загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

40.1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи управління національною безпекою

Україна створює основи своєї національної безпеки і оборони, виходячи з власних національних інтересів. Якраз тому Конституція України в ст. 17 зараховує до найважливішим завданням держави забезпечення національної безпеки і оборони - це справа всього українського народу.
Під національною безпекою розуміється стан країни, завдяки якому система державно-правових і громадських гарантій забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного порядку і територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

Національна безпека є складним багатоаспектним поняттям і включає такі види безпеки: політичну, економічну, військову, державну, інформаційну, науково-технологічну, економічну, епідемічну, фінансову, пожежну, продовольчу, безпеку культурного розвитку нації.
До об'єктів національної безпеки відносяться національні інтереси, національні цінності, структурні елементи системи національної безпеки, їх властивості і відносини, які захищаються від загроз. Виходячи з цього, виділяються три рівня основних об'єктів безпеки:
- громадянина (людини) - його права і свободи;
- суспільства - його духовні та матеріальні цінності;
- держави - її суверенітет, конституційний порядок, територіальну цілісність і недоторканність кордонів.
До суб'єктів національної безпеки треба віднести носіїв властивостей, що забезпечують захист об'єктів безпеки.
Основним суб'єктом національної безпеки є держава, яка, згідно з Конституцією України (ст. 3, 27, 28, 29), забезпечує безпеку кожної людини і громадянина, їх життя, здоров'я, честь, гідність, особисту недоторканність на території України, а також своїм громадянам і за її кордонами.
Держава виконує свої функції у сфері національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади, недержавні організації та громадян. Забезпечення безпеки особистості, суспільства і держави здійснюється на основі розмежування повноважень основних суб'єктів системи національної безпеки.
Український народ - громадяни України всіх національностей на виборах, референдумах, а також через органи державної влади та місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, способів їх захисту, привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни.
Верховна Рада України у межах своїх повноважень, визначених у ст. 92 Конституції України, здійснює законодавче регулювання і контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки.
Президент України, згідно ст. 103 Конституції України, як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України і Верховний Головнокомандувач Збройними силами України і Голова Ради

національної безпеки і оборони України забезпечує головне керівництво у сфері національної безпеки і оборони України.
Рада національної безпеки і оборони України1 згідно ст. 107 Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, координує і контролює діяльність органів державної влади у сферах національної безпеки та оборони.
Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, як вищий орган виконавчої влади, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечення обороноздатності, національної безпеки, громадського порядку і боротьби із злочинністю.
Важлива роль відводиться міністерствам і іншим центральним органам виконавчої влади, які в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України та інших правових актів. У сфері національної безпеки забезпечують створення, підтримку в готовності і застосування сил і засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю.
Конституційний Суд України - вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки і дає офіційне їх тлумачення.
Суди загальної юрисдикції - здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України, а прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки.
Національний банк України розробляє і здійснює еміссіо'нно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.
Згідно ст. 17 Конституції України важлива роль у здійсненні національної безпеки належить військовим організаціям держави, до яких відносяться: Збройні Сили України; Служба безпеки України; Внутрішні війська; Прикордонні війська; органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справі захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - які в межах своїх повноважень забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальну цілісність і недоторканність її кордонів, протидіють зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру, борються з організованою переступив-
1 Голос України. - 1998. - 3 квітня. - № 63. - Ст. 3.

Ністю, забезпечують захист населення у разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів та інших катаклізмів, які можуть виникати.
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
- законність;
- пріоритет прав людини;
- верховенство права;
- адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
- демократичний цивільний контроль за усіма структурами у сфері забезпечення національної безпеки;
- дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємна відповідальність;
- чітке розмежування повноважень органів виконавчої влади.
Порушення одного з цих принципів може привести до серйозної загрози національній безпеці, демократії, дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємної відповідальності.
У перші дні існування України як самостійної держави в прийнятій Декларації про державний суверенітет України1 чітко виражені життєво важливі інтереси нашої країни, тобто національні інтереси, які відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи їх задоволення.
Серед них на сучасному етапі пріоритетними національними інтересами є:
- створення громадянського суспільства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;
- досягнення національної згоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;
- забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів ;
- створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;
- забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
- збереження і підвищення науково-технічного потенціалу;
- зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;
1 Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429.

Розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців;
- розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають Український народ;
- налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську і світову спільноту.
До загрозі національної безпеки України треба віднести сукупність умов і фактів, що створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільства і держави. Залежно від загроз національній безпеці України їх можна класифікувати:
у політичній сфері:
- посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
- втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
- наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;
- масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;
- загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;
- порушення принципу поділу влади, в економічній сфері:
- неефективність системи державного регулювання економічних відносин;
- наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин;
- невирішеність проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн і пр.
в соціальній сфері:
- низький рівень життя і соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих суспільно корисною діяльністю;
- суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України та ін
у військовій сфері:
- посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;
- нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил;
- військово-політична нестабільність і конфлікти в сусідніх країнах;

- можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України і пр.
в екологічній сфері:
- значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;
- неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій та ін
у науково-технологічній сфері:
- невизначеність державної науково-технічної політики;
- відтік інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
- науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;
- зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
в інформаційній сфері:
- НЕ врівноваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
- повільність входження України у світовий інформаційний простір, відсутність у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;
- інформаційна експансія з боку інших держав і пр.
загрузка...
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна "40.1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи управління національною безпекою"
  1. § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування
    поняття місцевого самоврядування можна розкривати як мінімум у двох аспектах: як право громадян, місцевого співтовариства на самостійне завідування місцевими справами і як одна з основ конституційного ладу, основний принцип організації влади , який разом з принципом поділу влади (поділ влади по горизонталі) визначає систему управління (поділ влади по вертикалі). Під
  2. § 1. Цивільне законодавство в системі нормативного (публічного) регулювання цивільних відносин
    поняття "форма (джерело) права" та процесу нормативного регулювання суспільних відносин. Тим часом зазначені регулятори мають безпосереднє відношення і приналежність до самостійної системі міжнародного публічного права, а в їх визнанні в якості складової частини правової системи Російської Федерації (і в випливає з цього можливості регулювати національні відносини)
  3. § 1 . Поняття та юридична класифікація речей
    поняттям "майно" можуть охоплюватися речі, гроші та цінні папери (п. 1 ст. 302, п. 1 ст. 307 ЦК). У ряді випадків майном називаються не тільки перераховані вище об'єкти, а й майнові права (ст. 18, п. 1 ст. 56 ЦК). Нарешті, поняття "майно" може позначати всю сукупність готівкових речей, грошей, цінних паперів, майнових прав, а також обов'язків суб'єкта (п. 2 ст. 63 ЦК). В
  4.  § 1. Загальні положення про публічної власності
      поняття "публічна власність". У ст. 214, 215 ЦК використовуються терміни "державна власність" і "муніципальна власність". У літературі прийнято сукупність цих явищ називати публічною власністю. Публічна власність - це майно, що належить на праві власності публічно-правовим утворенням. Аналогічно загальному поняттю права власності розрізняють право
  5.  § 2. Види цивільно-правових договорів
      поняття "підприємницький договір". Разом з тим зі змісту норм закону і із загальновизнаних положень доктрини можна вивести особливості так званих підприємницьких договорів. Ці договори не є яким-небудь особливим типом договорів, а являють собою угоду особливих суб'єктів, яка укладається ними в рамках досягнення певної мети. Згідно з традиціями (у тому числі
  6.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття суто економічне, її формальний показник - суспільно необхідні витрати праці. Вони формують суспільну вартість товару, яка, в свою чергу, впливає на його ринкову ціну. Відплатність - поняття економічне за змістом і юридичне за функціями, її формальний показник - ціна (ст. 424 ЦК). Еквівалентність обміну припускає тільки таке зустрічне надання,
  7.  § 1. Загальні положення про купівлю-продаж
      поняття економічне за змістом і юридичне за функціями, її показник - договірна ціна (див. ст. 424 ЦК). Еквівалентність - поняття суто економічне, її показник - суспільно необхідні витрати праці, що формують суспільну вартість товару, яка впливає на його ринкову ціну. Еквівалентність завжди передбачає возмездность, але не всяка возмездность свідчить про
  8.  § 4. Договір енергопостачання
      поняття збірне, вона може бути електромагнітної, механічної, хімічної, гравітаційної, ядерної тощо, при цьому одні види енергії можуть перетворюватися в інші в строго певних кількісних співвідношеннях, але при всіх перетвореннях загальна кількість енергії зберігається (так званий закон збереження енергії ). Енергія - особливий товар через наступних притаманних їй особливостей: а)
  9.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      поняття товару не обмежується і не вичерпується колом речей (предметів матеріального світу), а охоплює й інші майнові блага, здатні одночасно задовольняти суспільні потреби і обмінюватися на ринку (енергія, інформація, майнові права та інші.). До того ж хоча речі - це предмети матеріального світу, аж ніяк не всякий предмет матеріального світу повинен розумітися як
  10.  § 4. Значення загальних принципів, договорів та звичаїв
      понять різними особами та інстанціями, що обумовлюється недостатніми правовими і моральними традиціями. Нормативний договір як форма реалізації компетенції Угоди між різними - суб'єктами права можуть містити правові норми: встановлювати не тільки права і обов'язки сторін, а й загальні правила поведінки, яким повинні в майбутньому підкорятися всі учасники екологічних
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка