| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.3. Дія адміністративно-правових норм у просторі і в часі, і щодо кола осіб |
||
|
Дія в просторі пов'язане з територією. Дія більшості адміністративно-правових норм обмежена територією держави. Причому, серед них надолужити розрізняти норми, які діють в масштабах всієї держави, а також норми локальні (це норми, прийняті обл-або райадміністрації-їй, органами місцевого самоврядування). Однак є група адміністративно-правових норм, дія яких не обмежена державним кордоном. По-перше, це норми, які регламентують поведінку екіпажу і пасажирів на суднах торговельного флоту та риболовецьких судах у відкритому морі, по-друге, це норми, що регламентують діяльність українських установ (дипломатичних представництв, консульств і т. п.) за кордоном, поведінку екіпажу на військових судах як у відкритому морі, так і в іноземних портах. Норми адміністративного права України діють і щодо поведінки громадян, які перебувають у польоті, при перетині державного кордону України. Згідно ст. 38 Конвенції ООН з морського права «Прилегла зона», прибережна держава може встановлювати прилеглу зону (ширина її не може бути більшою ніж 12 морських миль від лінії державного кордону країни). Конвенція передбачає, що в цієї додаткової зоні можуть діяти норми, які встановлюють митні, фіскальні, імміграційні стандарти, правила і відповідальність за їх порушення. (На жаль, Україна досі не встановила таку зону, а це не сприяє поліпшенню профілактики окремих адміністративних правопорушень шляхом проведення тих чи інших профілактичних заходів за кордоном). У цій же Конвенції ООН 1982 р. закріплюється положення про виняткових економічних зонах. Розвиваючи це положення, Верховна Рада України в 1993 р. прийняла Закон «Про виключну (морську) економічну зону», а 12 червня 1996 Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні. У відповідності з цими актами, Україна, з метою забезпечення своїх суверенних прав, приймає акти щодо розвідки, експлуатації, охорони живих ресурсів та управління ними, а також встановлює адміністративні санкції за порушення норм, які містяться в цих актах. Цілком зрозуміло, що за межами кордону України (в 200-мильній зоні, визнаної нашою державою як виключна (морська) економічна зона) діють тільки ті норми адміністративного права, що відповідають вимогам Конвенції ООН 1982 р. Але необхідно відзначити, що санкція адміністративно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають з використанням об'єктів економічної (морської) зони і природного шельфу може діяти (бути застосованої) і за межами цієї 200-мильної зони. Це пов'язано з наданням державі, що встановив цю зону, права на переслідування порушника цих норм і застосування адміністративно-правових санкцій за її кордонами. Керуючись цим правилом, передбаченим Конвенцією ООН 1982 р. з морського права, Україна у вже згаданому Законі «Про виключну (морську) економічну зону» наділила Прикордонні війська повноваженнями на переслідування порушників адміністративно-правових норм у цій зоні і за її межами, у тому числі і у відкритому морі, проте до морських кордонів іншої держави. У разі затримання порушника у відкритому морі, посадові особи Прикордонних військ мають право застосовувати адміністративно-правові санкції, передбачені ст.ст. 22-26 зазначеного Закону України. Тобто адміністративно-правові санкції за порушення цього Закону застосовуються за межами території України. Специфічна дія в просторі мають міжнародні норми адміністративного права. По-перше, ці норми можуть діяти незалежно від кордонів тієї чи іншої країни, тобто це норми необмеженого дії. Так, вже згадуваний Міжнародний кодекс управління безпекою торговельного мореплавства містить значну частину норм міжнародного адміністративного права, які обов'язкові для судновласників і членів екіпажів торгових суден, незалежно від того, ратифікувала країна, до якої вони належать, цей документ чи ні. Можна також згадати норми міжнародної конвенції щодо взаємної адміністративної допомоги в запобіганні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства, в преамбулі якої зазначено, що протидія порушенням митного законодавства може бути ефективним при уело- вий співпраці між митними адміністраціями . По-друге, міжнародні адміністративно-правові норми можуть діяти в межах певної території. Останнім часом збільшується кількість міжнародних адміністративно-правових норм, що регламентують управлінські відносини, включаючи межі групи держав. Так, створення Європейського співтовариства зумовило створення Європейського парламенту та органів управління, що діють у межах цієї спільноти. Створення СНД також зумовило появу цілої групи адміністративно-правових норм, що діють в межах території СНД. По-третє, необхідно виділити групу адміністративно-правових норм, які регламентують внутріапаратні відносини, що виникають в процесі функціонування міжнародних урядових і неурядових установ. Так, наприклад, складну структуру мають Всесвітня торгова організація, Всесвітня митна організація, Міжнародна морська організація та інші, статути яких передбачають компетенцію підрозділів та інших структурних одиниць цих міжнародних органів (норми матеріального міжнародного адміністративного права) та порядок її здійснення (норми процесуального міжнародного адміністративного права). Дія адміністративно-правової норми в часі. Вступ адміністративно-правової норми законної сили визначається деякими чинниками. По-перше, це залежить від території дії норми. Набуття чинності міжнародної адміністративно-правової норми відрізняється від процесу введення в дію національної норми адміністративного права. Тому, перш за все, розглянемо порядок вступу в дію норм національного адміністративного права. По-друге, це пов'язано з юридичною силою норм. Як згадувалося, вищу силу мають закони. Набрання ними чинності передбачено Конституцією України. Згідно ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно опубліковує або повертає закон з мотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У випадку, якщо Президент України протягом встановленого рядок не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно опублікований. Якщо під час повторного рас- смотрения закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно опублікувати протягом десяти днів. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Згідно ст. 106 Конституції України Президент видає укази і розпорядження. На жаль, Конституція не передбачає часу набрання ними чинності. Практика пішла шляхом вступу в силу актів Президента після їх підписання Президентом. Але ст. 106 Конституції містить одна важлива вимога щодо набрання чинності адміністративно-правових норм, що містяться в актах Президента України. У ній зазначено, що акти Президента України, видані в межах повноважень, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Інший порядок вступу в дію норм адміністративного права, які містяться в актах Кабінету Міністрів України. Основна форма реалізації компетенції цього органу - його правові акти - постанови і розпорядження. Ці акти підписує Прем'єр-міністр і вони набирають чинності з дня їх підписання, якщо інше не передбачено в них. Згідно з Указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» 1 і «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» 2 в систему центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Тому, як правило, акти, які видаються цими органами (переважна більшість видається у формі наказу керівника), набирають чинності після підпису їх керівником, або у строк, зазначений в акті. Як вже зазначалося, в системі норм адміністративного права значне місце займають норми, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, т. н. локальні норми. Порядок набрання ними чинності встановлюється Законом України про місцеве самоврядування. У ньому сказано, що: - орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень; - рішення приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу со- 1 Офіційний вісник України. - 1999. - № 50. - Ст. 2434. 2 Там же. - Ст. 2435. Вета. При підведенні підсумків голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос; - рішення приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням; - рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язаний у двотижневий термін повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності; - рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо радою не встановлено більш пізній строк набрання ними чинності; - виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради; - у разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести ці питання на розгляд відповідної ради; - сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної , обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження; - акти органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. В Указі Президента України від 28 грудня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» сказано, що з 1 січня 1993 р. нормативна-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Але важливо знати також і межі дії норми права за часом. Необхідно розглядати два варанта кордону дей- ствия - перспективне і зворотної сили. Перше - дія з регулювання відносин, які виникнуть після здобуття нормою сили; друге - це регулювання відносин, що виникли до набуття нею сили. Другий варіант зустрічається дуже рідко, але він має важливе значення щодо відповідальності правопорушника, бо в цьому випадку діє норма, яка пом'якшує відповідальність за раніше вчинене порушення. Дія норми закінчується тоді, коли вона скасована (або замінена на нову), або у зв'язку із закінченням того терміну, на який вона була прийнята. Дія адміністративно-правової норми щодо кола осіб. Встановлення обсягу дії адміністративно-правової норми щодо кола осіб має, в першу чергу, значення для визначення їх адміністративно-правового статусу. Більшість адміністративно-правових норм встановлюють загальні вимоги для визначення особи (фізичної особи або колективного суб'єкта), не звертаючи уваги на громадянство цієї особи, посада, їм займану, а також не звертаючи уваги на форму власності колективного суб'єкта, його підлеглість і т. п. Ці норми ставляться до норм загальної дії. Так, наприклад, всі особи, що знаходяться на території України, мають право на оскарження дій органів виконавчої влади у разі порушення ними прав особи. Але існують інші групи норм, що встановлюють розширені права та обов'язки суб'єкта, особливі умови їх відповідальності і т. п. Тому при колізії норм загальних і особливих діють особливі норми. Залежно від кола осіб, по відношенню до яких діють адміністративно-правові норми, норми поділяються на ті, які визначають адміністративно-правовий статус колективних суб'єктів права та окремих осіб. У свою чергу, перша група норм поділяється на норми, які визначають статус органів виконавчої влади, громадських об'єднань і т. п.; норми другої групи регламентують адміністративно-правовий статус: а) громадян України, б) іноземців; в) біженців і т. п . Особливе місце займають норми, дія яких поширюється на посадових осіб. З одного боку - посадова особа - це індивід, який підпадає під дію норм, що встановлюють адміністративно-правовий статус особи, з іншого - посадова особа має повноваження як представник того чи іншого органу (організації). Тому він повинен нести відповідальність не тільки за порушення тих обов'язків, які зобов'язана виконати будь-яка особа, а й за порушення обов'язків, які покладаються на нього як посадова особа того чи іншого органу. Слід зазначити, що кримінальне право вже не користується терміном «посадова особа», а використовує термін «службова особа». Так в КК України у примітці до ст. 364 КК України визначається, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях, незалежно від форми власності, посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-розпорядчих обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами КК України вважає також іноземців або осіб без громадянства, які виконують зазначені вище функції. Однак чинне адміністративно-деліктне законодавство, а також всі пропозиції щодо його поновлення використовують не термін «службова особа», а термін «посадова особа». Це не випадково, оскільки останній термін найбільш чітко визначає статус певної групи службовців. Не можна ототожнювати статус осіб, що працюють в якості службовців і тих осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов'язки. Тобто не можна бухгалтера (аналітика, статистика та ін.) відносити до кола посадових осіб, які підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням встановлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків. Не можна не звернути увагу ще на одну групу, особливості статусу яких зумовлюють і особливості дії щодо їх тих чи інших норм. Наприклад, у ст. 15 Кодексу про адміністративні правопорушення зазначається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і командного складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією та за деякі інші порушення. Тобто, незважаючи на загальний принцип рівності всіх перед законом, по відношенню до військовослужбовців деякі норми адміністра-тивно-деліктного права не діють. Також можна відзначити, що адміністративний арешт не застосовується до вагітних жінок; мають дітей віком до 12 років; особам, які не досягли 18 років; інвалідам I і II груп (ст. 32). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2.3. Дія адміністративно-правових норм у просторі і в часі, і щодо кола осіб" |
||
|
||