| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
35.2. Система і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров'я |
||
|
Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді Україна передбачає звіт про стан реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів виконавчої влади, впроваджує в життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Міністерства, відомства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України). МОЗ України діє на підставі Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 24 липня 2000 р.1 МОЗ України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікув- 1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 30. - Ст. 1256. Них засобів і виробів медичного призначення. У межах своїх повноважень МОЗ України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. МОЗ України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. Основними завданнями МОЗ України є: - забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення; - розробка, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвиток медичної та мікробіологічної промисловості; організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню; - організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; - розробка заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення; - організація разом з Національною академією наук України, Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки. МОЗ України має право: представляти Кабінет Міністрів за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також від підприємств, установ та організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на міністерство завдань; залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції. МОЗ України під час виконання покладених на нього за- дач взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав . МОЗ України у межах своїх повноважень на основі та для виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. У разі потреби МОЗ України видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Нормативно-правові акти МОЗ України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку. Рішення МОЗ України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами. МОЗ України очолює міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МОЗ України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та питань розвитку галузі у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), його заступників за посадою, а також керівних працівників структурних підрозділів МОЗ України. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також закладів охорони здоров'я, закладів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби, інших підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ України. Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами МОЗ України. У складі МОЗ України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку медичної науки, обговорення найважливіших програм з питань охорони здоров'я в Міністерстві можуть створюватися вчений медична рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр. МОЗ України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через управління охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. При Міністерстві охорони здоров'я України діють: Комітет з контролю за наркотиками, Міжнародне координаційна нарада з питань міжвідомчої взаємодії закладів охорони здоров'я, Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення, Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів тощо Функції спеціально уповноважених органів виконавчої влади в адміністративно-територіальних одиницях України покладаються на відділ охорони здоров'я Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевої адміністрації. Управління охорони здоров'я обласної, Севастопольської міської держадміністрації та Головне управління охорони здоров'я Київської міської держадміністрації (далі - управління) є структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, яка утворюється головою відповідної держадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові відповідної держадміністрації та МОЗ. Управління в своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами МОЗ, розпорядженнями голови відповідної держадміністрації, актами відповідного органу місцевого самоврядування, прийнятими в межах його компетенції, а також положенням про управленіі1. Основними завданнями управління є: - забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я; - прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров'я для нормативного забезпечення населення медико-санітарною допомогою; - здійснення заходів, спрямованих на запобігання інфекційних захворювань, епідемій і на їх ліквідацію; - організація надання медико-санітарної допомоги населенню, роботі органів медико-соціальної експертизи, закладів судово-медичної та судово-психіатричної експертизи; - забезпечення виконання актів законодавства в галузі охорони здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища та санітарно- епідемічного благополуччя населення, а також дотримання нормативів професійної діяльності в 1 Типове положення про управління охорони здоров'я обласної, Севастопольської МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ адміністрації та Головне управління охорони здоров'я Київської МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ адміністрації: Затв. УХВАЛИЛИ Кабінету Міністрів України от 20 грудня 2000 р. № 1845 / / Офіційний вісник України. - 2000. - № 51. - Ст. 2207. Галузі охорони здоров'я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій. Управління, під час виконання покладених на нього завдань, взаємодіє з іншими структурними підрозділами відповідної держадміністрації, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян. Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою відповідної держадміністрації за погодженням з МОЗ України. Начальник управління має заступників, яких призначає на посаду та звільняє з посади голова відповідної держадміністрації за погодженням з МОЗ України. Для погодженого вирішення питань, що відносяться до компетенції управління, в ньому може створюватися колегія у складі начальника управління (голова колегії), його заступників за посадою, а також інших працівників управління. Членом колегії управління за посадою є також головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя. До складу колегії можуть входити керівники інших структурних підрозділів відповідної держадміністрації та працівники закладів охорони здоров'я. Склад колегії затверджується головою відповідної держадміністрації за поданням начальника управління. Рішення колегії проводяться в життя наказами начальника управління. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозиції щодо розвитку галузі та вирішення інших питань в управлінні можуть створюватися вчені ради і комісії. Склад вчених рад і комісій, а також положення про них затверджує начальник управління. Безпосередньо охорону здоров'я населення забезпечують са-нитарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я. Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України. З метою поліпшення організації та якості спільної роботи органів охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закл- ний III-IV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти та лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я у сфері підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, підвищення ефективності науково-дослідної роботи та впровадження її результатів у практику охорони здоров'я наказом МОЗ України від 05.06.1997 р. № 174 затверджено положення про клінічний лікувально-профілактичному закладі здравоохраненія1. Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується власником або уповноваженим ним органом. Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я може бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я. Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його статусу. Перелік спеціалізованих медичних установ, які забезпечують лікування осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1996 р. № 1218. Кабінет Міністрів України Постановою від 15 березня 2002 р. № 342 затвердив Перелік закладів охорони здоров'я та програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з Державного бюджета2. Порядок державної акредитації закладів охорони здоров'я регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. № 765. Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Санітарне законодавство спрямоване на забезпечення такого стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на постійному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів ^ ~ __ ^ __-___-___ 1 Офіційний вісник України. - 2002. - № 12. - Ст. 600. 2 Там же. - 1997. - № 28. - Ст. 408-413. середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами. Законодавство України про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство) базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, законах України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення ", інших нормативно-правових актів та санітарних норм. Для оперативного контролю та координації діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій і громадян щодо запобігання та ліквідації особливо небезпечних, небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та радіаційних уражень людей при Кабінеті Міністрів України може створюватися Державна надзвичайна протиепідемічна комісія. Державну надзвичайну протиепідемічну комісію при Кабінеті Міністрів України очолює віце-прем'єр-міністр України відповідно до повноважень. Склад Державної надзвичайної протиепідемічної комісії при Кабінеті Міністрів України затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Головний державний санітарний лікар України та його заступники входять до складу Державної надзвичайної протиепідемічної комісії при Кабінеті Міністрів України за посадою, відповідно, як заступник голови та члени комісії. Державні надзвичайні протиепідемічні комісії можуть створюватися також в Автономній Республіці Крим, областях, містах і районах. Положення про Державної надзвичайної протиепідемічної комісії при Кабінеті Міністрів України та типові положення про державні надзвичайних протиепідемічних комісіях при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних адміністраціях затверджується Кабінетом Міністрів України1. У разі виникнення або загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, орга- 1 Положення про Державну НАДЗВИЧАЙНИХ протіепідемічну комісію при Кабінеті Міністрів України: Затв. УХВАЛИЛИ Кабінету Міністрів України от 22 грудня 1994 р. № 864. ни місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об'єктах особливі умови та режими роботи, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. З метою подальшого підвищення ефективності функціонування системи державного санітарно-епідеміологічного контролю постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2003 р. № 1577 утворено Державну санітарно-епідеміологічна служба як урядовий орган державного управління у складі Міністерства охорони здоров'я на базі ліквідованого Департаменту державного санітарно-епідеміологічного нагляду цього Міністерства1 . Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, закладів, установ, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності (далі - установи). Вона діє на підставі Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 N ° 12182. Систему державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять: - МОЗ України; - Центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; - Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція; - Обласні, міські, міжрайонні, районні санітарно-епідеміологічні станції; - Центральна санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, лінійні санітарно-епідеміологічні станції на залізницях; 1 Офіційний вісник України. - 2003. - № 41. - Ст. 2174. 2 Там же. - 2002. - № 34. - Ст. 1 - Центральна санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції водних басейнів і портів; - Центральна санітарно-епідеміологічна станція на повітряному транспорті; - Санітарно-епідеміологічні станції об'єктів з особливим режимом роботи; - Дезінфекційні станції; - Санітарно-карантинні підрозділи (відділи, пункти); - Спеціалізовані установи МОЗ, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами; - Наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю; - Об'єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні); - Комітет з питань гігієнічного регламентування МОЗ; - Установи Міноборони, МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління; - Інші установи, утворені відповідно до законодавства. Головні державні санітарні лікарі, посадові особи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби виконують свої функції на основі єдиноначальності, підпорядкованості, підконтрольності та підзвітності вищестоящому головному державному санітарному лікарю. Установи державної санітарно-епідеміологічної служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу України, положеннями про державну санітарно-епідеміологічної службі відповідного державного органу, наказами МОЗ, наказами та постановами головного державного санітарного лікаря України, статутами та положеннями про ці установи. Завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби України є: 1) здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; 2) узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення цього законодавства; 3) визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь), запобігання шкідливому впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності; 4) забезпечення гігієнічного нормування та державної реєстрації небезпечних для здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності; 5) аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя (поширення інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей), підготовка пропозицій щодо запобігання виникненню таких ситуацій, контроль за здійсненням відповідних заходів; 6) координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення; 7) координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби є головні державні санітарні лікарі та їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи та помічники лікарів, уповноважені здійснювати державний санітарно-епідеміологічний нагляд відповідно до законодавства. Центральним органом управління державної санітарно-епідеміологічної службою є МОЗ України. На установи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ покладаються функції відповідних територіальних, транспортних і об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду. На установи державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління покладаються функції органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду на підвідомчих їм територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах. Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України. Головний державний санітарний лікар України має п'ять заступників, у тому числі одного першого. Перший заступник та заступники головного державного санітарного лікаря України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням головного державного санітарного лікаря України та за погодженням з міністром охорони здоров'я. Головний державний санітарний лікар України визначає функціональні повноваження своїх заступників. Головний державний санітарний лікар України підзвітний з питань державного санітарно-епідеміологічного нагляду безпосередньо Кабінету Міністрів України. Для розгляду найважливіших питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та організації діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби України створюються колегії при МОЗ, Кримської республіканської санітарно-епідеміологічної станції, санітарно-епідеміологічних станціях обласних, мм. Києва та Севастополя, центральних санітарно-епідеміологічних станціях на водному, залізничному, повітряному транспорті. Колегії очолюють головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, мм. Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті. Положення про колегію державної санітарно-епідеміологічної служби України при МОЗ та її склад затверджує Кабінет Міністрів України за поданням головного державного санітарного лікаря України. Положення про колегії державної санiтарно-епiдемiологiчної служби при Кримській республіканській санітарно-епідеміологічній станції, санітарно-епідеміологічних станціях обласних, мм. Києва та Севастополя, центральних санітарно-епідеміологічних станціях на водному, залізничному, повітряному транспорті та їх склад затверджує головний державний санітарний лікар України. Для наукового та методичного забезпечення функціонування санітарно-епідеміологічної служби, формування державного та галузевого замовлення на науково-дослідні роботи з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, централізованого замовлення на інформаційно-методичне забезпечення служби головний державний санітарний лікар України утворює на правах консультативно-дорадчого органу вчена рада, до складу якого входять провідні науковці та фахівці. Положення про вчену раду та її склад затверджується головним державним санітарним лікарем України. Державну санітарно-епідеміологічну службу МОЗ в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на територіях, у містах, районах, на водному, залізничному, повітряному транспорті, на об'єктах з особливим режимом роботи очолюють головні державні санітарні лікарі відповідних територій, об'єктів, видів транспорту, лінійних підрозділів та об'єктів транспорту. Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, районів, на водному, залізничному, повітряному транспорті, лінійних підрозділів та об'єктів транспорту, на об'єктах з особливим режимом роботи є керівниками (головними лікарями) відповідних установ державної санітарно- епідеміологічної служби МОЗ. Головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті, об'єктів з особливим режимом роботи та їх заступники призначаються на посаду і звільняються з посади головним державним санітарним лікарем України. Головні державні санітарні лікарі міст, районів, лінійних підрозділів та об'єктів транспорту призначаються на посаду і звільняються з посади головними державними санітарними лікарями Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, на відповідному виді транспорту за погодженням з головним державним санітарним лікарем України. Керівники інших установ державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ призначаються на посаду і звільняються з посади головним державним санітарним лікарем України. Державну санітарно-епідеміологічну службу Міноборони, МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління очолюють головні державні санітарні лікарі цих органів, які призначаються на посаду і звільняються з посади керівником відповідного державного органу за погодженням з головним державним санітарним лікарем України. Головні державні санітарні лікарі Міноборони, МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного лікувально-оздоровчого управління підпорядковуються керівнику відповідного державного органу, а з питань здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду - головному державному санітарному лікарю України. Головні державні санітарні лікарі та їх заступники здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд на відповідних територіях, об'єктах, у частинах і підрозділах, на які поширюється сфера їх діяльності. Головні державні санітарні лікарі закладів МОЗ координують у межах зазначених територій діяльність усіх розташованих на них закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, незалежно від їх підпорядкування. На посаду головного державного санітарного лікаря та його заступників призначаються особи, які закінчили вищі медичні навчальні заклади та отримали спеціальність лікаря, мають практичний досвід роботи в установах державної санітарно-епідеміологічної служби України та відповідають встановленим кваліфікаційним вимогам. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, визначеним головним державним санітарним лікарем України. При прийнятті на роботу може бути встановлено випробувальний термін відповідно до законодавства. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України здійснюють свої повноваження відповідно до законодавства. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюють свої повноваження на відповідних територіях, об'єктах, а посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби інших центральних органів виконавчої влади - на територіях, на які поширюється сфера їх діяльності, підпорядкованих їм об'єктах, у частинах і підрозділах. Приписи, постанови, висновки, що видаються головними державними санітарними лікарями та іншими посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби, обов'язкові для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України самостійно приймають в межах своїх повноважень рішення, несуть відповідальність, відповідно до законодавства, за протиправні дії або бездіяльність. Мережа та організаційна структура установ державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ визначаються головним державним санітарним лікарем України. Мережа та організаційна структура установ державної санітарно-епідеміологічної служби інших центральних органів виконавчої влади визначаються головними державними санітарними лікарями відповідних державних органів за погодженням з головним державним санітарним лікарем України. Типові положення про структурні підрозділи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ та нормативи їх оснащення затверджуються головним державним санітарним лікарем України, а типові положення про структурні підрозділи закладів державної санітарно-епідеміологічної служби інших центральних органів виконавчої влади та нормативи їх оснащення затверджуються головними державними санітарними лікарями відповідних державних органів за погодженням з головним державним санітарним лікарем України. Створення, реорганізація та ліквідація установ державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ здійснюється Міністром охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством, за поданням головного державного санітарного лікаря України, а установ державної санітарно-епідеміологічної служби інших центральних органів виконавчої влади - їх керівниками за погодженням з головним державним санітарним лікарем України. Державне регулювання діяльності, пов'язаної з боротьбою із захворюванням на туберкульоз. Законодавство України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я, Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб »,« Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз », інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, на відміну від передбачених законодавством України про боротьбу із захворюванням на туберкульоз, застосовуються правила міжнародного договору. Згідно ст. 3 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», державне регулювання діяльності, пов'язаної з боротьбою із захворюванням на туберкульоз, здійснюється Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я. Державне регулювання діяльності, пов'язаної з боротьбою із захворюванням на туберкульоз, передбачає целенаправ- ленне виділення коштів з Державного бюджету України і з місцевих бюджетів, насамперед для забезпечення ефективного лікування хворих на заразні форми туберкульозу. Державне регулювання - це реалізація державної політики шляхом розробки та виконання цільових програм підвищення добробуту населення, створення інших економічних, соціальних і правових умов для попередження захворювання на туберкульоз та його масового поширення, лікування, забезпечення належного контролю та нагляду за здійсненням протитуберкульозних заходів. Держава визнає боротьбу з туберкульозом невід'ємною частиною політики щодо безпеки суспільства та національної безпеки і визначає проведення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання протитуберкульозної допомоги пріоритетними завданнями для всіх центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз: - Розробляє і здійснює відповідні державні програми; - Забезпечує фінансування та матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров'я, закладів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів, пов'язаних з профілактикою і лікуванням захворювання на туберкульоз, передбачених відповідними державними програмами, координує здійснення цих заходів; - Координує та спрямовує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; - Вирішує інші питання в межах повноважень, визначених законом; - Подає до Верховної Ради України щорічний звіт про хід виконання державної програми по боротьбі з туберкульозом, стан захворюваності на туберкульоз та смертності від нього; - Забезпечує контроль за здійсненням протитуберкульозних заходів. Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві органи виконавчої влади у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз: - Реалізують державну політику у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз, організовують розробку та виконання регіональних та місцевих програм з цього питан- су, а також беруть участь у розробленні та виконанні державних програм; - Забезпечують реалізацію передбачених законодавством заходів соціального захисту хворих на туберкульоз та інфікованих мікробактеріями туберкульозу щодо доступності та безоплатності надання зазначеним категоріям лікувально-профілактичної та санаторної допомоги у відповідних державних і комунальних закладах, проведення ним хіміопрофілактики, а також поліпшення житлових умов і працевлаштування хворих на туберкульоз; - Здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення епідемічного благополуччя населення щодо туберкульозу, контролюють проведення цих заходів юридичними та фізичними особами; - Інформують населення через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію щодо захворювання на туберкульоз в регіоні та заходи, які здійснюються з метою її поліпшення; - Забезпечують кадрами, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами комунальні заклади охорони здоров'я та інші підприємства, установи, організації, діяльність яких пов'язана з виконанням програм по боротьбі з туберкульозом; - Щорічно звітують на сесіях відповідних рад про хід виконання програм по боротьбі з туберкульозом. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз: - Забезпечують реалізацію державної та місцевих програм по боротьбі з туберкульозом, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення; - Здійснюють комплексні заходи, спрямовані на поліпшення ситуації із захворюванням на туберкульоз; - Забезпечують участь у боротьбі із захворюванням на туберкульоз закладів та установ охорони здоров'я усіх форм власності, а також удосконалення мережі протитуберкульозних закладів, діяльність яких пов'язана із захистом населення від захворювання на туберкульоз; - Забезпечують доступність і безоплатність надання протитуберкульозної допомоги громадянам України, хворим на туберкульоз та інфікованим мікробактеріями туберкульозу, в комунальних протитуберкульозних закладах; - Відповідно до вимог Закону «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» безоплатно забезпечують хворих на туберкульоз та осіб із груп підвищеного ризику захворювання або його рецидиву лікарськими засобами та виробами ме- діцінскую призначення для лікування та профілактики захворювання на туберкульоз; забезпечують реалізацію передбачених законодавством заходів соціального захисту хворих на туберкульоз, у тому числі щодо поліпшення житлових умов і працевлаштування хворих на туберкульоз; - Вирішують інші питання у межах повноважень, визначених законом; - Забезпечують контроль за здійсненням протитуберкульозних заходів. Повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз: - Розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України проект державної програми боротьби із захворюванням на туберкульоз з урахуванням пропозицій Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади; - Розробляє, затверджує і вводить у дію стандартні норми, стандарти щодо реєстрації, обліку, обстеження, лікування хворих та медичного (диспансерного) нагляду за ними, методи діагностики та профілактики захворювання на туберкульоз, інші нормативно-правові акти; - Веде статистичний облік захворювань на туберкульоз; - Аналізує і прогнозує епідемічну ситуацію в Україні та в окремих регіонах, розробляє обгрунтовані пропозиції щодо профілактики та зниження рівня захворюваності на туберкульоз і поліпшення епідемічної ситуації та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України; - Створює і забезпечує функціонування національної, системи моніторингу захворювання на туберкульоз; - Бере участь у формуванні на умовах державного контракту державних замовлень на виробництво лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів та дезінфекційних засобів, необхідних для лікування хворих, і хіміопрофілактику туберкульозу, у здійсненні профілактичних і протиепідемічних заходів, організовує їх централізовану закупівлю за рахунок коштів Державного бюджету України, забезпечує розподіл між регіонами та контроль за їх раціональним використанням, а також формує державне замовлення на підготовку фахівців з профілактики та лікування туберкульозу; - Здійснює міжвідомчу координацію та забезпечує взаємодію з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади у сфері боротьби із захворюванням на туберкульоз; організовує гігієнічне навчання населення з питань запобігання виникненню та поширенню туберкульозу, а також забезпечує медичні служби міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, установи державної санітарно-епідеміологічної служби інформацією про епідемічну ситуацію в Україні і в світі, щорічно інформує їх про прийняті санітарних нормах та інших нормативно-правових актах щодо захисту населення від захворювання на туберкульоз; вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "35.2. Система і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері охорони здоров'я" |
||
|
||