Головна
ГоловнаАдміністративне, фінансове , інформаційне правоАдміністративне право → 
« Попередня Наступна »
С. В. Ківалов . АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ, 2004 - перейти до змісту підручника

40.2. Організаційно-правові засади управління у сфері національної безпеки України

Законодавчу основу забезпечення національної безпеки становлять Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти державних органів влади і управління, прийняті в межах їх компетенції в цій сфері; міжнародні договори та угоди, укладені або визнані Україною.
Для безпосереднього виконання функцій забезпечення національної безпеки в системі виконавчої влади створюються і діють сили і засоби забезпечення національної безпеки, в які входять:
а) Збройні сили України; Служба безпеки України; Внутрішні війська, органи і підрозділи Міністер-

ства внутрішніх справ України; Прикордонні війська України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справі захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції в даній сфері згідно з чинним законодавством; б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на транспорті і в сільському господарстві; служби забезпечення безпеки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.
Способи забезпечення національної безпеки це - комплекс державних, організаційно-правових і спеціальних заходів, застосування яких входить до компетенції державних органів влади загальної та спеціальної компетенції. Всі засоби забезпечення національної безпеки можуть бути розділені на матеріальні і духовні; насильницькі і ненасильницькі; військові та невійськові.
Державним правоохоронним органом спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, є Комітет Служби безпеки України.
В основу діяльності Служби безпеки України закладені такі принципи:
- законність;
- повага до прав і гідності особи;
- позапартійність;
- відповідальність перед народом України.
В оперативно-службової діяльності Служба безпеки України дотримується принципів об'єднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації.
Загальне керівництво діяльністю органів Служби безпеки України здійснюють Президент України та Кабінет Міністрів України. Згідно ст. 31 Закону України «Про Службу безпеки України» Верховній Раді України доручений постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства, і здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.
Голова Служби безпеки України регулярно інформує Верховну Раду України, Президія Верховної Ради України та Комісію Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки про діяльність Служби безпеки України, станів державної безпеки,

дотримань чинного законодавства, забезпечення прав і свобод людини і щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України.
Кабінет Міністрів України здійснює і контролює реалізацію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.
Важливі функції контролю покладені ст. 32 Закону України «Про Службу безпеки України» 1 на Президента України і уповноважені ним державні органи. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності органів і підрозділів Служби безпеки України, а також контроль за відповідністю виданих Службою безпекою України положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок - Конституції і законам України здійснюють спеціально призначені Президентом України посадові особи. Указом Президента України від 22 жовтня 1998 р. «Про контроль за діяльністю Служби безпеки України» затверджені засади здійснення контролю у сфері безопасності2. Основна увага приділяється заходам, спрямованим на посилення контролю, втілення нових форм його здійснення. Введена спеціальна посада - Уповноважений з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, який призначається Президентом України і йому підпорядковується. Згідно з указом уповноваженому надаються широкі права у сфері контролю за діяльністю Служби безпеки України.
Вищий нагляд за додержанням і застосуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та уповноважені ним прокурори.
Безпосереднє керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Верховна Рада України за поданням Президента України.
Голова Служби безпеки України має заступників, які за його поданням призначаються Президентом України.
Для вирішення основних напрямів і проблемних питань оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами в Службі безпеки України створюються колегії. Члени колегії призначаються Президентом України за пропозицією голови Служби безпеки України і згоди Верховної Ради
1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 382.
2 Офіційний вісник України. - 1998. - № 13. - Ст. 482.

Україна. Члени колегії зобов'язані вийти з складу членів будь-яких партій, рухів та ін громадських об'єднань, які мають перед собою політичні цілі.
Згідно із Законом України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 г1, органи Служби безпеки України становлять собою цілісну централізовану систему, яку складають:
- Центральне управління Служби безпеки України;
- регіональні органи Служби безпеки України;
- Служба безпеки Автономної Республіки Крим;
- органи військової контррозвідки;
- військові формування;
- навчальні, науково-дослідні та інші установи Служби безпеки України.
До регіональним органам служби безпеки України належать:
- обласні управління СБУ;
- міжрайонні, районні, місцеві підрозділи, розташування і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.
Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.
Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять:
- апарат голови Служби безпеки України;
- функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчо, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші, згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.
Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.
1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 27. - Ст. 382.

У межах своєї компетенції Центральне управління Служби безпеки України вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язковою для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть утворюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях.
Органи військової контррозвідки створюються для контррозвідувального забезпечення Збройних сил України, Прикордонних військ України та інших військових формувань, дислокованих на території України.
Начальники підрозділів Центрального управління Служби безпеки України - розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічного, оперативного документування, слідчого, урядового зв'язку, роботи з особовим складом, а також начальники регіональних органів - обласних управлінь Служби безпеки України призначаються Президентом України за поданням голови Служби безпеки України.
У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України не залежать від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.
У своєму розпорядженні органи Служби безпеки України мають навчальні заклади, науково-дослідні, експертні і військово-медичні установи та підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділи спеціального призначення.
Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках, з метою припинення та розкриття державних злочинів, окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.
На вимогу громадян України у місячний строк Служба безпеки України зобов'язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод.

Громадськість України через засоби масової інформації та в інших формах у визначеному законодавством порядку інформується про діяльність Служби безпеки України.
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну, військову, службову та комерційну таємницю, а також інформація конфіденційного характеру, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України, честі і гідності особи або порушити її законні права, крім випадків, передбачених законодавством в інтересах правосуддя.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 40.2. Організаційно-правові засади управління у сфері національної безпеки України "
  1. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    організаційних відносин: а) предпосилочних, службовці зав'язці або розвитку майнових відносин (навігаційний договір, договір централізованої автоперевезення вантажів, спеціальні договори авіатранспортних підприємств та ін.), б) що делегують, уповноважують одних осіб для вчинення певних дій від імені інших (видача та відкликання довіреності, обрання делегатів кооперативної
  2. 3.3. приватноправове уніфікація і lex mercatoria
    організаційно-правових форм його учасників у вигляді транснаціональних компаній, а також нових видів міжнародних комерційних контрактів, еволюція ролі держави від суверена, що реалізує владні повноваження, до учасника міжнародної економічної взаємодії з приватними фірмами. До числа негативних факторів можна віднести проявилися в той же період недоліки міжнародно-правового
  3. § 4. Основні доктрини визначення особистого статуту
    організаційно- правові форми. З іншого боку, оскільки за рахунок підвищеної норми прибутку функціонування в межах їх юрисдикції є досить вигідним і для іноземних контрагентів, їх приплив виявляється досить істотним. Що ж стосується забезпечення контролю з боку національних органів держави перебування за подібними юридичними особами, то « прив'язку »їх до вітчизняного
  4. § 3. Договір міжнародного перевезення вантажів, пасажирів та багажу. Перевезення автомобільним, залізничним і повітряним транспортом. Морське перевезення
    організаційні угоди, до того ж двостороннього характеру. Серед багатосторонніх документів слід назвати Угоду про поділ інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього МШС СРСР та їх подальше спільне використання від 22 січня 1993 р., Угода про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів від 12 березня 1993р., Угода про співпрацю в області
  5. 2.1. Поняття, види і структура адміністративно-правової норми
      організаційно-владна, розпорядча діяльність органів виконавчої влади та її уповноважених в особі адміністрацій, державних підприємств і установ, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України щодо практичної організації завдань і функцій держави. Об'єктом адміністративно-правових норм є
  6. 2.5. Джерела адміністративного права
      організаційно-правові форми такої взаємодії; г) джерел адміністративного права, до яких відносяться так звані локальні нормативні акти, прийняті місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До числа перших відносяться обласні та районні адміністрації, місцеві органи центральної виконавчої влади (УМВС в області, СБУ та ін.) У
  7. 5.1. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади
      організаційно-правових уровней1: 1 Державне управління в Україні: Навчальний посібник. - К., 1999. - С. - вищий рівень - Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємодії з Президентом України); - центральний рівень - міністерства, державні комітети, інші центральні органи зі спеціальним статусом; - місцевий або територіальний рівень - Рада міністрів АРК,
  8. 28.2. Система митних органів
      організаційну, координаційну та аналітичну функції. Воно проводить розробку, організацію та проведення заходів для попередження і припинення порушень митного законодавства під час переміщення транспортних засобів, товарів та інших предметів через митний кордон України, у тому числі контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
  9. 30.1. Основи управління транспортом та дорожнім господарством
      організаційних заходів профілактичного характеру по боротьбі з крадіжками вантажів та особистого майна пасажирів, дитячою безпритульністю та правопорушеннями серед неповнолітніх; - забезпечення, спільно з адміністрацією, транспортних організацій безпеки руху поїздів, морських і річкових суден, літаків цивільної авіації; - здійснення в установленому порядку огляду
  10. 30.2. Управління морським і річковим транспортом
      організаційно-розпорядчі функції, такі як затримання особи, що загрожує безпеці судна або людей, що знаходяться на ньому; органів дізнання; реєстрація актів цивільного стану - народження і смерті людей; посвідчення заповітів. Більш докладно адміністративні повноваження капітана визначив Кодекс торговельного мореплавства України. Оскільки, відповідно до ст. 58 цього Кодексу, на
© 2014-2022  yport.inf.ua