| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
35.1. Зміст і основні напрями державної політики в галузі охорони здоров'я |
||
|
1 Шемшученко Ю. С. Закон для Академії / / Голос України. - 1993. - 7 верес. Раїни про здравоохраненіі1, які визначають правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я в республіці, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян , зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Прийняття Основ законодавства України про охорону здоров'я стимулювало розробку і прийняття цілого ряду окремих законів, що регулюють певні відносини у цій галузі, з урахуванням зарубіжного досвіду і міжнародних стандартів. Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я. Основи законодавства України про охорону здоров'я закріпили основні принципи охорони здоров'я: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ним державних гарантій; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами; підвищена медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства; наукова обгрунтованість, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної 1 Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19. Допомоги; об'єднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я: попереджувально-профілактичний характер, комплексні соціальний, екологічний та медичний підходи до охорони здоров'я; многоук-ладность економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування; об'єднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції; децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі (ст. 4 Основ). Охорона здоров'я є одним з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні і забезпечує його реалізацію (ст. 12 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірах, які відповідають її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу. Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих основ охорони здоров'я, визначення його мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно -фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я. Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України. Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого та регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях. Важливим етапом у подальшому розвитку сфери охорони здоров'я стала Концепція розвитку охорони здоров'я населення України, затверджена Указом Президента України від 7 грудня 2000 р.1 1 Юридичний вісник України. - 2000. - № 51 (21-27 груд.). - С. 8-12. Концепція розвитку охорони здоров'я населення України (далі - Концепція) спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування здорового способу життя. Необхідність визначення основних напрямів розвитку охорони здоров'я населення України зумовлюється реальними політичними та соціально-економічними процесами, зокрема: демократизацією суспільства, інтеграцією України у світове співтовариство; глобальними структурними процесами в економіці; зниженням рівня і погіршенням якості життя більшості громадян; критичної демографічною ситуацією; незадовільним станом здоров'я населення; низькою економічною ефективністю використання ресурсів охорони здоров'я, недосконалою системою оплати праці лікарів та інших працівників сфери охорони здоров'я; диспропорціями у розвитку амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги; незадовільною екологічною ситуацією, ускладненою наслідками Чорнобильської катастрофи . Кінцевою метою реалізації Концепції є досягнення таких цілей: збереження та зміцнення здоров'я населення, продовження періоду активного довголіття і тривалості життя людей; створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації конституційних прав громадян України на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі; формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров'я всіх форм власності, створення умов для задоволення потреб населення в медичних послугах; ефективне використання наявних кадрових, фінансових і матеріальних ресурсів; солідарна участь держави, роботодавців, територіальних громад та окремих юридичних і фізичних осіб у фінансуванні послуг з надання громадянам медичної допомоги. Значна увага в Концепції було приділено змісту та основних напрямів державної політики у сфері охорони здоров'я. Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямована на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу. Концепцією було заплановано здійснення комплексу державних і галузевих заходів, спрямованих на реалізацію державної політики в галузі охорони здоров'я. Державні заходи, зокрема, повинні передбачати: - поетапне збільшення державних асигнувань на сферу охорони здоров'я, їх ефективне використання; - забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційних захворювань, зниження ризиків для здоров'я людини, пов'язаних з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля; - вирішення проблем гігієни і безпеки праці, профілактику травматизму та професійних захворювань; - створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби з шкідливими звичками; розвиток фізичної культури і спорту; забезпечення раціонального збалансованого харчування населення; - здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, забезпечення і зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку; - забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання і навчання; - впровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я; - удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів; - визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи; - інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості, в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості. Галузеві заходи мають передбачати: - розробку державних та цільових програм охорони здоров'я населення; - визначення пріоритетів медичної допомоги та обгрунтування переліку та обсягу гарантованого рівня безвозмез- дной медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я; - розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини; - проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорції у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги; - удосконалення системи інформаційного забезпечення сфери охорони здоров'я на основі широкого розвитку інформаційних мереж, реорганізації медико-статистичної служби; - створення системи забезпечення і контролю якості надання медичної допомоги на основі розроблених показників якості; - впровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів у вищих навчальних закладах, незалежно від їх підпорядкування, для уніфікованого контролю за якістю підготовки фахівців для сфери охорони здоров'я; - удосконалення порядку акредитації закладів охорони здоров'я та атестації медичних і фармацевтичних працівників. Реорганізація системи управління у сфері охорони здоров'я згідно Концепції є одним з основних напрямків його розвитку. Управління у сфері охорони здоров'я може забезпечуватися: - Міністерством охорони здоров'я України - головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення; - Міністерством охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; - на районному та міському рівнях управлінські функції виконують районні та міські лікарняні (або інші заклади охорони здоров'я), які визначені центральними для району, міста. Міністерство охорони здоров'я України та його територіальні органи мають планувати і здійснювати свою діяльність на основі показників сукупної тривалості активного життя і здоров'я населення. Зросте роль громадських медичних об'єднань у вирішенні проблем охорони здоров'я. У системі управління у сфері охорони здоров'я реалізується принцип децентралізації зі збереженням відповідальності за результати діяльності на будь-якому рівні системи. Разом з тим передбачається збереження управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, дотримання державних соціальних нормативів у цій сфері та єдиних галузевих норм. Передбачається розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги. Держава реалізовуватиме єдину політику у сфері охорони здоров'я, встановлювати базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги. Територіальна громада забезпечуватиме контроль за наданням та фінансуванням медичної допомоги понад гарантованого державою базового стандарту якості загальнодоступної медичної допомоги. Створення фондів, акумульованих коштів для оплати медичної допомоги, яка надаватиметься комунальним установам охорони здоров'я, стане підставою для участі населення у розподілі ресурсів і контролю якості медичного обслуговування. Державно-комунальна модель передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров'я. Сектор загальнодоступної медичної допомоги забезпечуватиме охорону, зміцнення та відновлення здоров'я населення з використанням технологій, які визначатимуться базовим стандартом якості загальнодоступної медичної допомоги, постачання населення найнеобхіднішими засобами та виробами медичного призначення, перебування в стаціонарі. У межах сектора надаватиметься достатня для забезпечення стандарту якості загальнодоступна медична допомога усім категоріям населення за всіма видами захворювань, травм, під час вагітності та пологів. Сектор додаткових можливостей сприятиме задоволенню потреб громадян в охороні здоров'я, які передбачають використання технологій, рівень яких перевищуватиме загальнодоступні стандарти. Водночас надання медичної допомоги в межах сектора додаткових можливостей не підмінятиме допомоги, що надається в межах сектора загальнодоступної медичної допомоги. Держава зберігатиме за собою зобов'язання щодо захисту конституційних прав громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу, контролювати якість надання медичних послуг закладами охорони здоров'я всіх форм власності. Для більш раціонального розподілу коштів, оптимального використання матеріальних ресурсів сфери охорони здоров'я, підвищення ефективності медичного обслуговування в межах державно-комунальної моделі буде чітко розмежовано первинні, вторинні і третинні рівні надання медичної допомоги. Медична допомога на первинному рівні включатиме профілактичні заходи, амбулаторне лікування та стаціонарну допомогу за основними спеціальностями, на вторинному - спеціалізовану, технологічно складнішу, на третинному - високотехнологічну допомогу та лікування найбільш складних і рідкісних захворювань. Разом з тим передбачається, що основна частина медичних послуг населенню повинна надаватися на первинному рівні. Фінансово-економічний механізм забезпечення медичної допомоги на первинному, вторинному та третинному рівнях може істотно відрізнятися. Розмежування різних рівнів буде визначено медико-технологічними стандартами надання медичної допомоги, буде здійснюватися державний контроль за дотриманням зазначених стандартів на кожному рівні. Значна увага Концепція присвятила питанням оптимізації діяльності сфери охорони здоров'я. Реформуванню підлягають структура, кадрове, матеріально-технічне, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби з урахуванням медико-демографічних та соціально-економічних і екологічних особливостей регіонів. Підвищенню ефективності державного санітарно-епідеміологічного нагляду буде сприяти вдосконалення правового регулювання діяльності органів, закладів та установ санітарно-епідеміологічної служби. Планується створення оптимальної системи надання лікувально-профілактичної допомоги, що забезпечує доступність і якість основних видів медичних послуг відповідно до базового стандарту якості загальнодоступної медичної допомоги. З цією метою необхідно здійснити реструктуризацію галузі на основі науково обгрунтованих потреб міського та сільського населення в різних видах медичної допомоги, пріоритетного розвитку такої допомоги на засадах сімейної медицини (загальної практики), а також реструктуризацію стаціонарної та спеціалізованої допомоги, упорядкування мережі лікувально-профілактичних установ. Будуть розроблені нові технології профілактичної діяльності фельдшерсько-акушерських пунктів, розширені форми лікування, що замінюють перебування у стаціонарі, впроваджені передвиж- ні види спеціалізованої медичної допомоги на селі, збільшено обсяги планової стаціонарної та спеціалізованої допомоги в районних лікувально-профілактичних установах. Метою реформування системи надання стаціонарної та спеціалізованої допомоги є: упорядкування мережі центрів спеціалізованої медичної допомоги; забезпечення на основі багатоканального фінансування функціонування мережі лікувально-профілактичних закладів для надання безоплатної медико-соціальної допомоги хронічним хворим, які потребують тривалого лікування та догляду, інвалідам, людям похилого віку і т. п.; раціоналізація використання ліжкового фонду на основі вдосконалення ресурсно-нормативної бази лікувально-профілактичних установ, впровадження сучасних ресурсозберігаючих медичних технологій, стандартів діагностики і лікування, диференційованих залежно від рівня лікувально-діагностичного процесу та етапу надання медичної допомоги; поліпшення якості надання стаціонарної та спеціалізованої медичної допомоги в лікувально-профілактичних установах різних форм власності. Медична допомога, яка замінює перебування в стаціонарі, розвиватиметься шляхом розширення мережі економічно ефективних організаційних форм медичного обслуговування: денних стаціонарів, стаціонарів вдома, центрів амбулаторної хірургії тощо; розширення діапазону таких медичних послуг та вдосконалення ресурсно-нормативної бази в умовах реорганізації надання первинної медичної допомоги та її переходу на засади загальної лікарської практики (сімейної медицини); ширшого застосування зазначених форм для профілактики та діагностики захворювань, лікування та реабілітації хворих. Політика держави у сфері охорони материнства і дитинства, зміцнення генофонду базуватиметься на основі забезпечення визначених законодавством прав жінок і дітей у всіх сферах життєдіяльності, здійснення заходів, спрямованих на надання соціальної допомоги молодим сім'ям, охорону праці жінок репродуктивного віку, створення умов, сприятливих для зміцнення фізичного, психічного здоров'я та соціального благополуччя дітей і підлітків, розширення їх доступу до спортивних, оздоровчим закладам, молодіжним клубам, розвиток індустрії дитячого харчування, забезпечення рівного доступу населення до служб репродуктивного здоров'я, планування сім'ї, медико-генетичного консультування, медичної допомоги жінкам під час вагітності та пологів. Концептуальні засади реформування служби охорони здоров'я матерів і дітей передбачають: розширення профілактичних, лікувально-діагностичних та реабілітаційно-Оновлений- чих заходів, спрямованих на оздоровлення жінок; подальший розвиток служб планування сім'ї, безпечного материнства, медико-генетичного консультування, впровадження ступеневої системи перинатальної допомоги; розвиток медико-організаційних технологій, що сприятимуть забезпеченню народження здорових дітей, збереженню та зміцненню їхнього здоров'я, профілактиці інвалідності; удосконалення структури родовспомагательних і дитячих установ, першочергове оснащення їх лікувально-діагностичною апаратурою, впровадження у діяльність цих установ гнучких організаційних систем залежно від регіональних умов і принципу реорганізації високовартісних видів медичної допомоги. Реформування фармацевтичної галузі передбачає створення та виробництво нових вітчизняних лікарських засобів; забезпечення закладів охорони здоров'я та населення якісними лікарськими засобами та виробами медичного призначення, підвищення ефективності діяльності аптечних установ, удосконалення матеріально-технічної бази галузі, значне збільшення і оновлення існуючих основних фондів охорони здоров'я, зокрема за рахунок оптимізації ресурсного забезпечення, капітального будівництва, модернізації та заміни морально застарілого технічного обладнання тощо З метою забезпечення населення доступними і якісними лікарськими засобами необхідно вдосконалити: порядок державної реєстрації лікарських засобів та контролю їх якості; механізм державного регулювання цін на лікарські засоби; забезпечення державних і комунальних закладів охорони здоров'я довідниками з рецептурного та безрецептурного переліків лікарських засобів, зареєстрованих в Україні, забезпечення безумовного їх дотримання лікарями під час призначення пацієнтам лікарських засобів і т. п. У процесі реформування системи охорони здоров'я медична наука розглядається як рушійна сила, що забезпечує всебічне наукове обгрунтування необхідності перебудови галузі, визначає прогнозні тенденції здоров'я населення та розробляє науково обгрунтовані заходи щодо його поліпшення. Потенціал медичної науки становитимуть науково-дослідні установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України та Академії медичних наук України, а також наукові підрозділи вищих навчальних медичних та фармацевтичних установ та закладів післядипломної освіти. Удосконалення інноваційної політики з метою підвищення ефективності використання наукового потенціалу в сфері охорони здоров'я передбачає: оптимізацію і реструктуризацію мережі, структури та основних напрямків діяльності науково-дослідних установ; посилення ролі Академії медичних наук України у проведенні пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень; забезпечення вирішення науково-практичних проблем охорони здоров'я шляхом формування відповідних державних, галузевих, міжгалузевих, регіональних програм ; впровадження багатоканального фінансування медичної науки за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів, забезпечення їх раціонального використання для першочергового фінансування конкурентоспроможних наукових розробок фундаментального та прикладного характеру; планування наукових досліджень на конкурентних засадах та спрямування їх на отримання конкретних результатів, впровадження принципів незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів, виділення спеціальних грантів під реалізацію проектів - переможців конкурсу; забезпечення підтримки визнаних вітчизняних шкіл, підвищення вимог до підготовки наукових кадрів, раціональне використання науково-інформаційних ресурсів; активізацію роботи, спрямованої на забезпечення розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва, яке буде сприяти підвищенню авторитету вітчизняної медичної науки та її інтеграції у світове співтовариство. Реформування кадрової політики в системі охорони здоров'я може бути спрямована на: удосконалення системи кадрового забезпечення галузі з урахуванням сучасних соціально-економічних умов та реальних потреб; впровадження в установленому порядку укладення трудового договору на умовах контракту з керівниками закладів охорони здоров'я, а в подальшому - з усіма медичними працівниками ; реорганізацію системи планування і розподілу кадрового потенціалу у співвідношенні "лікар - медичний працівник середньої ланки» шляхом збільшення кількості працівників середньої ланки; реформування ступеневої медичної та фармацевтичної освіти; здійснення підготовки фахівців за новими спеціальностями: медичний психолог, клінічний фармацевт, економіст охорони здоров'я, спеціаліст з інформатики охорони здоров'я, спеціаліст з експлуатації медичної техніки, менеджер охорони здоров'я; розширення підготовки сімейних лікарів - лікарів загальної практики; розробка нових державних стандартів вищої медичної та фармацевтичної освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців, освітньо-професійних програм та засобів уніфікованої оцінки рівня знань медичних і фармацевтичних працівників; удосконалення системи підготовки медичних сестер, розроблення та реалізацію програм розвитку сестринства, розширення функцій медичних сестер відповідно до світового досвіду, що знизить потребу в лікарях у державі. З метою створення умов для формування і реалізації соціального розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень Указом Президента України від 24 травня 2000 схвалені Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року1. Необхідність підвищення рівня здоров'я населення, зазначалося в цьому документі, збереження генофонду Українського народу зумовлюють реформування системи охорони здоров'я. Основні напрямки соціальної політики на період до 2004 року в цій частині спрямовуватимуться на забезпечення доступності медичної та медико-санітарної допомоги для всього населення країни, ефективне використання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, поліпшення якості медичного обслуговування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення шляхом: - Максимального збереження державної системи охорони здоров'я, впровадження механізмів регулювання і функціонування галузі в ринкових умовах, фінансування лікувальних установ згідно з обсягом і якістю надаваних послуг; - Реалізації державних профілактичних програм з метою створення безпечних умов життя, навчання, праці та відпочинку, поширення серед населення інформації з питань здорового способу життя; - Поетапного збільшення державних асигнувань, їх ефективного використання; - Пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг; - Зниження рівня захворюваності населення на артеріальну гіпертензію, ішемічну хворобу серця, судинним ураженням мозку; зниження рівня смертності від ускладнень артеріальної гіпертензії, а також збільшення тривалості і підвищення якості життя хворих на серцево-судинними захворюваннями; - Зниження рівня захворюваності на цукровий діабет, зменшення кількості ускладнень внаслідок цієї хвороби, збільшення тривалості та підвищення якості життя хворих на цукровий діабет; - Зниження рівня захворюваності на туберкульоз, підвищення ефективності діагностики та лікування туберкульозу та ускладнень внаслідок цієї хвороби; 1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 21. - Ст. 858. - Збереження та підтримки здоров'я людей похилого віку, зниження рівня інвалідності, забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги, посилення профілактичної спрямованості медичного обслуговування, забезпечення формування мережі медичних і соціально-побутових закладів з урахуванням потреб людей похилого віку; - Підвищення ефективності надання населенню медичної допомоги у разі виникнення екстремальних ситуацій (стихійне лихо, катастрофа, аварія, масові отруєння і т. п.); - Реалізація заходів щодо попередження та ліквідації медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій, у тому числі Чорнобильської катастрофи, забезпечення постійної готовності, удосконалення діяльності та матеріально-технічного забезпечення державної служби медицини катастроф, швидкої і невідкладної допомоги та служби крові; - Запобігання поширення наркоманії та СНІДу, зниження рівня зараження ВІЛ-інфекцією та захворюваності на СНІД та їх негативного впливу на соціально-економічний стан в державі; - Розвитку мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей, зниження рівня захворюваності дітей; - Створення мережі центрів планування сім'ї та центрів медико-генетичного консультування, удосконалення інформаційного забезпечення потреб населення з питань планування сім'ї; - Забезпечення контролю над вродженою та спадковою патологією, запобігання відхилень у розвитку; - Зниження рівня материнської та дитячої смертності, ускладнень вагітності та пологів; зменшення кількості абортів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "35.1. Зміст і основні напрями державної політики в галузі охорони здоров'я" |
||
|
||