суддею (або начальником органу внутрішніх справ) справи - при вчиненні дрібного хуліганства, злісної непокори законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця, або їх образи; публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції; - до розгляду справи суддею - при порушенні порядку проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій або прояві неповаги до суду або торгівлі з рук у невстановлених місцях. Адміністративне затримання слід відрізняти від доставляння правопорушника в органи внутрішніх справ. Останнє здійснюється більше широким колом осіб, при його здійсненні не складається протокол і воно повинно бути зроблено у крат- чайшего терміни. При цьому чинне адміністративне законодавство на відміну від адміністративного затримання не регламентує ці строки. Іншими словами: закінчується доставлення - починається адміністративне затримання. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі - це система тимчасових примусових заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які здійснюються органами внутрішніх справ. Основною метою встановлення адміністративного нагляду є запобігання вчинення правопорушень деякими особами та здійснення виховного впливу на них. Правовою підставою адміністративного нагляду є Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» 1. Відповідно до цього Закону адміністративний нагляд встановлюється тільки щодо повнолітніх осіб: - визнаних судом особливо небезпечними рецидивістами; - засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбуття покарання їх поведінка свідчила про те, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства; - засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші порушення. Питання про встановлення адміністративного нагляду вирішує одноосібно суддя на строк від одного до двох років. В окремих випадках (якщо є підстави вважати, що особа залишається небезпечним для суспільства) адміністративний нагляд може бути продовжений кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості. Чинне адміністративне законодавство закріплює, що право здійснювати адміністративний нагляд належить виключно органам міліції. Встановлення адміністративного нагляду покладає на особу, щодо якої він встановлюється, додаткові обов'язки, зокрема: прибути у визначений термін в обране їм місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх 1 Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 52. - Ст. 455. Справ; з'являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; повідомляти працівникам міліції про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району у справах служби. Одночасно для піднаглядних тимчасово встановлюються (частково або в повному обсязі) обмеження окремих їх прав, зокрема: заборона виходити з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; заборона перебування у визначених місцях міста; заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі міста (району); реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць. Зазначені обмеження можуть зменшуватися або збільшуватися з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки. Примусове лікування як захід адміністративного примусу застосовується з метою захисту суспільної безпеки, громадського порядку і здоров'я. Даний захист застосовується як в інтересах держави, так і в інтересах самого правопорушника. Правовою підставою примусового лікування є: Основи законодавства України про здравоохраненіі1, Закони «Про психіатричну допомогу» 2, «Про захист населення від інфекційних захворювань» 3 та інші нормативно-правові акти. Так, відповідно до Закону «Про психіатричну допомогу» до осіб, що страждають психічними розладами, можуть застосовуватися такі заходи примусу медичного характеру: надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом, з посиленим наглядом або з суворим наглядом. Питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку вирішується судом за місцем проживання даної особи при наявності відповідного висновку лікаря-психіатра. Закон «Про захист населення від інфекційних захворювань» передбачає, що особи, хворі на інфекційні захворювання, що передаються статевим шляхом, підлягають обов'язковому лікуванню. Ухилення від виконання даного обов'язку є підставою для притягнення правопорушників за статтею 45 КпАП до адміністративної відповідальності. 1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19. 2 Офіційний вісник України. - 2000. - № 12. - Ст. 444. 3 Там же. - 2000. - № 17. - Ст. 690. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " 16.2. Характеристика заходів адміністративно-правового примусу " |
||
|