| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
36.3. Організація управління музеями і музейною справою, архівами та архівними установами, бібліотеками та бібліотечною справою |
||
|
Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні установи, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини. Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота. Музеї є юридичними особами, крім тих, що створюються і діють при підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах. Музеї України мають право об'єднуватися в національні, регіональні та профільні організації (спілки, асоціації тощо), вступати в міжнародні музейні організації та фонди. Музейна справа - це спеціальна область культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури. Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику. Стаття 3 Закону «Про музеї та музейну справу» закріплює основні початку національної музейної політики. Національна музейна політика - це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи. Основними напрямками національної музейної політики є: - збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність; - повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами; - забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв; - сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи ; - підтримка та розвиток мережі музеїв; 1 Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 25. - Ст. 191; 1999. - № 28. - Ст. 230. - Забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист; - бюджетне фінансування (у тому числі на пайових засадах) і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розробки та реалізації державних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи; - забезпечення охорони музеїв; - підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних з музейною справою; - сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи. За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, художні, етнографічні, технічні, галузеві тощо На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї під відкритим небом, меморіальні музеї-садиби. Музеї можуть грунтуватися на будь-яких формах власності, передбачених законами України. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. Державному музею, який має музейне зібрання пам'яток загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством України порядку може бути присвоєний статус національного музею України. Рішення про створення музеїв приймають їх засновники. Для створення музею засновники повинні забезпечити: - формування музейного зібрання; - матеріальну базу - приміщення для експозиції та роботи наукових співробітників , фондосховище музею; - умови для охорони музею, оснащення його засобами охоронної та пожежної сигналізації; - фінансування і кадри для його належного функціонування; - роботу музею за чітким розкладом. Засновники музею можуть створювати філії та відділи музею, що не є юридичними особами. Земельні ділянки, інші природні ресурси, необхідні для створення музею, надаються для користування в установленому законодавством порядку. Музеї можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах. Порядок створення історико-культурних заповідників визначається Кабінетом Міністрів України. Музей діє на підставі статуту (положення), що затверджується його засновником або засновниками. У статуті (положенні) музею визначаються: - назва музею, його статус, склад засновників, їх права та обов'язки; - організаційна структура, основні завдання та напрями діяльності; - джерела надходження коштів і їх використання, склад майна музею, порядок його реорганізації та ліквідації, умови збереження музейного зібрання у разі ліквідації музею; - інші умови діяльності музею. Державна реєстрація музеїв незалежно від форм власності проводиться, відповідно, виконавчими комітетами сільської, селищної, міської рад, виконавчими органами районних у місті Києві рад. Для реєстрації музею подаються такі документи: - рішення засновника (засновників) про створення музею; - статут (положення) відповідного музею; - документи, що засвідчують джерела фінансування для належного функціонування музею. Реєстрація проводиться (за наявності всіх зазначених документів) за заявочним принципом протягом не більше п'ятнадцяти робочих днів. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати посвідчення про реєстрацію і в десятиденний термін подати відомості до органів державної статистики. Відмова в реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. Після реєстрації музей набуває статусу юридичної особи. Свідоцтво про реєстрацію музею є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Музеї, створені у складі підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, реєстрації не підлягають. Порядок обліку таких музеїв визначає Міністерство культури і мистецтв України. Ліквідація музеїв здійснюється за рішенням засновника, а також за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством. Порядок подальшого використання музейних зібрань музеїв, що ліквідуються, заснованих на державній та комунальній формах власності, визначає засновник за погодженням з Міністерством культури і мистецтв України. У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, у складі яких діють музеї, а також у разі ліквідації музеїв, які діяли на громадських засадах, їх музейні зібрання передаються до відповідних профільних музеїв у порядку, передбаченому Положенням про Музейний фонд України. У разі ліквідації музеїв, заснованих на приватній формі власності, переважне право на придбання музейних зібрань за інших рівних умов має держава. Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) музеїв може відбуватися відповідно до чинного законодавства. Перереєстрація музею проводиться в разі зміни форми власності або виду музею і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Музейний фонд України - це сукупність рухомих пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення (далі - пам'ятки), незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, зберігаються на території України, а також нерухомих пам'яток, які знаходяться в музеях України і враховані в порядку, визначеному Законом «Про музеї та музейну справу». До Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України і відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну. Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин. До державної частини Музейного фонду України належать музейні зібрання та окремі пам'ятки, що є державною власністю. Музейні колекції та музейні предмети, які знаходяться в музеях, переданих із державної власності у комунальну власність, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. При передачі музеїв державної форми власності у комунальну власність музейні колекції та музейні предмети залишаються у державній власності і належать до державної частини Музейного фонду України. Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів, а також окремих пам'яток до державної частини Музейного фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України. Контроль за станом обліку, збереження, використання та переміщення державної частини Музейного фонду України здійснюється Міністерством культури і мистецтв України. Перелік музеїв (в тому числі музеїв системи Національної академії наук Украї- ни, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Педагогічного товариства України, інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, затверджується Кабінетом Міністрів України. До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні колекції та музейні предмети, що не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, в тому числі пам'ятки, що є власністю громадських та релігійних організацій, окремих громадян та їх об'єднань. Музеї, а також підприємства, установи, організації, громадяни, які є власниками музеїв, зобов'язані забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти його поповненню. Музейні колекції та музейні предмети, віднесені до державної частини Музейного фонду України, не підлягають відчуженню за винятком обміну на інші музейні колекції та музейні предмети. Рішення про обмін музейних колекцій та музейних предметів, які належать до державної частини Музейного фонду України, приймається Міністерством культури і мистецтв України. Музейний фонд України є національним багатством України, невід'ємною складовою частиною культурної спадщини України, яке охороняється законом. Положення про Музейний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України1. Унікальні пам'ятки Музейного фонду України, а також мають виняткове художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, незалежно від форм власності і місця зберігання, заносяться Міністерством культури і мистецтв України до Державного реєстру національного культурного надбання. Положення про Державний реєстр національного культурного надбання, статус пам'яток, що заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання, та умови їх зберігання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури і мистецтв України, яке здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері. Міністерство культури і мистецтв України реалізує національну музейну політику в Україні; формує вимоги щодо державного статистичного уче- 1 Про погодження Положення про Музейний фонд України: Постанова Кабінету Міністрів України от 20 липня 2000 р. / / Офіційний вісник України. - 2000. - № ЗО. - Ст. 1268. Та музеїв, створених на території України; визначає державні потреби щодо музейного обслуговування та нормативи, що гарантують його належний рівень; створює спеціалізовані організаційні структури для науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення музеїв; здійснює координацію робіт з об'єднання музеїв в єдину інформаційну систему; організовує навчання та фахову перепідготовку музейних працівників; здійснює контроль за діяльністю музеїв, заснованих на державній та комунальній формах власності, обліком і зберіганням Музейного фонду України; організовує наукові дослідження в галузі музеєзнавства. Інші центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють керівництво підвідомчими ними музеями. Музеї мають право створювати органи самоврядування: наукові, спостережні, методичні, музейно-педагогічні, художні, реставраційні та інші ради, залучаючи до їх діяльності фахівців різного профілю. Відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання архівної справи регулює Закон України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» 1. Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної і світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізації прав і законних інтересів кожної людини. Документи Національного архівного фонду є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають поверненню в Україну. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати збереження Національного архівного фонду та сприяти його поповненню. Національний архівний фонд формується у порядку, встановленому Законом «Про Національний архівний фонд та архівні установи», з архівних документів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також архівних документів громадян і їх об'єднань. Держава вживає заходів для поповнення Національного архівного фонду документами культурної спадщини України, які знахо- 1 Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 11. - Ст. 81. дятся за кордоном, та документами іноземного походження, що стосуються історії України, у пріоритетному порядку фінансує їх виявлення, взяття на облік, повернення, придбання або відтворення в копіях. Централізований облік зазначених документів ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. Державну реєстрацію документів Національного архівного фонду здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства та уповноважені ним архівні установи. Порядок реєстрації і форма реєстраційного свідоцтва затверджуються Кабінетом Міністрів України. Документи Національного архівного фонду підлягають обов'язковому державному обліку, який ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. Архівні установи, що здійснюють повноваження власника, юридичні та фізичні особи, у власності яких перебувають документи Національного архівного фонду, зобов'язані дотримуватися встановленого порядку ведення їх обліку. Архівні установи можуть грунтуватися на будь-якій формі власності. Засновниками архівних установ можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. Діяльність архівних установ здійснюється у порядку, визначеному Законом «Про Національний архівний фонд та архівні установи», правилами, положеннями, інструкціями, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, державними стандартами та іншими нормативно-правовими актами. Діяльність архівних установ, які не забезпечують збереженості документів Національного архівного фонду або порушують вимоги щодо державної реєстрації цих документів, може бути припинена в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. Ліквідація архівних установ здійснюється за рішенням засновників, власників або на інших підставах, передбачених законом. У цих випадках власники документів Національного архівного фонду зобов'язані забезпечити їх збереження згідно із законодавством. Систему архівних установ України становлять: - Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства; - Центральні державні архіви України; - Галузеві державні архіви; - Державний архів в Автономній Республіці Крим; - Місцеві державні архівні установи; - Інші місцеві архівні установи; - Архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек; - Архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій; - Архівні підрозділи об'єднань громадян, релігійних організацій, а також підприємств, установ і організацій, заснованих на приватній формі власності; - Архівні установи, засновані фізичними особами; - Науково-дослідні установи, а також підприємства та організації у сфері архівної справи і діловодства. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства (центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства) - Державний комітет архівів України (Держкомархів України) - у межах своїх повноважень, визначених законом: - Вносить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства, забезпечує її реалізацію; - Здійснює нормативно-правове регулювання відносин у сфері архівної справи і діловодства; - Визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку архівної справи і діловодства; - Здійснює міжгалузеву координацію та функціональне регулювання у сфері архівної справи і діловодства; - Контролює діяльність архівних установ і служб діловодства; - Організовує нормативно-правове, науково-методичне та інформаційне забезпечення діяльності архівних установ і служб діловодства; - Розпоряджається Національним архівним фондом, організовує його формування, державну реєстрацію, державний облік та зберігання його документів, використання відомостей, що в них поміщаються; - Здійснює міжнародне співробітництво у сфері архівної справи і діловодства. Акти центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства, прийняті в межах його повно- мочий, є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування та форми власності, а також для громадян. Центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства здійснює інші повноваження, передбачені законом. Діє Держкомархів України згідно з Положенням, затвердженим Указом Президента України від 22 березня 2000 р.1 Працівники Держкомархіву України мають право відвідувати за його завданням інші центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також мають право доступу до їх документів, за винятком тих , які спеціально охороняються законодавством. Держкомархів України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами та організаціями інших держав. Держкомархів України в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Рішення Держкомархіву України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними органами Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та громадянами. Держкомархів України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Нормативно-правові акти Держкомархіву України підлягають реєстрації в установленому порядку. Держкомархів України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України. Голова Держкомархіву України здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності і несе персональну відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за стан справ у цих сферах. Голова Держкомархіву України має заступників, які призначаються на посаду і звільняються з посади відповідно до законодавства. 1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 12. - Ст. 454. Голова Держкомархіву України розподіляє обов'язки між своїми заступниками, затверджує положення про структурні підрозділи центрального апарату, визначає ступінь відповідальності заступників та керівників структурних підрозділів центрального апарату. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держкомархіву України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку доручених сфер у Держ-комархіве України утворюється колегія у складі голови Держкомархіву України (голова колегії), його заступників за посадою та інших керівних працівників Держкомархіву України. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомархіву України. Члени колегії затверджуються та звільняються від виконання обов'язків Кабінетом Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Держкомархіву України. Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку сфери архівної справи та діловодства, обговорення найважливіших програм та інших питань у Держкомархіві України може створюватися вчена рада з учених і висококваліфікованих фахівців. Склад вченої ради та положення про неї затверджує голова Держкомархіву України. У Держкомархіві України з урахуванням специфіки його діяльності можуть утворюватися й інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує голова Держкомархіву України. Статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні визначає Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (в ред. Від 16.03.2000 р.) 1. Стаття 4 цього Закону визначає основи державної політики в галузі бібліотечної справи. Так, основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності інформації та культурних цінностей, які збираються, зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками. Держава: - Підтримує бібліотечну справу та його розвиток шляхом гарантованого фінансування бібліотек, пільгової податкової, кредитної та цінової політики; 1 Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 23. - Ст. 177. - Фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікаційних систем для інформаційного обміну, входження у світові глобальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення доступності розподілених бібліотечних ресурсів; - Стимулює взаємовикористання бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депозитаріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек України у світовий інформаційний простір; - Координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює діяльність бібліотек, що перебувають у державній та комунальній власності, на основі кооперації; - Забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціально незахищених верств населення; - Розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпечує їх цільове фінансування; - Створює умови для міжнародного співробітництва бібліотек. Бібліотечна система України функціонує на основі скооперуватися комплектування фондів та обробки документів, довідково-пошукового апарату, взаємовикористання бібліотечних ресурсів, а також організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної робіт. За значенням бібліотеки поділяються на: всеукраїнські загальнодержавного значення (національні, державні); республіканські (Автономної Республіки Крим); обласні; міські; районні; селищні; сільські. За змістом бібліотечних фондів бібліотеки є: універсальними; галузевими; міжгалузевими. За призначенням бібліотеки поділяються на: публічні (загальнодоступні); спеціальні (академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій); спеціалізовані (для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами). Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися в централізовані бібліотечні системи. Бібліотеки України є складовою частиною інформаційної системи держави. З метою забезпечення раціонального використання бібліотечних ресурсів як складової частини інформаційних ресурсів держави бібліотеки взаємодіють з підприємствами, установами та організаціями, які мають бази даних та діяльність яких пов'язана із створенням, збиранням, обробкою, накопиченням та збереженням інформації. Взаємодія бібліотек з підприємствами, установами та організаціями може здійснюватися в рамках державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, а також на основі укладених угод. Бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соціальними нормативами, встановленими відповідними органами державної влади. Бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України. Засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом. Бібліотека може не мати статусу юридичної особи і перебувати у складі підприємства, установи або організації. Бібліотека, яка входить до складу централізованої бібліотечної системи, може мати статус юридичної особи. Бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками). У статуті (положенні) бібліотеки визначаються її статус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль діяльності. Реєстрація бібліотек незалежно від форм власності проводиться за місцем їх знаходження органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законодавством. Бібліотека отримує статус юридичної особи з дня її реєстрації. Свідоцтво про реєстрацію бібліотеки є підставою для відкриття рахунків в установах банків. Бібліотеки, які не є юридичними особами, реєстрації не підлягають. У разі зміни форми власності або назви бібліотеки її перереєстрація здійснюється у порядку, встановленому законодавством. Відмова в реєстрації бібліотеки може бути оскаржена в суді в порядку, встановленому законом. Реорганізація бібліотек здійснюється відповідно до законодавства України. Бібліотеки, що є юридичними особами, не підлягають приватизації. У разі приватизації будівель, споруд, приміщень, в яких розміщені бібліотеки, що знаходяться в державній або комунальній власності, та відмови нового власника надавати в користування займані бібліотеками будівлі, споруди, приміщення - органи, які приймають рішення про приватизацію цих будівель, споруд, примі- щень, забезпечують бібліотеки будівлями, спорудами, приміщеннями, збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають умовам обслуговування користувачів бібліотек і зберігання бібліотечних фондів. У разі приватизації майна юридичної особи, в складі якого знаходиться бібліотека, одночасно з зазначеним майном можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та майно, необхідне для її діяльності, за наявності зобов'язання нового власника продовжувати подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. У разі відсутності такого зобов'язання зазначене майно не підлягає приватизації, а рішення щодо подальшого його використання приймається відповідно до законодавства. Бібліотеки ліквідуються за рішенням: - Власника; - Засновника - за згодою власника; - В інших випадках, передбачених законодавством. У разі ліквідації державних та комунальних підприємств, установ, організацій, у складі яких перебувають бібліотеки, бібліотечні фонди та майно, необхідне для діяльності бібліотеки, передаються в бібліотеки, які знаходяться у державній та комунальній власності, згідно з рішенням відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Доцільність реорганізації та ліквідації бібліотек, що перебувають у державній та комунальній власності, визначається відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури. Бібліотечні фонди формуються відповідно до значення, складу користувачів бібліотеки та виду бібліотеки як упорядковане зібрання документів. Державний бібліотечний фонд України складається з фондів бібліотек, що перебувають у державній та комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов'язаних скооперуватися комплектуванням, єдиним довідково-пошуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та взаімопользованіе фондів, і відображає науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства. Особливо цінні, рідкісні документи та колекції включаються до Державного реєстру національного культурного надбання України згідно з положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Архівні документи, зібрані в бібліотеці, входять до складу Національного архівного фонду України відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи». Загальне методичне керівництво бібліотеками та координацію їх роботи здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури - Мін-культури України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури: формує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні; розробляє і реалізує державні програми в межах своєї компетенції та програми розвитку бібліотечної справи; сприяє централізованому комплектуванню і використанню бібліотечних фондів; здійснює координацію робіт щодо об'єднання бібліотек в єдину бібліотеч-но-інформаційну систему; організовує підготовку та перепідготовку бібліотечних кадрів, підвищення їх кваліфікації; здійснює контроль за діяльністю бібліотек, що перебувають у державній та комунальній власності, збереженням ними бібліотечного фонду України; сприяє науковим дослідженням, методичному забезпеченню бібліотечної справи; організовує розробку державних бібліотечних стандартів, інструкцій, положень, інших нормативних документів; може заохочувати працівників бібліотечних закладів згідно з законом. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні бібліотеки, здійснюють керівництво підвідомчими їм бібліотеками. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері культури. Громадяни та їх об'єднання мають право брати участь у фінансуванні програм розвитку бібліотечної справи, підтримці творчих починань у діяльності бібліотек, вирішенні соціальних і побутових проблем бібліотечних працівників. Це право реалізується шляхом створення читацьких та наглядових рад бібліотек, благодійних організацій, розвитку спонсорства, меценатства, інших форм благодійництва. 23 липня 1999 Президент України видав Указ «Про Національної юридичної бібліотеці». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2000 затверджено «Положення про Національної юридичної бібліотеці» 1. За цим Положенням, Національна юридична бібліотека є структурним підрозділом Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, що забезпечує акумуляцію документально-інформаційних ресурсів (книг, документів та інших носіїв інформації), які містять правову інформацію (сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, їх профілактики та боротьби з ними і т. п.). За своїм цільовим призначенням, спеціалізаціями, обсягом фондів, складом користувачів та іншими ознаками Національна юридична бібліотека є спеціалізованою бібліотекою загального користування. У своїй діяльності Національна юридична бібліотека керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського. Основними завданнями Національної юридичної бібліотеки є: - Забезпечення правовою інформацією працівників органів державної влади, фахівців-співробітників, наукових співробітників, студентів, представників дипломатичного корпусу та міжнародних неурядових організацій та поширення правових знань серед населення; - Надання довідково-консультаційної допомоги; - Систематизація та аналіз матеріалів, що містять правову інформацію. Для виконання основних завдань Національна юридична бібліотека: здійснює комплектування, обробку, централізовану каталогізацію і веде облік спеціалізованих бібліотечних фондів; формує довідково-інформаційні фонди і банки даних документально інформаційних ресурсів, які містять правову інформацію; бере участь у внутрішньодержавному та міжнародному обміні інформацією з правових питань ; розробляє правила користування бібліотечним фондом, які затверджуються наказом Національ-ної бібліотеки імені В. І. Вернадського; здійснює культурно-освітню діяльність, організовує лекторії, читацькі, наукові конференції, «круглі столи» і т. п.; надає в установленому порядку організаційні , методичні, консультаційні та інші послуги (у тому числі платні); співро- 1 Юридичний вісник України. - 2000. - № 16 (252). Ничай з іншими бібліотеками України незалежно від їх підпорядкування, а також навчальними закладами, науково-дослідними (науково-технічними) установами України та інших держав; здійснює іншу діяльність, яка випливає з її основних завдань. Національна юридична бібліотека виконує свої функції з використанням фондів Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, а також обов'язкових безоплатних та платних примірників документів документально-інформаційних ресурсів обмінних фондів бібліотек України (внутрішньодержавний обмін) і бібліотек інших держав (міжнародний обмін) на взаємовигідних умовах, придбанням у встановленому законодавством порядку книг, друкованих видань засобів масової інформації, кіно-, фото-і відеоматеріалів, інших документів, що містять правову інформацію. Національна юридична бібліотека має право: - Планувати і визначати зміст, напрями та форми своєї діяльності; - Використовувати в установленому порядку фонди, кошти та інше майно Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського; - Одержувати в установленому порядку відомості про документально-інформаційних ресурсах, які містять правову інформацію. Національна юридична бібліотека забезпечує відвідувачам доступ до бібліотечного фонду і користування ним відповідно до правил, що затверджуються згідно з пунктом 4 «Положення про Національної юридичної бібліотеці», а також виконання інших вимог щодо обслуговування абонентів, встановлених Типовими правилами користування бібліотеками. Обслуговування в Національній юридичній бібліотеці здійснюється за абонементом, зокрема за міжбібліотечним, міжнародному, бібліотечної, і в читальному залі. Організацію роботи і контроль за поточною діяльністю Національної юридичної бібліотеки здійснює її Наглядова рада. Склад цієї ради затверджується Національною академією наук за погодженням з Мін'юстом України. Керівництво Національної юридичної бібліотекою відповідно до розподілу функціональних обов'язків здійснює заступник генерального директора Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського, який призначається на посаду і звільняється з посади генеральним директором Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського за погодженням з Національною академією наук і Міністерством юстиції Україна. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "36.3. Організація управління музеями і музейною справою, архівами та архівними установами, бібліотеками та бібліотечною справою" |
||
|
||